Загальна характеристика судження

Поняття про предмети навколишнього світу формуються на підставі пізнання їх окремих властивостей. Знання про наявність або відсутність у предмета деякої властивості виражаються у формі суд­жень.

Судження - це форма мислення, в якій щось стверджується чи за­перечується відносно існування предмета, його ознаки або відношення між предметами.

У судженні не тільки констатується факт наявності (відсутності) ознаки у предмета, але й виражається певна оцінка суб'єкта до змісту висловлювання. Подану в судженнях інформацію про факти навколиш­нього світу ми оцінюємо як істинну або хибну. Судження є істинним, якщо його зміст адекватно відображає дійсність. Судження є хибним, якщо у ньому мисленно пов'язано (роз'єднано) те, що в дійсності не є таким. Так, судження "Петро Могила - засновник Києво - Могилянсь- кої академії", "Жоден живий організм не може існувати без води" є істинними, оскільки їх зміст відповідає дійсному стану речей, а суд­ження -"Всі держави є федеративними", "Гімалаї нижчі від Kapnam"- хиб-

32

ними.

Істинність і хибність є логічними значеннями суджень або значен­нями істинності. Умовно істинність позначають "і" або'Т", хибність - "х" або "0". Логіка, в якій судження набирає одне з двох значень - істинності чи хибності, є двозначною логікою. Проте, існують суджен­ня, які не можна однозначно оцінити як істинні чи хибні (наприклад, "Можливо, що в найближчому майбутньому людство відмовиться від

зброї масового знищення'"). Такі судження набирають значення неви­значеності, що є проміжним між істинністю та хибністю.

Судження поділяються на прості і складні

В структурі простого судження виділяють такі елементи: суб'єкт, предикат, дієслівну зв'язку та квантор.

Поняття, яке відображає предмет судження, називається суб'єк­том. Під предметом думки розуміють не лише конкретні одиничні речі, але і сукупності однорідних предметів, а також окремі властивості і відношення речей.

Елемент судження, який відображає ознаку, що належить чи не на­лежить предмету думки, називається предикат.

Суб'єкт і предикат - це терміни судження.

При формалізації суб'єкт позначається літерою S а предикат - P (перші літери від латинських слів Subjectum і Praaedicatum).

Елемент судження, який поєднує суб'єкт і предикат, називається дієслівною зв'язкою (copula). Зв'язка відображає зв'язок, який існує між предметом думки і певною ознакою. Оскільки остання може бути наяв­ною або відсутньою у предмета, то зв'язка виражається словами "є" (суть) або "не є" (не суть ). Часто слова, які виражають зв'язку, не ви­словлюються.

Квантор - це логічний оператор, який виражає інформацію про кількісну характеристику виразу, перед яким він знаходиться. Розрізняють два види кванторів:

L Квантор загальності - який у мові виражається словами "кожен ", "жоден ", "всякий " і т.д.

2. Квантор існування - “з’’який виражається словами "деякі", "не всі", "існують" або іншими словами, що мають таке ж значен­ня.

33

Визначимо структуру наступного судження; "Всі діти талано­виті". Суб'єктом цього судження є поняття "діти", предикатом - "та­лановиті", дієслівна зв'язка - "є", а слово "всі" - квантор загальності. Позначивши структурні елементи відповідними символами, отримаємо логічну форму цього судження:

“ S є P ’’

де S і P - це логічні змінні, позаяк вони набирають значень різних по­нять, а дієслівна зв'язка та квантор - логічні сталі, які зберігають одне і те ж значення у всіх висловлюваннях і не залежать від конкретного змі­сту висловлювань.

2.