Закон достатньої підстави
Онтологічною основою закону достатньої підстави є те, що будь - який предмет чи явище навколишньої дійсності виникає внаслідок певної причини. Так само і в логічно правильно побудованих міркуваннях думки повинні мати певну підставу, бути обґрунтованими.
Цю вимогу і виражає закон достатньої підстави, який формулюється так:всяка істинна думка повинна бути достатньо обґрунто-вана.
Закон достатньої підстави носить змістовний характер, тому його не записують у вигляді формули. Спроби деяких логіків виразити цей закон формулою tta→btt читається (“в є тому, що є а”) невиправдані, позаяк формула імплікації не є логічним законом.
Судження, які використовуються для обґрунтування істин-ності інших думок, називаються логічною підставою, а судження, яке логічно випливає з підстави, називається логічним наслідком. Достатню підставу можуть складати як емпіричні так і теоретичні знання. Емпіричні опираються на досвід, передбачають наведення фактичних даних. В якості теоретичної підстави можуть виступати закони, аксіоми, положення і принципи науки.
Закон достатньої підстави відіграє важливу роль у процесі міркування. Вказуючи на те, що істинною слід вважати лише ту думку, яка з необхідністю слідує із положень, істинність яких обґрунтована раніше і підтверджена в процесі практики, він виступає проти прийняття тих чи інших положень на віру, проти декларативності, голослівності, необґрунтованості у міркуваннях.