Законодавство ЗУНР

Законодавча діяльність УНРади і уряду ЗУНР відігравала важливу роль в організації державно-політичного життя країни. В законі про адміністрацію ЗУНР від 16 листопада 1918 р. було визначено шляхи законотворчої діяльності.

Оскільки видати нові закони за короткий час було неможливо, згідно з цим законом залишалося чинним попереднє австрійське законодавство, якщо воно не суперечило інтересам і цілям Української держави. Водночас активно напрацьовувалася власна законодавча база.

Конституційні засади держави були визначені у "Тимчасовому Основному законі про державну самостійність українських земель бувшої Австро-Угорської монархії" від 13 листопада 1918 р. У ньому містяться важливі положення про назву держави, її територію та державний суверенітет. Зокрема зазначалося, що "Держава, проголошена на підставі права самовизначення народів Українською Народною Радою у Львові 19 жовтня 1918 року", обіймає "весь простір бувшої австро-угорської монархії, заселений переважно Українцями". Встановлювалась, "як вона визначена на етнографічній карті австрійської монархії", лінія кордонів. Проголошувалося верховенство влади народу, яка мала здійснюватися через обрані "на основі загального, рівного, безпосереднього тайного і пропорційного права голосування без ріжниці пола" Установчі збори.

До часу зібрання Установчих зборів здійснення владних повноважень покладалося на Українську Національну Раду і Державний Секретаріат.

Зазначалося, що гербом ЗУНР є золотий лев на синім полі, обернений у свій правий бік, а державна печать має довкола герба напис: "Західно-Українська Народня Республіка".

Тимчасовий основний закон у своїх п'яти артикулах визначив лише основні контури будівництва нової демократичної української держави. Тому його було доповнено іншими законодавчими актами.

Дбаючи про створення повноцінного парламенту, УНРада, яка вважала себе тимчасовим органом, 31 березня 1919 р. ухвалила закон про скликання Сейму ЗУНР, а 14 квітня — виборчий закон. Послів (депутатів) належало обрати за національно-пропорційною системою на основі загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні. Активне виборче право надавалось усім громадянам, встановлювався лише віковий ценз: для активного виборчого права — 20 років, для пасивного — 28 років. З 226 послів Сейму українцям належало обрати 160, полякам — 33, євреям — 27, австрійцям — 6. Вибори були призначені на червень, але не відбулися з огляду на воєнно-політичні обставини.

Закон "Про державну мову" від 15 лютого 1919 р. проголосив державною мовою українську. "Законно признаним національним меншостям" залишалося право "уживання як усно, так і в письмах їх матірної мови в урядових зносинах з державними властями і урядами, публічними інституціями і державними підприємствами".

За Законом "Про право громадянства Західної області УНР і правовий статус чужоземців" від 8 квітня 1919 р. громадянами УНР (ЗУНР розглядалася як частина УНР) вважалися всі, хто на день проголошення закону мав право належності до будь-якої міської або селянської громади.

Серед соціально-економічних проблем, що потребували нагального вирішення, найболючішою була земельна. Тривалі зволікання з її вирішенням пояснюються насамперед намаганнями УНРади уникнути звинувачень із Заходу у більшовизмі.

Після тривалих і завзятих дебатів 14 квітня 1919 р. УНРада ухвалила Закон про земельну реформу. Він передбачав конфіскацію поміщицьких, монастирських і церковних земель та земель інших великих землевласників понад встановлений максимум. Ці землі переходили у так званий земельний фонд держави, з якого після війни повинні були наділятися малоземельні та безземельні селяни, військовослужбовці-інваліди тощо. Ліси були одержавлені, пасовища віддані громадянам. Оскільки встановлення земельного максимуму, процедура конфіскації та наділення землею відкладалися до скликання сейму, сільська біднота розпочала самочинно захоплювати поміщицьку землю. У відповідь власті змушені були вдаватися до репресій і застосування військ.

Передбачалося проведення реформ і в інших сферах економічного життя. Запроваджувалися в обіг грошові одиниці УНР — гривні та карбованці, хоча через відсутність достатньої кількості українських грошових одиниць тимчасово продовжувала використовуватися й австрійська крона.

Розорений війною в економічному аспекті край стояв перед загрозою голоду. Влада ЗУНР створила так званий харчовий виділ, взяла на облік всі запаси продовольства і товарів першої необхідності, організувала їх розподіл серед населення. Було заборонено вивозити продовольство за межі держави, запроваджено два дієтичні (безм'ясні) дні на тиждень, відкрито дешеві і безкоштовні їдальні для бідноти, дітей і людей похилого віку. В цей час значну продовольчу допомогу західним українцям надала УНР.

Багато було зроблено у сфері охорони здоров'я, освіти. Відкривалися лікарні, поліклініки, школи. У школах запроваджувалися як обов'язкові предмети українська мова, географія та історія України. Передбачалося також право національних меншин на навчання рідною мовою. Закон "Про основи шкільництва" від 13 лютого 1919 р. надав школам державний статус, водночас дозволяючи заснування й приватних шкіл. Планувалося відкрити український університет.

У галузях цивільного, кримінального і процесуального права в ЗУНР використовувалось австрійське законодавство. Для розробки власного не було ані професійних юридичних кадрів, ані часу.

Західноукраїнська Народна Республіка залишила помітний слід у процесі розвитку української державності. До незаперечних здобутків ЗУНР належить створення дієвої системи органів влади й управління, правоохоронних органів, боєздатної армії. Передбачалися земельна та інші соціально-економічні реформи. Велика увага приділялася національно-культурному будівництву та забезпеченню соціально-культурних прав національних меншин.

Видатною подією стало проголошення 22 січня 1919 року Акта злуки УНР та ЗУНР.

Право відігравало важливу роль в організації державно-політичного життя країни. Були законодавчо визначені такі конституційні засади держави, як територія, лінія кордонів, громадянство, порядок проведення виборів до парламенту та до органів місцевого самоврядування. Як державна встановлювалася українська мова, а національним меншинам гарантувалося право вживання їх національної мови. Водночас через брак часу та професійних юридичних кадрів тимчасово до створення власної нормативної бази діяло старе австрійське законодавство.

<< | >>
Источник: Іванов В.М.. Історія держави і права України: Підручник. — К. : МАУП,2007. — 552 с.. 2007

Еще по теме Законодавство ЗУНР:

  1. 3. ЗАКОНОДАВЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ЗУНР. ЗЛУКА УНР І ЗУНР
  2. 4. ПАДІННЯ ЗУНР
  3. Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР)
  4. Причини та наслідки падіння ЗУНР
  5. 2. ДЕРЖАВНИЙ ЛАД ЗУНР
  6. Внутрішня та зовнішня політика ЗУНР
  7. Проголошення ЗУНР та її злука з УНР.
  8. 1. РОЗПАД АВСТРО-УГОРЩИНИ І ПРОГОЛОШЕННЯ ЗУНР
  9. СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА
  10. Нормативний акт господарського законодавства
  11. СПІВВІДНОШЕННЯ ГАЛУЗЕЙ ПРАВА І ЗАКОНОДАВСТВА
  12. 9. Система цивільного законодавства
  13. Основні реформи виборчого законодавства
  14. Д. Трудове законодавство
  15. 1. Житлове право як галузь законодавства
  16. 66_Відповідальність за порушення водного законодавства.