Закон несуперечності

Закон несуперечності формулюється так :

дві протилежні думки про один і той же предмет, в одному і тому ж відношенні не можуть бути одночасно істинними.

У логіці висловлювань його записують формулою:

59

Це означає, що думка та її заперечення не можуть бути одночасно істинними.

Закон несуперечності виступає проти спотвореного відображення предметів і явищ, проти заплутаного і непослідовного мислення. Супе­речності у мисленні виникають тоді, коли одночасно щось стверджуєть­ся і заперечується про один і той же предмет, взятий в один і той же час, в одному і тому ж відношенні. І, справді, неможливо, щоб предмет водночас існував і не існував, мав ознаку і не мав її за тих же самих умов.

Суперечність не виникає, якщо мова йде про:

- різні періоди існування одного і того ж предмета;

- про різні предмети, стосовно яких стверджується і заперечується одна і та ж ознака;

- якщо предмети взято у різних відношеннях.

Так, немає суперечності між судженнями — “Цей букет роз є свіжий ” і “ “Цей букет роз не є свіжий”, якщо у них йдеться про різний час; немає суперечності між судженнями “Петренко є студентом педвузу” і “Пе­тренко не є студентом педвузу”, якщо мова йде про двох людей з од­наковим прізвищем.

Закон несуперечності поширюється на несумісні судження - проти­лежні (А та E ) і суперечні (А та О), (Е та І ). Стверджуючи, що супере­чні думки про один і той же предмет не можуть бути одночасно істин­ними, закон несуперечності не вказує, яка саме з них є істинна, а яка хи­бна. Це вирішується за допомогою практики. Цей закон нічого не гово­рить і про те, що обидві думки можуть бути хибними.

Наявність суперечності в міркуванні може бути наслідком незнання суті проблеми, наслідком нерозвинутого, недисциплінованого, еклекти­чного мислення, того, що людина не задумуючись, може сказати одне відносно даного предмета, а згодом інше.

Хоча суперечності очевидні, вони часто зустрічаються у міркуван­нях як у явному, так і в неявному вигляді. Явну суперечність складають такі дві думки, одна з яких щось стверджує, а друга тут же запере­чує. Неявні (приховані) суперечності безпосередньо не очевидні,

60

їх необхідно вивести шляхом логічного аналізу. Наприклад, у міркуван­ні: “Цей рукопис створений на Русі в XI cm.. Він виконаний на папері”

міститься неявна суперечність, позаяк в XI ст. на Русі ще не було папе- РУ-

3.