Закон суперечності

Аналізуючи сутність закону суперечності, слід під­креслити, що у природі, суспільстві і мисленні існують суперечності.

Суперечність - філософська категорія, яка вира­жає внутрішнє джерело будь-якого розвитку, руху, змін, перехід у нову якість.

Існують поняття об’ єктивні і суб’ єктивні супе­речності (протиріччя).

Об’єктивні суперечності пов’язані з природою предметів і явищ матеріального світу. Це суперечності між тим, що народжується, і тим, що відмирає, між про­гресивним і реакційним, між новим і старим, позитивним і негативним тощо.

Об’єктивно-діалектична суперечність - взаємодія між взаємовиключаючими, але при цьому взаємообумов- леними і взаємопроникаючими протилежностями всередині єдиного об’єкта. Вона властива усім природним, суспільним і пізнавальним процесам. Це суперечність між двома реально існуючими сторонами якогось об’єкта, що взаємно виключа­ють одна одну і водночас взаємно обумовлюють одна одну.

«Суб’єктивні» або «логічні» - це суперечності, які виникають у мисленні внаслідок неправильного відобра­ження предметів і явищ, через порушення послідовності мислення. Це суперечності хибного міркування.

Відмінності між об’єктивними і суб’єктивними супереч­ностями полягають у тому, що перші існують об’єктивно у природі і виступають як внутрішнє джерело розвитку предме­тів і явищ матеріального світу, а другі - це суб’єктивні, логіч­ні суперечності, які виникають у наших думках.

Закон суперечності був відкритий Аристотелем, який підкреслював: «...Неможливо, щоб суперечливі твер­дження були однаково істинними». Розглядаючи поняття «суперечність», філософ мав на увазі твердження про одне і те ж явище, висловлене в один і той же час і в одному і тому ж значенні.

Закон суперечності формулюється так: «Не можуть бути одночасно істинними дві протилежні думки про один і той же предмет в одному і тому ж значенні».

Формула закону: «А не є не-А» означає, що не мо­жуть бути одночасно істинними судження А і його запере­чення - не-А.

Сутність закону суперечності полягає в недопустимості логічної суперечності при будь-якому правильному мисленні.

Закон суперечності встановлює хибність одного із ло­гічно несумісних суджень, але залишає невизначеним інше судження, яке може бути як істинним, так і хибним. Ви­никає питання: чи можливо точно встановити характер ін­шого несумісного судження, чи існує закономірність у співвідношенні істинності і хибності хоча б деяких несуміс­них суджень? Відповісти на нього допоможе аналіз двох видів логічної несумісності: контрарний - протилежний і контрадикторний - суперечливий.

Контрарна несумісність існує між протилежними висловлюваннями про один і той же предмет («Цей слід­чий справедливий»; «Цей слідчий не справедливий») або між твердженням і запереченням однорідних ознак віднос­но всього класу предметів («У країнах Західної Європи існує злочинність»; «У країнах Західної Європи не існує злочинності»).

У діяльності працівника правоохоронних органів дуже ва­жливо вміло, спираючись на знання закону, довести хиб­ність твердження супротивника, викривши його логічну недоведеність і суперечливість думок.

Контрадикторна несумісність проявляється між двома одиничними судженнями, із яких одне щось стверджує, а інше те ж саме заперечує відносно того ж предмета («Це Кримінальний кодекс»; «Ні, це не Кримінальний кодекс»), або між загальними і частковими судженнями, з яких одне ствер­джувальне, а інше заперечувальне («Жоден терористичний акт не є справедливим»; «Деякі терористичні акти - справедливі»).

Закон суперечності розповсюджується на обидва ви­ди логічної несумісності: контрарні і контрадикторні. У будь-якому випадку, одне із тверджень буде хибним, а це означає, що обидва разом не можуть бути істинними.

Закон суперечності відображає одну із загальних законо­мірностей буття. У процесі трудової діяльності люди давно встановили, що одна і та ж річ не може в один і той же час, за однакових умов володіти і не володіти даними якостями.

Справді, не можуть бути одночасно істинними, напри­клад, два суперечливих судження: «М. вчинив тяжкий злочин у м. Львові у понеділок о 22 годині» і «М. не вчинив тяжкий злочин у м. Львові у понеділок о 22 годині», якщо ми будемо мати на увазі одну і ту ж людину, в один і той же час і в одно­му і тому ж відношенні. Для ілюстрації закону наведемо одну із подій. Двоє молодих людей Г. і Д. зайшли в гуртожиток і насильно відібрали у К. гроші, годинник і магнітофон, при цьому завдали потерпілому К. таких тілесних ушкоджень, які віднесені судово-медичним експертом до категорії легких, що призвели до розладу його здоров’я.

Суд виніс два суперечливих судження:

1. Винні Г. і Д. здійснили відкрите викрадення майна K., вчинене з насильством, небезпечним для життя і здоров’я потерпілого (розладу здоров’я). Цей злочин підлягає cm. 186 KK «грабіж», потерпілому були на­несені ушкодження, які призвели до короткочасного розладу здоров’я.

2. Винні Г. і Д. здійснили грабіж, відкрите викрадення майна з насильством, адже вони не є небезпечними для життя і здоров’я потерпілого.

Ці судження суперечать одне одному, а тому одно­часно не можуть бути істинними.

Винні або не завдали потерпілому тілесних ушкоджень, пов’язаних з розладом здоров’я, або завдали потерпілому тілесні ушкодження, які стали причиною розладу здоров’я, і тоді повинні понести відповідальність згідно зі cm. 187 KK за «розбій». Оскільки, насправді встановлено, що винні завдали потерпілому тілесні ушкодження, що спричинили розлад здоров’я, істинним буде перше судження. Але якщо ми бу­демо говорити про один і той же предмет, маючи на увазі різний час його існування, різні його властивості, то навіть суперечливі думки про нього можуть бути істинними.

Розглянемо такі судження: «Курсант Ковальчук від­мінно стріляє з пістолета» і «Курсант Ковальчук незадо­вільно стріляє з пістолета». Ці судження не можуть бути обидва разом істинними, якщо йдеться про одного і того ж Ковальчука, в один і той самий період його життя, а його вміння володіти зброєю береться в одному і тому ж відно­шенні. Але ці судження можуть бути обидва одночасно істинними в трьох випадках:

1. Якщо у першому судженні йдеться про Миколу Коваль­чука, а у другому - Богдана Ковальчука. Один з них володіє зброєю відмінно, а інший - незадовільно.

2. Якщо і в першому, і в другому судженні говориться про Миколу Ковальчука, але маємо на увазі різний час його життя, коли Микола Ковальчук вчився на І курсі Львівського державного університету внутріш­ніх справ, він стріляв з пістолета незадовільно, а на IV курсі він став стріляти на «відмінно».

3. Якщо і в першому, і в другому судженні йдеться про одного і того ж курсанта Миколу, але його вміння воло­діти зброєю розглядається в різних відношеннях, то, по­рівняно з курсантами 1-го курсу, які тільки починають вивчати табельну зброю, він, курсант IV курсу, не тіль­ки краще знає її, але й володіє нею на «відмінно», але якщо знання і вміння Миколи Ковальчука порівняти із знаннями та вміннями викладачів вогневої підготовки університету, майстрами спорту з кульової стрільби, то, порівняно з ними, він не володіє зброєю на «відмінно».

Отже, обидва суперечливі судження про один і той же предмет в одному і тому ж значенні, але віднесені до різного часу можуть бути істинними. Як свідчить практи­ка, дві протилежні думки про один і той же предмет, в один і той же час, в одному і тому ж відношенні можуть бути хибні. Аналізуючи сутність діалектичної суперечності, яка охоплює всю об’єктивну дійсність, слід підкреслити, що вимоги закону не будуть порушуватися, якщо розгля­дати суперечності живого життя. Так, юристи говорять: «Відсутність сліду на місці злочину є також слід». Це положення правильне, хоч зовнішньо здається, що тут є формально-логічна суперечність: «Немає сліду» і «Є слід».

Закон суперечності формальної логіки не забороняє висловлювання суперечливих думок в один і той же час, якщо йдеться про різні об’єкти. Якщо діалектика дослі­джує суперечності живого життя всієї об’єктивної дійснос­ті, яка є джерелом розвитку явищ, процесів природи, су­спільства і мислення, то формальна логіка в законі супе­речності має справу з логічними суперечностями, коли думка неправильно відображає об’єктивну дійсність, в ре­зультаті чого в нашій голові виникають «словесні» супере­чності. Щоб уникнути цього, сама логіка скеровує нашу думку на правильне адекватне відображення навколиш­нього матеріального світу. Наявність формально-логічної суперечності у міркуваннях може бути наслідком недоста­тньо розвинутого, недисциплінованого, еклектичного, хиб­ного міркування, коли не замислюючись можуть говорити одне про предмет, а через деякий час - зовсім протилежне.

Слід пам’ятати, що в реальному житті, з метою захисту своїх інтересів свідомо висуваються ідеї, які не відповідають дійсності, є завідомо неістинними, хибними. Прикладом цьо­го є поведінка Германа Герінга, вірного поплічника Гітлера, фашиста № 2, який у своєму останньому слові на Нюрнберзь­кому процесі над головними нацистськими злочинцями за­явив: «Я ніколи, ні в одному із періодів свого життя не від­давав по відношенню до будь-кого наказу про вбивство, а також не віддавав наказів про жорстокості... Я не хотів війни і не сприяв її розв’язанню. Я робив все для того, щоб попередити її шляхом переговорів». У щирість і правдивість такої заяви важко повірити!

Яскравим прикладом суб’єктивних логічних суперечнос­тей у мисленні є історія бойових дій, коли логіка мислення і прийняте рішення є суперечливими, а отже, не відповідає вимо­гам закону суперечності.

Логіка бойових дій запорізьких козаків полягала в тому, що козацька стратегія мала яскраво виражений маневровий характер, чим якісно відрізнялася від феодальних армій Європи. Стратегія концентрованого удару по ворогові бу­ла головною рисою козацького військового мистецтва.

В основі козацької тактики лежала універсальна бойова підготовка та методи партизанської війни. Маневрування, охоплення ворогів із флангів, створення резерву та засідки, раптові напади, вміле використання рельєфу місцевості були головними рисами військового мистецтва запорожців. Ця та інші славні події в історії Визвольної війни під проводом слав­ного сина українського народу Б. Хмельницького - перекон­ливе свідчення не тільки його таланту видатного полководця і організатора, а й такої особистості, яка, насамперед, володіла високою логічною культурою.

У боротьбі зі злочинністю перед правоохоронцями са­ма об’єктивна дійсність поставила ряд складних завдань, їх грамотне і ефективне вирішення залежатиме і від чіткого логічного мислення. Так, причиною негараздів, які нині іс­нують в органах і підрозділах міліції, є інертність мислення багатьох працівників, що виявляється у намаганні працюва­ти за стереотипами, застарілими формами і методами.

Важливою проблемою, яка нині гостро стоїть перед OBC, є новий якісний підхід, нове бачення і нова філософія взаємовідносин міліції і населення. Необхідно відійти від старих стереотипів цих відносин, які базувалися на владно- репресивних, недовірливих, а, в деяких випадках, ворожих рівнях. ЦІ відносини повинні ґрунтуватися на партнерських засадах. Люди повинні бачити в особі міліціонера не пред­ставника карального органу, а свого партнера.

Справа в тому, що до останнього часу міліція розгля­далася виключно як інститут держави, складова органів ви­конавчої влади, засіб силової дії, впливу на суспільство вза­галі та окремого громадянина. В органах внутрішніх справ бачили тільки силу, яка протистоїть злочинності. Таке ба­чення звужує справжню роль усіх правоохоронних органів, основна мета функціонування яких полягає не тільки в тому, щоб боротися з правопорушеннями, запобігати їх здійснен­ню, а й у тому, щоб створювати правовий порядок, захищати права і свободи людини, а також суспільства.

Отже, з позиції філософської діалектики звуження де­яких функцій органів і підрозділів внутрішніх справ повинно йти шляхом розширення деяких з них, тобто розширення через звуження, і навпаки. Цього вимагає сучасна об’єктивна дійс­ність розбудови демократичної незалежної України.

Дотримання вимог закону є необхідною умовою по­слідовності правильної думки, що відіграє величезну роль у теоретичній і практичній діяльності працівників право­охоронних органів. Але якщо все ж таки виникають супе­речності в доказах у кримінальній справі, то висновок слідства і суду по даній справі не може вважатися істин­ним. Наявність суперечностей в заявах свідків, потерпіло­го і звинуваченого є свідченням недоброякісності цих свід­чень, отже, вони не можуть бути покладені в основу зви­нувачення. Згідно із законом суперечності, у слідчій і су­довій практиці по одному і тому ж факту не може бути два суперечних висновки експертизи. Наявність таких супере­чностей у висновках виключає будь-яку можливість визна­ти їх достовірними доказами.

Аналіз закону суперечності в логіці надає нам мож­ливість розглянути і дати оцінку суперечностям, які мають місце в нормативно-правових документах. Для ілюстрації проаналізуємо деякі суперечності в нормативно-правових документах і їх вплив на забезпечення міліцією законності в адміністративній діяльності.

Аналіз адміністративно-юрисдикційного законодавства свідчить про те, що в ньому існує цілий ряд суперечнос­тей, які негативно впливають на службову діяльність пра­цівників міліції щодо дотримання ними законності. Вони є наслідком суперечностей суспільного життя, де постійно відбуваються зміни, іде процес боротьби старого і нового, передового і консервативного, економічних і соціальних стосунків людей. Кодекс України про адміністративні право­порушення (далі - КУпАП) включає в себе і матеріальні, і процесуально-процедурні приписи, тобто зосереджує різно­плановий нормативний матеріал. Проте, така нормативна модель управління суспільством з боку держави була ви­правдана в 1985 р., коли КУпАП набрав чинності. Внаслі­док подальшого реформування держави та суспільства, до Кодексу, починаючи з 1990 р., внесено понад 300 змін, він доповнений більш як 80 статтями. Так, у законодавстві про адміністративну відповідальність, на думку фахівців, багато норм є недосконалими, деякі з них застаріли, знач­на частина загальнообов’язкових правил встановлена ві­домчими актами, що утруднює виконання таких норм. Як справедливо доводить А.В. Корж, «ясність закону сприяє зміцненню законності, упровадженню чітких юридичних вимог в усі сфери суспільного життя. Незрозумілий закон не дає певного уявлення про права і обов’язки громадян, веде до непотрібної втрати сил і часу на тлумачення і запити, до невизначеності в юридичній діяльності, до не­порозумінь і помилок».

Заходам забезпечення провадження в справах про адміні­стративні правопорушення в КУпАП присвячено окрему гла­ву «Огляд речей і вилучення речей та документів» (гл. 20). Тут передбачено такі заходи забезпечення: адміністративне затримання, особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами і огляд їх на стан сп’яніння. Ще два заходи забезпе-

чення встановлено іншими розділами КУпАП: доставления порушника (cm. 259) і його привід (cm. 268). На наш погляд, ці заходи слід було б включити до гл. 20, а її назву змінити на «Заходи забезпечення провадження у справах про адміністра­тивні правопорушення» (в сучасній назві перераховано навіть не всі заходи, передбачені цією главою). Підготовлено проект нового КУпАП, але в ньому, на жаль, норми, які визначають заходи забезпечення провадження, залишилися без змін.

Адміністративні проступки не мають великої громадсь­кої небезпеки, але вони дезорганізовують діяльність орга­нів державної влади і управління, посягають на громадсь­кий порядок, власність, права й свободи громадян. В окремих випадках вони переходять у злочини.

Адміністративна сфера є однією з найбільш різноманіт­них, що охоплює велике коло суспільних відносин. Недостат­нє чи неправильне їх регулювання може призвести, а нерідко і призводить до негативних наслідків. Тому, головне завдання усіх законотворчих органів полягає у скасуванні застарілих та суперечливих норм, у виданні нормативних актів, що відпові­дають практиці адміністративної діяльності міліції, у постій­ному вдосконаленні чинного законодавства.

4.4.