Закон виключеного третього
Закон суперечності, який вказує на хибність одного із двох суперечливих суджень, залишає відкритим питання про істинність або неістинність думок іншого судження. Це питання вирішується на основі закону виключеного третього.
Цей закон, як і закони тотожності і суперечності, відображає послідовність, несуперечливість і визначеність думки. Але думки про конкретний предмет в даний час і в даному відношенні не повинні бути суперечливими. Ця вимога відображена у законі виключеного третього, який формулюється так: дві суперечливі думки про один і той самий предмет, в один і той же час, в одному і тому ж відношенні не можуть бути одночасно ні істинними, ні хибними, одна із них істинна, а інша обов’язково хибна, третьої не може бути - третього не дано. О.М. Бандурка і О.В. Тягло дають наступне визначення цього закону: «Два суперечні судження не можуть бути водночас хибними, одне з них необхідно істинне».Символічно закон зображається у вигляді формули А є або В або не В. Закон виключеного третього розповсюджується тільки на суперечливі судження (наприклад, «Ця людина - злочинець» і «Ця людина - не злочинець» або «Правоохоронні органи України захищають суспільство від посягань криміногенного елементу» і «Правоохоронні органи України не захищають суспільство від посягань криміногенного елементу»).
Два судження не можуть бути відразу хибними, а із хибності одного обов’язково випливає істинність другого, і навпаки. Закон виключеного третього розповсюджується тільки на суперечливі судження, він вимагає вибирати одне з двох суперечливих суджень, яке є істинним, а третього, проміжного судження, яке б могло бути істинним, не існує.
У Аристотеля цей закон викликав великі сумніви. Він висловлювався про його неспроможність, коли розглядаються майбутні події, прихід яких у даний (теперішній) час ще не є визначеним, і тому невідомо, чи відбудуться вони у майбутньому.
Закон виключеного третього поширюється тільки на два випадки:
1. Коли два судження перебувають у відношенні суперечності, тоді одне суперечливе судження завжди істинне, а інше - помилкове.
2. Коли предметом думки протилежних суджень є один і той же предмет.
Невиконання цього закону нерідко призводить до помилок, особливо на стадії аналізу юридичних фактів. Як уже підкреслювалося, цей закон поширюється тільки на суперечливі судження.
Як приклад розглянемо такі судження: «Ніж, яким був убитий потерпілий, належить М.» і «Ніж, яким був убитий потерпілий, належить С.». Вони не можуть бути одночасно істинними, але можуть бути одночасно хибними: ніж міг бути власністю інших осіб, крім М. і С. Отже, із двох протилежних суджень обидва можуть бути помилковими.
Згідно із законом достатньої підстави, будь-яка думка повинна бути обґрунтованою іншими думками, істинність яких доведена. Закон виключеного третього вимагає від правознавців уточнення понять, якими вони користуються у професійній діяльності, до такого рівня, щоб можна було дати відповідь на альтернативні питання, наприклад: «Чи є ці діяння злочином, чи ні?» Яскравим прикладом зрозумілості і чіткості юридичної норми є cm. 21 KK: «Особа, яка вчинила злочин у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності». Якщо б поняття «злочину» у праві не було точно визначене, то в деяких випадках відповісти на це питання було б дуже складно. Важливу роль у діяльності правоохоронних органів відіграє і закон виключеного третього. Так, слідчий, а також суд не можуть формулювати висновок у кримінальній справі, якщо вони не дадуть твердої категоричної відповіді на питання: по- перше, чи мала місце дія, у вивченні якої звинувачується підсудний, якщо так, то потрібно аргументувати докази; по-друге, чи існує у даній кримінальній справі склад злочину; по-третє, чи здійснив злочин підсудний, чи не здійснив. Отже, підсудний у вчиненому злочині або винний, або ні.
Завданням кримінального судочинства, - підкреслюється у cm. 2 КПК, - «є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний».Отже, вимоги суворого дотримання законності при розгляді кримінальних справ - це не тільки вимоги юриспруденції, а й логіки.
Закон виключеного третього, як і закон суперечності, не вказує, яке з двох суперечних суджень буде істинним за своїм змістом. Це питання вирішується практикою, яка встановлює: відповідають чи не відповідають судження об’єктивній дійсності. Коли питання поставлене правильно, логіка вимагає конкретної відповіді - «так» або «ні», вимагає розмірковувати за формулою «або-або», бо третього проміжного рішення не існує. Наприклад, не може існувати середини між осудженням чи не осудженням сучасного міжнародного тероризму або необхідністю боротьби з сучасним криміналі- тетом в Україні. Тут середини не може бути.
Слід відзначити, що сама соціальна дійсність у наш непростий час висуває масу складних проблем, рішення яких часто можливе тільки за формулою «або-або». Або ми будемо вести рішучу безкомпромісну боротьбу з мафіозним криміналітетом, який у сучасних умовах загрожує існуванню нашої суверенної держави, або не будемо. В останньому випадку це може призвести до втрати державності.
У суспільно-політичному житті, окрім «або-або», з нашої новітньої історії добре відомо, що протистояння двох соціально-політичних систем - капіталізму і соціалізму, боротьба двох ідеологій могла закінчитися трагічно для всього людства. Отже, розум, інстинкт самозбереження взяли верх над ідеологічними догмами і непомірними амбіціями деяких політиків. У цьому аспекті доречний такий приклад.
У марксистсько-ленінському розумінні побудови нового соціалістичного і комуністичного суспільства релігія як форма суспільної свідомості не мала права на існування: «...Питання, - писав Ленін, - стоїть тільки так: буржуазна або соціалістична ідеологія.
Середини тут нема». Отже, робився висновок, що в ідеологічній боротьбі немає місця нейтральності і компромісам. Оскільки релігія, на думку партії більшовиків, як ідеологія захищала інтереси панівних класів, то її слід було ліквідувати, щоб очистити місце новій релігії «марксизму-ленінізму». Логіка боротьби з так званим класовим ворогом штовхала партію більшовиків на непримиренну боротьбу з релігією і церквою. Так, до «1923 р. в CPCP було розстріляно 28 єпископів і понад 1000 священиків, багато церков закрито або зруйновано».Протягом 1934-1936 рр. зруйновано 75-80% церков, які ще залишалися в Україні. У Києві, де століттями діяли сотні церков, у 1935 р. залишилося тільки два невеликі храми.
В одному з сіл одержали наказ від вищих партійних інстанцій перетворити церкву на комору протягом 48 го- дин. Новина поширювалася з надзвичайною швидкістю. Десятки селян кидали свою роботу й поспішали в село. Вони кляли, благали і плакали, спостерігаючи знищення релігійної святині. Не лише святотатство їм боліло - в усій справі вони відчували безпосередню образу людської гідності. «Вони все від нас забрали, - скаржився один літній селян. - Вони залишили нас ні з чим. Тепер вони позбавляють нас останньої втіхи. Де ж ми будемо хрестити наших дітей і ховати наших покійників? Де ми шукатимемо втіхи в нашому горі? Негідники! Безбожники!»
Про аналогічний приклад руйнування церкви сільським бригадиром Шургіним розповів талановитий російський письменник Василь Шукшин в оповіданні «Крепкий мужик». Письменник з великим болем писав про те, як цей активіст, незважаючи на прохання, благання і протести земляків, в неділю організував руйнування церкви. Цей покидьок вирішив використати цеглу для будови свинарника, але цегла зі зруйнованої церкви так і не була використана. Вдома його зустріла мати такими словами (цитуємо мовою оригіналу): «Колька. Идол ты окаянний. Tpex- то какой взял на душу!... И молчал, дъяволина... Хоть бы заикнулся, может, образумили бы добрые люди. Ox горе ты мое горькое, тепер хоть глаз не кажи на люди. Проклянут ведь тебя, проклянут! И знать не будешь, откуда напасти ждать».
Дотримання вимог закону виключеного третього є необхідною умовою послідовності правильної думки, що відіграє важливу роль в теоретичній і практичній діяльності працівників правоохоронних органів України.
4.5.