АНТИІНФЛЯЦІЙНА ПОЛІТИКА: ФОРМИ ТА МЕТОДИ

Антиінфляційна політика держави являє собою комплекс заходів, до яких вдається держава з метою зниження темпів інфляції. Методи боротьби з інфляцією підрозділяють на активні (що ліквідують причину виникнення інфляції) та пасивні (спрямовані на пристосування до інфляційних умов).

Існують кейнсіанська та монетаристська теорії подолання інфляції. Прихильники кейнсіанської теорії з метою подолання інфляції вважають доцільним регулювати сукупний попит. Але на сьогоднішній час вже доведено, що регулювання сукупного попиту не є ефективним для подолання інфляції.

Загальноприйнятою для запобігання розкрученню інфляційної спіралі є монетаристська концепція порівняння темпу економічного зростання і темпу зростання грошової маси. Згідно з цією концепцією, необхідно, щоб приріст грошової маси супроводжувався приростом обсягів товарів та послуг.

Монетаристи пропонують декілька видів антиінфляційної політики. Перш за все - це грошова реформа, направлена на деномінацію грошей - обмін усіх старих грошових знаків на нові в певній пропорції. Одночасно у цій же пропорції відбувається перерахування цін, тарифів, стипендій, пенсій, балансових вартостей основних та оборотних фондів, боргових зобов’язань. Завдяки деномінації відбувається зменшення кілько сті грошової маси в обігу, укрупнення масштабу цін, полегшення розрахунків, зменшення витрат на забезпечення грошового обігу.

В Україні деномінація грошей відбулася 2 вересня 1996р., коли в обігу з’явилася гривня, яка є сучасною грошовою одиницею нашої країни. Гривня замінила так званий купоно-карбованець у співвідношенні 1 гривня = 100 000 карбованців.

Грошова реформа може відбуватись і через нуліфікацію грошей - анулювання старих грошей і введення нових (без обміну або при обмежених можливостях обміняти старі купюри на нові). При цьому старі гроші через чітко визначений проміжок часу з моменту початку обміну забороняються до прийому.

Нуліфікація в чистому вигляді в світовій практиці спостерігалася дуже рідко. Зазвичай нуліфікація проводиться на зразок деномінації, але в дуже низькій, суто символічний пропорції обміну старих грошей на нові.

Ще одним з методів боротьби з інфляцією є девальвація - знецінення грошової одиниці порівняно з валютами інших країн. Вона проявляється в зростанні курсів іноземних валют відносно до національної валюти. Девальвація робить дорогим імпорт, що знижує внутрішній попит на товари іноземного походження; та робить експорт дешевше для стимулювання розвитку експортоорієнтованих підприємств та для того, щоб зробити активним сальдо платіжного балансу.

Ревальвація - це підвищення курсу національної валюти відносно курсів іноземних валют. Для ревальвації характерне здешевлення імпорту та подорожчання експорту. Також від ревальвації виграють кредитори, які отримують у рахунок погашення боргу більш дорогі гроші. Також ревальвація гальмує зростання темпів інфляції, що є вигідним для населення країни. Однак удорожчання експорту призводить до небезпеки безробіття на експортоорієнтованих підприємствах.

Ще одним із способів боротьбі з інфляцією є «шокова терапія», що передбачає наступні заходи з боку держави: подорожчання кредиту; скорочення податкових ставок; зменшення витрат на соціальні програми. Позитивні наслідки застосування «шокової терапії» - це наповнення бюджету без зайвої емісії. Скорочення ставок податків позитивно впливає на фірми, що знаходяться в задовільному фінансовому стані: стимулюється ділова активність таких підприємств. Негативні наслідки "шокової терапії" - банкрутство підприємств, що знаходяться в незадовільному фінансовому стані завдяки неспроможності сплачувати високі проценти за користування кредитом; зниження життєвого рівня населення.

Метод поступових змін (метод градуювання) в боротьбі з інфляцією полягає в плавному, нешвидкому зміненні умов економічної діяльно сті суб’єктів, що веде до поступового зменшення темпів приросту грошової маси.

Метод поступових змін застосовується, коли темп інфляції не перевищує 20% річних, інакше міри держави призведуть до інфляційної інерції, коли існуюча інфляція провокує подальше підвищення темпів інфляції, але вже на більш високому рівні. Одна з причин виникнення інфляційної інерції - індексування доходів.

Метод регулювання цін і доходів полягає в «замороженні» заробітної плати та цін. Завдяки цим заходам темп інфляції уповільнюється, але від невиплат заробітної плати перш за все потерпає населення. В Україні метод регулювання цін і доходів застосовувався для подолання гіперінфляції 1993- 1994рр. - були затримки у виплаті заробітної плати, пенсій, стипендій. Були майже відсутні виплати матеріальної допомоги малозабезпеченим верствам населення. Цей метод державної монетарної політики в світі зарекомендував себе як не дуже ефективний, тому його засто совують лише у випадках суворої необхідності.

Інфляція в Україні в 2000 - 2006 рр. носила досить помірний характер. Але в 2007 - 2008 рр. інфляція в Україні класифікується як галопуюча. В 2007 році темп інфляції складав 16,7 %, а в 2008 р. інфляція продовжувала зростати і склала 22,3 % річних. У 2009 році інфляція складала 12,3 % відсотка річних, в 2010 р. - 9,1 %, у 2011 р. - 4,6 %.

Уряд для стримування темпів інфляції пропонує наступні тактичні міри:

• Підвищення процентних ставок за користування кредитом;

• Зниження видатків держбюджету;

• Вживання превентивних заходів для рішення проблеми подорожчання експорту енергоносіїв;

• Скорочення темпів інфляції на продовольчому ринку - інтервенційні поставки зерна та борошна, м’яса та цукру в окремі регіони із державних запасів;

• Антиінфляційна політика, направлена на боротьбу з порушеннями принципів добросовісної конкуренції та зловживань монопольним становищем на ринку з боку виробників товарів народного вжитку;

• Ревальвація гривні.

Стратегічні міри уряду щодо зниження темпів інфляції передбачають:

• Впровадження енергозберігаючих технологій;

• Розвиток фондового ринку;

• Активізація процесу функціонування ринку державних цінних паперів;

• Ліквідація диспропорцій у монетарній сфері.

6.4.