НАСЛІДКИ ІНФЛЯЦІЇ. ІНФЛЯЦІЙНИЙ ПОДАТОК
Наслідки інфляції для населення багато в чому залежать від того, були темпи інфляції очікуваними чи непередбачуваними. Для очікуваної інфляції характерні наступні негативні наслідки:
• порушення принципів оподаткування: з підвищенням номінальної зарплати зро стає ставка податку на доходи, і якщо прийнята прогресивна шкала оподаткування, то відбувається автоматичний перехід до більш високої ставки податку;
• зниження економічної ефективності завдяки тому, що ціни повністю не виконують інформативної функції стосовно попиту та пропозиції товарів та послуг.
Але, якщо інфляція очікувана, то люди можуть скоригувати свої реальні доходи в залежно сті від прогнозованих темпів інфляції, оговорити зростання заробітної плати найманих працівників в трудовому договорі, коригувати номінальну процентну ставку порівняно з реальною на темп інфляції в банківських установах, використовуючи рівняння І.Фішера
де πe - рівень очікуваної інфляції;
І - номінальна відсоткова ставка; r - реальна відсоткова ставка.
Якщо темпи інфляції більші за 10%, то рівняння Фішера приймає наступний вигляд:
Галопуюча інфляція, і особливо гіперінфляція, здійснюють вкрай негативний вплив на соціально-економічний розвиток, особливо, якщо вони носять непередбачуваний характер. До негативних наслідків не передбачуваної інфляції відносять:
• суттєве зменшення реальних доходів тих верств населення, що отримують фіксовані доходи, особливо пенсіонерів, інвалідів, робітників бюджетної сфери;
• перерозподіл доходів внаслідок того, що дебітори повертають борги здешевленими грошима;
• знецінення грошей, що знаходяться на банківських рахунках,;
• погіршення якості соціальних програм.
Соціальні програми стають «примарними»: держава не намагається індексувати соціальні виплати в тій же пропорції, у якій зростають ціни.• падіння реальної варто сті цінних паперів, що дестабілізує фондові ринки;
• зменшення рівня інве стування в економіку і падіння виробництва.
Населення, що має готівкові гроші «на руках», сплачує державі (емітенту грошей) так званий інфляційний податок, що пов’язаний з втратою вартості грошей завдяки інфляції. Він розраховується за допомогою формули
де IT - інфляційний податок;
Тпр - темп приросту інфляції за рік;
M
— - рівень реальних касових залишків.
Сильніше від сплати інфляційного податку страждають люди з низькими фіксованими доходами. За рахунок інфляційного податку частково поповнюється державний бюджет. У випадку, коли відношення грошової маси до рівня цін у попередньому та поточному періодах рівні, інфляційний податок дорівнює сеньйоражу ( в епоху Середньовіччя право чеканки монет мав виключно феодал (сеньйор), він і отримував плату за чеканку грошей, яку назвали сеньйораж). У сучасну епоху право грошової емісії має виключно держава, яка й отримує сеньйораж. Його розмір визначається за допомогою формули
де Mn - пропозиція грошей в n-му році;
Mn-1 - пропозиція грошей в (п-1)-му році;
Pn - рівень цін в n-му році.
З урахуванням витрат на друкування нових грошей на заміну зношеним формула сеньйоражу приймає вигляд:
де Mc - витрати, пов’язані з емісією нових грошей.
У той же час, від інфляції виграють ті суб’єкти господарювання, які повертають знецінені гроші: дебітори; підприємці, що затримують виплату заробітної плати, боржники з сплати податків (податки таким чином, встигають знецінитися, що полегшує податковий тягар («ефект Олівера - Танзі»).
6.3.