Фіскальна політика з урахуванням пропозиції

Досі розглядався основний (кейнсіанський) варіант фіска­льної політики, згідно з яким об’єктом її впливу є сукупний попит. Впливаючи фіскальними інструментами на сукупний попит, уряд залежно від фази економічного циклу стимулює або стримує економіку.

Щоб розглянути механізм впливу зниження податків на сукуп­ну пропозицію, припустимо, що економіка набула тенденції до скорочення обсягів виробництва і зростання безробіття. За цих умов держава має застосувати стимулювальну фіскальну політи­ку у вигляді зниження податкових ставок. До яких наслідків це приведе?

Для отримання відповіді на це питання звернемося до гра­фічної моделі AD - AS (рис. 12.3). На рисунку криві ADi і ASi характеризують відповідно сукупний попит і сукупну пропо­зицію до зниження податкових ставок. Зазначеним умовам від­повідає рівноважний ВВП, який дорівнює Y∖, і рівноважна ціна на рівні Р[.

Тепер припустимо, що держава знизила рівень податкових ставок. Згідно з кейнсіанською теорією цей фіскальний захід ви­кличе збільшення сукупного попиту. Тому на рис. 12.3 крива су­купного попиту переміститься вправо в положення AD₂. Внаслі­док зростання сукупного попиту обсяг ВВП збільшиться від Yi до Y2. Водночасно підвищиться ціна від Pi до P₂, тобто виникне ін­фляція. Але згідно з теорією економіки пропозиції стимулюваль- на фіскальна політика, яка спирається на зниження податкових ставок, не обмежується лише цими наслідками, а доповнюється збільшенням сукупної пропозиції. Звідси виникає питання: яким є причинно-наслідковий зв’язок між зниженням податкових ста­вок і збільшенням сукупної пропозиції? Відповідь прихильників теорії економіки пропозиції можна розкласти на три основних елементи.

1. Зниження податків на особисті доходи (податків на доходи фізичних осіб) посилює стимули до праці. Це пояснюється тим, що зменшення особистих податків збільшує наявну заробітну плату, тобто заробітну плату, яка залишається після сплати подат­ків. Якщо наявна заробітна плата збільшується, то підвищується привабливість праці й водночас зростає альтернативна вартість дозвілля, яке втрачає свою привабливість. За таких умов особи, які не входять до складу робочої сили, запропонують свої послу­ги; безробітні намагатимуться якомога швидше знайти роботу, а працівники матимуть стимули працювати з більшою тривалістю та інтенсивністю. Все це збільшить як пропозицію робочої сили, так і продуктивність праці, що у підсумку сприятиме зростанню обсягів виробництва.

2. Зменшення особистих податків, спричиняючи зростання наявного доходу домогосподарств, збільшує тим самим їхні заощадження. Оскільки заощадження слугують фінансовою передумовою інвестування, то це сприяє збільшенню інвес­тицій, які у свою чергу викликають зростання обсягів вироб­ництва.

3. Зменшення податків на прибуток підприємств підвищує чи­сту прибутковість інвестиційних проектів, що за інших незмін­них умов викликає зростання інвестиційного попиту. У підсумку це підвищить норму нагромадження капіталу, збільшить вироб­ничий потенціал (потенційний ВВП) і створить передумови для зростання обсягів виробництва.

Отже, перелічені причинно-наслідкові зв’язки, що виникають в економіці під впливом зниження податкових ставок, виклика­ють збільшення сукупної пропозиції. Тому на рис. 12.3 крива су­купної пропозиції переміщується вправо в положення ASi. Це зу­мовлює подальше зростання обсягів виробництва, тобто від Уг ДО Уз і відповідне зменшення безробіття. Водночас знижується ціна з Р2 до Рз, тобто зменшується інфляція.

Такими є економічні наслідки політики зниження податкових ставок в інтерпретації прихильників теорії економіки пропозиції. Вони свідчать про те, що, держава, знижуючи податки, отримує можливість збільшувати не лише сукупний попит, а й сукупну пропозицію, внаслідок чого забезпечується більше зростання об­сягів виробництва і менший рівень інфляції.

По-перше, опоненти теорії економіки пропозиції в цілому по­годжуються з тим, що зниження податків в окремих випадках може справляти стимулювальний вплив на економіку і спричиня­ти зростання ВВП. Але переконливих доказів того, що позитив­ний вплив може бути відчутним, тобто викликати помітний ефект, на їх думку, немає. По-друге, більшість економістів вва­жає, що зменшення податків набагато відчутніше впливає на зро­стання сукупного попиту, ніж на збільшення сукупної пропози­ції. За цих умов дефляційний ефект, що може викликатися збільшенням сукупної пропозиції, не буде суттєвим.

По-третє, визначаючи економічні наслідки від зниження рівня оподаткування, прихильники теорії економіки пропозиції не вра­ховують часовий фактор. На думку опонентів цієї теорії, вплив зниження податкових ставок на сукупну пропозицію розгорта­ється протягом часу, тривалість якого важко передбачити, тоді як негайним наслідком зниження податкових ставок є скорочення податкових надходжень до державного бюджету. Тому їх зни­ження може бути доцільним лише за умови існування надмірних урядових видатків. Якщо раціональних резервів для їх зменшен­ня немає, то короткостроковим наслідком політики низького оподаткування є виникнення бюджетного дефіциту. Це створює передумови для збільшення державного боргу і видатків на його обслуговування або здійснення надмірної грошово-кредитної емісії, яка прискорює інфляцію.

Останнє зауваження є головним, оскільки воно може перекре­слити всі можливі позитивні наслідки. Для спростування цього зауваження прихильники теорії економіки пропозиції висунули гіпотезу, згідно з якою нижчі податкові ставки можуть бути сумі­сні з попередніми і навіть зі збільшеними податковими надхо­дженнями. На їх думку, такий ефект досягається внаслідок того, що зниження оподаткування здатне спричиняти зростання подат­кової бази в економіці, скорочення масштабів ухилення від спла­ти податків, зменшення обсягів трансфертних платежів.

Рис. 12.4. Крива Лафера

Як видно з рис. 12.4, крива Лафера відбиває зв’язок між пода­тковою ставкою (/) і податковими надходженнями (AT). Згідно з кривою Лафера, якщо податкова ставка зростає від нуля до 100 %, то податкові надходження спочатку збільшуються до мак­симальної величини (ATi), ^a потім зменшуються знову до нуля. При цьому в системі податкових ставок виділяються два їх рівні. Так, точка А відображує надмірний рівень оподаткування, який стримує ділову активність, тобто не створює економічним суб’єк­там достатніх стимулів для постійного збільшення ВВП як пода­ткової бази. Але крім надмірної податкової ставки в інтервалі від нуля до 100 % знаходиться і оптимальна податкова ставка, здатна стимулювати ділову активність і на цій основі забезпечувати ма­ксимальну величину податкових надходжень. На рис. 12.4 вона дорівнює ⅛∙

Зв’язок між податковою ставкою і податковими надходжен­нями в інтерпретації кривої Лафера полягає в такому. Якщо опо­даткування є надмірним, наприклад, коли податкова ставка дорі-

ВНЮЄ t∖, ТО ЇЇ зниження ДО оптимального рівня, тобто ДО i^l2, викли­кає компенсаційне або навіть випереджальне збільшення ВВП як податкової бази, що максимізує податкові надходження. Отже, зниження рівня оподаткування в економіці в інтервалі від надмі­рного до оптимального забезпечує одночасне зростання обсягів виробництва і податкових надходжень, що унеможливлює виник­нення бюджетного дефіциту.

Але сценарій причинно-наслідкових зв’язків, що випливає з кривої Лафера, є лише своєрідною гіпотезою, певною абстракт­но-логічною конструкцією, а не узагальненням реальних причин­но-наслідкових зв’язків в економіці. Тому вона не здатна відпові­сти на два принципових питання:

1. Який рівень оподаткування слід уважати надмірним у конк­ретній країні і в даних умовах її економічного розвитку — ЗО %, 40 чи 50 % до ВВП?

2.

Рекомендації теорії економіки пропозиції в певній мірі були використані на практиці в США у процесі формування президен­том Р. Рейганом своєї економічної політики (1981—1988). Цей період увійшов в історію під назвою «рейганоміка». Точного ви­значення рейганоміки немає. Як правило, під цим терміном ро­зуміють заходи економічної політики президента Рейгана, основ­ними з яких було різке зменшення особистого прибуткового податку і податку на прибуток корпорацій. Проте досвід рейга­номіки не дав беззаперечних доказів на користь політики низько­го оподаткування. Він, скоріше, спростував центральну тезу тео­рії економіки пропозиції про те, що зменшення рівня оподат­кування може унеможливити виникнення бюджетного дефіциту. Після зниження рівня податкових ставок у США різко зросли де­фіцити федерального бюджету, виник рекордний дефіцит платі­жного балансу, зменшилася норма заощаджень. Тому наступні президенти США були змушені знову суттєво підвищити рівень оподаткування в країні.

Відсутність переконливих емпіричних доказів на користь тео­рії економіки пропозиції викликає сумнів щодо позитивного впливу її рекомендацій на економіку. Тому практичне застосу­вання цієї теорії є значним ризиком. На нього політикам слід зважуватися лише за умов, коли існують тверді переконання в тому, що діючі податкові ставки є надмірними і їх зниження уможливить суттєве підвищення ділової активності та/або відчут­не зменшення масштабів ухилення від сплати податків. Але на­віть за таких умов слід враховувати, що зниження рівня оподат­кування неминуче викличе дискреційне зменшення податкових надходжень у короткостроковому періоді, а можливе зростання обсягів виробництва та автоматичне збільшення податкових над­ходжень відбудуться лише в довгостроковому періоді згідно з тривалістю зовнішнього лага фіскальної політики.

12.4.