Передатний механізм монетарної політики

Заходи в сфері грошового обігу можуть забезпечувати еконо­міку грошима на незмінних умовах або на умовах стимулювання чи стримування ділової активності. Незмінні умови передбача­ють, що пропозиція грошей змінюється на збалансованій основі, тобто відповідно до змін попиту на гроші.

Здатність змін у пропозиції грошей впливати на ділову актив­ність реалізується не безпосередньо, а через відповідний передат­ний механізм монетарної політики. Початковою ланкою цього механізму є зміна пропозиції грошей, проміжною ланкою — змі­ни в ринкових інструментах, а кінцевою — зміни в сукупному попиті та ВВП. Причинно-наслідковий зв’язок, який існує між відповідними ринковими інструментами і сукупним попитом, є каналами, які реалізують здатність пропозиції грощей впливати на ділову активність. Отже, передатний механізм монетарної політики — це ланцюг економічних змінних, завдяки яким центральний банк, змінюючи пропозицію грошей, цілеспрямова­но впливає на ділову активність.

Макроекономісти єдині в тому, що центральний банк володіє арсеналом інструментів, необхідних для здійснення ефективного управління пропозицією грошей. Але між ними існують значні розбіжності щодо передатного механізму, на основі якого цент­ральний банк, змінюючи пропозицію грошей, впливає на ділову активність. Усі ці розбіжності поляризуються навколо кейнсіан- ського та монетаристського підходів.

Сутність кейнсіанського підходу до монетарного передатного механізму випливає з базового кейнсіанського рівняння

Згідно з цим рівнянням в умовах економічної рівноваги сукуп­на пропозиція, яка визначається реальним обсягом виробництва (У), дорівнює сукупному попиту (AD), який складається з чоти­рьох компонентів: попит домашніх господарств (Q, інвестицій­ний попит (T), урядовий попит (G) і чистий попит іноземців (NX). На підставі рівняння (13.1) прихильники кейнсіанської теорії, об­грунтовуючи монетарний передатний механізм, намагаються по­яснити, як пропозиція грошей впливає на відповідний компонент сукупного попиту і в підсумку — на реальний обсяг виробництва.

Традиційну (ранню) кейнсіанську модель монетарного пере­датного механізму можна подати за допомогою такого алгоритму:

Обґрунтовуючи традиційну модель монетарного передатного механізму, Кейнс дотримувався думки, що монетарна політика не справляє суттєвого впливу на ділову активність. Віра в неефектив­ність монетарної політики спиралася на такі дві обставини:

1) аналізуючи ефективність монетарної політики під час Ве­ликої депресії, ранні кейнсіанці посилалися на слабкий зв’язок між номінальною процентною ставкою та інвестиціями. Звідси випливає, що стимулювальна монетарна політика не здатна впливати на ділову активність. Але монетариста заперечили та­кий висновок, оскільки інвестиції є функцією реальної процент­ної ставки. Іншими словами, слабкий зв’язок між номінальною процентною ставкою та інвестиціями не виключає наявність сут­тєвого зв’язку між реальною процентною ставкою та інвестиція­ми. Якщо врахувати це положення, то під час Великої депресії реальні процентні ставки значно зросли, що могло бути однією з причин різкого скорочення інвестицій;

2) ранні кейнсіанці вважали, що пропозиція грошей впливає на сукупний попит лише через канал «процентна ставка — інвес­тиції».

Наведені аргументи монетаристів спонукали прихильників кейнсіанського напряму до пошуку нових каналів монетарного передатного механізму. Одним із лідерів цього пошуку був Ф. Модільяні, який посприяв обґрунтуванню нових каналів впли­ву пропозиції грошей на сукупний попит. Найважливішими серед них є канали: «курс акцій — інвестиції», «курс акцій — дохід від багатства — споживання», «процентна ставка — споживання», «процентна ставка — валютний курс — чистий експорт».

Канал «курс акцій — інвестиції». У традиційній кейнсіансь­кій моделі пропозиція грошей впливає на інвестиції лише через процентну ставку. Але емпіричні дослідження показують, що во­на може впливати на інвестиції і через курс акцій за будь-якої процентної ставки. Зв’язок між пропозицією грошей і курсом ак­цій нагадує зв’язок між пропозицією грошей і ціною облігацій (див. підрозд. 5.3).

Припустимо, що внаслідок застосування стимулювальної мо­нетарної політики і відповідного збільшення пропозиції грошей в економічних суб’єктів утворився надлишок грошей. Це збільшує попит на фінансові активи, зокрема на акції, що викликає зрос­тання їх курсу і сприяє збільшенню інвестицій. Зв’язок між кур­сом акцій та інвестуванням пояснює теорія Тобіна, відповідно до якої підприємства ухвалюють рішення про інвестиції на підставі співвідношення, яке називають показником «/-Тобіна. Цей показ­ник визначається таким чином:

Відновна вартість капіталу — це витрати підприємства на замі­щення його капіталу на основі закупівлі устаткування та будівель на товарному ринку.

Припустимо, що ринкова вартість капіталу підприємства на фондовому ринку дорівнює 130 млн грн, а його відновна вартість становить 100 млн грн. Тоді ринку.

Отже, існування причинно-наслідкової залежності між курсом акцій (P_s) та інвестиціями зумовлює такий передатний механізм монетарної політики:

Канал «курс акцій — дохід від багатства — споживання». Як зазначалося, стимулювальна монетарна політика, збільшуючи пропозицію грошей, викликає зростання попиту на акції та під­вищення їх курсу, що збільшує інвестиційні можливості фірм. Але іншим наслідком зростання курсу акцій є їх вплив на спожи­вання.

Щоб розкрити зв’язок між курсом акцій і споживанням, нага­даємо, що згідно з теорією життєвого циклу Модільяні величина споживання залежить не лише від трудового доходу, а й доходу, який отримують домогосподарства від нагромадженого багатст­ва. Така залежність визначається за формулою C = α ∙ Y + β ■ W. Важливою складовою багатства є звичайні акції. Якщо курс акцій зростає, то фінансове багатство домогосподарств збільшується. Це у свою чергу збільшує їхнє споживання (автономне) у складі сукупного попиту та викликає зростання ВВП. Отже, стимулю­вальна монетарна політика має ще один передатний механізм, який можна записати так:

Канал «процентна ставка - споживання». Наслідки моне­тарної політики, що породжуються процентною ставкою, не зво­дяться лише до зміни інвестиційного компонента сукупного по­питу. Від процентної ставки певною мірою залежить і спожи­вання — основний компонент сукупного попиту.

Нагадаємо, що одним із цінових чинників сукупного попиту, є ефект процентної ставки, який впливає, зокрема, на споживання. У розділі 7 вказувалося, що зміну процентної ставки Кейнс від­носив до об’єктивних чинників, які впливають на граничну схи­льність до споживання. Це означає, що монетарна політика, змі­нюючи рівень процентної ставки, здатна змінювати величину споживання, а отже, і сукупного попиту в цілому.

Ураховуючи здатність процентної ставки впливати на спожи­вання, побудуємо відповідний монетарний передатний механізм:

Канал «процентна ставка — валютний курс — чистий експорт». З механізмом процентної ставки пов’язаний ще один компонент сукупного попиту — чистий експорт. Але вплив про­центної ставки на чистий експорт здійснюється не безпосередньо, а опосередковано через валютний курс.

Припустимо, що в умовах відкритої економіки застосовується стимулювальна монетарна політика, яка збільшує пропозицію грошей і знижує номінальну процентну ставку в більшій пропор­ції, ніж темп інфляції. У результаті цього знижується і реальна процентна ставка, що породжує такі наслідки:

— депозити в національній валюті стають менш привабливи­ми, тобто менш вигідними порівняно з депозитами в іноземній валюті. Це зменшує попит на вітчизняну валюту на валютному ринку і спричинює падіння її курсу,

— нижча вартість національної валюти робить вітчизняні то­вари дешевшими за іноземні, що сприяє збільшенню експорту і скороченню імпорту, тобто зростанню чистого експорту

У підсумку стимулювальна монетарна політика збільшує чис­тий експорт як компонент сукупного попиту, що викликає зрос­тання ВВП. Звідси випливає ще один монетарний передатний ме­ханізм:

В основі монетаристського підходу до передатного механіз­му монетарної політики лежить відоме нам рівняння кількісної теорії грошей:

Згідно із сучасною кількісною теорією грошей Фрідмана шви­дкість обігу грошей (V) є стабільною величиною.

Припустимо, що M^s = 50 млрд грн, а V = 4. За цих умов права частина рівняння (13.3) покаже, що сукупні витрати, які є грошо­вим виразом сукупного попиту, дорівнюють 200 млрд грн, а ліва частина є ціною всієї сукупності товарів і послуг, тобто номіна­льним ВВП. Якщо пропозицію грошей збільшити вдвічі, то за стабільної швидкості обігу грошей сукупні витрати і номіналь­ний ВВП подвояться і становитимуть 400 млрд грн. На цій під­ставі прихильники кількісної теорії грошей роблять висновок, що пропозиція грошей є головним чинником зміни сукупних витрат (сукупного попиту) і номінального ВВП. Звідси випливає моне- таристська модель монетарного передатного механізму:

Монетаристська модель монетарного передатного механізму виходить із того, що збільшення пропозиції грошей безпосеред­ньо визначає зростання сукупного попиту. Оскільки між збіль­шенням пропозиції грошей і зростанням сукупного попиту немає опосередкованої ланки, то це означає, що гроші є першопричи­ною (джерелом) сукупного попиту. Таку залежність між прирос­том пропозиції грошей і зростанням сукупного попиту монетари- сти підтверджують наявністю між цими змінними високої кореляції. Але, як зазначалося в підрозд. 6.2, кореляція і причин­ність — це не те саме. В дійсності не гроші, а дохід, утворений економікою, є джерелом сукупного попиту. Гроші є лише засо­бом його реалізації.

Що стосується передатного механізму монетарної політики, то він відображує вплив пропозиції грошей на сукупний попит через вплив на ділову активність. Це передбачає не прямий зв’язок між зміною пропозиції грошей і зміною сукупного попи­ту, а такий, що опосередковується змінами в ринкових інструмен­тах. При цьому вплив ринкових інструментів на сукупний попит і номінальний ВВП залежить не від загального приросту пропози­ції грошей, а від її незбалансованого приросту, а також від чут­ливості зміни ринкових інструментів до цього приросту та чут­ливості окремих компонентів сукупного попиту до змін у ринкових інструментах.

Незалежно від того, якою риторикою супроводжується моне- таристська модель монетарного передатного механізму, вона не показує ринкові інструменти, за допомогою яких збільшення пропозиції грошей має можливість впливати на ділову актив­ність. Це означає, що механізм, який трансформує приріст пропо­зиції грошей у приріст сукупного попиту, монетариста перетво­рюють на своєрідну таємницю (її економісти назвали чорною скринькою). Тому стає зрозумілою рекомендація Фрідмана — будувати монетарну політику на основі монетарного правила (див. підрозд. 11.4). Якщо спиратися на це правило, то централь­ному банку не потрібно знати механізм впливу грошей на ділову активність, головне — стабільними темпами друкувати гроші.

13.3.