Попит на гроші

Попит на гроші — не зяпяси грошових активів, якими бажа­ють ВОЛОДІТИ економічні суб’ркти R кожний ланий період часу. При визначенні функції попиту на гроші виникає ключове пи­тання — чому люди бажають мати грошові запаси? Пошук від­повіді на це питання започатковували представники класичної теорії, зокрема такі економісти, як Ірвінг Фішер, Альфред Мар­шал та Артур Пігу.

Класичний підхід до функції попиту на гроші

В основі класичного підходу до функції попиту на гроші ле­жить рівняння кількісної теорії грошей, яке пов’язують з ім’ям Фішера (P ■ Y-M- V).

У цьому рівнянні добуток P- Y — це номінальний ВВП, або номінальний дохід економіки, що залежить від обсягу виробниц­тва (У) та рівня цін (P). Добуток M ■ V характеризує номінальну платоспроможність економіки, яка залежить від кількості грошей і швидкості їх обігу. Виходячи з рівняння Фішера можна отрима­ти функцію попиту на гроші в умовах рівноваги на грошовому ринку:

де— попит на гроші; V — швидкість обігу грошей;— ко­ефіцієнт пропорційності, що показує кількість грошей на кожну одиницю доходу (P ■ Y), якою люди бажають володіти. Він є ве­личиною, оберненою до швидкості обігу грошей. При цьому швидкість обігу грошей вважається постійною величиною. Тому коефіцієнттеж вважається постійним.

Отже, згідно з кількісною теорією грошей Фішера попит на гроші є виключно функцією доходу, а процентна ставка на нього не впливає. Фішер дійшов до такого висновку, вважаючи, що люди зберігають гроші лише з однієї причини — для фінансу­вання купівельних операцій і не мають інших мотивів для збері­гання грошових запасів.

Насправді ж грошівикрнують ще дві-функції:це..—_мдра вар­тості йзасіб заоїпалження. Перша з них не пов’язана з потребою людей в грошах, бо для вимірювання вартості наявні гроші не потрібні. Друга (засіб заощадження) — відіграє суттєву роль у формуванні попиту на гроші, оскільки останні можуть бути ви­користані не лише для фінансування купівельних операцій, а й засобом для здійснення заощаджень (нагромадження багатства), наприклад, у формі фінансових активів.

Певною мірою ця обставина була врахована іншими представ­никами класичної теорії, яких називають кембриджськими еко­номістами (А. Маршал та А. Пігу). Вони усвідомлювали, що гроші потрібні людям не лише для їх використання в якості пла­тіжного засобу, а й як засіб заощадження. На їхню думку, коли дохід людини збільшується, в неї виникає бажання певну його частину заощаджувати у формі фінансових активів. Таке бажання також знаходиться в прямій залежності від доходу.

Кембриджське рівняння, яке описує функцію попиту на гроші, виглядає так:

В рівнянні (5.13) коефіцієнт K дорівнює коефіцієнту', яке є елементом рівняння (5.12). Але за зовнішньою схожістю між ци­ми рівняннями ховається суттєва відмінність. На відміну від Фі- шера кембриджські економісти допускали, що K є не постійним, а може коливатися у короткостроковому періоді. На їх думку, ко­ливання K обумовлюється тим, що на рішення економічних суб’єктів відносно зберігання грошових запасів впливає рівень доходу, який можна отримати від фінансових активів і який за­лежить від рівня процентної ставки. Якщо, наприклад, процентна ставка зростає, то економічні суб’єкти намагатимуться економи­ти на грошових запасах, щоб збільшити частку свого доходу, яка спрямовується на заощадження. Тому K зменшується.

Кейнсіанська функція попиту на гроші

Суттєвий вклад у розвиток теорії попиту на гроші вніс Кейнс.

У рівнянні (5.14) знак «+», розміщений під Y, означає, що по­пит на реальні грошові запаси знаходиться в прямій залежності від реального доходу, а знак «-», розміщений під і, вказує на обер­нену залежність між реальним попитом на гроші та номінальною процентною ставкою.

Від попиту на гроші залежить швидкість обігу грошей, яка показує, скільки разів протягом року грошова одиниця викорис­товується для купівлі товарів і послуг. Виходячи з цього швид­кість обігу грошей (V) можна визначити за формулою

Кейнс уважав, що процентні ставки мають значні коливання. Тому, коли і підвищується, L(Y, і) падає, а швидкість обігу грошей зростає. І навпаки. Отже, кейнсіанська теорія попиту на гроші (тео­рія переваги ліквідності) передбачає, що функція попиту на гроші й швидкість обігу грошей не є стабільними, а коливаються внаслі­док коливання швидкості обігу грошей. Це положення є предме­том гострої полеміки між кейнсіанцями і монетаристами.

Фрідманівська функція попиту на гроші

Як зазначалося вище, в обґрунтуванні функції попиту на гро­ші Кейнс використав припущення, що всі активи складаються лише з високоліквідних грошей та облігацій. За таких умов сукуп­не багатство в економіці дорівнює сумі цих активів. Насправді зазначеними активами багатство людей не обмежується. Цю об­ставину враховує Мільтон Фрідман для обґрунтування своєї функ­ції попиту на гроші.

За Фрідманом, люди можуть нагромаджувати багатство і в формі звичайних акцій і товарів.

Новим у фрідманівській функції попиту на гроші є інше. По- перше, у Фрідмана, як і у Кейнса, дохід є головним чинником по­питу на гроші. Але якщо Кейнс спирається на поточний дохід, то Фрідман використовує інше визначення доходу — постійний до­хід. На відміну від поточного доходу, постійний дохід розгляда­ється як очікуваний середній дохід у довгостроковому періоді, який у процесі економічних коливань змінюється менше, ніж по­точний дохід.

По-друге, якщо у Кейнса процентна ставка є одним із чинни­ків попиту на гроші, то у Фрідмана вона не впливає на нього. На його думку, процентні ставки за всіма фінансовими активами змінюються приблизно однаково. Тому альтернативна вартість зберігання грошей, яка визначається як різниця між процентними ставками за негрошовими активами та процентними ставками за грошовими активами, не може змінюватися. Оскільки у Фрідмана альтернативна вартість зберігання грошей не змінюється, то його функцію попиту на гроші можна спростити до такого рівняння: де’ — постійний дохід.

У Фрідмана попит на гроші є нечутливим до процентної став­ки. Тому він робить висновок про те, що функція попиту на гро­ші та швидкість обігу грошей є стабільними величинами. Це по­ложення є одним із ключових елементів монетаристської теорії.

Будь-яка теорія має право на існування за умови, що її поло­ження підтверджуються фактами. Американський економіст Сті- вен Гольфельд здійснив емпіричні дослідження еластичності по­питу на гроші за реальним доходом і процентною ставкою за період 1952—1972 рр. Для цього він використав процентні став­ки за строковими депозитами і комерційними векселями.

Отже, попит на гроші реагує на зміни рівня процентних ста­вок, але з меншою еластичністю, ніж на зміни рівня реального доходу. Це дає право вважати, що факти підтверджують обґрун­тованість кейнсіанської функції попиту на гроші, яка набула ши­рокого визнання в макроекономічній літературі. Тому у подаль­шому ми спиратимемося на кейнсіанську функцію попиту на гроші. Виходячи з цього конкретизуємо кейнсіанське рівняння попиту на гроші:

де к — чутливість попиту на гроші до зміни рівня доходу. Пока­зує, на скільки грошових одиниць змінюється попит на гроші у разі зміни доходу на одну грошову одиницю; h — чутливість по­питу на гроші до зміни рівня процентної ставки. Показує, на скільки грошових одиниць змінюється попит на гроші у разі зміни про­центної ставки на один пункт.

З рівняння (5.17) видно, що в кейнсіанській функції попиту на гроші можна виділити два компоненти. Перший компонент (к ■ Y) назвемо попитом на гроші для угод. Його величина знаходиться в прямій залежності від обсягу угод, тобто від реального ВВП. Другий компонент (А • і) назвемо попитом на гроші як активи, ве­личина якого знаходиться в оберненій залежності від процентної ставки.

Для ілюстрації кейнсіанської функції попиту на гроші вико­ристовують графічну модель. Оскільки процентна ставка є важ­ливим елементом монетарної політики, то графік попиту на гроші будується на основі його залежності від процентної ставки (рис. 5.2).

Рис. 5. 2. Крива попиту на гроші

Як видно з рис. 5.2, крива попиту на гроші є спадною функці­єю від процентної ставки. Чим вища процентна ставка, тим мен­ший попит на гроші за даного рівня доходу. В графічній моделі дохід впливає на грошовий попит екзогенно. Тому з його збіль­шенням крива попиту на гроші зміщується вправо за даної про­центної ставки.

5.3.