ПОПИТ НА ГРОШІ ТА ЙОГО ВИДИ
Грошовий ринок поєднує попит і пропозицію грошей.
Попит на гроші - це запаси грошових активів, якими бажають володіти економічні суб'єкти в кожний певний період часу.
Фахівці дають неоднозначну оцінку сили впливу певних факторів на величину попиту на гроші.
Класична теорія визначає попит на гроші за допомогою рівняння обміну, яке пов’язують з ім’ям Фішера.
Із цього рівняння слідує, що попит на гроші буде прямо пропорційно залежати від обсягу випуску продукції, рівня цін та зворотно - від швидкості обігу грошей.
За умов постійної швидкості обігу грошей зміни обсягу грошової маси спричиняють зміни у РУ (відповідає обсягу ВВП). Оскільки, за аргументами прихильників класичної школи, реальний ВВП змінюється повільно, то зміни у грошовій масі призведуть тільки до змін рівня цін, і не вплинуть суттєво на реальний обсяг ВВП. Концепція, відповідно до якої зміни обсягу грошової маси змінюють номінальні параметри та не впливають на реальні величини, отримала назву нейтральності грошей. Згідно з правилом монетаристів, для того, щоб рівень цін був стабільним в економіці і гроші не призводили до порушення макроекономічної рівноваги, держава повинна забезпечити темпи приросту грошової маси відповідно до темпів зростання ВВП.
Для елімінування впливу інфляції на величину попиту на гроші розглядають реальний попит на гроші (М/Р)п що отримав назву кембриджське рівняння.
де М/Р - реальні запаси грошових коштів, або реальні грошові залишки. Цей параметр відображає купівельну спроможність грошової маси; k - величина, зворотна швидкості обігу грошей;
Y - обсяг випуску.
Таким чином, якщо припустити, що швидкість обігу грошей - величина незмінна, то з цього рівняння слідує, що попит на гроші залежить в основному від рівня доходу.
Отже, в класичній теорії основним фактором попиту на гроші розглядається обсяг випуску (доходу).Кейнсіанська теорія попиту на гроші має назву теорії переваги ліквідності. У ній увага приділяється мотивам, які спонукають людей тримати гроші в готівковій формі. Такими мотивами називають:
- трансакційний, який пов'язаний з потребою індивідів у грошах для здійснення угод. Відповідно, чим більше обсяг випуску продукції, тим більше угод здійснюється в економіці та сильнішим буде цей мотив;
- мотив перестереження. Його можна з’ясувати намірами індивідів тримати певну суму готівки на різні непередбачені випадки;
- спекулятивний мотив, заснований на зворотній залежно сті між ставкою відсотка та курсом облігацій. Так, при збільшенні ставки відсотка, буде знижуватися курс облігацій( як альтернативного виду активів), і індивіди зменшать попит на готівку для використанні її у «спекулятивних» цілях.
Ставка відсотка вимірює ту премію, яка повинна бути запропонованою, щоб спонукати людей утримувати їхнє багатство в який-небудь іншій формі, ніж грошовій.
Динаміка ставки відсотка розглядається як важливіший фактор попиту на гроші в кейнсіанській теорії. Ставка відсотка безпосередньо відображає альтернативні витрати утримання грошей у формі готівки. Чим вище відсоток по банківських депозитах, тим більше втрачають суб’єкти господарювання від утримання готівки. А значить, і нижчим буде попит на неї.
Узагальнюючи кейнсіанський та класичний підходи, можна виділити наступні основні фактори попиту на гроші:
• рівень доходу;
• швидкість обігу грошей;
• ставка відсотка.
Якщо припустити лінійну залежність між попитом на гроші та основними його факторами, то ми отримаємо наступну функцію попиту на гроші:
де k - коефіцієнт чутливості попиту на гроші до динаміки доходу (випуску);
h - коефіцієнт чутливості попиту на гроші до динаміки ставки відсотка;
Y - випуск (дохід);
і - ставка відсотка.
Емпірична оцінка попиту на гроші може бути здійснена на підставі даних про співвідношення попиту на гроші, рівняння доходу та ставки відсотка у попередніх періодах. На рисунку 5.2 представлена крива попиту на гроші, яка відбиває зворотну залежність реального попиту на гроші від ставки відсотка.
Згідно з портфельним підходом гроші є лише одним з видів фінансових активів. Вирішуючи питання, яку частину доходу тримати у грошовій формі, економічні суб’єкти порівнюють прибутковість та ризики утримання коштів у різних формах фінансових активів. Наприклад, зростання дохідно сті за акціями та облігаціями буде знижувати попит на готівку. Таким чином, попит на гроші знаходиться у зворотній залежності від доходності цінних паперів. Загальні розміри багатства індивідів будуть визначати обсяг портфеля активів в цілому і, отже, його складових. Підвищення рівня інфляції призводить до знецінення готівки та зниження попиту на неї. Таким чином, попит на гроші М/Р є функцією від очікуваних доходів за іншими видами фінансових активів, очікуваного рівня інфляції, розміру багатства.
де rs - очікуваний дохід на акції;
rb - очікуваний дохід на облігації;
π - очікувана інфляція;
W - реальне багатство.
Економісти У Баумоль та Дж. Тобін пов’язали попит на гроші з альтернативними витратами утримування готівкової каси та визначили оптимальний обсяг попиту на гроші для угод з урахуванням ставки відсотка, та витрат, пов’язаних з отриманням готівки у банку:
де М - попит на гроші для трансакцій;
tc - витрати кожної трансакції по отриманню грошей у банку;
і - ставка відсотка;
Yn - дохід суб’єктів за певний строк.
Відповідно до цього рівняння, попит на гроші також знаходиться в прямій залежності від обсягу доходу та у зворотній - від ставки відсотка.
Поєднуючи різноманітні підходи до визначення величини попиту на гроші, сучасна макроекономічна теорія розрізняє операційний попит на гроші (попит на гроші для угод), спекулятивний попит на гроші (попит на гроші з боку активів) та сукупний попит на гроші.
Сукупний попит на гроші - це загальна кількість грошей, якою економічні суб’єкти хочуть володіти для здійснення ділових операцій та нагромадження у вигляді активів. Крива сукупного попиту на гроші, котру ще називають кривою переваги ліквідності, є спадною (рис. 5.2.).
Рис. 5.2 - Крива сукупного попиту на гроші
Сукупний попит на гроші складається з попиту на гроші для операцій
та попиту на гроші як на активи. Операційний попит на гроші пов'язаний з обслуговуванням усіх ділових угод в економіці. Він ґрунтується на потребі у грошах як засобі обміну. Домогосподарства і фірми потребують грошей, щоб купити предмети споживання або виробничі ресурси. Тому операційний попит на гроші прямо пропорційний номінальному ВВП та обернено пропорційний швидкості обертання грошової одиниці.
Для аналізу попиту на гроші для операцій використовується поняття «реальні грошові залишки», що означає кількість товарів та послуг, яку можна купити за певну номінальну кількість грошей. Іншими словами, попит на гроші для операцій чутливий до втрат від зберігання грошей. Коли відсоткова ставка на альтернативні види активів зростає порівняно зі ставкою процента на гроші, то люди і фірми намагаються зменшити суми накопичення своїх грошей.
Попит на гроші як на активи виникає в ситуації, коли гроші необхідні для певних фінансових угод з метою накопичення. Сьогодні не лише підприємці, але й багато сімей тримають гроші як частину своєї стратегії розміщення багатства, а не як засіб купівлі товарів, послуг або ресурсів. Розміщуючи багатство у звичайних акціях різних компаній, різних видах облігацій, у нерухомому майні, люди можуть досягти значних доходів без особливого ризику. Попит на гроші як на активи обернено пропорційний процентній ставці, тобто, якщо процентна ставка зростає, попит на гроші як на активи падає, і навпаки.
5.3.