Стабілізаційна політика

Стабілізаційна політика — це сукупність державних заходів,

тя центральні банки намагаються пожвавити економічну кон’юнк­туру на основі прискорення грошової емісії, зниження процентної ставки і стимулювання інвестицій.

Між фіскальною та монетарною політикою існує тісний зв’язок. Це пояснюється тим, що заходи фіскальної політики без­посередньо стосуються товарного ринку. Але опосередковано вони впливають і на грошовий ринок, який є об’єктом безпосере­днього впливу монетарної політики. І навпаки, заходи монетарної політики безпосередньо стосуються грошового ринку. Але через процентну ставку вони впливають і на товарний ринок, який є об’єктом безпосереднього впливу фіскальної політики. Крім того, заходи фіскальної політики, спрямовані на збільшення обсягів виробництва, мають супроводжуватися збалансованим збільшен­ням грошей в обігу, що є необхідною умовою адекватного збіль­шення купівельної спроможності національної економіки.

Наприклад, зі збільшенням державних закупівель збільшуєть­ся попит на товарному ринку (сукупний попит) і на грошовому ринку (попит на гроші для угод). Якщо центральний банк не здійснить збалансоване зростання номінальної грошової маси, то можуть зрости ціни і процентна ставка. Це викличе зменшення попиту на споживчі та інвестиційні товари, що зведе ефектив­ність фіскальної політики до нуля.

Існування тісного взаємозв’язку між фіскальною і монетар­ною політикою означає, що їх автономне застосування зменшує ефективність стабілізаційної політики.

Ефективність будь-якої політики залежить від її спроможності досягати поставлених цілей. Згідно з визначенням стабілізаційної, політики її основними цілями, які відображують загальні резуль­тати економічного розвитку, є наближення обсягів виробництва до потенційного ВВП, зменшення безробіття до природного рів­ня та'зниження інфляції до оптимальної величини. Якщо збіль­шення ВВП і зменшення безробіття узгоджуються між собою, то досягнення цих цілей входить у суперечність з іншою ціллю — зниженням інфляції. Це означає, що ключовою проблемою стабі­лізаційної політики є знаходження раціонального співвідношення між темпами інфляції і рівнем безробіття.

Можливості стабілізаційної політики щодо знаходження оп­тимального співвідношення між інфляцією та безробіттям роз­криває крива Філіпса у короткостроковому періоді. Згідно з її рі­внянням (6.9), інфляція залежить від очікуваної інфляції, цикліч­ного безробіття і збурень сукупної пропозиції. Очікувана інфля­ція і збурення сукупної пропозиції є недосяжними для політично­го впливу. Отже, уряд може досягати цілей стабілізаційної полі­тики лише, впливаючи на циклічне безробіття.

В основі вирішення цієї проблеми лежать рекомендації кейн- сіанської теорії, згідно з якими циклічне безробіття свідчить про дефіцит сукупного попиту в економіці. Для усунення цього яви­ща держава може застосовувати заходи, що стимулюють сукуп­ний попит. Збільшуючи сукупний попит, уряд має змогу вплива­ти на циклічне безробіття та оптимізувати співвідношення між інфляцією і безробіттям. Але знаходження цього оптимуму є не лише економічною, а й складною політичною проблемою. Її ви­рішення залежить від того, на яке зростання інфляції уряд здат­ний погодитися задля бажаного зростання обсягів ВВП та зни­ження рівня безробіття.

На ефективність стабілізаційної, політики негативно вплива­ють два чинники:, лаги стабілізаційної політики та очікування суб’єктів приватної економіки. Сутність першого чинника поля­гає в тому, що стабілізаційні заходи впливають на економіку не відразу, не за правилом «сьогодні на сьогодні», а з певною за­тримкою в часі, тобто з лагом. Слід розрізняти лаги: внутрішні та зовнішні.

Внутрішній лаг вимірюється проміжком часу від моменту ви­никнення збурення в економіці до моменту прийняття відповід­них стабілізаційних заходів. Існування внутрішніх лагів зумовле­но тим, що суб’єктам стабілізаційної політики потрібен певний час, аби виявити та оцінити дестабілізаційні явища і розробити відповідні стабілізаційні заходи. Зовнішній лаг вимірюється про­міжком часу, який необхідний для того, щоб з’явилися результа­ти від упровадження стабілізаційних заходів. Як правило, запро­вадження заходів стабілізаційної політики відразу дає незначні результати, але згодом вони є відчутнішими.

У фіскальній політиці внутрішній лаг триваліший, ніж у моне­тарній. Це пояснюється тим, що прийняття рішення про коригу­вання фіскальної політики супроводжується тривалою адмініст­ративною процедурою, тоді як заходи монетарної політики мо­жуть схвалюватися центральним банком негайно. Однак монета­рна політика має триваліші зовнішні лаги порівняно з фіскаль­ною, оскільки в її основі лежить складнішій причинно-наслідко- вий зв’язок між політичним рішенням щодо зміни пропозиції грошей і змінами в економіці.

Лаговий характер стабілізаційної політики свідчить про те, що її заходи — це політико-економічні інвестиції. Тому, за аналогі­єю з інвестиційними рішеннями підприємств, стабілізаційні за­ходи держави є ризикованою справою. Ризики стабілізаційної політики пов’язані, з одного боку, з екзогенними подіями, на які вона не може впливати (різке зростання або зниження цін на зов­нішніх ринках, фінансова криза у торгових партнерів тощо), з іншого — із неможливістю точно передбачити реакцію економі­ки на стабілізаційні заходи — у майбутньому періоді вона може бути не такою, як у минулому.

Іншим чинником є очікування суб’єктів приватної економіки. Вони відіграють важливу роль у процесі "прийняття рішень еко­номічними суб’єктами. Так, домогосподарства, визначаючи обсяг споживання, виходять із очікувань щодо своїх майбутніх доходів; інвестори спираються на свої очікування майбутньої прибутко­вості інвестиційних проектів. На ці очікування впливає багато чинників, у тому числі й заплановані заходи стабілізаційної полі­тики. Традиційні методи обґрунтування стабілізаційної політики, до яких належать економетричні моделі, недостатньо враховують вплив очікувань на поведінку людей, що зменшує її ефектив­ність.

11.2.