Сукупні витрати і потенційний ВВП

Згідно з кейнсіанською теорією рівновага в економіці може забезпечуватися за умов як повної, так і неповної зайнятості. Такі умови залежать від співвідношення між запланованими су­купними витрати і сукупними витратами, необхідними для за­купівлі потенційного ВВП, тобто потенційно необхідними су­купними витратами.

Ідеальним є варіант, коли заплановані сукупні витрати дорів­нюють потенційному ВВП. Тоді в економіці досягається корот­кострокова і довгострокова рівновага та забезпечується повна за­йнятість. Але, як правило, запланованих сукупних витрат або не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, або вони є надмірними щодо закупівлі потенційного ВВП. Залежно від цього в економіці виникають різні наслідки.

Рецесійний розрив

Розглянемо ситуацію, коли запланованих сукупних витрат не вистачає для закупівлі потенційного ВВП. На рис. 9.4 Y_p — по­тенційний ВВП, для закупівлі якого економіка повинна спряму­вати Е2 сукупних витрат, у складі яких автономні витрати ма-

Слід відрізняти рецесійний розрив від розриву ВВП, який ви­никає внаслідок циклічного безробіття. Перший є причиною, другий — наслідком. Іншими словами, рецесійний розрив є та­ким явищем, яке викликає в економіці відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП, тобто рецесію.

Рис. 9.4. Рецесійний розрив

Графічно рецесійний розрив — це відрізок, рівний відстані по вертикалі між лінією потенційно необхідних сукупних витрат (Ei) і лінією запланованих сукупних витрат (Е\). Як відомо, цей відрізок відображує різницю в автономних витратах, які входять до складу різних за величиною запланованих сукупних витрат.

Рецесійний розрив спричинює помножене, тобто мультипліка- тивне відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП. Це означає, що потенційний ВВП перевищує фактичний ВВП на ве­личину рецесійного розриву, помножену на мультиплікатор ви­трат:

Із рівняння (9.20) випливає інше визначення рецесійного роз­риву: це така величина приросту запланованих автономних ви­трат, яка на мультиплікативній основі здатна забезпечити зрос­тання фактичного ВВП до потенційного рівня.

Розв’язавши рівняння (9.20) відносно AE_r, можна визначити величину рецесійного розриву:

Графічна модель рецесійного розриву (див. рис. 9.4) і формула рецесійного розриву (9.21) не враховують інфляцію, оскільки ґрунтуються на припущенні, що збільшення запланованих авто­номних витрат і зростання фактичного ВВП до потенційного рів­ня не супроводжуються зростанням цін. Згідно з теорією сукуп­ної пропозиції (див. розд. 4.2), така ситуація називається крайнім випадком, якому відповідає горизонтальна крива короткостроко­вої сукупної пропозиції. Але згідно з основною моделлю сукуп­ної пропозиції зростання фактичного ВВП супроводжується ін­фляцією, що відображує додатно нахилена крива сукупної пропозиції. За таких умов потенційний ВВП визначається фор­мулою

де P — індекс цін.

Звідси можна визначити рецесійний розрив в умовах інфляції:

Рецесійний розрив, визначений за формулою (9.23), номіналь­но перевищує його величину, визначену за формулою (9.21) у P разів.

Інфляційний розрив

Розглянемо протилежну ситуацію, тобто коли економіка зна­ходиться в стані повної зайнятості, а заплановані сукупні витрати є надмірними порівняно з потенційно необхідними сукупними витратами. Графічну інтерпретацію такої ситуації наведено на рис. 9.5.

Згідно з рис. 9.5 для закупівлі потенційного ВВП економіка має спрямувати ^сукупних витрат, у складі яких автономні ви­трати дорівнюють. Але насправді її заплановані сукупні ви­трати становлять Ei, а заплановані автономні витрати —. Із

рис. 9.5 видно, що за таких умов в економіці має місце надлишок запланованих сукупних витрат _xιz, якийвикликається над­лишком запланованих автономних витратТому фактич­

ний ВВП номінально перевищує потенційний ВВПІ.

Враховуємо, що економіка знаходиться в стані повної зайня­тості і повністю використовує свої наявні виробничі потужності. За таких умов фактичний ВВП може перевищити потенційний ВВП лише номінально, тобто виключно за рахунок зростання цін.

фляційний розрив». Позначимо його символом

233

Графічно інфляційний розрив — це відрізок, рівний відстані по вертикалі між лініями потенційно необхідних сукупних витрат (S₁) і запланованих сукупних витрат (E₂). Він являє собою таку величину, на яку заплановані автономні витрати перевищують потенційно необхідні автономні витрати, тобто, Цей

розрив називається інфляційним, оскільки в умовах повної зайня­тості він викликає надмірне зростання запланованих сукупних витрат, яке повністю трансформується у приріст цін і не збільшує обсяг виробництва. Відповідний приріст цін можна визначити за формулою:

Інфляційний розрив викликає інфляційне збільшення фактич­ного ВВП порівняно з потенційним ВВП на мультиплікативній основі. Звідси можна зробити висновок, що потенційний ВВП номінально менший за фактичний ВВП на величину інфляційно­го розриву, помножену на мультиплікатор витрат:

Перенесемо∙m_e у ліву частину рівняння (9.25), a Y_p — у праву:

Врахуємо, що згідно з рівнянням (9.24) вираз Y_p (Р - 1) відо­бражує величину, на яку фактичний ВВП перевищує потенційний ВВП за рахунок інфляції.

Щоб визначити інфляційний розрив в умовах повної зайнятос­ті, розв’яжемо рівняння (9.26) відносно

Інфляційний розрив виникає в умовах повної зайнятості, коли сукупний попит перевищує потенційно можливу сукупну пропо­зицію, тобто потенційний ВВП. Це не збільшує обсяг виробницт­ва, а викликає лише зростання цін, тобто інфляцію. Але інколи зростання сукупного попиту в умовах повної зайнятості може ви­кликати не лише інфляційне зростання, а й надмірну зайнятість, тобто тимчасовий вихід обсягів виробництва за межі потенційно­го ВВП. Це дає підстави стверджувати, що в економіці з надмір­ною зайнятістю може виникати інфляційно-експансійний розрив.

У такому разі фактичний ВВП перевищує потенційний ВВП як номінально, так і реально. Інструментарій рецесійного та ін­фляційного розриву є важливим елементом кейнсіанської теорії. Його використання дає змогу обґрунтувати певні висновки для макроекономічної політики, спрямовані на усунення в економіці рецесії або інфляційного зростання.