БАНКІВСЬКА СИСТЕМА І СТВОРЕННЯ ДЕПОЗИТІВ

... горе тому банкірові, який порушив правило:... ніколи не позичай грошей тому, хто не має потреби у них.

Огден Нет

Виняткове значення банківських депозитів як частини існуючої у країні грошової маси було вже розглянуто.

Перша економічна функція комерційних банків полягає в акумулюванні безстрокових депозитів (ведення поточних ра­хунків) і оплати чеків, виписаних на ці банки. Друга важлива функція полягає у наданні кредитів місцевим торговцям, фер­мерам і промисловцям.

Банки виконують також інші різноманітні функції, конкуру­ючи з промисловими фінансовими інститутами. Так, вони, як правило, приймають ощадні і строкові вклади, які формально підлягають вилученню протягом ЗО днів, але практично часто вилучаються на вимогу своїх вкладників. На відміну від поточ­них рахунків за цими вкладами виплачується процент. Викону­ючи цю функцію, комерційні банки у деяких районах країни конкурують зі ’’взаємно-ощадними банками”, які приймають лише строкові вклади. Майже всюди у країні вони конкурують з кооперативними товариствами для надання позик на будівництво і з федеральними ощадними товариствами. Прий­маючи грошові перекази і видаючи туристичні чеки, банки кон­курують з поштовими агентствами і спеціальними компаніями.. Управляючи майном, за дорученням, вони часто виконують функції радників з інвестицій та інших довірених осіб.

Навіть надаючи гроші як позику окремим особам і бізнесменам, банки конкурують з фінансовими компаніями і так званими ’’факторськими фірмами”, які забезпечують корпо-

рації оборотним капіталом.

Отже, комерційні банки не є нашими єдиними фінансовими інститутами. Але, згідно з визначенням, вони є єдиною ор­ганізацією, здатною створювати "банківські гроші", тобто без­строкові чекові депозити, які можуть бути вигідно використані як засіб обігу. У цьому полягають їхня першочергова важ­ливість і економічне значення.

Другою і пов’язаною з першою є кредитна функція: вони надають короткостроковий кредит бізнесу і населенню; надають довгострокові позики під заставу нерухомості, і, всупереч за­старілим уявленням, що банківські позики повинні мати сезон­ний характер, вони через систему "строкових позик" у зростаючому обсязі надають середньостроковий кредит три­валістю понад один рік.

Банківська справа

Банківська справа є бізнес, подібний до будь-якого іншого бізнесу. Комерційний банк є відносно простим діловим підприємством. Він надає своїм клієнтам (вкладникам і тим, що позичають) відомі послуги і взамін отримує від них ту чи іншу форму оплати. Банки намагаються здобути прибуток для своїх акціонерів.

Баланс банку показує відомі активи, відомі зобов’язання і відомий власний капітал. За винятком другорядних відмінностей, опублікований банком баланс у цілому виглядає так само як баланс будь-якого іншого ділового підприємства, і навіть простіше, ніж у більшості інших.

Єдина своєрідна риса зведеного банківського балансу пол­ягає у тому, що досить значна частина пасивів представлена за­собами, які підлягають виплаті на першу вимогу, тобто становлять депозити, які є основою чекових розрахунків.

Безстрокові вклади становлять більшу частину нашої грошо­вої маси (млрд. дол.):

Цей факт цікавий для економіста, оскільки він воліє назива­ти такі зобов’язання грішми; але для банкіра це звичайне по­няття, яке уже давно вважається зрозумілим.

Однак це не повинно бути точно так для кожного даного мо­менту, за кожен день або тиждень. Сума вилучень протягом де­якого періоду може випадково і перевищити вклади — як підкинута догори монета може певне число разів підряд призем­люватися на решку, а не на орла. Тому банкіри тримають певну суму касової готівки у своїх сейфах і ’’резервні депозити” — у найближчому Федеральному резервному банку. Нормально ка­сові гроші у сейфах банків і їх резерви у резервному банку по­винні становити лише невелику частину акумульованих ними депозитів. Ця частина визначається не лише розумною обе­режністю, а й законодавчими вимогами. Той же математичний закон великих чисел, який робить можливим страхування жит­тя, забезпечує становище, при якому чим крупніший банк і більша кількість незалежних вкладників, тим меншою повинна бути частка касової готівки.

Як з професії ювелірів розвивалися банки

Всі ці факти настільки очевидні для кожного сучасного банкіра, що він навіть не усвідомлює їх. Але так було не завжди. Вважають, що комерційна банківська справа була започаткова­на ювелірами, які практикували зберігання у себе золота та інших цінностей населення. Спочатку подібні заклади були ду­же подібні до камер зберігання чи товарних складів. Вкладник залишав своє золото на зберігання, отримував розписку, пізніше пред’являв цю розписку, платив невелику винагороду і отримував своє золото.

Люди прагнуть мати гроші заради того, що можна на них ку­пити, а не заради їх самих. Гроші мають безособову якість, так що один долар такий же добрий, як і інший, а шматок чистого золота такий же дорогий, як і інші.

Ця ’’анонімність” має велике значення. У цьому полягає істотна різниця між сучасними банками і камерами зберігання або товарними складами. Якщо я здам свою валізку до камери зберігання на вокзалі, а пізніше побачу когось на вулиці з тією самою валізкою, то мені не залишиться нічого іншого, як вик­ликати свого адвоката і почати судову справу проти залізничної компанії. Але якщо я написав свої ініціали на 10-доларовій бан­кноті, поклав її на рахунок у банк, а пізніше побачив у руках незнайомця, то у мене не буде ніякого приводу для невдоволен­ня роботою дирекції банку. Вона взяла на себе лише зобов’язан­ня виплачувати мені на вимогу будь-які 10. дол. у законних платіжних засобах.

Але повернемося до системи, яку практикували ювеліри, що розглядається як прообраз першого ембріонального ко­мерційного банку. Як виглядав типовий баланс ювеліра? Пер­ший банк ювеліра мав проти безстрокових депозитів 100% грошей готівкою. Можливо, у ранній період розвитку банківської справи баланс банку мав такий вигляд (тис дол.):

Активи Пасиви (зобов'язання і

власний капітал

Ми вважаємо, що компанія припинила свою діяльність як ювелір і почала займатися переважно зберіганням грошей насе­лення.

Подібні банківські операції не привернули би уваги еко­номістів. Банківські гроші^[LXXI] — безстрокові депозити, створені як готовністю банку прийняти зобов’язання за депозитами, так і готовністю клієнтів тримати депозити, — точно покривали би кількість звичайних грошей (паперових грошей або монет), ви­лучених з активного обігу і вміщених у банківські сейфи. Весь процес не був би складнішим, ніж у тому випадку, коли насе­лення вирішило би перетворити певну кількість доларів у банк­нотах на відповідну кількість даймів (десятицентових монет). Ми могли би сказати, що банківська система у цьому випадку виявляє нейтральний вплив на витрати і ціни — не веде ні до збільшення, ні до скорочення сукупної маси грошей.

Сучасна банківська справа і принцип часткових резервів

Повернемося до нашого ювеліра-банкіра, щоб показати, як поступово розвивалися сучасні банки. Якщо він був ви­нахідливою людиною, він швидко міг помітити, що, хоча прий­няті ним вклади підлягають оплаті на вимогу, вони не вилучаються всі разом. Він швидко засвоїв би, що, хоча 100% резервів необхідні, коли банк ліквідовується і всі вклади по­винні бути повністю виплачені, це зовсім не є необхідним, якщо банк продовжує функціонувати. Нові депозити мають тен­денцію врівноважувати ті, які вилучаються.

Ми можемо уявити, що наш розумний банкір — спочатку обережнр — купує облігації та інші активи, які приносять до­ход, на певну частину переданої йому на зберігання грошової готівки. Все йде дуже добре; вкладникам, як і раніше, виплачу­ють їхні гроші на вимогу, а банк отримує додатковий прибуток. Поступово банкір втрачає потребу приховувати від своїх вклад­ників те, що він робить. Якщо вкладник висловлює невдоволен­ня, банкір заявляє: ’’Ваші гроші на місці. Якщо вам не подобається мій метод ведення справи, ви можете забрати ваш вклад. Крім того, чи можете ви сказати, що новий метод частко­вого касового резерву спричинив погіршення послуг, які я вам надаю? Він дав мені змогу допомогти нашим місцевим бізнесменам, які потребують додаткових капіталів для придбан­ня будинків, обладнання та сировини. Таке капіталоутворення служить для блага споживачів, бо вони отримують кращі товари за більш низькою ціною. Воно створює також нові робочі місця”.

Усі банки почали інвестувати велику частину грошей, аку­мульованих ними як депозити, в активи, що приносять доход, і тримати проти депозитів лише частковий касовий резерв. Оскільки ділове довір’я залишається високим, а керівники бан­ку розважливі у виборі позик та інвестицій, у банку немає підстав тримати проти вкладів понад 2% касового резерву.

Що, буде, якщо банкір припуститься помилки у своїх інвестиціях? Оскільки будь-яке міркування не є досконалим і всі інвестиції включають певний елемент ризику, то з такою ймовірністю, безумовно, треба рахуватися. Щоб зменшити ймовірність великих втрат, банкір може спробувати розділити свої інвестиції — не класти всі яйці в один кошик. Більше того, добре організований банк збере значну частину капіталу з акціонерів. Акціонерний капітал може бути випущений у сумі, яка дорівнює, наприклад, 10% суми безстрокових депозитів. Тоді навіть якщо всі активи вкладені у доходні інвестиції замість готівки, яка не приносить доходу, вкладники захищені від будь-якої втрати капіталу, яка не перевищує 10% банківських інвестицій. Як правило, цього цілком достатньо за умови, що банк купує першокласні облігації, закладні і надає надійні ділові позики.

Існує лише єдина остання вимога, яку банк повинен врахо­вувати, щоб ми могли високо оцінити його платіжну спро­можність. Керівництво банку повинно стежити за загальною тенденцією в динаміці його депозитів, щоби бути впевненим, що місто, де розташований банк, не стає ’’містом-привидом” і протягом певного періоду не відбувається постійна втрата вкладів. Якщо це трапляється, портфель банківських інвестицій слід перетворити на цінні папери і позики, які можуть бути по­ступово ліквідовані і конвертовані у готівку, щоб забезпечити вилучення вкладів на вимогу.

Навіть якщо банк не є занепадаючим підприємством, пере­дбачливі керівники повинні вжити заходів для захисту від тим­часових хвиль вилучення. Тримати готівку на такий випадок невигідно, оскільки вона не приносить доходу. Тому, як прави­ло, банкіри вважають за краще тримати у своїх портфелях як вторинний резерв деякі цінні папери, які завжди мають готовий ринок і можуть бути швидко ліквідовані. Для цієї мети чудово служать державні облігації. Короткострокові облігації С’ноти”, ’’векселі” або ’’сертифікати”) мало змінюються за вартістю і мо­жуть бути легко ліквідовані шляхом відмови від закупівлі но­вих, коли старим — кожних 90 днів або кожних 12 місяців — надходить термін погашення. Але навіть довгострокові державні облігації, випущені на 30-річний період, за нормальних умов можуть правити за вторинний резерв, бо вони завжди можуть бути продані за визначеною, хоч і мінливою, ціною. При цьому важливий не термін погашення облігації чи позики, а швидше характер ліквідації активів: наскільки легко вони можуть бути реалізовані. Так, 90-денна позика місцевому торговцю, яка є неліквідною, по суті менш вигідна як вторинний резерв, ніж 90- річні державні облігації, які котируються на біржі.

Резерви, передбачені законом

Розглянуті вище правила здорової практики банківської справи прості і зрозумілі. їх важче впроваджувати, ніж декла­рувати; але це правильно для більшості приписів мудрої по­ведінки.

Якщо ми порівнюємо діючий та процвітаючий банк з будь- якою іншою корпорацією, то дивним здаватиметься не те, які малі у банків резерви грошей у готівці, а те, що вони взагалі тримають якісь резерви понад мінімальну суму касових грошей. Поки фінансова погода є сонячною, та сама логіка, що зумов­лює відмову від 100% резерву, містить аргументи на користь мізерних резервів.

Проте, якщо ми звернемося до фактів, то побачимо, що су­часний розважливий банк вважає за необхідне — і зобов’язаний за законом! — тримати істотну частину своїх активів у готівці, яка не приносить доходу. Банки повинні тримати приблизно 1/6 або 1/7 всіх депозитів на поточних рахунках у формі такого ж недоходного резерву. У більшості випадків ’’банк-член” тримає ці ’’встановлені законом резерви” на рахунку у своєму окружно­му федеральному резервному банку; однак в останній час ’’Фед”^[LXXII] надала всім банкам-членам право вважати частиною ре­зерву ту частку запасу готівки, яка перевищує встановлений невеликий процент залишку на поточних рахунках.

У табл. 14 показаний встановлений рівень резервних вимог. Вони становлять близько 1/6 залишку на поточних рахунках залежно від категорії банку. Оскільки 1/5 — це більш кругла цифра для числових прикладів, ми у більшості випадків для зручності приймемо рівень резервних вимог у 20%.

Слід підкреслити, що цей встановлений рівень резервів ви­магається від банків-членів федеральної резервної системи з ме­тою контролю за їхньою діяльністю; багато менш важливих банків, які не є членами Федеральної резервної системи, за своїм бажанням не тримають такі великі суми грошей, Що не приносять доходу, як гарантію проти вилучень. Багато еко­номістів вважають, що ці вимоги закону повинні стосуватися всіх банків, і якщо значення банків, що не входять до системи, підніметься за загальною сумою депозитів, на них, очевидно, доведеться поширити ці вимоги.

Таблиця 14

Вимоги до резервів залежно від місця розташування банку

Ці передбачені законом резервні вимоги є важливою части­ною механізму, за допомогою якого Федеральна резервна рада контролює банківські гроші.

Застарілі географічні відмінності. Чому розміри міста по­винні впливати на передбачений законом резерв? До створення Федеральної резервної системи банки Нью-Йорка і Чікаго три­мали у себе резерви банків найбільших міст. Якщо починалася криза, ці дрібні банки намагалися вилучити готівку з банків ве­ликих міст. Здавалося логічним для всіх банків Нью-Йорка і Чікаго встановити більш високі вимоги щодо резервів.

Тепер Федеральний резервний банк, а не крупний банк ве­ликого міста тримає резерви дрібних банків-членів. Новий за­кон скасував врешті-решт усі додаткові вимоги щодо резервів для Нью-Йорка і Чікаго. Для всіх банків-членів міг би бути встановлений однаковий рівень, але навряд чи це буде мати місце у найближчому майбутньому.

Чи не є резервні вимоги, передбачені законом, надто високи­ми? Багато банкірів із сумом роздумують над тим, скільки вони могли заробити, якби мали право розпоряджатися частиною грошей, які вони зобов’язані тримати на рахунках у найближ­чому резервному банку як законний резерв проти їх власних де­позитів. Вони аргументують свою позицію так: "Гроші, які нас зобов’язують тримати як резерви, не приносять нам ні цента. Чому ми повинні тримати такі високі законні резерви? Одна шоста наших депозитів — це більше від того, що реально не­обхідне для забезпечення стабільності. Крім всього іншого, осо­би, які вилучають вклади, ніколи не утворюють зразу великих груп, закони статистики стежать за цим. Ми про всяк випадок тримаємо у сейфах мінімум готівки. Крім того, якби нам будь- коли потрібно було більше, ми могли би продати деякі державні векселі, або звернутися до "Фед" по допомогу, або тимчасово по­зичити певну суму в інших банках. Ми, банкіри, вважаємо, що досить 10% резервів — деякі з нас сказали би: 5%, — щоб бути спокійними у наш час, коли депозити застраховані державою”.

Частково банкіри мають рацію. Раніше резерви, передбачені законом для трьох типів банків, були нижчими: вони становили 13, 10, 7% проти безстрокових депозитів і 3% проти строкових вкладів. Зі середини 30-х років конгрес дав Федеральній ре­зервній раді право подвоїти цю норму, і Рада використала свою свободу дій для того, щоб рядом послідовних кроків здійснити це. Але чому Рада підняла передбачені законом вимоги? І чому вона і надалі не питала у конгресу права на ще більше підвищення норми? Тому, що вважала такі високі законні нор­ми необхідними для забезпечення вкладниками можливості ви­лучити/їхні гроші, коли вони цього не захотіли? Ні. Цілком певно, що ні. Головна мста резервів, передбачених законом, полягає не у тому, щоб робити вклади забезпеченими і ліквідними, готовими для оплати на вимогу.

Так у чому тоді функція резервів, передбачених законом?

їхня життєво важлива функція полягає у тому, щоб допомог­ти керівництву ФРС забезпечити контроль за розмірами без­строкових депозитів (банкових грошей), які банки-члени можуть створювати. Встановлюючи обов’язкові постійні резер­ви, ”Фсд” може лімітувати зростання банківських депозитів.

За банками стоїть уряд

Банки стали більш надійними, ніж до депресії. Якщо це мало пов’язане з резервами, передбаченими законом, то з чим тоді це пов’язане?

Наші банки надійні, бо тепер ми зрозуміли, що життєво важ­лива функція уряду зводиться до того, щоб стояти за банками на випадок нової депресії і нової хвилі атак на банки.

Жодна банківська система з частковими резервами або хто би це не був, що зберігає у формі готівки менше 100% суми вкладів, не може на вимогу пертворити всі свої вклади на готівку. Отже, будь-яка система часткових резервів буде гарною лише в ’’гарну погоду”, якщо уряд буде готовий підтримувати її. Якщо будь-коли знову почнеться паніка, то конгрес, президент, міністр фінансів і голова Федеральної резервної ради — всі бу­дуть діяти. Вони скажуть: ’’Якщо охоплене панікою населення Америки наполягає на отриманні своїх грошей з банків, ми ви­користаємо свої конституційні права і надрукуємо стільки гро­шей, скільки необхідно для подолання критичного'становища”.

Якби це було сказано і зроблено у чорні дні початку 30-х років, історія була би інакшою. Наша країна уникла би епідемії банкрутства банків, яка породила побоювання і кризу, що по­ставило під сумнів саму капіталістичну систему.

На щастя, тепер, коли обидві політичні партії Америки добре розуміють, що за спиною банківської системи стоїть уряд, ма­лоймовірно, що будь-коли знову може розпочатися паніка. Це той випадок, коли, приготувавшись діяти героїчно, ви навряд чи будете змушені діяти взагалі!

Забезпечити надійність кожного банку

Усунення небезпеки загальнонаціонального розорення банків не означає, що кожен банкір може перестати турбувати­ся про надійність свого банку.

За останні десятиріччя здійснено численні важливі реформи, спрямовані на підвищення надійності депозитів кожного окре­мого банку. Успішні кроки, розпочаті урядом з метою послаби­ти нестійкість вільного банківського підприємництва, можна коротко звести до таких.

1. Регулювання процесу утворення і діяльності банків. Про­тягом десятиліть штати і федеральна влада виробили умови, за яких може бути відкритий банк, мінімальний обсяг необхідного капіталу та ін. Банківські ревізори періодично ретельно обсте­жують активи банків і їхню платіжну спроможність, увесь час маючи на увазі, що унція попередження варта фунта лікування.

2. Утворення Федеральної резервної системи. Наступним великим кроком уперед було створення Центрального банку, основна функція якого — під час паніки стояти, як Гібралтарсь­ка скеля, бути готовим використати всю грошову владу уряду і тим самим запобігти розоренню банківської системи. Інші важ­ливі функції Центрального банку — контролювати кількість грошей і кредит.

3. Державне страхування банківських депозитів. Одна з найважливіших державних реформ банківської справи нале­жить до останнього періоду. Після банківської кризи 1933 р. для страхування безпеки всіх банківських вкладів була утворена Федеральна корпорація страхування депозитів.

Усі банки, що є членами Федеральної резервної системи, по­винні належати до корпорації, більшість штатних банків також входять до тієї системи. За щорічними внесками банків, які змінюються залежно від загальної величини депозитів, веі їхні клієнти повністю захищені від будь-якої втрати (за вкладами до 10 тис дол.), навіть якщо банк спіткає банкрутство.

Важливість цього заходу важко переоцінити. Віднині банки можуть бути закриті за постановою банківських ревізорів і уря­дової влади, але не через панічну поведінку вкладників.

Створення банківських депозитів. Чи може банк створювати гроші?

Тепер ми звернемося до одного з найцікавіших аспектів гро­шей і кредиту — до процесу, який отримав назву ’’багаторазової експансії (multiple expansion) банківських депозитів”. Більшість людей чули, що якимсь таємничим способом банки можуть створювати гроші з повітря, але лише небагато розуміють, як реально здійснюється цей процес.

Фактично у створенні банківських депозитів немає нічого магічного чи недоступного для розуміння. Кожен може крок за кроком простежити, що відбувається з банківськими рахунка­ми. Правильне пояснення процесу створення вкладів просте. Досі поширюються деякі помилкові' його пояснення.

За тими помилковими міркуваннями, керівники банків здатні за допомогою авторучки надати позику у декілька до­ларів на кожен долар, внесений до банку. Не дивно, що банкіри червоніють, коли їм приписують таку силу, вони лише хотіли би бути здатними робити таке! Кожен банкір знає, що він не мо­же інвестувати гроші, яких у нього немає; а гроші, які він інвестує, купуючи цінні папери або надаючи позики, швидко залишаютьйого банк.

Тому банкіри часто впадають у протилежні крайнощі. Інколи вони доводять, що банківська система не може створю­вати (і не створює) грошей. ’’Врешті-решт, — говорять вони, — ми можемо інвестувати лише тс, що маємо. Ми нічого не ство­рюємо. Ми лише пускаємо в обіг заощадження суспільства”. Банкіри, які так вважають, глибоко помиляються. Вони припу­скаються логічної помилки групування: те, що правильне для кожного зокрема, може виявитися неправильним для всіх ра­зом. Банківська система як ціле може робити те, що кожен дрібний банк не може робити: вона може розширювати свої по­зики та інвестиції у багато разів більше, ніж та готівка, якою во­ни розпоряджаються, і увесь цей час кожен дрібний банк надає як позику лише частину всіх вкладів.

Отже, наша відповідь на основне питання позитивна. Так, банківська система, за участю населення, створює близько 5 дол. банківських вкладів на кожен долар резервів, отриманих банками. Розглянемо, як це відбувається.

Як створюються депозити. Стадія першого банку

Ми почнемо з цілком нового вкладу в 1 тис дол., поміщеного в один з банків. Якщо би, подібно до старих ювелірів, сучасні банки тримали 100% резерву готівки, вони не могли би створи­ти жодних додаткових грошей за рахунок вкладеного нового капіталу в 1 тис дол. Вкладник, який помістив гроші до банку, просто віддав 1 тис дол. паперових грошей за 1 тис дол. чекового депозиту.

Зміна банківського балансу, тією мірою, якою вона сто­сується нового вкладу, була би такою:

По-перше, новий депозит приєднаний до балансу початково­го банку. Банк не один створив ці вклади. Клієнт бажав мати вклад. Коли він виявив ініціативу, банк погодився прийняти його чековий рахунок. Разом банк і населення створили 1 тис дол. банківських грошей або депозитів. Проте тут немає багато­разової експансії. Поки банки тримають 100% резервів, зро­стання банкових грошей точно відшкодовується зменшенням папероих грошей в обігу.

Припустимо тепер, що банк не тримає 100% резервів. При­пустимо, що закон вимагає тримати лише 20% резервів. Банк завжди може тримати, якщо захоче, більші резерви; однак якщо існує багато випущених в обіг відносно надійних державних облігацій, що приносять доход, або існують численні можли­вості прибуткового надання позик, банку буде вигідно тримати більші резерви, ніж вимагає закон.

Що може тепер створити банк? Чи може він розширити свої позики та інвестиції на 4 тис дол., внаслідок чого в його балансі відбулися зміни, показані вище? Відповідь буде чітко негатив­ною. Чому? Загальна величина активів дорівнює загальній ве­личині пасивів. Резерви готівки задовольняють передбачені законом вимоги: становлять 20% загальної суми депозитів.

Але як банк платить за цінні папери чи інші придбані ним активи? Він, як і будь-яка інша особа, виписує чек тому, хто продав облігацію чи видав простий вексель (тобто отримав пози­ку). Якщо би всі ці особи обіцяли не отримувати горшей за банківськими чеками, або, що те саме, обіцяли тримати всі гроші замороженими у банку, — тоді, звичайно, банк міг би ку­пити все, що він захоче, без будь-якої втрати готівки.

По-друге, банк не може, звичайно, надавати позику на суму, що у чотири рази перевищує величину депозиту. Для поодино­кого невеликого банку неможлива така ситуація:

Проте у дійсності ніхто не позичатиме гроші з 6% тільки для того, щоб отримати їх всі у банку. Людина, що позичає гроші, витрачає їх на наймання робітників, на матеріали або, можли- во, на придбання автомобіля. Гроші дуже швидко знову вийдуть з банку, який обслуговує дане місто, округ, штат чи країну, а у вигляді вкладів інших клієнтів через якийсь відрізок часу повер­неться лише частина вилученої суми.

Ці втрати готівки банком, який розширив свої інвестиції, ще яскравіше виявляються, коли він купує державні облігації, а не надає позики. Якщо мій бостонський банк купує державні облігації, то які шанси, що особа, яка продавала облігації, ви­падково має рахунок у цьому ж банку? Можливість такої ситу­ації незначна'. Можливо, що він живе у Нью-Йорку, або в Еймсі (штат Айова), або ще де-небудь. Таким чином мій банк знає, що він скоро повинен буде виплатити всі гроші, які він вклав в облігації. _z

Банк не може ’’з’їсти весь торт і все ж мати його”. Банк у Новій Англії не може купувати облігації і у цей же самий час зберігати свою грошову готівку. Тому наведемо дані, які відбивають цілком помилкову картину того, що може здійснити індивідуальний банк:

Банк може лише надати позику у 4/5 депозиту.

Чи повинен банк діяти так само, як банкіри-ювеліри, що ма­ли 100% резерву?

Звичайно, ні. Хоча банк не може підняти депозити до рівня, що у 5 разів вище від його резервів готівки. Він може знизити запаси готівки до 1/5 своїх депозитів. Немає нічого простішого від цього. Бо, як ми бачили, все, що він робить, — купує на 800 дол. активи, що приносять доход: облігації, позики або закладні. Дуже швидко, коли його чеки будуть пред’явлені до оплати, він практично втратить всю цю суму готівки. Тепер його баланс бу­де таким, як він показаний вище.

Щодо першого банку ми вже з’ясували. Його законні резерви достатні, щоб покрити його депозити. Він не може зробити нічого більшого, поки населення не наміриться тримати певну велику суму у фонді вкладів.

Розгляд поодинокого невеликого банку завершимо таким важливим фактом: він створив гроші! Як? Він втримав у формі готівки лише 200 дол., вкладених населенням. 1 він додав до су­купних грошей населення 1 тис дол. банківських грошей (або депозитів). Отже, його діяльність створила 800 дол. чистої над­бавки або грошової маси.

Ланцюгова реакція інших банків

Але банківська система як ціле все ще не може заспокоїтися. Особи, які продали облігації чи позичили певну суму у банку, очевидно, вкладуть виручені гроші в інший банк або заплатять ними комусь іншому, хто схоче зробити подібний вклад. Отже, наш первісний банк втратив 800 дол., які потрапили до якихось інших банків системи. Гроші, надані у вигляді позики первісним банком, незабаром опиняться в інших банках. Якщо ми розгля­немо всі ці банки разом і назвемо їх банками "другого ступеня", то їхній баланс тепер виглядатиме так:

Ці банки, звичайно, розкидані по всій країні. (Наш первісний банк може навіть представляти банки другого ступе­ня, оскільки деякі його чеки потрапляють до рук його власних вкладників). Для тих банків вкладені долари рівноцінні будь- яким іншим доларам, рівноцінні нашому первісному депозитові. Ці банки не знають, що вони с другими у ланцюзі вкладів; і їм це без потреби. Вони знають і їх турбує лише тс, що вони мають тепер досить багато готівки, яка не приносить доходу. Лише 1/5 від 800 дол., або 160 дол., згідно з законом необхідні йроти 800 дол. депозитів. Тому вони схочуть і зможуть використати решту 4/5 для надання позик і придбання інвестицій на суму у 640 дол.; так що через декілька днів їхній баланс досягне рівноваги. 4/5 цих нових депозитів будуть надані як позика банками дру­гого ступеня.

Банки другого ступеня також створили гроші. Поки що первісні 1 тис дол., вилучені з обігу у готівці і вміщені до банків зросли до 1 тис дол. ( депозити першого ступеня) плюс 800 дол. (депозити другого ступеня). Грошова маса зросла, а кінця все ще не видно. І ось чому. 640 дол., які витратили банки другого ступеня на позики та інвестиції, потраплять до рук нової групи банків, яких можна визначити як банки "третього ступеня". Ми могли би тепер заповнити баланс цих банків так, як виглядає у початковій позиції. Очевидно, банки третього ступеня спочатку будуть мати надлишок резервів, який дорівнює 4/5 від 640 дол., або 512 дол. Після того як його буде витрачено на позики та інвестиції — і тільки після цього, — банки третього ступеня до­сягнуть рівноваги.

Початкова позиція у банках третього ступеня виглядає так:

Кінцева рівновага банків третього ступеня має такий вигляд:

Загальна величина банківських депозитних грошей дорівнює тепер 1000 дол. плюс 800 дол. плюс 640 дол., або 2440 дол. Це вже розширення первісного вкладу готівки майже у відношенні 2,5 : 1. Але банки четвертого ступеня, очевидно, отримають 4/5 від 640 дол. депозитів, або суму у 512 дол.; п’ятий ступінь отри­має також 4/5 від 512 дол., або 409,60 дол.; шостий — 4/5 від 409,60 дол. і т. п., поки на двадцять п’ятому колі вся сума, за винятком 1 цента; не розчиниться у нескінченній множині сту­пенів банків.

Якою буде кінцева сума доданків: 1000 дол. + 800 дол. + 640 дол. + 512 дол. + 409,60 дол. +...? Якщо ми терпляче будем про­довжувати додавати, використовуючи правила арифметики, то знайдемо, що сума наближається до 4999,999... дол. І у кінцевому підсумку до 5 тисяч доларів. Табл. 15 показує за­гальний результат ланцюга створених депозитів. Ми можемо отримати таку ж відповідь іншими шляхами — на основі міркувань, керуючись здоровим глуздом і методом елементар­ної алгебри^[LXXIII].

Здоровий глузд підказує, що процес створення вкладів пови­нен завершитися лише тоді, коли у жодному банку не буде ре­зервів понад 20% розміру депозиту. У всіх наших прикладах жодні готівкові резерви ніде не просочилися з банківської систе­ми, вони лише переходили зі сейфів однієї групи банків до сейфів іншої. Рівновага кожного буде мати місце лише у тому випадку, якщо сукупний баланс усіх банків першого, другого і сотого ступенів виглядатиме так, як показано у табл. 15. Бо якщо загальна величина вкладів була менше від 5 тис дол., то

20-процентна норма не була би вичерпана і рівновага не була би досягнута скрізь.

Уся банківська система здатна зробити те, що жоден банк ок­ремо не зможе існувати. Банківська система може розширювати свої депозити у п’ять разів порівняно з вихідними новими депо­зитами. Банківські гроші створені на основі співвідношення 5 : 1 — причому кожен банк інвестував у позику лише частину того, що він отримав як депозити!^[LXXIV]

Таблиця 15

Багаторазове розширення депозитів банківською системою.

Через цей ланцюг процесів банківська ситема у кінцевому результаті створює сукупні депозити, які дорівнюють п’яти­кратній величині первісних нових резервів.

Тепер ми бачимо, що всі банки разом можуть зробити те, що було неможливо зробити одному банку. Сукупний баланс пока­зує кінцеву позицію всіх банків разом:

Хто створює багаторазову експансію депозитів? Три групи спільними зусиллями: населення, що постійно тримає свої гроші як депозити у банках; банки, що тримають лише частину своїх депозитів у формі готівки; населення, тобто приватні особи, що позичили гроші і дали змогу банкам використати свої надлишки готівки для надання позик і придбання активів, які приносять доход. (Тут є і четверта сторона — Центральний банк, який своєю діяльністю визначає розміри припливу нових резервів до банківської системи).

Щоб перевірити своє розуміння процесу створення кредиту, простежимо, що трапиться, якщо якась нервова вдова назавжди вилучить 1 тис дол. з банку і заховає у себе у скрині. По-перше, банк втратить 1 тис дол. готівки і 1 тис дол. депозитів. Але він раніше тримав лише 20%, або 200 дол., проти даного депозиту. Очевидно, він повинен взяти деяку частину з резерву готівки, передбаченої за законом проти його інших безстрокових депо­зитів. Тепер його сукупні резерви нижчі від законного мінімуму. По-друге він повинен продати інвестиції на 800 дол., або скоротити позики на цю суму. Банк першого ступеня пере­буватиме у стані рівноваги лише у тому випадку, коли його кінцевий балансвиглядатиме так:

Але продавши свої цінні папери, наш первісний банк витяг­нув 800 дол. з банків другого ступеня, а ті, у свою чергу продав­ши цінні папери, витягнули резерви у третього ступеня. І так буде доти, поки вилучені вдовою 1 тис дол. не утворять цілий ланцюг, якій у всій банківській системі "знищить” 5 тис дол. де­позитів і 4 тис дол. активів, що приносили банкам доход.

"Монопольний банк"

У всіх розглянутих вище процесах вважалося, що жодна готівка не тікає з банківської системи у матраци населення або у поточний обіг. Банківська система при цьому- перебувала у вигідній позиції, коли її чеки постійно депонувалися всередині ц самої.

Легко побачити, що при такому становищі єдиний "моно­польний банк" (з багатьма філіями), обслуговує всю націю і був би здатним зробити те, що, як ми зазначали, жодний невеликий банк не може зробити. Він міг би вільно виписувати чеки для оплати цінних паперів і надання позик, знаючи, що населення, якому він платить, завжди знов депонуватиме свою виручку в одному банку.

Одночасне розширення або скорочення у всіх банках

У попередньому розділі ми побачили, як банківська система через ланцюг послідовних кіл або сходинок може досягнути межі свого розширення. Якщо ми припустимо, що для оплати чеку на кожній сходинці і прийняття рішення вистачає полови­ни тижня, то для того, щоби процес реально пройшов більше ніж через дюжину сходинок, потрібно 5—8 тижнів.

Для практичних цілей, як правило, немає потреби стежити за шляхом кожного депонованого долара через ланцюг послідовних кіл. Зменшення здійсненого населенням тезавру­вання справить майже одночасний вплив на всі банки: вони всі протягом приблизно рівного часу отримають деяку сума нових депозитів. Вони всі на першій сходинці будуть мати надлишкові резерви, і відповідно всі вони почнуть купувати цінні папери і надавати позики.

Якщо окремий невеликий банк виписує чеки для придбання цінних паперів, то ці чеки потрапляють до інших банків. Але якщо всі банки одночасно і на близькі суми випишуть чеки, то виникне становище, при якому у кожному банку нові депоно­вані чеки матимуть тенденцію відшкодовувати оплачені чеки. Жоден банк не втратить резервів готівки. У результаті цього всі банки разом можуть розширювати свої позики і інвестувати настільки, наскільки це можливо, поки не наражається на не­безпеку стан резервів кожного з них, тобто доти, поки співвідношення депозитів до готівки не становитиме 5:1. До­сягнувши цього становища, банківська система досягає тим са­мим межі своєї здатності створювати гроші.

Читач може розглядати аналогічний процес одночасного ско­рочення грошей у співвідношенні 5 : 1 на кожен долар резерву, вилучений з банківської системи, а також показувати, як це скорочення відбувалося би при наявності монопольного банку.

Два обмеження

Слід звернути увагу на два обмеження. Ми показали, що 1 тис дол., переходячи з рук у руки і вміщена до банку, може привести до зростання банківських депозитів на 5 тис дол. Ос­таннє базується на припущенні, що всі нові гроші залишаються десь у банківській системі, у тому чи іншому банку на будь-якій стадії, і що всі банки вільні надавати позики, не залишаючи в себе ’’надлишкових резервів”.

1. Відплив до сфери позабанківського обігу. Цілком ймовірно і навіть можливо, що десь у ланцюгу розширення де­позитів якийсь чоловік, отримавши чек, не поклав виручку до банку, а пустив її в обіг аоо тезаврує поза межами банківської системи. Справді, у період буму, коли банківські депозити роз­ширюються, як правило, одночасно зростає потреба у метале­вих і паперових грошах для обслуговування зростаючого обсягу дрібних операцій.

Вплив таких вилучень на наш аналіз простий. Коли у банківській системі залишається 1 тис дол., то створюється 5 тис дол. нових депозитів. Якщо 200 дол. відпливло з банків у обіг і у банківській системі залишилося лише 800 дол. нових ре­зервів, тоді нові депозити будуть створені на суму 4 тис дол. (800 дол. ? 5). Банківська система завжди може розширювати депозити у співвідношенні 5:1, якщо ця сума нових резервів постійно надається їй.

2. Надлишкові резерви. Наш опис процесу багаторазового створення депозитів виходив з передумови, що комерційні бан­ки дуже строго дотримуються своїх норм законних резервів. Звичайно, немає підстав для того, щоби банк не міг отримати суму, більшу від величини резерву, передбаченого законом. Так, припустимо, що первісний банк, отримавши новий депозит в 1 тис дол., був би задоволений, вилучаючи у формі надлишко­вих резервів 800 дол. з цього депозиту. Тоді увесь процес завер­шився би, не викликавши багаторазового розширення депозитів. Або якщо би банки постійно тримали 5% надлишко­вих резервів на додаток до 20%, які вимагаються за законом, то ми мали би ланцюг,розширення депозитів за формулою (1 +3/4 + (3/4)² +...), тоото розширення вкладів у співвідношенні 4 : 1, а не 5 : 1.

Відносне значення надлишкових резервів може залежати від реакції банків на рівень процента, який вони можуть отримати, а також від їхньої впевненості, що ніякі вилучення не застануть їх зненацька. Реакція банків набуває особливого значення, коли процент з короткострокових позик стає досить низьким: якщо би ви, будучи банкіром, виявили, що, коли у вас є лише мільйон доларів готівкою, ваші доходи практично не змінюються, хіба намагалися б ви позбутися ваших зайвих резервів? Напевне, ні; але тільки-но з’являється можливість отримувати прибутки, ви, очевидно, більш наполегливо вкладали би свої бездіяльні резер­ви у справу, щоби створити доходи вашим акціонерам.

Отже, в утворенні депозитів немає нічого автоматичного. Необхідні чотири фактори: банки повинні якимось чином отри­мувати нові резерви; вони повинні бути схильними до надання позик і купівлі цінних паперів, замість того, щоб тримати нові надлишкові резерви; хтось повинен бажати брати позики або продавати цінні папери; і, нарешті, населення повинно віддавати перевагу депонуванню своїх грошей у банках.

Створення банківських депозитів

1. Безстрокові банківські депозити є засобом обігу і засобом нагромадження вартості, тому вони розглядаються як гроші.

2. Якщо би банки тримали проти всіх депозитів 100% резер­ву готівки, то вилучення паперових грошей з обігу і депонуван­ня їх у банківську систему не вело би до створення грошей. Тоді мав би місце обмін одного типу грошей на інший у співвідношенні 1:1.

3. Сучасні банки не тримають проти депозитів 100% готівки. У 1961 р. члени Федеральної резервної системи повинні були мати законні резерви, що дорівнюють — залежно від розміру міста — приблизно 1/6 суми безстрокових депозитів.

Отже, банківська система як ціле — разом з населенням або приватними позичальниками і вкладниками — створює депо­зитні гроші майже у співвідношенні 6 : 1 на кожен долар, вилу­чений з обігу і депонований десь у системі (у наших прикладах для спрощення взято 5:1).

4. Кожен великий банк має обмежену здатність розширюва­ти свої позики та інвестиції. Він не може надавати позики чи інвестувати більше від того, ніж він отримав від вкладників. Він може надавати як позику лише близько 4/5 цієї суми. Його де­позити у 5 разів більші від його готівки, але через скорочення готівки, а не зростання депозитів. Так він створює і одиницю банківських грошей проти 1/5 одиниці вилучених ним резервів.

5. Система у цілому може відразу розширюватися, чого не може зробити кожен невеликий банк. Це можна пояснити, як­що ми розглянемо монопольний банк у закритому суспільстві. Чеки, виписані подібним банком, завжди повертаються до ньо­го. Тому єдиним обмеженням його здатності розширювати свої інвестиції і депозити (свої активи і свої пасиви у відповідній бухгалтерії) є вимога того, щоби він тримав проти депозитів 1/5 резервних грошей. Якщо депозити розширені до рівня, коли во­ни становлять п’ятикратну величину від приросту резервів, мо­нопольний банк дійшов до межі і не може створювати нових депозитів доти, поки не буде мати великого резерву грошей у готівці.

6. У сучасній Америці немає монопольного банку. Але роз­ширення банківських депозитів у співвідношенні 5 : 1 має місце. Перший індивідуальний банк, який отримав 1 тис дол. нових де­позитів, витрачає 4/5 своєї’ знов отриманої готівки на позики та інвестиції. Це дає другій групі банків нові депозитарна суму, яка дорівнює 4/5 від 1 тис дол. Останні у свою чергу вилучають 1/5 у вигляді готівки і витрачають решту 4/5 на нові активи, які приносять доход. У результаті вони втрачають готівку, яка пе­реходить до третьої групи банків; вклади цих банків зростають на 4/5 від 4/5 від 1 тис дол. Очевидно, якщо ми простежимо за послідовними групами банків у зменшувальному безмежному ланцюгу, то побачимо, що нові створені депозити для системи у цілому становлять: 1000 дол. + 800 дол. + 640 дол. + 512 дол. +...

- 1000 дол. ? [1 + 4/5 + (4/5)² + (4/5)³+...] = 1000 дол. ?

? (∣ ) ⁼ 1 θθθ дол. ? (^) = 5000 дол.

Межа розширення депозитів буде досягнута лише у тому ви­падку, якщо кожна одиниця з 1 тис дол. нових резервів підтримує 1 дол. депозитів, вміщених десь у системі. Тепер сис­тема досягла межі своїх кредитних можливостей; вона не може створювати нових депозитів доти, поки не будуть збільшені ре­зерви.

7. Практично немає потреби чекати, поки послідовні ланки ланцюга 1 тис дол., 800 дол., 640 дол. і т. п. розвинуться до межі. Як правило, існує тенденція, у результаті якої багато банків отримують нові резерви приблизно в один і той самий час. Якщо всі вони розширять свої позики та інвестиції на рівну величину, їхні платежі матимуть тенденцію взаємно погашати­ся. Завдяки цьому, ніхто не втратить готівки. Всі разом вони бу­дуть розширювати свої активи, які приносять доход до межі, що становить співвідношення 5:1.

8. Як невелике обмеження до розглянутого становища ми по­винні визнати, що тут відбудеться певний відплив нових ре­зервів готівки з банківської системи до сфери позабанківського обігу. Тому замість створення депозитів на 5 тис дол., як у попе­редньому прикладі, ми можемо мати трохи менше. Різниця виз­начатиметься величиною сум, вилучених зі системи.

Друге і більш важливе обмеження пов’язане з тим, що банк на додаток до передбаченого законом може тримати надлишкові резерви. Тому немає автоматизму у співвідношенні 5 : 1 або у будь-якому іншому співвідношенні.

У цьому розділі ви побачили, як банківські депозити утриму­ються на рівні, що у 5 разів перевищує законні резерви банківської системи. Ми ознайомилися з тим, як Федеральні ре­зервні банки підвищують резерви банків, якщо виявляється ба­жаним загальне розширення грошової маси. Якщо слід здійснити скорочення кількості грошей, ФРС натискує на галь­ма. Замість накачування нових резервів у банківську систему вона знищує деяку їх частину. Це дає їй змогу зменшувати кількість грошей не лише у співвідношенні 1 : 1, а й майже 5:1.

15.