ЦІНИ І ГРОШІ

Лише один чоловік із десяти тисяч розуміє питання грошового обігу, і ми зустрічаємо цього чоловіка кожен день.

Кін Хаббард^

У попередніх розділах було показано, як сучасні економісти, використовуючи моделі заощадження та інвестицій, або, що є теж саме, використовуючи такі компоненти, як споживання, інвестиції і державні видатки, аналізують сили, які породжують розширення і звуження грошового доходу.

Тепер сконцентруємо свою увагу на зміні рівнів цін. Чому швидко ростуть ціни під час великих війн? Чому ціни зростають у мільйони разів під час швидко прогресуючої інфляції, коли дезорганізована країна друкує нові паперові гроші? Чому ціни починають лізти вгору навіть до того, як зростання затрат на C + I + G відновить повну або високу зайнятість в економічній системі? Чому у сучасній змішаній економіці ціни і заробітна плата можуть зростати навіть у періоди очевидних надлишко­вих виробничих потужностей і в’ялого ринку робочоїсили?

Підійти до розв’язання цих життєво важливих і важких про­блем можна так: спочатку у цьому розділі будуть наведені фак­ти про зміну рівнів цін і деякі її наслідки; потім буде розглянуто поняття грошової маси (money supply), показано, як вона змінюється щодо тривалого руху цін. 1, нарешті, відома ’’кількісна теорія грошей” у простій і розвинутій формі знайо­мить зі значенням банкової справи і грошової політики Феде­ральної резервної системи.

1 Ф. Хаббард, на прізвисько "Кін" (1868 — 1930), — американський юмо­рист і карикатурист.

Залишається ще остаточно розглянути суперечливе питання про те, чи потрібно доповнювати аналіз звичайного типу інфля­ції, викликаної витрачанням зайвих доларів, аналізом прихова­ної інфляції, викликаної зростанням витрат.

Інфляція, дефляція і перерозподіл доходу

Під інфляцією ми розуміємо період загального зростання цін на товари і фактори виробництва, під дефляцією — період, коли більшість цін падає. Ні інфляція, ні дефляція не означають, що всі ціни рухаються в одному напрямку або міняються в одній і тій же пропорції. У результаті зміни відновного рівня цін і су­купних видатків обидва процеси — інфляція і дефляція — вик­ликають певні характерні зміни: 1) у розподілі доходу між економічними класами; 2) у загальному обсязі виробництва.

Інфляція має тенденцію надавати вигоду боржникам і отри­мувачам прибутків за рахунок кредиторів і отримувачів фіксованих доходів. Дефляція виявляє протилежний ефект.

Припустимо, що сьогодні ви позичили комусь 1 тис. дол., які будуть вам виплачені через рік. Якщо протягом цього часу ціни зростуть удвічі, то ваш боржник сплатить вам лише половину реальної купівельної спроможності, яку ви йому надали. Якщо ціни зросли у трильйон разів, як це мало місце у Німеччині під час інфляції 1920—1923 рр., тоді багатство кредиторів буде ос­таточно знищене. І це насправді трапилося з університетськими фондами і активами страхових компаній у Німеччині^[LXIV].

Американець, який отримує 5% річних по іпотеці, після другої світової війни виявив, що не повертає навіть основну су­му позики, оскільки це стосується реальної купівельної спро­можності долара. Державні ощадні бони США, куплені у 1949 р. за 75 дол., у 1959 р. коштували близько 100 дол. ΠpoτQ 100 дол. 1959 р. мали меншу купівельну спроможність, ніж 70 дол. 1949 р. Протягом і після першої світової війни американські ціни ре­гулювалися ще слабше, внаслідок чого службовці (учителі, лис­тоноші, бухгалтери) виявили, що їхні відносні фіксовані доходи недостатні для підтримання необхідного життєвого рівня.

Існування вдів на постійну пенсію, на прижиттєву страхову ренту або процент виявилося таким же тяжким, бо сьогодні за долар можна придбати менше, ніж до війни за 50-центову моне­ту. Деякі робітники, організовані у сильні профспілки, можуть шляхом колективних дій домогтися підвищення заробітної пла­ти відповідно до зростання вартості життя; однак у багатьох ре­альна заробітна плата скорочується.

З іншого боку, той, хто вклав свої гроші у нерухомість, у зви­чайні акції або мішки з борошном, отримує великий виграш під час інфляції. Обсяг продажів, здійснюваних бізнесом, підскакує догори. Ціни встигають зростати за відрізок часу між купівлею і продажем бізнесменом його товарів. Постійні або накладні вит­рати залишаються без змін; решта витрат зростає, але не так швидко, як ціни. Внаслідок цього прибутки часто зростають швидше, ніж вартість життя. У такі періоди великих інфляцій кожен аферист може стати великим фінансистом.

У період дефляції становище змінюється. Кредитори і отри­мувачі постійних доходів мають шанс вигравати за рахунок бор­жників і отримувачів прибутків. Якщо ціни падають за відрізок часу між позичанням грошей та їх погашенням, то кредитор одержує більшу купівельну спроможність, ніж те, що позичив. Торговець за відрізок часу між купівлею і продажем буде мати втрати*.

Шкільний вчитель, якщо він не втратив своєї роботи і якщо його заробіток не дуже скорочений, побачить, що його реальний доход зросте. Вдова, яка під час буму поборола спокусу купити звичайні акції і замість того вклала свої гроші у першокласні де­ржавні облігації, відчує себе багатшою. У той же час уряд вия­вить зростання реальних державних боргів порівняно з величиною податків і національним доходом. Тезавратор, який не отримує процентів за свій капітал, зашитий у матраці, вия­вить, що реальна вартість його багатства зростає з кожним днем у міру падіння цін. Якщо ціни падають на 10% за рік, він буде нагороджений за свій антисоціальний акт нагромадження гро­шей процентною ставкою у 10% річних у реальному вираженні; а бізнесмен, який був досить нерозумним, щоби дати комусь ро­боту, може виявити, що він не здатний повернути навіть вихідних витрат, не кажучи вже про прибутки.

Сучасні дослідження дають змогу вважати,'що у результаті інфляції більшою мірою змінюються доходи старих на користь більш молодих. Гроші, які відкладалися у віці 25 років на май­бутню пенсію, нерідко втратять частину своєї купівельної спро­можності до того часу, коли вам 70 років; якщо ціни підвищуються за рік у середньому на 3%, реальна купівельна спроможність долара за 45 років скоротиться вдвічі і ще раз вдвічі.

Вплив коливань цін на виробництво і зайнятість

Зростання цін, як правило, асоціюється з високою зай­нятістю. При слабкій інфляції колеса промисловості добре зма­щені і випуск продукції близький до виробничих можливостей. Приватні інвестиції досить пожвавлені і робочих місць виста­чає. Тому багато бізнесменів і профспілкових діячів твердять, що невелика інфляція краще невеликої дефляції. Втрати групи людей зі стабільними доходами, як правило, менші, ніж виграш решти частини суспільства. Навіть робітники з відносно стабільною заробітною платою часто живуть краще завдяки поліпшенню можливостей отримання роботи і більших за­робітків. А зростання процента на нові цінні папери може відшкодувати втрати кредиторам.

При дефляції, навпаки, високе безробіття і недовантаження виробничого апарату викликають зниження загального добро­буту суспільства. Ті, що виграють, отримують менше від того, що втрачають ті, які програють. Тому у період глибокої депресії страждають майже всі, включаючи кредитора, який не може стягувати платежі за позиками.

Попередній аналіз показав, чому зростання споживчих або інвестиційних витрат у період неповної зайнятості є позитив­ним явищем, навіть за умови, що це викликає деяке зростання цін. Якщо економічна система страждає від гострої дефляції, не­має потреби критикувати приватні чи державні видатки на тій підставі, що вони можуть виявитись інфляційними. Фактично більша частина цих видатків піде на розширення виробництва і створення нових робочих місць.

Водночас, як тільки досягнуто певну зайнятість і повне за­вантаження підприємств, будь-яке дальше зростання видатків, очевидно, буде поглинуте підвищенням цін.

’’Галопуюча” інфляція

Коли відбувається зростання цін не більше, ніж на 2% за рік, то така слабка інфляція не повинна викликати великого за­непокоєння.,Але якщо кожне зростання цін стає сигналом для підвищення заробітної плати і витрат, що у свою чергу викли­кає дальше зростання цін, то можливо, що ми перебуваємо у стані галопуючої надінфляції. Нічого доброго "не можна сказати про швидке зростання цін, подібне до того, яке мало місце у Німеччині у 1920—1923 рр., а після другої світової війни — у Китаї й Угорщині. Виробництво і навіть соціальний порядок дезорганізуються. Знецінювання грошей знищує повністю ба­гатство цілих верств населення. Боржники намагаються за вся­ку ціну сплатити кредиторам свої зобов’язання у знецінених грошах. Спекулянти розгортають активну діяльність. Домашні господарки поспішають витратити зарплати своїх чоловіків перш ніж ціни підвищаться. Але це спричинює ще більше підвищення цін. Один американець зазначив у період інфляції у штатах Конфедерації:

"Ми звикли ходити до магазинів з грішми у кишенях і повер­татися з провізією у кошиках. Тепер ми йдемо з грішми у коши­ках і повертаємося з провізією у кишенях. Всього не вистачає, крім грошей! Ціни хаотичні, а виробництво дезорганізоване. Обід, який раніше коштував стільки ж, як квиток до опери, те­пер коштує у 20 разів дорожче. Виробництво часто зупиняється, бо ніхто не знає, що скільки коштує. У результаті кожен нама­гається запастися ’’речами” і позбутися "поганих" паперових грошей, які витіснили "добрі" металеві гроші з обігу, У резуль­таті — часткове повернення до простого продуктообміну зі всіма н езру чностями".

На щастя, за винятком періодів війни і нестабільних періодів після війн і революцій, було мало випадків надінфляції. Зага­лом нам загрожує тепер лише поступове, "повзуче" підняття цін. Чи повинно це привести до галопуючої інфляції? Важко відповісти конкретно. Більшість економістів не вважають це не­минучим, але їх турбує-постійне зростання цін.

У перші післявоєнні роки швидке зростання цін спричинило повний песимізм. "Ми ніколи не зможемо підійти до повної зай­нятості без зростання заробітної плати і цін; лише за допомогою встановлених державою твердих цін можна зробити сумісними повну зайнятість і стабільність цін", — вважали деякі еко­номісти. Досвід 1936—1937 рр., 1945—1948 і 1956—1958 рр. на­давав таким поглядам правдоподібності' Однак 1951—1955 були переважно роками незначного безробіття і водночас роками падіння оптових цін і стабільної вартості життя. Отже, зовсім не доведено, що ми, які визнаємо цінність свободи підприємництва і не любимо авторитарного урядового контролю, повинні тепер розчаруватися у можливості суміщення повної зайнятості з ви­сокою продуктивністю і свободою.

Чого ми хочемо від цін у далекій перспективі

В ідеалі ми всі бажаємо мати прогресивну економіку повної зайнятості, в якій були би пом’якшені ексцеси економічного циклу. Ми бажаємо контролювати "божевільні танці долара", коли економічний цикл переходить від буму до кризи і різкого спаду. Щодо тривалих тенденцій цін, то можливі три програми, кожна з яких має своїх прихильників серед економістів.

1. Ціни у середньому залишаються стабільними. У міру збільшення виробництва завдяки приросту населення і технічному прогресу зростають сукупні грошові витрати. Гро­шова і реальна заробітна плата також зростає у результаті підвищення продуктивності праці.

2. Ціни помірно зростають у міру того як обсяг виробництва, що відповідає повній зайнятості, збільшується завдяки підвищенню продуктивності праці і зростанню економіки, су­купні затрати збільшуються ще швидше, ніж ціни. Грошова за­робітна плата також постійно зростає; однак через підвищення вартості життя реальна заробітна плата збільшується на меншу величину.

3. Ціни рівномірно знижуються. Сукупна грошова заробітна плата і доход власників капіталу залишаються майже постійними. Але зростання виробництва у результаті технічного прогресу підприємств доходить до споживачів у формі більш низьких цін на товари. Реальна заробітна плата зростає, хоча грошова заробітна плата може залишатися постійною. Таке падіння цін не повинно викликати надмірного ослаблення еко­номічної активності за умови, що воно забезпечить попереднє зниження витрат.

Всі три рішення прийнятні, якщо зайнятість тримається на високому рівні. Однак економічна історія і аналіз нашої сучас­ної змішаної економіки переконують у тому, що висока зай­нятість найменше може бути підтримуваною за третьої умови. Переважно енергійні періоди здорового капіталістичного роз­витку мають місце під час стабільних або врівноважено нароста­ючих цін.

Капіталізм розвивався у століття, коли золото іспанського Нового світу викликало зростання цін^[LXV]. Це відбулось не тому, що хтось передбачив для нього такий шлях, а тому, що наша грошова система традиційно спиралася на благородні метали, а Колумб випадково відкрив багатий золотом і сріблом Новий світ. Не будемо, однак, поспішати з цим питанням. Ми поки що відкладемо його і повернемося до його об’єктивного розгляду, коли повністю опануємо засоби макроекономічного аналізу.

Кількість грошей і швидкість їх обігу

Ми бачили, що у сучасній економіці замість прямого товаро­обміну використовують гроші — сучасний засіб обміну і стан­дартна одиниця, в якій виражені ціни і борги. Контролюючи рух грошей і кредиту, уряд і його Федеральна резервна система мо­жуть розраховувати на те, що їм вдасться впливати на співвідношення між заощадженнями та інвестиціями. На уряді лежить відповідальність за обмеження інфляції та боротьбу з депресією.

Три типи грошей: розмінні монети, паперові гроші і банківські депозити (вклади)

Основні категорії грошей, з якими ми щодня стикаємося: розмінні монети, паперові гроші і банківські депозити, що підлягають перерахунку через чеки.

Насамперед маємо розмінну монету: мідні центи, нікельовані п’ятицентові монети, срібні дайми (монети у 10 центів), монету у чверть, половину долара і (на Далекому За­ході) срібні долари. У цілому вони не становлять великої суми — менше 1/13 всієї готівки суспільства. Оскільки метал у ба­гатьох цих монетах має значно нижчу цінність, ніж їх власна вартість, їх називають ’’символічними грішми” або непов­ноцінною монетою. Вони оцінюються значно вище від їх ме­талічної вартості тому, що вони можуть бути легко перетворені в інший тип грошей, наприклад, 20 нікелів (5-центових монет) — у долар. Ці гроші не нав’язують населенню. Кількість розмінної монети обмежена потребою населення для купівлі си­гарет, газет і т. п.

Більш важливими є паперові гроші. Більшість з нас знає про доларову або п’ятидоларову банкноту трохи більше, ніж те, що на них зображені портрети деяких державних діячів Америки, на кожній — підпис того чи іншого державного діяча і — що найважливіше — кожна має цифру, яка показує її номінальну вартість.

Якщо подивитися на доларову банкноту прискіпливіше, вия­виться, що вона містить слова: ’’Срібний сертифікат". Це озна­чає, шо скарбниця Сполучених Штатів має у депозиті срібний долар на випадок, якщо ви захочете обміняти банкноту. Але срібний долар містить значно менше срібла, ніж та кількість, що відповідає за вартістю одному долару. Тому, якщо ви справді бажаєте мати срібло, ви купите його за ваш паперовий долар на відкритому ринку, а не підете у скарбницю. Той, якому добре відомі американська історія і політика, знає, що деякі паперові гроші названі "срібними сертифікатами”, тому що ряд сенаторів з гірничовидобувних штатів Заходу змогли переконати конгрес постійно субсидувати галузі, які добувають срібло, купуючи певну кількість цього металу для цілей грошового обігу. Крім цього, срібло не має абсолютно ніякого грошового значення; ба­гато країн відмовилися від нього навіть у вигляді дрібних монет; воно втрачає свій вплив і на Сході.

Розгляньте 10-доларову чи яку-небудь іншу банкноту. Ви, напевно, знайдете напис: "Федеральний резервний білет”^[LXVI]. Подібно до доларової банкноти, вони оголошують себе "валю­тою, в якій допускається виплата всіх боргів, державних і при­ватних”. Поряд з тим напис на цих банкнотах включає беззмістовну заяву, згідно з якою вони "підлягають обміну на законні гроші у скарбниці Сполучених Штатів або в будь-якому резервному Федеральному банку". Чому виділені слова "законні гроші"? Тому що ми не маємо нічого іншого, крім даної валюти, в якій допускається виплата боргу, а саме федеральних резерв­них білетів, срібних сертифікатів і т. п. Коротко кажучи, ваша стара 10-доларова банкнота обмінюється на нову, на дві по 5 дол., або 10 по 1 дол., як вам більше подобається.

Тепер усі американські гроші є нерозмінними паперовими грішми-, тому що держава декретувала їх як гроші, і-тому, що ми прийняли їх.

До 1933 р. маленькі хлопчики і дівчатка нерідко отримували на день народження 5- або 10-доларову золоту монету. Золоті сертифікати можна було часто бачити в обігу. На них зазнача­лося, що вони підлягають заміні на золото за пред’явленням у скарбницю Сполучених Штатів. Але у 1933 р., коли конгрес підняв закупівельну ціну золота з 21 до 35 дол. за унцію, все зо­лото, за винятком перелитого в обручки і пластинок для коро­нок, було вилучене з обігу. Цс було зроблено так, щоб власники золота або ті, хто його нагромаджував, не змогли у результаті девальвації долара отримати 67% прибутку. У той же час всі зо­лоті сертифікати розмінюються не на золото, а просто на зви­чайні паперові долари. Небагато розсіяних людей до цього часу не обміняли своїх золотих сертифікатів, але коли останні по­трапляли до банку, вони назавжди вилучалися з обігу і замінювались іншими банкнотами.

З точки зору розуміння природи грошей добре, що цих золо­тих сертифікатів більше не існує. Сучасні студенти не вводяться в оману, як цс мало місце з попередніми поколіннями, якимсь містичним уявленням про те, що ’’золоте покриття’’ надає гро­шам їхня вартість. Очевидно, золото як таке не дуже стосується проблеми. Твердження про те, що "гроші мають велику вартість, якщо вони розмінюються на золото", ставить реальне відношення з ніг на голову. Якщо би золото не мало деякого за­стосування як грошовий матеріал, його вартість як металу була би значно меншою, ніж сьогодні. Ми мали би більше дешевших ювелірних виробів і обручок, а шахтарі Південної Африки були би біднішими.

Єдина розумна причина бажання сучасних консерваторів по­вернутися до золотих грошей полягає зовсім не у тому, що золо­то, на їхньо думку, необхідне, щоби гроші отримали вартість. Навпаки, вони знають, що у наш час державні заходи можуть значною мірою впливати на цінність грошей, більше того, вони переконані, що не можна бути впевненим у тому, що уряди бу­дуть стримуватись від зловживання цими засобами. Тому вони виступають за позбавлення конгресу, уряду, Федеральної ре­зервної системи їхньої влади щодо цього.

Як ми побачимо у наступних розділах і при розгляді міжнародних проблем, золото все ще впливає на кількість гро­шей. Саме у цьому і полягає його роль в економіці XX ст.

Якщо гроші повинні мати цінність, необхідною умовою є об­межена їх кількість.' Якщо би випуск паперових грошей був настільки необмеженим, що вони практично стали би безплат­ним благом, у людей їх стало би так багато, що всі ціни, за­робітна плата, доходи зростали би нескінченно. Ось чому функції контролю над грошовою та банковою системою ніколи не передаються приватним групам, а завжди залишаються у ру­ках держави.

Чому чекові депозити розглядаються як гроші

Існує і третя категорія того, що економісти на додаток до ме­талевої розмінної монети і паперових грошей визначають як гроші. Це ’’банкові гроші’’ — депозити, що є основою чекового обігу. Якщо я маю 1 тис. дол. на чековому рахунку у банку "Кембрідж траст компані", то цей депозит може розглядатися як гроші. Чому? Тому що я можу сплачувати покупки за допомо­гою чеків, виписаних на банк. Депозити подібні до будь-якого іншого засобу обігу. Прийняті до оплати, вони є ’’стандартною мірою вартості”, або ’’розрахунковою одиницею", у тому самому розумінні, що і срібні монети: і ті, й інші можуть біти перетво­рені (конвертовані) у стандартні гроші або у готівку за твердим курсом, долар за долар.

Оскільки вони мають основні властивості грошей, депозити на поточному рахунку цілком можуть розглядатися як гроші. І вони ними є.

Фактично банківські гроші кількісно важливіші, ніж папе­рові, бо більшість торговельних операцій оплачується чеками. Зручність чеків для пересилки поштою, для виплати належної суми грошей, для перевірки виплачених сум, для відвернення втрат у випадку крадіжки — всі ці переваги очевидні і поясню­ють широке використання чекових грошей.

Ліквідні активи або "майже-гроші”

Різні економісти визначають поняття "майже-грошей" по- різному. Дехто включає у ’’майже-гроші” загальну суму термінових вкладів, які кожна особа може швидко перетворити на готівку, і загальну величину державних облігацій, які будь- хто може пред’явити до викупу або продати за готівку на відкритому ринку.

Ці ліквідні елементи багатства мають багато рис грошей. Правда, ви не можете сплачувати свої щомісячні витрати безпо­середньо у державних облігаціях і тому не відважуєтесь назвати їх "грішми”. Однак ви маєте щось у майні, що легко перетво­рюється на готівку. Це означає, що характеру ваших поточних витрат, очевидно, це такою же мірою стосується, ніби ви маєте банкові депозити замість державних облігацій. Аналогічно, як­що ви маєте 10 тис. дол. позастрокових депозитів, а ваш брат — 5 тис. дол. строкових вкладів і 5 тис. — позастрокових, то чи бу­де характер заощадження і споживання суттєво різнитися? При рівних доходах чи буде він заощаджувати багато більше, ніж ви?

На ці запитання не може бути дано ніякої категоричної відповіді. Але одне ясно: державні облігації і заощадження на рахунках у банках у багатьох випадках відіграють, ту ж роль, що і паперові гроші і позастрокові вклади; тому економісти час­то називають подібні ліквідні активи "майже-гроші"¹.

Оскільки важко строго окреслити будь-яку ланку у ланцю­гові факторів, що мають безпосередній вплив на витрати, точне визначення маси грошей (M) переважно є швидше справою сма­ку, ніж науковою необхідністю. Сто років тому депозити на по­точних рахунках, як правило, не включалися до М. У наш час більшість економістів включає ці вклади, оскільки навіть найбільш уперті прихильники старої вузької концепції не мо­жуть не визнати, що існування чекових рахунків приводить до економії паперових грошей і, по суті, збільшує ефективну кількість грошей. З іншого боку, все більше економістів на тих же підставах виступають за включення деяких ощадних ра­хунків, що приносять процент, при обчисленні кількості гро­шей^{[LXVII] [LXVIII].}

Зараз маса різних видів грошей у багато разів перевищує їх довоєнну масу, тому немає значення, яка концепція прийнята. Для спрощення викладу ми визначаємо загальну кількість гро­шей так: M — сума металевих і паперових грошей в обігу поза банками плюс чекові вклади на поточних рахунках (після вне­сення звичайних поправок до їхньої суми).

Швидкість обігу грошей

Історія свідчить, що зі зростанням чистого національного продукту — NNP, вираженого у доларах, зростає і кількість грошей — М. Якщо тепер M 3pφαπo v п’ять разів порівняно з до­воєнним рівнем, то NNP зріс ще більше за той же час. Якщо NNP за чверть віку збільшиться з теперішнього рівня, який ста­новить половину трильйона доларів, до трильйона доларів, всі шанси будуть за те, що M за цей період приблизно подвоїться. І це правильні шанси, нехай навіть ми ще не знаємо, чи зміни "М" спричинюють зміни NNP, чи навпаки.

Чому тут повинен бути зв’язок? M є величиною, яку можна виміряти у будь-який момент часу, як і будь-яку іншу статтю балансу. NNP — це рух долара протягом року, тобто те, що можна виміряти лише за звітами про доходи, за період між дво­ма датами.

Можна ввести нове поняття для характеристики відношення між двома настільки різними величинами — "швидкість обігу грошей" за рік, що позначається літерою V.

Визначення швидкості обігу грошей. Кількість обертів гро­шової маси за рік, де кожен оберт обслуговує витрати доходів, зветься швидкістю обігу грошей (або, правильніше, швидкістю обігу доходу). Якщо сума грошей обертається помалу, так що темп витрат грошового доходу низький, V буде мала. Якщо лю­ди у кожен момент тримають у себе менше грошей щодо потоку NNP, тоді V буде висока. Величина V може змінюватися у часі залежно від зміни фінансової системи, звичок, думок, поглядів на майбутнє і розподілу M між різними видами організацій і класів людей з різними доходами; але ці зміни зовсім не обов’язково повинні бути раптовими, довільними і зовсім непе­редбаченими. За допомогою ретельного аналізу кривих інвестицій і заощаджень (C + I + G ) сучасні економісти можуть установити певну залежність між кількістю грошей та іншими "балансовими" змінами, з одного боку, і різними величинами зайнятості, виробництва і доходу — з іншого.

У всіх випадках справедливою є формула, яка визначає швидкість обігу грошей:

При цьому розуміється, що є можливість вибору сукупного мірила доходу (NN?, CNP, NI і т. п.), швидкість обігу якого визначається? Тут P означає середній рівень цін і змінюється разом з індексом цін; a Q — Це реальний національний продукт (на відміну від вираженого у поточних доларах) і повинен "об­числюватися статистичним" шляхом за допомогою згаданого процесу перерахунку NNP за індексом цін^[LXIX].

Кількісне рівняння обміну

Вводячи поняття швидкості обігу грошей, економісти можуть пертворити його формулу, отримуючи нову рівнозначну форму­лу — "кількісне рівняння обміну^,г:

Цю формулу отримуємо простим перенесенням M зі знамен­ника правої частини першої формули у чисельник її лівої части­ни. Згідно з визначенням V, ліва частина нашого нового рівняння тотожна NNP — річному рівневі національного доходу або продукту. Права частина, згідно з наведеним визначенням P і Q, є також ніщо інше, як NNP. Якби NNP складався лише з одного продукту — мільярда кошиків хліба, який продається за ціною 5 дол. за кошик, тоді NNP ? PQ ?5 млрд. дол. у рік; ко­ли продуктів більше одного, ми додаємо p?q до кожного про­дукту; а якщо їх q залишаються незмінними, а р подвоюється, тоді середній рівень цін, що позначається Р, подвоюється, і ми отримуємо NNP, який дорівнює 10 млрд. дол., а не 5 млрд. дол.^[LXX]

Формули, які визначають наші поняття, написані за допомо­гою символа тотожності (?), а не більш вживаного символа рівності (=). Це зроблено для того, щоби став більш зрозумілим той факт, що ці рівняння є тавтологією, тобто твердженнями, які самі по собі нічого не говорять про реальність, але, згідно з визначенням, залишаються справедливими, навіть якщо Спо­лучені Штати перейдуть до безпосереднього товарообміну або якщо M зменшиться вдвічі, a NNP зросте у 10 разів. Хоча важ­ливо запам’ятати, що рівняння обміну — це тавтологія, звідси зовсім не випливає, що як таке воно непотрібне. Цілком може виявитися корисним виділяти для особливого аналізу окремі фактори, здатні допомогти виведенню емпіричних залежностей, які найкраще описують реальне економічне життя.

Кількісна теорія грошей і цін

Проста кількісна теорія може бути виражена арифметично у вигляді рівняння P = кМ, де к — позитивний коефіцієнт про­порційності, залежний від одиниць, в яких вимірюють P і М. Отже, якщо P і M є індексами, які приймаємо за 100 в одному і тому ж базисному році, замість к можна підставити 1, 0, що може бути опущено. Зверніть увагу на те, що тут стоїть знак рівності (=), оскільки йдеться не про незаперечну тотожність, що випливає з визначень, а про корисну емпіричну.залежність, яка, згідно з покладеними на неї надіями, може забезпечити правильні прогнози і яку можна зіставити з фактами для пе­ревірки її правильності.

Ідея, яка лежить в основі простої кількісної теорії, не є особ­ливо складною. Якщо уряд здійснює тисячократне збільшення М, можна передбачити,’що відбудеться лавиноподібна інфляція і P зросте у тисячу разів. Під час інфляції у Німеччині у 1921— 1923 рр., коли голова німецького Центрального банку заперечу­вав, що друкування грошей пов'язане зі зростанням цін у трильйони разів, його твердження було позбавлене сенсу. Якщо би він сказав: "Я лише простий чиновник, якого невдоволене населення переможеної держави з істотною внутрішньою і зовнішньою дезорганізацією примусило взяти у гонці P і М", — якщо би він це сказав, ми могли би ще поспівчувати йому. Але хто може серйозно заперечувати елементарний факт, що Надмірно піднята пропозиція німецьких марок, якій протистоя­ла обмежена кількість товарів, не може не підвищити ціни, ви­ражені у марках?

У зачатковому вигляді проста кількісна теорія, що зв’язує P і М, виявляється корисною для пояснення періодів надінфляції та різних довготривалих тенденцій у русі цін, подібно до підви­щення цін в Іспанії та інших країнах Європи після винайдення золота у Новому світі.

Оскільки лавиноподібна інфляція може внести нестерпне на­пруження у демократичне суспільство, просту кількісну теорію корисно сповідувати у всіх випадках — до речі чи не до речі. Це корисно робити не тому, що вона може бути часто справедливою у своїй грубій формі, а тому, що вона необхідна під час дезор­ганізації, коли її висновки цілком доречні.

Розвинута кількісна теорія. Хоча небагато.хто. тепер підписується під простою кількісною теорією, ми все ж не по­винні на основі її недоліків повністю відкидати ту ідею, що гроші можуть істотно впливати на такі макроекономічні вели­чини, як інвестиції, зайнятість, виробництво і ціни.

Наступних декілька розділів покажуть, як кредитно-грошова політика впливає на загальний обсяг витрат. Такий аналіз може легко бути виражений мовою ViM, хоча років десять тому це і не було прийнято. Оскільки за останні роки мало місце певне відродження інтересу ряду компетентних американських еко­номістів до кількісної теорії, варто дати короткий огляд методи­ки розвинутої кількісної теорії, залишаючи на майбутнє більш повне об’єднання різних способів підходу до проблеми, прийня­тих різними науковими школами.

Сучасні економісти, наприклад Мілтон Фрідман із Чікаго, не дивуються, виявивши, що M збільшилося у 5 разів, коли P лише подвоїлося, оскільки вони впевнені, що можна очікувати пря­му залежність між M і P лише у такі періоди, коли реальне виробництво залишається приблизно незмінним, наприклад у період високої зайнятості. Вони очікують проявів залежнос­ті не стільки між M і Р, скільки між M і NNP. Ця впевне­ність спирається на гіпотезу, що швидкість обігу V по суті за­лишається постійною або, якщо вона і змінюється, її змі­ни підпорядковуються певному закону і можуть бути передба­ченими.

Хоча це і факт, що з 1939 р. NNP зріс дещо швидше, ніж М, зростання швидкості обігу було поступовим, і його, мабуть, можна було очікувати, виходячи з того, що у 1939 р. була де­пресія, коли спостерігався дуже низький рівень процента і не­нормально низька V. Історично спостерігається, що протягом тривалого часу V виявляє понижену тенденцію, потрохи знижу­ючись у міру зростання реального доходу. Короткочасні циклічні коливання V мають цілком протилежний характер — коли зростають виробництво і реальні доходи, V, як правило, також підвищується на деякий час; коли виробництво падає, V також падає.

Не можна звинувачувати прихильника розвинутої кількісної теорії у тому, що він вірить, ніби V є однією з основних природ­них постійних величин. Він впевнений у тому, що, регулюючи рух М, можна значною мірою контролювати NNP з тих міркувань, що у результаті зміни V будуть або незначними, або непередбаченими, так що можна бути впевненим, що NNP, ви­ражений у доларах, буде все ж змінюватися у тому ж напрямку, що і М. Якісно це погоджується майже зі всіма сучасними те­оріями визначення рівня доходу, і єдина область розбіжності стосується ступеня впевненості, з якою можна передбачити кількісну регулярність впливу змін M на NNP.

Отже, з будь-якого погляду виключно важливим є аналіз то­го, як комерційні банки можуть створювати нову кількість гро­шей у формі поточних рахунків, коли керівництво Федеральної резервної системи впливає на резерви тих банків; як функціонує центральний банк, наприклад, сама Федеральна система, як поєднується кредитно-грошова політика з певним рівнем доходу і зі стабілізуючою фіскальною політикою.

Висновки

А. Ціни

1. Нерозумно очікувати, що зростання інвестицій та інших видів витрат буде впливати лише на зайнятість і виробництво. Слід очікувати також змін рівня цін. Серед найбільш важливих проблем, які повинна досліджувати економічна наука, — при­чини і наслідки загального зростання заробітної плати (тобто інфляції) і всезагального падіння цін (тобто дефляції).

2. Як показує теорія, ціни виявляли найбільші коливання під час війн. Однак у нашому столітті ціни, як правило, мали одно­сторонню тенденцію до підвищення після другої світової війни, що, можливо, було ознакою того, що сучасна змішана еко­номіка більше не має наміру переживати довгі періоди без­робіття, в’ялої економічної активності і падіння цін.

3. Інфляція і дефляція не бувають збалансованого типу, коли всі ціни і заробітна плата змінюються в одних і тих же про­порціях, внаслідок чого ніхто не виграє і ніхто не втрачає. У ми­нулому інфляції, як правило, сприяли боржникам, спекулянтам, аферистам-біржовикам. Інфляції шкодять креди­торам, особам з постійними доходами, пенсіонерам, обережним і несміливим інвесторам, причому першими її жертвами стають скоріше старі, ніж молоді.

4. Крім того, що у результаті інфляції відбувається перероз­поділ доходів при низькому рівні виробництва, вважається, що слабкі інфляції, подібні до тих, що трапляються протягом май­же всієї історії капіталізму, очевидно, більше сприяють підтриманню високої зайнятості і пожвавленню ділової актив­ності, ніж слабкі дефляції. Але джерело інфляції може все ж зіграти самостійну роль, а загроза того, що слабка зміна цін мо­же перейти в рись чи галоп, свідчить про тс, що поблажливе ставлення до зростання цін може виявитися небезпечним.

Якщо би ці процеси були стійкими і їх можна було передба­чити, не було би великої різниці між такими довгостроковими моделями: а) ціни стійкі, номінальна і реальна заробітна плата зростає разом з продуктивністю; б) ціни помалу зростають, номінальна заробітна плата зростає швидше, ніж реальна за­робітна плата і продуктивність праці; в) ціни помалу знижу­ються, номінальна заробітна плата залишається незмінною, реальна заробітна плата зростає, оскільки за кожен долар поку­пець може придбати більше товарів. У сучасній змішаній еко­номіці, де існує багато видів заробітної плати і цін, які не дуже піддаються впливові, коли треба скоригувати їх у бік зниження, більшість економістів піддають сумніву здійснення третьої мо­делі. Але для політекономії це важлива проблема.

Б. Кількість грошей і швидкість їх обігу

5. Як додаток до неповноцінних розмінних монет, паперових грошей і поточних рахунків, сума яких є кількістю грошей М, існують такі ж важливі "майже-гроші", або ліквідні активи — строкові або надстрокові ощадні вклади (які приносять процен­ти і фактично можуть бути вилучені без завчасного поперед­ження) і державні облігації (які можна швидко перетворити на готівку за ціною, що залежить від ринкових сил на той час). Не­залежно від свого визначення M досить значно зросло за останні декілька десятиліть і особливо порівняно з довоєнним рівнем.

6. Швидкість обігу грошей (доходу) визначається як відношення NNP, вираженого у доларах, до М. Хоча V не є строго постійною величиною, її зміни характеризуються певною

закономірністю, і, як відношення випливає тотожність кількісної теорії обміну MV ? PQ.

наслідок, їх можна передбачити. З

7. Проста кількісна теорія грошей і цін вважала, що P майже строго пропорційне до М. Хоча ця точка зору корисна у період надінфляції, а також для опису певних тривалих тенденцій, те­пер небагато теоретиків підтримують її у цій формі. Тепер за­гальновизнано, що державні заходи, які стосуються кількості грошей, їх доступність для інвесторів і процентні ставки за цими займами можуть мати істотний вплив на суму витрат споживан­ня + інвестиції + держава, а звідси — і на рівень цін та за­робітної плати. Тому прихильники розвинутої кількісної теорії та особи, що вивчають теоретичні аспекти національного дохо­ду, мали би звернути особливу увагу на розділи, що стосуються банкової та податкової політики.

14.