ФІРМА У СТАНІ РІВНОВАГИ. ВИТРАТИ І ДОХОД

Більшість цін встановлюються у ре­зультаті спільних дій як моно­полістичних, так і конкурентних сил.

ЕдвардХ. Чемберлін

Досконала конкуренція — особливий і дуже важливий випа­док, але лише випадок, і економісти приділяють їй так багато уваги, оскільки вона висвітлює ефективність використання ре­сурсів.

Точне визначення досконалої конкуренції

Економіст вважає конкуренцію досконалою лише у тому ви­падку, коли числегіні виробники продають абсолютно ідентичну продукцію. Оскільки продукція конкурентної фірми аналогічна до продукції будь-якої іншої фірми, не можна встановлювати ціну на неї вище від тієї, що склалася на ринку. Коли один і той самий товар виробляють багато фірм і одна з них збільшить ви­робництво вдвічі або втричі, цього все ще буде надто мало, щоб справити помітний вплив на ринкову ціну.

Отже, згідно з визначенням, досконалим конкурентом є той, хто може продати все, що хоче, за існуючою ринковою ціною, але не здатний впливати на неї в бік підвищення чи зниження. У свою чергу повністю конкурентною галуззю є така галузь, яка складається з численних досконалих конкурентів. Така галузь може ліати певним чином організований механізм котирування, або біржу, де встановлюються ціни. Звернімо увагу на точність цього визначення. Згадаймо будь-який товар: леза для гоління, зубна паста, сталь, алюміній, картопля, пшениця, сигарети, нейлон, бавовна, тютюн... З нашого переліку лише картопля, тютюн, пшениця та бавовна відповідають визначенню доскона­лої конкуренції.

Недосконала конкуренція панує у будь-якій галузі або групі галузей, де індивідуальні виробники є недосконалими конку-

рентами, у яких лінії dd не є горизонтальними.

Рис. 70. Критерій досконалої !і конкуренції

На рис. 70 показано метод, за допомогою якого можна визна­чити, чи є певний виробник досконалим чи недосконалим кон­курентом. Відкладемо на вертикальній осі ціну, яку він може отримати за будь-яку кількість товару, продану ним. Якщо його крива попиту залишається горизонтальною, як на рис. 70а, тоб­то якщо контроль над ціною перебуває поза межами його мож­ливостей і він може продати все, що хоче, лише за існуючою ціною, то у цьому випадку він є досконалим конкурентом.

Визначення недосконалої конкуренції

Припустимо тепер, що у будь-якої фірми крива попиту різко знижується, як це показано на рис. 706. Це означає, що, коли фірма викидає на ринок більшу кількість товару, його ціна зни­жується, що відбиває крива do. Таку фірму економісти нази­вають недосконалим конкурентом. Це не означає, що ця фірма не намагається перемогти своїх суперників, розширюючи про­дажі або створюючи більш ефективну рекламу. Гостре торг­овельне суперництво і досконала конкуренція — це зовсім не одне й те "саме. Фермер Джонс, наприклад, цілком досконалий конкурент, але він зовсім не рекламує свій товар. Реклама йому не потрібна. Він може продати всю свою пшеницю і не справля­тиме цим жодного впливу на її ринкову ціну. Але "Америкен то- бекко компані", яка виробляє сигарети "Лайк страйк”, будучи недосконалим конкурентом, витрачає масу енергії, намагаю­чись перемогти фірму, яка випускає сигарети "Честерфільд", а, можливо, і кондитерську промисловість.

Тому остаточно визначити характер фірми може лише гори­зонтальність линії попиту. Для цього не має жодного значення, чи є фірма прибутковою або збитковою, чи має вона патенти, особливі технічні таємниці або інші переваги, що забезпечують їй контроль за ринковою ціною.

Недосконала конкуренція. Монополія, олігополія, диференційовані продукти

Монополія.

Повні монополії, подібні до тих, які функціонують у кому­нальному господарстві або у сфері телефонного зв’язку, звичай­но перебувають під державним контролем, але навіть вони повинні враховувати потенційну конкуренцію інших товарів і послуг (наприклад, нафта і газ або телеграф і телефон). Це свідчить про відносно невелике значення монополій.

Олігополія. Це означає “небагато продавців”. Олігополісти бувають двох типів. По-перше, олігополістом може бути один з небагатьох виробників ідентичної (або майже ідентичної) про­дукції. Так, якщо сталь, вироблювана фірмою А, нічим не відрізняється від сталі, вироблювано?фірмою Б, тоді навіть не­велика різниця у ціні може відвернути покупців від фірми А на користь фірмі Б. Ні А, ні Б не можна вважати монополістом. І все ж, якщо продавців небагато, кожен може істотно вплинути на ринкову ціну.

Цей перший вид олігополії вважається звичайним явищем у ряді основних галузей з досить однорідною продукцією та вели­кими розмірами підприємств, наприклад, у виробництві алюмінію та нейлона. Прикладом олігополії є також перевезен­ня вантажів по одній з трьох або чотирьох залізничних колій між Нью-Йорком і Чикаго. У минулому, коли не існувало конт­ролю над залізничними тарифами, періодично відбувалися та­рифні війни, у ході яких кожна залізниця намагалася отримати більшу частку перевезень і тим завдати збитків суперникам.

Характерним прикладом другого типу олігополії є випадок, коли невелика кількість фірм продає диференційовану (а не ідентичну) продукцію. Це стосується насамперед “Великої трійки" в автомобільній промисловості: хоча у галузі панують три фірми, але вироблювані ними “форди", "шевроле" та "плімути" дещо різняться одне від одного. У сигаретній промис­ловості декілька великих фірм виробляють безліч сортів і типів продукції (сигарети з фільтром, подовжені, звичайного розмі­ру), що конкурують між собою і водночас становлять переважну

частину усього збуту.

Багато диференційованих продавців. Це останній випадок у нашому списку виявів недосконалої конкуренції. Тут є багато продавців, але їхня продукція неідентична на відміну від доско­налої конкуренції. Вони виробляють "диференційовані продук­ти", тобто такі, які насправді або лише в уяві покупців різняться одне від одного за своїми якостями. Моя зубна паста трохи відрізняється від вашої, і, якщо я встановлю ціну, вищу від ва­шої, я все ж можу сподіватися продати її тим споживачам, які повірили в її переваги завдяки рекламі чи власному досвіду, оскільки вже раніше споживали мої продукти.

Реклама, торговельна назва товару, фабрична марка, патен­ти — усе це пояснює існування диференіації продуктів. Коли будь-яка перукарня розміщена близько і зручно для певного ко­ла клієнтів, то це може надати їй деяких властивостей моно­полії. І все ж, якщо ціни у цій «перукарні підвищаться, вона може втратити клієнтуру, яка почне користуватися послугами конкурентів, хоча вони перебувають на оільшій віддалі.

Усі ці категорії недосконалої конкуренції тісно пов’язані. Відрізняючись за ступенем недосконалості, вони починаються там, де досконала конкуренція переходить до великої кількості виробників диференційованої продукції, йдуть далі до двох типів олігополії і, нарешті, до іншої крайності — повної моно­полії.

Ціна, кількість і валовий доход

Оскільки недосконала конкуренція включає досконалу кон­куренцію як окремий момент, де крутизна кривої попиту стає близько до нуля, то ми розглянемо загальний випадок щодо не­досконалого конкурента. Назвемо його "Джон Доу, інкорпорейтед" та припустимо, що ця фірма виробляє єдиний продукт Q.

Скільки буде вироблено фірмою і за яку ціну? На це питання відповісти не можна, поки не відомі витрати виробництва.

Валові та граничні витрати

Тепер можна доповнити нашу картину даними про витрати виробництва. Фірма повинна передбачити, якою буде її крива попиту. Так само протягом кожного короткочасного періоду во­на повинна спробувати визначити приблизно грошові витрати, Що відповідають різним обсягам виробництва. Накреслити кри­ву валових витрат — досить складне завдання, значною мірою пов’язане зі здогадами. Проте бухгалтерія та виробничий відділ фірми повинні визначити, які витрати є постійними, незалеж­ними від зміни обсягу виробництва, а які — змінюваними разом з випуском продукції.

При Q = O постійні витрати завжди дорівнюють валовим. Щоб отримати валові витрати, слід змінювані витрати додати до постійних. Середні витрати на одиницю продукції визначаються діленням валових витрат на кількість одиниць. Особливо важ­ливі граничйі витрати. Цс додаткові витрати, пов’язані з вироб­ництвом додаткової одиниці Q. Постійні витрати утворюються з попередніх зобов’язань, амортизаційних відрахувань, наклад­них витрат і т. п. Коли продукція не випускається, змінювані витрати дорівнюють нулю. Зі збільшенням випуску продукції вони спочатку зростають дуже швидко, але потім починає діяти фактор економії на масовому виробництві і зростання змінюваних витрат уповільнюється порівняно з розширенням виробництва. Проте далі, коли вступає у дію закон спадної до- ходності, поточні змінювані витрати починають випереджати зростання виробництва (рис. 71).

Звичайно, з розглядуваних категорій витрат найбільше зна­чення мають валові. За їхньою допомогою визначаються і постійні, і змінювані витрати.

Середні витрати спочатку високі через те, що випуск про­дукції незначний, а постійні витрати великі. Коли продукція не випускається, середні витрати дуже великі. Зі зростанням ви­робництва щвидко зменшуються середні витрати. Коли постій­ні витрати припада­ють на велику кіль­кість одиниць продук­ції, вони вже істотно не впливають на се­редні витрати.

Рис. 71. Валові постійні і змінні витриїй.

Оскільки підприс мсць повинен визна ЧИТИ, при якому об сязі виробництва він отри мас максима л ь ний прибуток, його більше цікавлять гра ничні витрати, пов’я­зані зі зміною кіль­кості вироблюваної продукції. Граничні витрати — цс різниця у валових витратах на кожну додаткову оди­ницю продукції. Коли граничні витрати виробництва нових оди­ниць продукції перевищать середні витрати виробництва всієї попередньої продукції, вони повинні викликати зростання ос­танніх; так що середні витрати завжди йдуть слідом за гранич­ними спочатку донизу, потім догори (рис. 73).

Застосування граничних кривих

Крутизна кривих валових витрат і валового доходу — це гра­ничні витрати та граничний доход. На рис. 74 показано визна­чення оптимального рівня виробництва.

Відстань між кривими TR і TC по вертикалі показує валовий прибуток; його криву побудовано прибутку перебуває там, де криві TR і TC мають однакову крутизну, а крутизна кривої прибутку дорів нюс нулю. На рис. 74 криві TC ∣ TR відбивають різні рівні вироб ництва. У точці E перетинаються криві граничного доходу та гра ничних витрат. Точка перетин} TC і TR відбиває оптимальний рі вень виробництва, який забезпе ^чус максимальний прибуток. От ^же> чистий прибуток максималь­ний тоді, коли граничні витрати Дорівнюють граничному доходу.

BHinv Точка оптимального

Вплив недосконалої конкуренції на розподіл ресурсів

Коли бізнесмен підраховує граничний доход, він повинен пе­реконатися у тому, що не зашкодить своєму ринкові. Для цього він намагається зберегти свій товар у дефіциті. Звичайно, він не вилучає свій товар з ринку, тому що його доход дорівнював би нулю. Але він утримує ціну, щоб вона не знизилася до рівня граничних витрат. На відміну від досконалого конкурента, який викидає на ринок усе своє Q до тієї точки, де його TC дорівнює отримуваному ним Р, недосконалий конкурент притримує до­статню кількість Q, щоб TC було на рівні TR, тобто нижче від свого Р.

Як впливає ця розбіжність між ціною та граничними витра­тами на організацію виробництва і розподілу?

По-перше, недосконалий конкурент зможе заробити більше, якщо у результаті певних заходів уряду буде діяти як доскона­лий конкурент.

Коли стороння людица розмірковує про проблему монополії, то її насамперед цікавить, як монополія впливає на⁴ розподіл. Навіть не погіршуючи розподілу доходів, недосконала конку­ренція може бути великим економічним злом. Щоб переконати­ся у цьому, уявімо, що всі гроші розподілено правильно, що фірма А є єдиним недосконалим конкурентом у даній системі; а решта — досконалі конкуренти, у яких TC дорівнює Р.

• Ціна — це сигнал, Який споживачі використовують для того, щоб показати, як вони оцінюють різні товари. Витрати вироб­ництва, особливо граничні, показують, скільки пішло на вироб­ництво кожного товару цінних ресурсів суспільства — землі, якої не вистачає, тяж­кої праці та інших, за допомогою яких мож­на було би виробляти інші товари.

Рис. 74. Криві валового доходу, валових витрат 1 прибутку.

те потребують, при­чому вони виробляють

Скрізь конкуруючі фірми дають людям те, чого вони найбіль- товари якраз до тієї точки, де P дорівнює ТС, тобто де ціна τo-? варів дорівнює їх вар­тості.

Недосконалий кон­курент (фірма А) не примушує людей ку­пувати його продук­цію. Але те, що крива попиту у нього знижується, показує, що він здійснює певний контроль над цінами. Він намагається утво­рити нестачу свого товару на ринку. Він утримує P вищим від ТС, тому що при цьому TR • ТС, отже, він утримує максималь­ний прибуток. Тому суспільство не отримує цього товару стільки, скільки потребує.

Цей виробник змушений так діяти, інакше акціонери скину­ли би його або навіть притягли до судової відповідальності. Навіть якщо фірма належала би йому і він вважав би за краще зрівняти P з ТС, це означало би, що він фактично позбавляє грошей жінку та дітей і віддає ці гроші суспільству. Таке розв’язання проблеми не має нічого спільного з точкою зору А. Сміта про те, що саме турбота про себе дає змогу забезпечити загальні інтереси.,

Усі наші принципи отримання максимальних прибутків сто­суються як досконалих, так і недосконалих конкурентів.

Висновки

1. Більшість ринкових ситуацій у реальному світі займають проміжне становище між крайніми випадками досконалої кон­куренції та повної монополії. При недосконалій конкуренції, ко­ли немає великої кількості суперників, що продають такий самий продукт, кожна фірма здійснює певний контроль над своїми цінами.

2. Криву валового доходу фірми легко вивести з кривої її по­питу. У свою чергу з графіка або кривої валового доходу фірми можна отримати її граничний доход — додатковий доход від продажу додатково виробленої одиниці продукції. Звичайно гра­ничний доход нижчий від ціни, тому що виробництво попе­редніх одиниць продукції пов’язане зі втратами, оскільки ми змушені знизити ціни, щоб продати додаткову одиницю товару.

3. Валові витрати виробництва можна поділити на постійні та змінювані. Граничні витрати являють собою зміну валових вит­рат при виробництві кожної наступної одиниці продукції. Це не те саме, що середні витрати на одиницю продукції, що відбивають відношення валових витрат до валової продукції. Внаслідок розподілу накладних витрат на всю продукцію та еко­номії, яка залежить від масштабів виробництва, крива середніх витрат спочатку знижується, а потім, з наближенням обсягу продукції до виробничої потужності фірми, піднімається, набу­ваючи таким чином U-подібну форму. Лінія MC завжди перети­нає лінію AC якраз у точці мінімуму останньої.

4. Фірма забезпечить собі максимальний прибуток у тому ви­падку, коли додатковий доход від продажу останньої одиниці продукції точно дорівнюватиме додатковим витратам на її ви­робництво. Цей же висновок підказує і графік при рівності кру­тизни кривих валового доходу і валових витрат. У будь-якому випадку стан рівноваги максимальних прибутків досягається лише при рівності граничного доходу і граничних витрат вироб­ництва. ~

5. Недосконала конкуренція, яка приводить до нерівності P і MC для деяких товарів, є перешкодою для ’’непомітної руки” Адама Сміта, яка намагається пристосувати егоїзм людства до найкращого розв’язання суспільних проблем.

Додаток

Витрати виробництва та конкурентна пропозиція

Рівність цін і конкурентні граничні витрати. У оптимально­му стані граничний доход будь-якого продавця повинен дорівнювати граничним витратам. Але, як уже зазначалося, до­сконалий конкурент може продати за певну ціну стільки свого товару, скільки він захоче відповідно до своєї горизонтальної лінії dd. У цьому випадку граничний доход і граничні витрати рівні одне до одного, причому підприємець не зазнає жодних втрат при виробництві попередніх одиниць товару, які слід було би відняти з ціни, отримуваної ним за додатково продану одини­цю. Отже, досконалий конкурент, який не побоюється завдати шкоди своєму ринкові, завжди намагається розширити вироб­ництво до такого рівня, коли граничні витрати почнуть переви­щувати ціну, інакше кажучи, у його точці рівноваги.

Граничні витрати = ціні. Зростання граничних витрат і кри­ва короткочасної продукції. Тепер ми здатні передбачити, яку кількість продукції фірма поставить на ринок за різними цінами (рис. 73). На діаграмі основна крива відбиває граничні витрати за умови, що наша продукція має нескінченну подільність, тоб­то передбачається, що можна виробити і продати частку одиниці продукції. '

будь-який конкурент, який домагається прибутку, нама­гається встановити такий обсяг виробництва, при якому P = MC, а кожна горизонтальна крива попиту P зсунетья до перетину з лінією MC. Однак при цьому точка оптимального прибутку по­винна перебувати на висхідній гілці кривої MC. На невеликому відрізку часу крива пропозиції може опуститися нижче від по­вних середніх витрат, оскільки фірма нехтує постійними витра­тами та прагне до мінімальних збитків. Але якщо P буде нижчим від найнижчої точки кривої AVC, фірма припинить ви­робництво. Протягом тривалого періоду крива пропозиції не мо­же бути нижче від найнижчої точки кривої АС, оскільки жодна фірма не працює з постійними збитками.

При ринковій ціні 100 дол. за одиницю продукції виробниц­тво розширюється до точки A₁ яка відповідає приблизно 9,4 оди­ниці. Лише при цьому рівні граничні витрати дорівнюють ціні. Лише тут забезпечується максимальний прибуток. Припустимо тепер, що ціна дорівнює лише 80 дол. Якою буде у цьому випад­ку пропозиція? Пряма, що відповідає ціні 80 дол., перетинає криву MC двічі: при 8,9 одиниці та при 0,1 одиниці. Наша фор­мула ’’ціна = MC" неоднозначна; вона дає надто багато відповідей. Але яка з них правильна? Щоб остаточно з’ясувати цс, слід підрахувати валовий прибуток і переконатися, де він вищий. Відповідь цілком очевидна. Оптимальною буде більша пропозиція. Оптимальний обсяг продукції досягається не у точці В\ а у точці В.

Слід доповнити правило рівності ціни та MC так, щоб вона не примушувала нас перераховувати прибуток. Коли ціна чи гра­ничний доход дорівнюють граничний витратам, ми твердо знаємо лише, що прибуток залишається незмінюваним. Але на­ша формула не показує, чи прибуток зупинився на максималь­ному чи на мінімальному рівні. Отже, до рівності MR = MC слід додати умову, що граничний доход завжди повинен знижувати­ся швидше від граничних витрат, так що в міру руху управо по кривій MC вона завжди перетинатиме криву MR знизу. Що це означає для досконалого конкурента, який справді прагне до максимального прибутку? Це означає, що, проходячи через го­ризонтальну лінію MR нашого конкурента, крива MC повинна йти догори. Точка В задовільняє цю умову, а точка В' — проти­лежну умову. Невеликий розрахунок показує, що внаслідок цього точка В' характеризує не найкращий, а найгірший стан. Оскільки у цій точці прибуток мінімальний, слід зсунутися до неї управо чи вліво.

Зниження витрат і кінець досконалої конкуренції. З викла­деного випливає, що наше правило для досконалої конкуренції повинно мати такий вигляд:

Ціна = граничним витратам (причому граничні витрати по­винні зростати).

При зниженні граничних витрат фірма має всі підстави ще більше розширити виробництво, причому кожна нова стадія бу­де приносити їй такий самий додатковий доход при більш низь­ких додаткових витратах. Друга частина нашого правила — це не просто теоретичне уточнення. Вона знову нагадує, як і чому зникає досконала конкуренція. Техніка сучасного виробництва часто настільки ускладнюється, що ефективно вести його можна лише у масштабах гігантського підприємства. Поки не буде до­сягнуто подібні масштаби, середні та граничні витрати зберігають тенденцію до падіння. Конкуруючі фірми намага­ються тому збільшувати випуск продукції. З цього виходить, що може виникнути період найгострішої та руйнівної конкуренції, коли всі фірми зазнають великих збитків. Це завершується тим, що небагато фірм, які мають найзначніші засоби або переваги, пов’язані з тим, що вони почали функціонувати в цій галузі раніше від інших, витісняють своїх конкурентів. Так на зміну досконалій конкуренції приходить недосконала.

Саме це, очевидно, сталося в автомобільній промисловості, хоча тут, крім витрат виробництва, відіграли певну роль і інші фактори. Зі 100 американських автопромисловців залишилося лише 5, а з них реальне значення мають 4.

Таке може статися протягом найближчих десятиріч і у про­мисловості, яка виробляє побутові електроприлади. Таке не мо­же відбутися у виробництві пшениці, тому що крива граничних витрат у кожного фермера повертає догори задовго до того, як він стане досить впливовим, щоб діяти на ринкові ціни.

Як домогтися мінімальних збитків і коли слід припиняти виробництво? Повернемося до кривої пропозиції нашої фірми. Якщо ціна знизиться до 60 дол., фірма почне виробляти 8 оди­ниць продукції і буде ледь животіти (враховуючи витрати загуб­лених можливостей). Що станеться, якщо ціна впаде нижче від 60 дол. — рівня найнижчих середніх витрат? Припустимо, надійшли такі тяжкі часи, що ринкова ціна становить лише 40 дол. Якщо продуктивність фірми становить близько 7,1 одиниці, п(о показане точкою D, де P = MC, її валовий доход доризватиме приблизно 280 дол. (40 х 7), а валові витрати до­сягнут.фибАизно 431 дол. Наша фірма стала нерентабельною, її збитки дорівнюють 140 — 150 дол. Наша формула граничних витрат і ціни привела нас до розорення. Але чи це справді так? Якщо фірма вважатиме, що краще припинити виробництво, ніж рацювати збитково, то її доход дорівнюватиме нулю, а постійні витрати, як і раніше, становитимуть 256 дол. Очевидно, у цьому випадку збитки досягнуть уже 256 дол., тобто більше, ніж при виробництві 7,1 одиниці. Інакше кажучи, зрівнювання гранич­ного доходу та граничних витрат дає найкращі результати навіть коли прибуток виражений від’ємним числом, тому що та­ким способом збитки утримуються на мінімальному рівні. Досвідчений бізнесмен, розширюючи виробництво, завжди не­хтує постійними витратами, оскільки він знає, що вони зберігаються, і тому повинні бути ’’виключені з факторів, які визначають рішення”. Поки його валовий доход перевищує змінювані витрати і у нього залишається дещо понад поточні витрати, він здатний розширювати своє підприємство.

А що станеться, якщо ціна впаде ще більше і не становитиме навіть 24 дол.? При цій ціні, якщо фірма вироблятиме 6 одиниць продукції, її валовий доход становитиме 144 дол.; у свою чергу змінювані витрати також дорівнюватимуть 144 дол. Тепер бай­дуже — продовжувати чи припинити виробництво, оскільки в обох випадках фірма втратить ті ж самі 256 дол:

При будь-якій ціні нижче від 24 дол. фірма навіть не відшкодує своїх змінюваних витрат. Очевидно, у цьому випадку вона вважатиме за краще припинити виробництво. Наші фор­мули граничних величин уже не діють.

Підіб’ємо підсумок. Щоб отримати найкращий результат, можливий за цих умов, ми зводимо до мінімуму збитки, зрівнюючи граничні витрати і ціну. Граничні витрати не зале­жать від постійних.

Коротше кажучи, лінією короткострокової пропозиції є спря­мована догори гілка кривої граничних витрат на дільниці вище від кривої середніх змінюваних витрат AVC. Отже, фірма отри­має більший доход, ніж вона зекономить на змінюваних витра­тах у випадку припинення виробництва.

Тривала рівновага без прибутку при мінімальних витратах. Цей аналіз стосується невеликих відрізків часу. Далі наші постійні зобов’язання врешті-решт припиняються. Закінчується термін дії контрактів. Будівлі та споруди зношуються, і фірма опиняється перед необхідністю розв’язати питання, чи слід їх відбудовувати та поновлювати контракти. При цьому поки що фірма ще не зазнає постійних витрат. Отже, ніхто і ніщо не при­мушує її протягом тривалого часу здійснювати виробництво збитково. Вона все ще здатна виробляти стільки продукції, скільки потрібно, щоб граничні витрати дорівнювали ціні.

Будь-яка конкурентна фірма тому протягом тривалого часу здійснює виробництво на такому рівні, де MC = Р, причому P повинно щонайменше дорівнювати АС. Протягом цього часу ціна повинна дорівнювати середнім витратам або перевищувати їх, тому що жодна фірма не схоче залишатися^ галузі, де вона не може покрити своїх поточних витрат (включаючи доход від факторів виробнитцва, який міг бй бути отриманий в іншій га­лузі). Слід також сформулювати більш жорстку умову тривалої рівноваги для будь-якого випадку. Ми маємо на увазі випадок ’’абсолютно вільного доступу”, коли, по-перше, будь-яка кількість фірм може вільно входити до певної галузі та залиша­ти її та, по-друге, коли кожна фірма має всі можливості для здійснення виробництва поряд зі старими фірмами, тобто коли вона може застосовувати такі самі технічні знання та отримува­ти такі самі фактори виробництва по таких самих цінах, як і старі фірми.

У цьому випадку будь-яка фірма не може отримувати трива­лий час прибуток понад нормальний доход на капітал. Це залу­чило би нові фірми до галузі, і вони ’’збили” би ціну до мінімальних середніх витрат кожної фірми. При цьому жодного прибутку не може бути. Подібно до цього, P не може тривалий час залишатися меншим від АС, інакше фірми почали би вихо­дити з галузі.

При тривалій конкурентній рівновазі за умов ’’абсолютно вільного доступу” обсяг виробництва кожної фірми перебуває на тому рівні, де як граничні, так і середні витрати дорівнюють ринковій ціні. Отже, умова рівноваги може бути сформульована так:

Граничні витрати = ціні = середнім витратам =

= мінімальному АС.

Рис. 73 показує, що рівність граничних і середніх витрат до­сягається лише тоді, коли крива граничних витрат перетинає криву середніх у найнижчій її точці. При більшому або меншо­му q MC підвищує або знижує АС.

Досконала конкуренція та ефективність теорії Дарвіна. По­щастить тому суспільству, де у кожній галузі дотримується умо­ва абсолютно вільного доступу для тисячі конкурентів. ДоскЬнала конкуренція діятиме тоді так само, як дарвінівська теорія боротьби за існування, щоб забезпечити кожній життєздатній фірмі виробництво з мінімальними середніми вит­ратами, а всій галузі — мінімально можливі середні витрати.

Але, на відміну від дарвінівських джунглів, результатом кон­куренції будуть чеки та приємні сальдо. Тому, якщо кожна фірма, кожен робітник чи землевласник будуть працювати са­мовіддано, усі вони отримають відповідно процент, заробітну плату та ренту.

На жаль, усе це часто нездійсненно насправді. Криві витрат можуть знизитися до такого рівня, що, якби можна було приму­сити кожну фірму виробляти на рівні нижньої точки її кривої, то ми виявили би у галузі лише невелику кількість фірм.

Фірма і галузь. Покажемо, як на основі сукупності кривих пропозиції усіх фірм формуються криві конкурентної пропо­зиції всієї галузі. Як і Маршалл, ми вирізняємо три типи рівноваги у часі: миттєву, короткочасну ти тривалу.

Миттєва рівновага. Якщо у кожної фірми крива миттєвої пропозиції вертикальна, легко можна отримати криву миттєвої пропозиції галузі як суму кривих фіксованої пропозиції всіх фірм; причому вона теж буде вертикальною.

Короткочасна рівновага. Кількість фірм обмежена на корот­кому проміжку часу, але кожна з них може виробляти більше або менше q вздовж своєї кривої MC. Постійні витрати FC не змінюються у цей період, і тому ними нехтують при раціональному визначенні максимального прибутку. Щоб отри­мати криву SS короткочасної пропозиції всієї галузі, ми додаємо криві ss усіх фірм за кожне Р. Результуюча крива виглядатиме значно більш похилою, ніж крива будь-якої фірми, тому що на кожну зміну P уся галузь реагуватиме набагато сильніше, ніж кожен з дрібних конкурентів зокрема.

Тривала рівновага. З часом усі постійні витрати зникають, і слід свідомо вирішувати, чи поновлювати їх. У цьому розумінні короткочасні постійні витрати перетворюються на тривалі змінювані витрати.

З часом кількість діючих фірм змінюється. Якщо доступ аб­солютно вільний, нові фірми входитимуть до галузі, поки P за­лишається вищим від найнижчої точки кривої середніх витрат фірми ї є можливість отримання додаткового прибутку. Якщо галузь невелика порівняно з іншими, які використовують таку саму землю, таку саму працю та інші фактори виробництва, за­вжди існує можливість того, що у ній функціонуватиме більша кількість фірм, які мають попередні U-подібні криві.

У цьому випадку постійних витрат збільшення або скорочен­ня попиту приведе до простої зміни кількості продукції у зв’язку зі зміною кількості фірм. Протягом тривалого часу це не впли­ватиме ні на ціну, ні на обсяг і витрати виробництва кожної фірми, що залишилася у галузі, оскільки кожна така фірма за­вжди змушена перебувати на рівні найнижчої точки її U- подібної кривої.

Невизначеність рівноваги. У дійсності стан рівноваги завжди порушується. Тільки-но у результаті економії досягається нова рівновага, виникає нова перешкода, яка знову її порушує.

Часом прибутки або збитки певної галузі можуть бути досить великі. Ціни можуть коливатися дуже сильно. З часом навіть може виявитися, що досягнуто лише статичну рівновагу зі збит­ками для одних і прибутками для інших. А якщо з будь-якої причини люди систематично переоцінюють певну галузь, остан­ня може довго приносити лише від’ємний прибуток.

Хоча ця невизначеність має значення, слід враховувати, що система досконалої конкуренції завжди намагається поновити порушену рівновагу. Особливе значення має шлях, яким вона йде, а не сам факт досягнення нею своєї мети.

Висновки

1. Для досконалого конкурента граничний доход і ціна — од­не й те саме, оскільки на попередніх одиницях він не зазнає збитків. Умова максимуму — граничний доход дорівнює гра­ничним витратам — для досконалого конкурента може бути сформульована так: ціна дорівнює граничним витратам вироб­ництва. Йому завжди варто збільшувати випуск продукції, поки витрати виробництва останньої одиниці продукції не почнуть перевищувати ринкову ціну товару.

2. Звідси виходить, що кривою пропозиції для фірми є крива граничних витрат за умови, що вона йде догори і що ціна не па­дає настільки, щоб було вигідніше зовсім припинити виробницт­во, ніж виявитися неспроможним покрити хоча б змінювані вит­рати.

3. Якщо ціна та Граничні витрати перевищують середні вит­рати, фірма отримуватиме певний прибуток. Якща ціна і гра­ничні витрати нижчі від середніх, фірма зазнає збитків; якщо це триватиме довго, фірма вважатиме за краще закрити своє підприємство, ніж реінвестувати нові кошти у зношене устатку­вання. Якщо до галузі ввійдуть нові фірми і вони вироблятимуть продукцію з такими самими витратами, як і дана фірма, будь- який прибуток врешті-решт зникне через конкуренцію. При такій остаточній рівновазі як ціна, так і граничні витрати дорівнюватимуть мінімальним середнім витратам.

4. Крива пропозиції всієї галузі є сумою кривих короткочас­ної пропозиції всіх конкурентних фірм. Протягом тривалого ча­су, коли кількість фірм у галузі може змінюватися, крива пропозиції всієї галузі стає більш похилою і більш еластичною.

5. Якщо виробництво товару повсюдно характеризувати­меться зниженням граничних витрат, тоді незначна кількість фірм розшириться і посідатиме панівне становище на ринку, що виключить можливість досконалої конкуренції. А невизна­ченість становища у всіх випадках приводить до постійного по­рушення будь-якої рівноваги.

22.