ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА І ПРОПОЗИЦІЯ

Витрати виробництва не мали би жодного впливу на конкурентну ціну, якщо би вони не впливали на пропо­зицію.

Джон Стюарт Мілль

Обсяг ринкової пропозиції можна визначити зі суми кривих пропозицій усіх фірм

Припустимо, що ми маємо справу з конкурентним ринком риби.

Отже, щоб отримати криву сукупної пропозиції будь-якого товару Ss, слід додати по горизонталі криві пропозиції всіх неза­лежних виробників цього товару.

Згадаємо, що криві миттєвої рівноваги Ss ми визначали як вияв нееластичної пропозиції протягом такого короткого проміжку часу, який робить неможливою навіть найменшу

Рис. 59. Крива сукупної пропозиції.

зміну обсягу продукції. Щоб отримати Ss всієї галузі, слід дода­ти по горизонталі при одному й тому самому P життєві значення пропозиції усіх фірм. Згадаємо також, що короткочасну рівновагу ми визначали як такий проміжок часу, протягом яко­го фірма, хоча й пов’язана певними твердими зобов’язаннями, може змінити деякі змінювані фактори виробництва та збільшити обсяг продукції на кривій Ss. У цьому випадку криву пропозиції усієї галузі Ss можна отримати, підсумовуючи по го­ризонталі криві короткочасної пропозиції певної кількості фірм, що функціонують протягом цього часу.

В обох випадках загальна кількість товару, що надходить на ринок, є сумою всіх кількостей, пропонованих окремими фірмами (див. рис. 59).

Відмінності в умовах виробництва серед фірм

В одній і тій самій галузі можуть функціонувати не однакові, а зовсім різні фірми.

Фірма Б прагне виробляти за ціну 5 дол. вдвічі більше від фірми А. У багатьох конкурентних галузях є крупні конкурен­ти, здатні виробляти значно більше, ніж їхні численні дрібні су­перники. Так, корпорована пшенична ферма у Монтані може збирати врожай з багатьох тисяч акрів, а дрібні сімейні ферми мають під пшеницю менше ніж по 25 акрів. Мирне співіснування між дрібними та крупними виробниками можливе лише тоді, коли дрібний виробник здатний своїм умінням ком­пенсувати відсутність переваг великого господарства. Масштаби ферми у Монтані величезні, але її продукція становить лише не­значну частину загального виробництва пшениці, і тому її розміри не містять монополістичної загрози для досконалої кон­куренції.

Відмінності у витратах виробництва особливо сильно відбиваються на гірничодобувній промисловості та сільському господарстві. Копальня, яка дає високоякісну мідну руду, може працювати і при таких низьких цінах, які виключають мож­ливість функціонування копалень, де видобувається бідна руда. Ферми з родючими землями продовжують існувати, коли ги­нуть ферми з гіршими землями.

Але подібна нерівність трапляється і там, де виробництво не пов’язане з природними умовами. Фірми, очолювані найбільш здібними та досвідченими керівниками, озброєні технічними таємницями, можуть співіснувати у конкурентній галузі з менш продуктивними фірмами, причому всі будуть отримувати за свою продукцію одну й ту саму ринкову ціну, проте істотно відрізняючись одна від одної часткою витрат виробництва в їхній виручці.

Люди, не обізнані в економіці, не завжди уявляють, які важ­ливі наслідки має ця нерівність. Так, в роки першої світової війни ціна на мідь, як і на багато інших товарів, значно підвищилася під впливом великого попиту. Зростання цін спри­яло відродженню занедбаних копалень, які раніше були нерен­табельні. Проте, якщо ціни настільки підвищилися, що навіть подібні підприємства виявилися спроможними поновити випуск продукції, то що це могло означати для виробників, які функціонували і до цього? Для останніх, звичайно, високі ціни означали дуже високі доходи.

Виникнення та зникнення фірм. "Зовнішня межа"

У будь-якій галузі кожне нове підвищення P зумовлює ви­никнення нових фірм та збереження старих. Для характеристи­ки цього факту економісти застосовують спеціальний технічний термін. Останні фірми, які залишаються у галузі при даній ціні, вони називають "граничними фірмами" при відповідній ціні.

У застарілих підручниках іноді вживався вираз "граничні витрати". На відміну від тих "граничних витрат", з якими ми далі зустрінемося, вони позначали цим терміном рівень витрат граничних фірм, у яких співвідношення доходів і витрат було таким, що їм було байдуже, чи залишатися у цій галузі, чи вий­ти з неї^[93].

У наш час застарілі тлумачення трапляються тому, що до­сить поширеним є неправильне розуміння цих категорій. Так, деякі критики капіталістичної системи дають викривлену кар­тину економічної реальності: "Апологети говорять про ефек­тивність конкуренції. У своїх же підручниках вони стверджують, що ціна визначається не ефективним виробником з низькими витратами, а "граничним виробником з високими витратами". У нашій утопії ми позбудемося конкурентних ринків і встановимо ціни на рівні витрат того виробника, у якого вони найменші.

Зараз кожен знає, що зміна суспільного ладу не збільшить покладів міді у бідних копальнях і не зробить всі землі однаково родючими. Новий суспільний устрій може породити лише нові стимули до трудового ентузіазму і розвитку системи освіти, а суспільство буде, як і раніше, стикатися зі старими технічними проблемами, пов'язаними з тим, що різні джерела виробництва мають більші або менші переваги. Не можуть бути однаково ефективними усі копальні, і кожна з них не може бути більш ефективною, ніж будь-яка інша.

За умов досконалої конкуренції при кожній пануючій ціні існує "зовнішня межа", при якій виробники або входять до даної галузі, або виштовхуються з неї. Це важливий фактор, що сприяє ефективності системи. Жоден конкурент, навіть найе­фективніший, не може заспокоюватися. Технологія не стоїть на місці, з’являються нові винаходи, розвиваються та поширюють­ся технічні знання, а зміни цін на працю, землю та інші факто­ри виробництва економічно зумовлюють зміну методів виробництва. Розвиток конкуренції може привести до падіння ринкових цін до такого низького рівня, що виробник з низькими витратами може опинитися у становищі граничного і навіть "надграничного" виробника, який змушений буде залишити цю галузь відразу або коли зноситься його устаткування.

Отже, конкурентна ціна визначається співвідношенням про­позиції та попиту. Один з найважливіших факторів, що визна­чає форму кривої тривалої пропозиції, — це здатність фірми швидко переходити з однієї галузі до іншої. Поняттям "зовнішньої межі" економісти дають змогу наочно виявити цей процес переходу, важливий не лише для характеристики по­ведінки ринків, а й для оцінки ефективності їх функціонування.

Коли ринкова ціна у результаті збільшення споживчого по­питу підвищується, залучення до певної галузі виробників з ви­сокими витратами сприяє ліквідіції браку товарів і є суспільно необхідним процесом, незважаючи на те. шо висока ціна одно­часно збільшує доходи виробників з низькими витратами.

Коливання обсягу продукції у межах однієї фірми. Визначення граничних витрат

Економічний аналіз може дати ще більші результати, якщо врахувати той істотний факт, що обсяг короткострокової та до­вгострокової пропозиції окремої фірми може коливатися і зале­жить від змін ціни. Якщо зовнішня межа дає змогу наочно уявити, як впливає зміна цін на обсяг виробництва нової фірми, що перебуває на межі сумнівів, то виникає потреба виявити і той факт, що зростання цін може бути потрібне як стимул збільшення виробництва в існуючих фірмах.

Для ілюстрації коливань пропозиції, спричинених внутрішніми факторами, звернемося до прикладу з видобутком мідної руди. Будь-яка фірма може встановлювати такий обсяг виробництва, який вона вважатиме найбільш вигідним при кож­ному даному ринковому Р. Так, копальня може мати багато штреків. Штрек менш глибокого залягання, багатий на високо­якісну руду, може розроблятися навіть при низьких цінах. Але потрібні більш високі ціни, щоб фірмі було вигідно видобувати додаткову кількість руди, а це може бути досягнуте при одно­часній розробці і глибоких штреків з бідною рудою. На конку­рентному ринку рафінована мідь — це рафінована мідь і нічого більше, а мідь, яку легко видобути, продається за ту саму ціну, що і мідь, яку видобути тяжко.

Всередині фірми при більш високому P можна досягти більш високого Q. Ця істина справедлива для всіх конкуруючих галу­зей. Коли P зросле, фермер може не лише залучити в обіг менш родючу землю, йому вже буде вигідно збільшити виробництво на тій самій родючій землі шляхом застосування дорогих до­брив, робочої сили та машин, витрати на які раніше не дозволя­ли йому їх використовувати. Коли високі ціни на рибу, виявляється вигідним найняти більшу кількість рибалок, якщо навіть знизиться приріст вилову на кожного нового рибалку; бу­де також прибутковим вилов риби у віддалених районах.

Саме на цьому етапі досліджень економісти запроваджують нове поняття "граничних витрат”. За його допомогою вони пояс­нюють, що визначає форму кривої пропозиції фірми, або, інакше кажучи, якою мірою коливається обсяг її виробництва залежно від підвищення чи зниження цін. Ми покажемо тепер, що основним фактором, який визначає характер кривої конку­рентної пропозиції фірми, є крива її "граничних витрат".

Поняття граничних витрат

Найпростіше визначення таке: граничні витрати — це додат­кові витрати, пов’язані з виробництвом додаткової одиниці про­дукту найдешевшим способом.

Граничні витрати можна представити такими даними:

Значення граничних витрат — це різниця між сусідніми зна­ченнями загальних витрат. Для кожного рівня виробництва існує особливе значення граничних витрат. Наша крива витрат на рис. 60 є висхідною.

Загальні витрати повинні зростати завдяки тому, що не мож­на отримати приросту продукції без певних додатних граничних витрат. Більше того, висхідна крива MC означає, що загальні витрати TC зростуть прискореними темпами, а з цього у свою чергу виходить, що ця крива має бути увігнутою, якщо дивити­ся на неї згори, і за своїм виглядом вона протилежна до кривої загальної корисності, що визначається знижуваною, а не підвищуваною тенденцією граничної корисності.

Тотожність кривих граничних витрат і конкурентної пропозиції

Крива MC на рис. 61 може виконувати подвійну функцію, будучи одночасно і кривою граничних витрат фірми, і кривою її пропозиції. Коли конкурентна фірма здатна продавати будь-яку кількість своєї продукції за ринковою ціною у 5 дол., то на­справді вона встановить обсяг продукції на рівні точки C вздовж

Рис. 60. Граничні витрати виробництва.

кривої MC, де вона перетинається з лінією dd, оскільки саме тут граничні витрати фірми точно дорівнюють ціні у 5 дол. Це мож­на сформулювати так:

MC = P (умова рівноваги фірми на кривій попиту).

Рис. 61. Граничні витрати.

Чому підприємець, який прагне до максимального прибутку, зупи­ниться саме у тій точці, де MC = Р? Чому він отримає більший доход у точці С, де q дорівнює 2 тис бочок, а не трохи ліворуч від С, де q дорівнює лише 1,999 тис бочок? Він запитає самого себе: ’’Якщо я виго­товлю і продам ще одну бочку, я отримаю ринкову ціну у 5 дол. Але чому дорівнюють мої граничні вит­рати? Скрізь ліворуч від точки C мої граничні витрати менші від 5 дол., тому я отримаю додатковий прибуток, якщо буду збільшувати виробництво і наближатися до точки С”.

Тому стрілка показує вправо у напрямку до точки С. Тепер мож­на, використовуючи аналогічну аргументацію, показати, що конкурентна фірма, яка прагне до максимального прибутку, ніколи не запропонує більше від C за ціною у 5 дол. Кожна до­даткова одиниця принесе їй лише 5 дол. доходу, а виробництво кожної додаткової одиниці понад C вимагатиме граничних вит­рат, більших від 5 дол., оскільки крива йде догори. Тому фірма зазнає збитків, якщо піде далі від точки С, де MC ? Р.

Тепер можна підбити підсумок тому, про що довідалися щодо конкурентного виробника. Якщо ми маємо достатні знання та здібності, щоб, абстрагуючись від коливання цін, побудувати криву граничних витрат конкурентної фірми, яка прагне до максимального прибутку, то можемо ототожнити цю криву з кривою пропозиції Ss, знаючи, що всі додатні кількості про­дукції, які фірма поставляє на ринок, повинні відбитися на цій кривій граничних витрат.

Той, хто засвоїв з попереднього викладу, що за певних умов криву граничної корисності можна ототожнити з кривою ринко­вого попиту споживача, не дуже здивується, натрапивши тут на аналогічне становище, коли крива граничних витрат фірми мо­же ототожнюватися з кривою її ринкової пропозиції.

Встановлення оптимальних цін на основі граничних витрат. Важливий відступ

Для об’єктивного науковця, який цікавиться лише описом і аналізом коливань конкурентної пропозиції і не звертає жодної уваги на суспільний добробут, викладена вище концепція гра­ничних витрат має величезне значення. Ще більший інтерес викличе у людини, яка пілкується і про людське щастя, і про суспільну ефективність системи ціноутворення, той факт, що ціни встановлюються більш глибоко.

Економіка досягає максимальної віддачі від наявних у недо­статній кількості ресурсів і обмежених технічних знань лише у тому випадку, якщо ціни на товари дорівнюють граничним вит­ратам будь-якого іншого фактора, — а це відбудеться, коли кожне MC дорівнюватиме загальному Р, — тоді і лише тоді ця галузь вироблятиме своє Q при мінімальних загальних витратах.

У роботах з економіки добробуту розроблено строгу систему доказів цього правила та водночас зазначено винятки з нього, які можуть виникнути при відсутності основних його передумов. Вважаємо за доцільне накреслити характер доказів, необхідних для обгрунтування наведеного вище правила оптимальность

Припустимо, що у будь-якій галузі виробництво здійснюєть­ся так, що в однієї фірми граничні витрати нижчі, ніж у іншої. У цьому випадку доцільно дещо скоротити виробництво у фірми з високими граничними витратами і відповідно збільшити вироб­ництво у фірми з низькими граничними витратами. Лише так ми змогли би скоротити цю різницю між граничними витратами для даної галузі або для всього суспільства. Ми здійснюємо цю зміну та розглядаємо нову ситуацію. Якщо граничні витрати MC все ще не рівні, ми повторюємо цю операцію. Кінцевого ре­зультату буде досягнуто лише тоді, коли граничні витрати ви­робництва будь-якого товару MC зрівняються у всіх фірм. Це буде стан рівноваги мінімальних загальних витрат для суспільства, оскільки ми вже більше не можемо економити кош­ти, використовуючи різницю граничних витрат MC.

Наша система доказів досі будувалася на основі грошових ка­тегорій. Але якшо її відповідно перефразувати, то можна засто­сувати і до економії праці, потужності у кінських силах, рідкісних мінералів і т. п. Її можна застосувати навіть до певної фірми, яка вирішує, як розподілити своє загальне q серед декількох підприємств.

Оскільки граничні витрати мають властивість оптималь- ності, їх можна, ретельно враховуючи всі обставини, використо­вувати для виявлення неефективності у будь-якій організа­ційній структурі. Тому, якби галузей з досконалою конку­ренцією не існувало або у минулому вони траплялися навіть рідше, ніж зараз, вивчення принципу граничних витрат може дати велику користь.

Загальні витрати та умови припинення виробництва у короткочасний період

Повернемося до аналізу конкурентної пропозиції. ’’Коротко­часним” ми називали такий період, протягом якого незмінними залишаються певне устаткування, ресурси та зобов’язання фірми. Водночас це досить тривалий період, щоб фірма могла змінювати обсяг продукції за допомогою придбання більшої або меншої кількості змінюваних факторів виробництва, як, на­приклад, робочої сили, сировини і т. п. Звичайно, це не строго визначений період, однаковий для усіх галузей. Навіть всере­дині однієї галузі можна говорити про "короткочасні періоди" різної тривалості. У крайньому випадку надкороткочасного періоду так багато рішень "заморожено", що результуюча крива граничних витрат практично буде вертикальною нееластичною лінією. У протилежному крайньому випадку може пройти стільки часу, що значна частина устаткування встигне зносити­ся і буде замінена іншим. Тоді крива граничних витрат стане майже такою самою горизонтальною лінією, як у випадку три­валої рівноваги, коли не існує нічого раз і назавжди встановле­ного, крім того, що постійно пов’язане з управлінням самої фірми.

Розглянемо, як фірма приймає рішення, розраховані на ко­роткочасний період. У неї є певні постійні витрати, тобто сума витрат, які мають місце у будь-якому випадку, оскільки вона виконує незмінювані зобов’язання, заморожені на певний ко­роткочасний період (прикладами можуть бути проценти з по­зик, орендна плата, платня керуючих, загальні податки і т. п.). Решта "загальних витрат" — "змінювані витрати". Це сума вит­рат, які змінюються залежно від коливань обсягу виробництва (прикладами є вартість сировини, заробітна плата виробничих робітників і т. п.).

Розглянемо випадок, коли фірма стикається з усе більш низьким Р. Вона завжди має право нічого не виробляти. Але скільки вона втратить у такому випадку? Коли доход дорівнює нулю, а постійні витрати фірма продовжує мати, її збитки від зупинки виробництва точно дорівнюватимуть постійним витра­там. Коли P знизиться настільки, що доход, отримуваний фірмою від певного q, буде меншим від змінюваних витрат його виробництва, фірма вважатиме за краще повністю припинити виробництво: не варто виробляти, якщо збитки вищі від постійних витрат, а таке станеться, коли P знизиться до такого рівня, що доход виявиться меншим від змінюваних витрат.

Момент припи­нення виробництва. При критично низь­кій ринковій ціні, коли фірма лише по­криває свої змінюва­ні витрати, вона пе­ребуває на межі при­пинення виробниц­тва. При ціні, ниж­чій від цього рівня, вона взагалі не бу­де нічого виробляти. При ціні, вищій від цього рівня, фірма буде виробляти від­повідно до своєї короткочасної кривої граничних витрат. Це відбувається тому, що у випадку, коли MC = Р, фірма отримува­тиме дещо для покриття своїх постійних витрат і зможе звести збитки до мінімуму. Розміщення точки припинення виробницт­ва показано на рис. 62. Крива MC продовжується і нижче від цієї точки, але на наших графіках ця ділянка кривої MC не по­казана. Ця ділянка не стосується нашого питання, оскільки фірма ніколи не буде продовжувати випуск продукції, якщо її доход від збуту (P X q) буде меншим від змінюваних витрат, яких вона могла уникнути, повністю припинивши виробницво. Проте протягом короткочасного періоду вона продовжує вироб­ництво відповідно до ділянки кривої, яку виділено жирною лінією, навіть якщо не покриває усіх своїх витрат; вона зазнає постійних витрат незалежно від того, чи припинить, чи буде продовжувати своє виробництво. Розважливі керівники фірм розуміють, що вони зведуть свої збитки до мінімуму, якщо не враховуватимуть постійних витрат, які не залежать від їхніх рішень. Тому, якщо фірма отримує хоч трохи більше від змінюваних витрат, вона продовжує випускати продукцію, до­тримуючись умови MC = P, за якої її збитки будуть мінімальними.

Загальні витрати та умови нульового прибутку протягом тривалого періоду

Оскільки я маю певні зобов’язання щодо постійних витрат, то протягом короткочасного періоду буду продовжувати випуск продукції відповідно до моєї кривої MC вище від точки припи­нення виробництва, навіть якщо я не отримую достатню суму для покриття усіх витрат. Лише на певному рівні більш високої точки на кривій MC я отримаю достатню суму для покриття усіх затрат, якщо я залишуся у даній галузі після завершення корот­кочасного періоду, і знову буду вільним протягом тривалого періоду і зможу за власним бажанням або поновити старі зо­бов’язання, або перейти до іншої галузі та взяти на себе нові зо­бов’язання.

Існує критична ’’точка нульового прибутку”, нижче від якої P протягом тривалого періоду не може існувати, якщо я залишаю­ся у даній галузі. Якщо всі фірми подібні до моєї, то відбувається повне припинення тривалої пропозиції нижче від цього критич­ного рівня нульового прибутку, при якому компенсуються всі витрати, пов’язані з продовженням виробництва.

Припустимо тепер, що протягом тривалого періоду приплив фірм до певної галузі абсолютно вільний і у ній може виникнути будь-яка кількість фірм, які вестимуть процес виробництва так само і при таких самих витратах, як моя та інші фірми, що функціонують у цій галузі. За таких умов вільного "копіювання” P тривалого періоду не може залишатися вище від попередньої критичної точки нульового прибутку, при якій усі фірми компенсують свої загальні витрати тривалого періоду, що складаються, по-перше, з усіх затрат на робочу силу, сировину, устаткування, сплату податків і т. п.; по-друге, з усієї платні відповідних адміністраторів, яка встановлюється конкурентним шляхом незалежно від таланту та працездатності цих людей; по-третє, з процента, який фірми могли би отримувати на свій капітал, якби вклали його в інші галузі.

Умова нульового прибутку тривалого періоду має місце при критичному Р, при якому аналогічні фірми лише покривають свої загальні конкурентні витрати. При більш низькому P три­валою періоду фірми залишатимуть галузь, поки P не встано­виться на рівні рівноваги; при більш високому P до галузі увійдуть нові фірми, які, копіюючи методи, застосовувані існуючими фірмами, сприятимуть зниженню ринкової ціни до рівня тривалої рівноваги, де лише компенсуються конкурентні витрати.

Ці "повні конкурентні витрати” включають до себе більше, ніж звичайно бухгалтери відносять до витрат. Вони складаються з нормальної віддачі від управлінських послуг, яка визначається У всіх галузях щляхом конкуренції, а також з нормальної віддачі від капіталу, яка визначається шляхом конкуренції у всіх галузях з однаковим рівнем ризику. У цьому розумінні можна сказати, що "нормальний прибуток” включається до за­трат, ’’надмірний прибуток” ліквідується у результаті включен­ня до галузі і конкуренції нових фірм, а "незвичайні прибутки” усуваються, оскільки фірми протягом тривалого періоду зали­шають цю галузь¹.

Елементи прихованих витрат. Доход від будь-якого фактора виробництва має певне економічне значення, незалежно від то­го, як цей фактор надходить у розпорядження фірми. Для еко­номіста доходи від факторів виробництва, що є власністю фірми, настільки важливі, що потребують особливої назви. На відміну від заробітної плати, явно сплачуваної найманим робітникам, ми вводимо поняття ’’прихованої заробітної плати” як дохода від праці самого власника. Так само на відміну від орендованої землі та позиченого капіталу прихована рента та прихований процент є доходом від землі та капіталу, які нале­жать власнику фірми. Через помилки у розрахунках той або інший власник може неповністю отримати свою приховану за­робітну плату протягом короткочасного періоду. З іншого боку, протягом цього періоду він може отримати більше від прихова­ної заробітної плати, яка йому належить. Ця різниця становити­ме минулий прибуток, який ще не знищений конкуренцією. Якщо він володіє якимось особливим фактором виробництва, як, наприклад, землею з багатими покладами руди, технічними таємницями або родючою землею, його бухгалтерські рахунки можуть показати високі доходи навіть протягом тривалого часу. Проте це не стільки прибуток, скільки доход від особливого фактора виробництва, яким йому пощастило оволодіти.

Елементи витрат загублених"можливостей. У зв’язку з вик­ладеним можна запровадити ще ширше поняття щодо витрат. Економіст розуміє, що причиною деяких найважливіших затрат є те, що людина діє саме так, а не інакше, і тому їй доводиться свідомо жертвувати певними сприятливими можливостями. Ко­ли одне приноситься у жертву іншому, ми називаємо це "витра­тами загублених можливостей”.

Яке це має відношення до пропозиції галузі та витрат нульо­вого прибутку фірми? Рівень нульового прибутку тривалого періоду включає, крім явних витрат, і приховані витрати, що належать до факторів, які можна було,використати інакше. Як­що моя праця, яка вкладається у виробництво пшениці, може бути використана для виробництва жита для самого себе або тієї

Якщо інвестори схильні до оптимізму і постійно створюють у галузі над­лишкову пропозицію, так що у середньому мають місце постійні збитки, можна визначити повні конкурентні витрати разом з подібними хронічними збитками, які виникають у результаті помилок у розрахунках, що систематично повторю­ються. Можливий випадок, коли кожна фірма може сама вводити нові підприємства, які не відрізняються від існуючих, і виробляти нескінченно вели­кий обсяг продукції при P нульового прибутку. Якщо такий фактор, як уп­равлінське мистецтво, фірма має в обмеженій кількості, вона не може виробляти більше певного q, не збільшуючи свої витрати нульового прибутку. У цьому цілком реальному випадку суспільству вигідніше отримати додаткове Q від но­вих фірм. ж пшениці не для себе, а для іншого, то її вартість у всіх трьох випадках має бути сплачена, інакше я перестану застосовувати її у виробництві пшениці для власного споживання. Тому повні конкурентні витрати тісно пов’язані з витратами загублених можливостей. Останні є досить важливе і значно більш широке поняття, ніж поняття прихованих витрат. Ціни на працю та інші фактори, які змушені явно сплачувати конкуруючі фірми у даній галузі, досить сильно залежать від наявних можливостей використати ці кошти в інших галузях або для відпочинку. Це означає, що основою всіх конкурентних витрат є витрати загуб­лених можливостей.

Тривала пропозиція у галузі та точки нульового прибутку різних фірм

Тепер можна повернутися до аналізу змін пропозиції, коли фірми можуть вільно входити до галузі або зали­шати її.

На рис. 63 проведено горизонтальну лінію тривалої пропо­зиції SS, яка є результатом прийнятої нами як аксіома умови, що існує можливість необмеженого розширення виробництва на попередніх засадах і можливий вільний доступ у певну галузь для нових фірм. Це повинно відбуватися точно на рівні точки нульового прибутку, як це показано на рис. 62. Горизонтальний напрямок цієї лінії пов’язаний також з умовою, прийнятою на­ми без доказів. Цю умову слід сформулювати: передбачається, по-перше, що галузь досить незначна порівняно зі всією су­купністю інших галузей і, по-друге, що всі фактори виробницт­ва (земля, кваліфікована та некваліфікована праця і т. п.) застосовуються у ній у пропорціях, досить близьких до тих, які існують у всіх сферах економіки, разом узятих, і що останні скорочуються з розширенням нашої галузі. При цьому припу­щенні розширення нашої галузі (і відповідне скорочення інших галузей) не матиме помітного впливу на рівень цін будь-якого з факторів виробництва, застосовуваних ідентичними виробника­ми (у тому числі потенціальними) у цій галузі, тому навіть істотне розширення попиту у цій галузі не впливатиме на криві витрат.

Якби ми не прийняли цієї додаткової умови, то тривале роз­ширення галузі з появою на ринку нових фірм і збільшення ви­робництва у кожної фірми викликали би зростання ринкових цін на ті фактори виробництва, на які галузь заявляє особливо великий попит. (Наприклад, при значному розширенні вино­робства найбільш придатні під виноградники схили не можна було би вилучити з-під інших культур при незмінюваних став­ках ренти). Якби збільшення обсягу продукції у галузі виклика­ло зростання цін на фактори, найбільш значущі для неї, криві граничних і інших витрат нових і старих фірм зсунулися би до­гори. Врешті-решт лінія тривалої пропозиції в галузі відхилила­ся б від горизонталі та зс/нулася б догори¹.

Ми побачимо далі, що у галузях, де крива SS йде догори, власники шахт, землі, технічних таємниць і всіх інших фак­торів виробництва, які мають особливе значення для відповідної галузі, отримуватимуть усе більші доходи від цих Факторів зі зростанням виробництва у галузі. Якщо вам не подобається, що вони отримують додаткові доходи, ви можете частково вилучи­ти їх за допомогою податків і інших засобів. Але будь-яке вста­новлення максимального рівня цін, щоб запобігти надмірно високим прибуткам, безперечно, завдасть шкоди дії умови рівності граничних витрат, необхідної для максимальної ефек­тивності у масштабі суспільства. Тому таке зрівнювальне зако­нодавство повинно запроваджуватися "лише тоді, коли не можна знайти кращих засобів для досягнення мети.

Витрати, що знижуються, і порушення досконалої конкуренції

Попередні підручники з економіки на додаток до випадків, коли лінія пропозиції проходила горизонтально або підводилася догори, наводили ще третій випадок, коли граничні витрати фірми не зростали, а зменшувалися, у результаті чого крива тривалої пропозиції всієї галузі, яка проходила донизу, могла, як вважали, підвестися. Насправді, якщо ми повернемося до аналізу, який пояснював, чому фірма, що мала на меті отрима­ти максимальний прибуток, намагається здійснювати вироб-

Аналіз крутизни кривої пропозиції в галузі можна пов'язати з аналізом кривої виробничих можливостей. Якби загальна кількість факторів виробництва у суспільстві залишилася незмінною та якби у кожній галузі фактори застосову­валися в абсолютно однакових пропорціях, то кожна галузь мала би горизон­тальну лінію пропозиції за Маршаллом. Це відповідало би тому випадку, коли лінія виробничих можливостей для будь-яких товарів була би абсолютно пря­мою. Можливо, значно частіше трапляються випадки, коли кожна галузь засто­совує специфічні для неї фактори або ті чи інші фактори у порівняно більшій пропорції, ніж це властиве іншими галузям. У таких випадках розширення однієї галузі за рахунок скорочення інших викличе відносне зростання, цін на специфічні для неї фактори порівняно з цінами на інші фактори виробництва. У результаті цього криві витрат усіх фірм галузі зсунуться догори, а це означає, що крива пропозиції всієї галузі теж зрушиться догори. Крім того, крива виробни­чих можливостей буде опуклою догори відповідно до закону зростання відносних граничних витрат. У випадках, коли крива витрат галузі рухається донизу з різних причин внутрішнього та зовнішнього характеру, крутизна кривої вироб­ничих можливостей може докорінно змінитися. Насправді подібне відбувається зразу після виникнення нової галузі, оскільки багато процесів дають все більшу віддачу, поки не буде досягнутий певний і досить значний рівень.

При аналізі ми абстрагуємося від роз’єднаного характеру, який все ще існує, якщо всі фірми досягають точки нульового прибутку при єдиному для всіх рівні ?[*; тому на кривій SS можна показати лише Q точок, яке дорівнює nq* або n + 1) q∙, де п — загальна кількість фірм. ництво за умови MC • Р, то побачимо, що вся ц? аргументація виявляється абсолютно неправильною у випадку, коли крива MC фірми йде донизу. Це відбувається тому, що, коли ми посу­немося управо від будь-якої точки вздовж кривої MC, яка ру­хається донизу, то виявимо, що додаткове P на одиницю про­дукції перевищуватиме MC, що зменшується. Тому у випадку граничних витрат, що зменшуються, фірма, щоб отримати до­датковий прибуток, буде все більше розширювати виробництво за межі кривої MC.

При граничних витратах, що зменшуються, перевага фірми, яка першою почала розширювати виробництво, буде збільшува­тися зі зростанням самої фірми. В міру того, як вона примушує інші фірми скорочувати своє q, несприятливе становище ос­танніх загострюватиметься все сильніше, оскільки їхні граничні витрати зростатимуть.

При зменшенні витрат одна або декілька фірм настільки збільшать своє q, що захоплять значну частину ринку загально­го Q всієї галузі. У цьому випадку результатом буде або поява одного монополіста, пануючого у галузі, або декількох крупних продавців, які разом встановлять своє панівне становище в га­лузі і яких ми назвемо "олігополістами", або виникнення яко­гось різновиду недосконалої конкуренції. Такий тип конкурен­ції, незалежно від того, чи вона буде стабільною, чи періодично зазнаватиме впливу війни цін, є істотним відхиленням від еко­номічної моделі досконалої конкуренції, при якій жодна фірма у галузі не володіє контролем над цінами.

Зовнішня економія та неекономічність

Теоретично можливий випадок, коли розширення Q всієї га­лузі іноді може викликати зниження кривих витрат кожної фірми, накреслених на основі їхнього q. Маршалл розглядає це як випадок пропозиції всієї галузі, що знижується, оснований на тому, що він назвав ’’зовнішньою” економією. Зовнішньою еко­номією ми називаємо сприятливий ефект дій певної особи або фірми на одну або декілька осіб. Внаслідок цього відбувається зміщення кривих витрат або корисності будь-якої особи, якій ці Дії допомагають, і цей зсув, викликаний зовнішніми факторами, слід відрізняти від зміщення кривої витрат даної особи у резуль­таті дії внутрішніх факторів. Зовнішню неекономічність можна визначити аналогічно, тільки вона характеризує не користь, а шкоду від дії зовнішніх факторів. Прикладом зовнішньої еко­номічності може бути випадок, коли розширення масштабів ри­бальства у територіально обмежених водах зрушує догори криві витрат кожного судна.

Коли у рибальстві збільшується Q, то через якийсь час перед Рибальськими фірмами постане проблема браку кваліфікованих рибалок. У цьому випадку для держави або для монополіста, який прагне отримати прибуток, може виявитися вигідним відкрити школу для підготовки рибалок, оскільки раніше ство­рення такої школи не виправдало би себе через високі граничні витрати при малому обсязі робіт.

Знайти приклади зовнішньої неекономічності досить легко. Так, зростання виплавки сталі відповідно до кривої пропозиції супроводжується збільшенням забрудненості повітря. Такий зовнішній ефект шкідливий для здоров’я людей і може спричи­нити додаткові затрати на очищення повітря. Смог у багатьох великих містах є наслідком зовнішньої неекономічності, яка ви­являється у наявності великої кількості автомобілів і промисло­вих підприємств. Найзначніший за своїми наслідками прояв зовнішньої неекономічності — ядерні вибухи, які можуть при­звести до такого зараження атмосфери, яке унеможливить жит­тя або збільшить кількість генетичних мутацій та випадків ненормального дітонародження.

У всіх випадках, де діють зовнішні фактори, необхідні зако­нодавчі дії; наприклад, слід примусити споживачів сталі сплачу­вати за шкоду, якої вони завдають, забруднюючи повітря. Доцільно запровадити відповідні податки або інші примусові акції. Слід подумати про інші зовнішні фактори, щодо яких еко­номічна наука могла би запропонувати певні обмеження індивідуальної свободи у загальних інтересах^[94].

Отже, зовнішні фактори здатні зміщувати криві витрат окре­мих фірм, змінюючи догори чи донизу напрямок кривих пропо­зиції галузі. Але завдяки їм вільне ціноутворення не створює оптимальних умов, і ця їхня властивість має ще більше зна­чення.

Висновки

1. Щоб отримати загальний обсяг пропозиції групи незалеж­них фірм на конкурентному ринку, слід підсумувати по гори­зонталі їхні криві пропозиції. Якщо кількість фірм змінюється, наприклад, протягом тривалого періоду, процес підсумовування складніший, оскільки слід враховувати цю зміну.

2. Короткочасним ми називаємо період, протягом якого одні фактори виробництва та витрати фірми залишаються постійни­ми, а інші змінюються. Під короткочасними граничними витра­тами окремої фірми ми розуміємо додаткові витрати виробниц­тва додаткової одиниці продукції.

3. Конкурентна фірма, яка прагне максимального прибутку, здатна продавати за ринковою ціною стільки продукції, скільки вона бажає, зміщується по своїй горизонтальній лінії доти, поки не зустрінеться з відповідною кривою граничних витрат, яка підвищується. У точці перетину MC = P фірма отримує макси­мальний прибуток або зазнає мінімальних збитків. Тому ре­зультуючу криву пропозиції певної кількості фірм можна отримати, підсумовуючи по горизонталі відповідні криві їхніх граничних витрат.

4. При визначенні "точки припинення виробництва" корот­кочасного періоду та "точки нульового прибутку" тривалого періоду слід враховувати загальні витрати. Нижче від певної критичної точки на кривій MC доходи фірми не будуть навіть покривати її змінюваних витрат, яких можна повністю уникну­ти, якщо припинити виробництво. Тому замість того, щоб втра­чати суму, більшу від постійних витрат, фірма при більш низькому P припинить виробництво і не випустить жодної оди­ниці продукції.

Протягом тривалого періоду кінчаються всі зобов’язання фірми, і вона залишиться у цій галузі лише тоді, коли ціна буде хоча би покривати її довгострокові витрати (реальні платежі робітникам, кредиторам, постачальникам сировини та земле­власникам або "прихована" заробітна плата, приховані процент і рента на реальні активи, що належать фірмі).

5. За умов вільного доступу до будь-якої галузі можна очікувати,*що з часом безперешкодна поява потенційних конку­рентів ліквідує додаткові прибутки існуючих у цій галузі фірм. Тому якщо вільний вихід фірм з галузі означає, що P не може впасти нижче від точки2. Витрати зростають, виручка знижується. При­пустимо, що певна галузь, наприклад виноградарство, потребує певного виду грунтів і місце розташування (сонячні схили і т. ∏.). Кількість таких ділянок обмежена. Річне виробництво вина

може певною мірою збільшитися за допомогою застосування більших кількостей праці та добрив на ко­жен акр землі, а також завдяки пе­редачі під вирощування винограду придатних для цього земельних ділянок, які раніше використовува­лися для інших цілей. Але збіль­шення застосування змінюваних факторів (праця, добрива і т. п.) при незмінюваності такого постій­ного фактора, як земля, зумовлює дію закону спадних затрат. Кожна нова кількість праці і добрив додається до відносно меншої кількості землі. У кожну певну земельну ділянку вкладається відповідно більше праці та добрив. Отже, продуктивність землі та доход від неї підвищуються. Внаслідок цього витрати вироб­ництва зростають відносно швидше, ніж збільшується вироб­ництво вина. Витрати на одиницю продукції зростають. Крива пропозиції йде догори з південного заходу на північний схід, оскільки за більш низьку ціну- буде пропонуватися менша кількість вина.

На рис. 64 показано криву пропозиції SS.

Випадок 3. Постійна або повністю нееластична пропозиція та економічна рента. Кількість деяких товарів і факторів вироб­ництва строго обмежена незалеж­но від їхньої ціни.

Так, є лише одна "Монна Ліза” Леонардо да Вінчі. Природні та невід’ємні властивості землі є по­чатковим внеском природи і теж обмежені кількісно. Підвищення ціни землі не додасть п’ятого кута до будівлі. У всіх подібних випадках лінія пропозиції є вертикальною, хоча б на ділянці, що нас цікавить (рис. 65). Більш висока ціна не може викликати пропозиції. У ній немає потреби, щоб зберегти пропозицію на певному рівні, тому що така сама кількість товару буде запропо­нована і за нижчу ціну. Оскільки у цьому випадку ціна є скоріше наслідком, ніж причиною, доход від застосування фак­тора виробництва зветься "чистою економічною рентою”, або "додатковим доходом", а пропозиція визначається зовсім іншими факторами. Якщо тепер попит підвищиться, єдиним наслідком буде зростання ціни. Кількість залишиться

незмінюваною. І зростання ціни точно дорівнюватиме підвищенню попиту.

Так само введення податку на певний товар викличе лише зниження ціни, отри­муваної продавцем, на суму, що дорівнює податку. Продавець покриває податок за рахунок отримуваної ним економічної ренти чи додаткового доходу. Споживач отримує абсолютно таку саму кількість товару або послуг, як і раніше, і за попе­редню ціну.

Випадок 4. Крива попиту повертає до­гори і назад. При колонізації нових зе­мель колоністи часто помічали, що місцеве населення, отриму­ючи все більше за свою працю, намагалося працювати менше, ніж раніше. Якщо оплата збільшувалася вдвічі, то для забезпе­чення прожиткового мінімуму місцеві жителі вже не повинні були працювати 6 днів у тиждень, а могли 3 дні рибалити. Люди вважають, що в міру того, як технічний прогрес зумовлює зро­стання заробітної плати, вони повинні отримувати частину за­робітку, що зріс, у формі менш тривалої праці. Цс пояснює, чому протягом декількох десятиріч середній робочий тиждень у промисловості скоротився з 84 до 40 годин і чому переважній кількості жінок робітників, їхніх дітей та старих батьків не тре­ба тепер шукати роботу^[96].

Це явище відбиває крива пропозиції праці (рис. 66). Спочат­ку вона піднімається, оскільки більш висока заробітна плата залучає більшу кількість праці, але за точкою Tx зростання за-

Рис. 66 Випадок звороіноіо згину кривої пропозиції.

робітної плати викликає вже збіль­шення дозвілля і скорочення кількості застосовуваної праці. Звичайо, зро­стання попиту викликає підвищення ціни праці відповідно до теореми 1, а. Але збільшення попиту скоротило, а не збільшило кількість праці. Часткове підтвердження такої можливості вияв­ляє той факт, що скорочення попиту на сільськогосподарську продукцію під час депресії часто примушує фермерів пра­цювати більше, щоб поновитй свої до­ходи. У результаті при скороченні попиту продукції виробляється більше, а не менше.

Випадок 5. Можливий виняток: знижуються витрати вироб­ництва. Досі наші приклади відповідали теоремі 1, а, яка твер­дить, що збільшення попиту викликає зростання цін. Але як пояснити той випадок, коли за зростанням попиту йдуть слідом економія на масовому виробництві та зниження витрат? Слід визнати, що наша теорема може мати винятки. Покажемо це на прикладі збільшення попиту уряду на радіолокаційні прилади. Декілька перших приладів були виготовлені у лабораторії дослідним шляхом. Вони зроблені на замовлення, і ціна кожного дуже висока. Але технічна майстерність, досягнута у процесі їх виготовлення, дає змогу продовжувати виробництво цих при­ладів з нижчими витратами на одиницю продукції. Навіть якщо попит знову знизиться до свого попереднього рівня, ціна не nd- вернеться знову до свого початкового високого рівня. Рух по стрілці EE' на рис. 67, на якій стоїть знак питання, не означає руху вперед і назад на кривій пропозиції. Навпаки, крива про­позиції необоротно змістилася донизу від SS до S'S', і навіть як­що попит повернеться до попереднього рівня dd, ціна у точці Е" буде нижчою, ніж вона була спочатку.

Розглядуваний випадок відповідає не теоремі 1, а теоремі 2, яка тлумачить питання, пов’язані зі зміною пропозиції. Оста­точний результат відповідає висновку теореми 2 про те, що зро­стання пропозиції викликає зниження цін і збільшення кількості. Проте наведений випадок є винятком, оскільки зміна пропозиції є наслідком зміни попиту.

З точки зору економічної історії таким випадкам зниження з часом витрат виробництва у результаті технічного прогресу, викликаного частково розширенням масового ринку, надається надзвичайно великого значення. Якість товарів постійно підвищується, а ціни знижуються.

Сучасний економіст, не позбавле­ний спостережливості, не заперечува­тиме значення цього факту. Але він зазначатиме, що у конкурентній га­лузі кожна фірма вже розширила своє виробництво до такого рівня, коли по­чинають виявлятися додаткові витра­ти на одиницю продукції. Це відбу­вається тому, що кожен конкурентниїі виробник вживає всіх заходів до роз­ширення виробництва, проходячи ста­дію скорочення витрат.

Випадок 6. Змінюється пропо­зиція. Весь попередній аналіз, за винятком частини випадку 5, стосується лише змін попиту. Для аналізу теореми 2 ми повинні тепер змінити пропозицію, залишивши попит постійним. Це по­казано на рис. 68.

Якщо правильний заксУн спадного попиту, то пропозиція, що збільшилася, зумовлює зміщення донизу на кривій попиту, причому ціни знижуються, а кількість зростає. Накресливши відповідний графік або зіставивши наші приклади з автомобіля­ми та пшеницею, можна переконатися у правильності таких кількісних наслідків з теореми 2:

а) зростання пропозиції скорочує ціну більшою мірою, коли попит несластичний, і меншою, коли попит відносно еластич­ний;

б) зростання пропозиції збільшує кількість меншою мірою, коли попит нееластцчний, і більшою, коли попит еластичний.

Існує відомий економічний показати, що застосування

Випадок 7. Динамічна спіраль, випадок, на прикладі якого можна механізму пропозиції та попиту не обмежується статичними, не змінюваними положеннями і що його можна використати для аналізу динамічних ситуацій. Припустимо, що конкурентна продукція пропонується на рин­ку звичайно, коли P можна от­римати, провівши вертикальну лінію від будь-якої точки, що по­значає Q, до кривої попиту dd.

Рис. 68. Випадок зміни пропозиції.

Тепер ми розглянемо випадок змінюваної пропозиції, її ди­наміку. Припустимо, фермери

Рис. 69. Динамічна спіраль.

на основі існуючого сьогодні P визначають, яке Q вони постав­лять на ринок у наступний період. Якщо сьогодні рівень P високий, вони починають розво­дити більше свиней, відгодову­ють їх і через декілька місяців вивозять на ринок. Фермери, звичайно, мають криву пропо­зиції SS, але вона діє з відставан­ням у часі, пов’язуючи Q наступ­ного періоду з поточним Р, при­чому під періодом розуміється час, затрачуваний на розведення чергової партії свиней.

Якби ринкова ціна була на рівні перетину ліній SS і dd

(рис. 69), це відбивало би стан незмінюваної рівноваги, який нічим не відрізняється від статичних ситуацій.

Припустимо, однак, що з якоїсь причини, наприклад через захворювання свиней на холеру, виробництво знизиться до Q, що менше від кількості рівноваги у точці Qi. Провівши перпен­дикуляр до точки Ei на лінії попиту, побачимо, що Pi буде більшим і що цс не відповідає обсягу виробництва, який скоро­тився. Але ми ще не досягли стану тривалої рівноваги. Ми ще не знаємо, яку кількість вироблятимуть фермери завтра при цьому більш високому Р. Вони, пересунуться вправо до лінії пропозиції і у наступний період вироблятимуть кількість, яка визначається рівнем Fz.

Ця кількість більша від Q у точці рівноваги? За яку ціну воно продаватиметься на конкурентному ринку? Ми опускаємося до лінії попиту і бачимо, що Pz встановлюється на рівні, позначе­ному Ez. Але ми ще не досягли стану кінцевої рівноваги. При такій низькій ціні фермери вирішують скоротити виробництво у наступний період, зрушившися вліво від точки F3 на лінії SS. Звідси ми рухаємося догори до лінії dd і визначаємо Рз на рівні точки Ез.

Цей процес продовжує розвиватися. Спочатку Q на низько­му рівні, a P на високому. Але високе P у наступний період при­веде до того, що Q стане високим, a P — низьким. Отже, ринкова ціна у наступні періоди коливається навколо стану рівноваги, утворюючи спіраль.

Яким буде кінцевий результат? Рис. 69 побудований так, що у точці E крутизна кривої пропозиції більша від крутизни лінії попиту. З графіка видно, як коливанні поступово згасають і припиняються, спіраль закручується всередину до точки Е. Ми знову досягли рівноваги, і тут ми можемо залишатися хоча б до­ти, поки якась зовнішня причина не порушить стану рівноваги та не викличе нових згасаючих коливань.

Наша спрощена модель висвітлює явище економічних циклів, при яких система вільного підприємництва виявляє тен­денцію до коливань, якщо останні не згладжуються державною політикою або врівноважуючим ринковим механізмом. Корпо­рації можуть зазнавати коливань, спричинюючи тим не­стабільність економіки.

21.