ТЕОРІЯ ПОПИТУ І КОРИСНОСТІ

Що таке цинік? Це людина, для якої все має ціну, а ніщо — вартість.

Оскар Уайльд

На конкурентному ринку ціна визначається графіками про­позиції та попиту. Які економічні принципи приховують графіки пропозиції? Які принципи приховують графіки попиту? У цьому розділі ми коротко розглянемо економі гчі принципи, що лежать в основі графіка ринкового попиту.

Ринковий попит — це сума попиту окремих осіб

Криву ринкового попиту на м’ясо можна одержати, склавши всі кількості м’яса, на які виявляє попит кожний споживач зок­рема. У кожного споживача своя крива попиту при даних цінах на м’ясо. Ця крива, як правило, йде вправо. Якщо попит усіх споживачів був би цілком однаковий і таких споживачів був би мільйон, тоді крива ринкового попиту виглядала б як збільшена у мільйон разів крива попиту кожного споживача зокрема.

Та цілком однакових людей не буває. Одні одержують висо­кий доход, інші — низький. Одним нічого не треба, крім ялови­чини, а інші віддають перевагу свинині або вегетаріанській їжі. Що варто у цьому випадку зробити, шоб з усіх графіків або кри­вих попиту окремих споживачів одержати загальну криву рин­кового попиту*' Слід обчислити CVMV кількостей тих продуктів,

Рис. 49. Визначення ринково! о noιιnι∖.

які споживає кожен споживач зокрема за кожною ціною; тоді кожна одержана таким способом величина може бути показана певною точкою на кривій ринкового попиту.

Отже, щоб одержати загальну криву ринкового попиту, потрібно скласти попит окремих осіб за кожною ціною. (На рис. 49 показано, як криві попиту сумуються по горизонталі.)

Зсуви у попиті, викликані змінами доходів та інших факторів

Обсяг попиту на час може змінитися не лише від зміни ціни на нього. Бюджетні дослідження, історичний досвід, нарешті, наші власні дії свідчать про те, що зростання грошових доходів є тим фактором, який за звичайних умов веде до підвищення на­шого попиту на будь-який товар.

Тепер подивимося, як усе це виглядатиме на кривій попиту. Ця крива є лише графічним зображенням реакції купованої кількості будь-якого товару на зміну його власної ціни. Але кількість купівлі того чи іншого товару може змінюватися та­кож і від зміни цін на інші товари або доходу споживача. Крива попиту будується на припущенні, що ці останні фактори не змінюються. А якщо вони зміняться, вся крива зсунеться вправо або вліво. ^ι

Ці випадки показані на рис. 50. Ми можемо накреслити кри­ву споживчого попиту на чай при певному доході і цінах, що встановилися на всі інші товари. Припустимо, по-перше, що ціна й кількість чаю, що надходить, перебувають у точці А. Припустимо далі, що доход споживача зріс. Тоді навіть при по­передній ціні споживач буде купувати більше чаю, ніж раніше: отже, крива попиту зсунеться вправо, г;---------------------------------------------------------------- \—----------- '*^,'*^r ~~

приміром до лінії d'd. де

точка А' показує, яка кількість чаю купується тепер. Якщо до ход знизиться, ми можемо чека ти скорочення купівель: вони напевно зменшаться при будь- якому'значному падінні доходх На нашій діаграмі це виражено лінією d'd' і точкою А".

Розмір доходу — це лише один з багатьох факторів, віл яких залежить положення кривої попиту. Підвищена схильність до чаю або поява моди на нього теж

зсунуть криву попиту вправо, а понижена схильність дасть зво­ротний ефект. Навіть якщо кожна людина споживає одну й ту ж саму кількість будь-якого товару, то зростання населення при­веде до збільшення загального ринкового попиту на цей товар. Якщо люди вважають, то наближається бум, вони можуть збільшити свої закупівлі, щоб використати вигідну кон’юнкту­ру¹.

Перехресна залежність попиту

Усі знають, що підвищення ціни на чай викличе скорочення попиту на нього. Воно вплине також на попит і на інші товари. Наприклад, якщо чай подорожчає, то безперечно знизиться по­пит і на лимони. Одночасно зростає попит на каву. Крива попи­ту на сіль, очевидно, якщо і зміниться, то зовсім незначно.

Тому ми говоримо, що чай і кава є конкуруючими або взаємозамінюваними продуктами. З іншого боку, чай і лимон — це продукти, що доповнюють один одного. Чай і сіль, що займа­ють проміжне положення, — це незалежні продукти.

На рис. 50 ми можемо показати, якими будуть наслідки зміни цін на інші товари. Якщо знизиться ціна на каву, наш споживач буде купувати менше чаю, і тоді крива попиту зсу­неться у положення d"d". А що станеться, коли впадуть ціни на лимони? У цьому випадку попит на чай якщо і зміниться, то не­значно. Та якщо він і зміниться, то лише у бік зростання спожи­вання чаю; у цьому випадку крива dd зсунеться вправо. Чому така різна реакція? Тому що кава щодо чаю — це конкуруючий продукт або замінник, а лимон — це доповнюючий продукт^{[LXXXII] [LXXXIII].}

Закон спадної граничної корисності

Закон знижуваного попиту має настільки велике значення, що не може не виникнути бажання дослідити його визначальні економічні Принципи, щоб краще пояснити і обгрунтувати цей закон. Протягом останнього століття економісти виробили най­важливіше поняття "граничної корисності", на основі якого вони змогли вперше побудувати криву попиту і пояснити її власти­вості. Через брак місця ми можемо тут лише коротко охаракте­ризувати основні принципи, що лежать в основі цієї теорії, не претендуючи на їхній повний виклад і критику, які можна знай­ти у більш глибоких трактатах з економічної теорії.

Як споживач, ви купуєте будь-який товар, тому що хочете одержати від нього задоволення своєї потреби. Інакше кажу­чи,цей товар має "корисність".

Сто років тому економісти проголосили один важливий за­кон, що нагадує закон спадної доходность Проте цей закон гово­рить не про додаткові результати, які дають послідовно зроблені нові вкладення, а про зміну психологічної корисності від спожи­вання все нових і нових порцій даного товару.

Закон спадної граничної корисності. У міру того як ви спо­живаєте все нові порції одного й того самого товару, зростає за­гальна (психологічна) корисність, одержувана вами. Для визначення "додаткової корисності, що додається кожною окре­мою порцією товару", введемо термін "гранична корисність". Тоді з вживанням нових порцій товару загальна корисність для вас буде зростати все більш повільними темпами через те, що ваша психологічна здатність до оцінки споживаного товару має тенденцію до притуплення зі збільшенням його кількості. Ско­рочення приросту загальної корисності економісти формулюють так.

Зі збільшенням кількості споживаного товару його гранична корисність (або додаткова корисність, одержувана останньою порцією) має тенденцію до скорочення.

На рис. 51 лівий графік (а) показує, що загальна корисність збільшується, хоч і сповільненими темпами. На правому графіку (б) зображені граничні корисності, або приріст загаль­ної корисності (а не сама загальна корисність). Незалежно від того, чи розглядаємо ми більш чи менш значні порції товару, зображуюми корисності у вигляді прямокутників, або ми вирівняємо наш графік, провівши пряму лінію, яка відбиває дроблення товару наГ більшу кількість порцій, в обох випадках закон спадної граничної корисності означає, що лінія (рис. 516), яка показує залежності граничної корисності, повинна йти до­низу, і лінія (рис. 51а), яка показує залежності загальної корис­ності, повинна бути опуклою, оскільки загальна корисність збільшується все менше й менше.

Правильність закону спадної граничної корисності відчували

ще економісти мину* і их часів, які дослід жували власну психо- іогічну реакцію на споживання додатко­вих порцій товару. Ці висновки, отримані за допомогою самоаналі­зу, були підтвердже­ні результатами пси­хологічних лаборатор­них еспериментів у минулому столітті.

Спробуємо зав’яза­ти людині очі і покла­демо їй на долоню

будь-яку вагу. Вона, звичайно, відчує це. Якщо додамо нову порцію ваги, людина помітило і це збільшення^ Але коли на де лоні лежатиме велика вага, ми можемо додали таку саму вагу, яку поклали на самому початку, і на цей раз людина не помітить зростання ваги. Інакше кажучи, чим більша вага, яку людина утримує, тим більший ефект додаткової, або граничної, порції ваги.

Спадна гранична корисність і поведінка попиту. Відступ

Пряма (або ступінчата) лінія на рис. 51, нагадує криву спад­ного попиту. Насправді це не одне й те саме, оскільки у цьому випадку ця лінія належить не до доларів і центів об’єктивної ціни, а до психологічної величини граничної корисності. Проте між обома лініями існує тісна залежність, і економісти у певних межах можуть сподіватися обгрунтувати спостережуваний нами закон поступового зменшення попиту за допомогою закону спадної граничної корисності і ототожнювати обидві залежності. Коротка аргументація така: припустимо, я купую цукор; скільки я куплю за тиждень при переважній ринковій ціні, скажімо, 4 центи за фунт? Чи, може, я не куплю жодного фун­та? А по 1 центу, або 6 центів чи по 20 центів за фунт? Для мене цукор настільки маловажливий товар, що я не витрачу на нього більше долара, а цс зовсім незначна частина того загального тижневого доходу, який дорівнює 200 дол. Тому можна припу­стити, що, скільки би я не потребував цього товару, не відбудеться великих змін додаткової, або граничної, корисності, яку я отримаю від останнього п.ет’та, витраченого мною на ре­шту товарів.

Гроші як постійна міра корисності. Тому, коли я починаю думати про граничну корисність цукру, у мене вже є досить зручний масштаб для її вимірювання — гроші. Природною оди­ницею вимірювання корисності у цьому випадку є центи (або долари), оскільки вони мають такий рівень граничної корис­ності, на якому не відбиваються зміни у споживанні цукру.

На рис. 52 показано, що крива попиту може бути виведена як крива граничної корисності — у тому особливому випадку, коли ми можемо вважати, що гранична корисність доходу, витраче­ного на всі інші товари, залишається незмінною при коливаннях невеликої суми грошей, які витрачаються на певний маловаж- ливий товар. У цьому випадку ми маємо пам’ятати, що масштаб граничної корисності повинен збігатися з масштабом ціни, й обидві криві будуть тотожними^[LXXXIV]

Рис. 52. ('ладна гранична корисність і спадний попи?

Викладеного тут виста час для того, щоб скласти уявлення, як з властивостей кривої спадної граничної корисності можна вивести властивості кривої спадного попиту і навпаки.

Процес раціонального вибору

Отже, споживач витрачає свій доход, купуючи різні за ціною товари. Яка основна умова рівноваги має бути виконана, щоб отримувана ним корисність, або його добробут, справді були максимальними? Споживач, звичайно, не буде очікувати, що від останнього яйця, яке він купив, він отримає стільки ж корис­ності, скільки від баранячої котлети, оскільки остання значно дорожча від яйця. Якщо він поміркує над цим, йому видасться цілком розумним, що товар, одиниця якого коштує вдвічі до­рожче, повинен принести йому вдЬічі більше граничної корис­ності.

Отже, якщо він організує своє споживання так, що кожен ок­ремий товар буде приносити йому граничну корисність прямо пропорційно до його ціни, то природно, що становище спожива­ча не поліпшиться, коли він відхилиться від такої рівноваги.

Коли говорять, що гранична корисність товару прямо про­порційна до його ціни, це означає, що має існувати повна рівність між відношенням граничної корисності кожного товару та його ціною. Це відношення MU/P для кожного товару зветь­ся граничною корисністю на долар, отримуваний споживачем, який витрачає свої гроші на даний товар. Отже, кінцева рівновага вимагає, щоб існувала рівність граничних корисно­стей на долар для кожного товару.

Умова рівноваги. Рівні граничні корисності на долар для кожного товару

Споживач з постійним доходом, якому протистоять певні ринкові ціни на різні товари, може досягти рівноваги, яка ха­рактеризується максимальним задоволенням або максимальною корисністю, лише коли виконується така умова.

Закон рівних граничних корисностей на долар. Споживання кожного товару триває до того моменту, поки гранична ко­рисність на долар (або цент), -витрачений на нього, точно дорівнюватиме граничній корисності на долар (або цент), вит­рачений на будь-який інший товар.Якщо будь-який товар при­носить більше граничної корисності на долар, споживач може виграти, витрачаючи більше грошей на цей товар за рахунок інших; це триває доти, поки закон спадної корисності не зрівняє граничні корисності на долар. Якщо будь-який товар приносить граничну корисність на долар, яка нижча від середнього рівня, споживач скоротить свої затрати на його купівлю, поки гранич­на корисність останнього долара, витраченого на цей товар, не підніметься знову до середнього рівня 1.

Ця важлива умова споживчої рівноваги може бути виражена у символах граничної корисності та цін різних товарів у такому вигляді:

Тут основним є, звичайно, логічне значення цієї умови, а не просте заучування цієї формули. Треба уміти довести умову рівноваги за допомогою аргументації, основаної на здоровому глузді. Чому не може бути рівноваги, коли гранична корисність цукру вдвічі, а гранична корисність солі втричі вища від їхніх цін? Тому що остання грошова одиниця, витрачена на сіль, при­носить більше корисності, ніж остання грошова одиниця, витра­чена на цукор. Якщо я переключу частину грошей з цукру на сіль, я отримаю різницю між двома корисностями. Тому я змінюю характер своїх затрат і розглядаю становище, яке утво­рилося. Тепер нові купівлі солі знижують граничну кількість, яку приносить останній долар, витрачений на неї. А зменшення споживання цукру підвищує граничну корисність витрачених на нього грошей. Отже, я насправді наближаюся до рівноваги та, продовжуючи вигравати на корисності, у кінцевому підсумку досягаю повної рівноваги. Ми бачимо, що необхідною умовою рівноваги, коли я задоволений і не бажаю рухатися далі, є рівність граничних корисностей на долар, витрачений на кож­ний товар*.

Усе це стосується не лише витрачання грошей. Припустимо, ви маєте обмежений час для підготовки до екзаменів. Як ви роз­поділите свій час, якщо ви не маєте схильності до творчості і вам треба лише отримати середній бал? Не обов’язково порівну на кожен предмет. Ви повинні переключатися з історії на хімію, з німецької мови на економіку доти, поки не отримаєте однакову граничну корисність у балах від останньої хвилини, витраченої на кожен предмет. Наше правило рівноваги — це не лише закон економіки, це закон самої логіки.

мати певне значення. Припустимо, я купую не два, а один "каділлак". Тоді гра­нична корисність першого автомобіля, поділена на його ціну, досить велика і, бу­дучи більшою від граничної корисності доларів, витрачених на інші товари, спонукає мене купити цю першу одиницю. Гранична корисність на долар, яку може принести друга одиниця, досить низька, щоб гарантувати, що я її не куп­лю. Коли має значення неподільність товару, наша умова рівності для досягнен­ня рівноваги перетворюється на умову нерівності.

1 Справедливість цієї умови рівноваги може зовсім не залежати від того, чи ми вимірюємо корисність кількісно та, якщо вимірюємо, у яких одиницях і як ця умова дотримується, навіть коли гранична корисність на цент (або долар) змінюється у результаті рішень про зміну попиту. Має значення лише відносна величина граничної корисності.

Ефект заміни та ефект доходу

Поняття граничної корисності стало підтвердженням закону поступового спаду попиту. Але існує інший підхід до цієї про­блеми. Він не спирається безпосередньо на граничну корисність, але приводить до бажаного результату та допомагає зрозуміти сутність тих факторів, які визначають характер реакції кількості товару на зміну ціни.

Ефект заміни. Перша причина скорочення споживання при підвищенні ціни цілком очевидна. Якщо ціна на чай зростає, а інші ціни залишаються незмінними, чай стає відносно дорож­чим. Щоб підтримувати рівень життя з найменшими затратами, слід замінити чай іншими товарами. Споживання чаю скоро­чується, а споживання кави і какао збільшується. Так само підвищення цін на квитки до кінотеатру порівняно з театраль­ними квитками може привести до того, що споживач шукатиме менше розваг, зате дорожчих. У цих випадках споживач діє, як і бізнесмен, який при відносному зростанні ціни певного фактора виробництва замінює його іншими, дешевшими факторами, пристосовуючи до цієї заміни своє виробництво. Це дає йому змогу випускати попередню кількість продукції з найменшими витратами.

Ефект доходу. Якщо ви змушені купувати якийсь товар за більш високою ціною, ніж раніше, то це навіть при незмінному грошовому доході рівнозначне зниженню вашого реального до­ходу або купівельної спроможності, особливо якщо до цього ви придбали цей товар у великій кількості. А маючи більш низький реальний доход, ви будете змушені купувати менше чаю та інших товарів. І оскільки ваш доход знизився, ви за звичайних умов будете купувати менше того товару, ціна на який зросла, якщо він не належить до товарів нижчої якості^[LXXXV].

Звичайно, кількісна дія кожного з цих факторів залежить ^; від товару, і від споживача. За одних умов, у тих випадках, коли споживач дуже багато витрачає на певний товар і коли є готові взасмозамінювані товари, крива попиту буде досить еластич­ною. Але якщо ми візьмемо такий товар, як сіль, на який припа­дає лише незначна частина бюджету споживача, який важко замінити іншим товаром і який необхідний лише v невеликій кількості, то у цьому випадку попит, як правило, буде неелас- тичним.

Парадокс вартості

Викладені теорії дають змогу розв’язати відоме питання, яке хвилювало Адама Сміта, чия книга "Дослідження про природу та причини багатства народів" (1776 р.) започаткувала сучасну теоретичну економіку. Він запитував: "Чому вода, яка настільки необхідна, що без неї неможливе життя, має таку низьку ціну, а алмази, які зовсім непотрібні, такі дорогі?"

Тепер кожен може відповісти на це питання. Для води криві пропозиції та попиту перетинаються на рівні дуже низької ціни, а для алмазів — на рівні високої ціни. Але чому криві пропозиції та попиту води перетинаються на рівні такої низької ціни?

По-перше, алмази дуже рідкісні, і витрати видобутку додат­кової їх кількості досить високі. А води є досить багато, і витрати на неї низькі майже повсюдно.

Ця перша частина відповіді виглядала би досить переконливо навіть для класиків теоретичної економії, які жили понад століття тому. Вони напевно на цьому би й зупинилися, не зна­ючи, як сумістити факт, що стосується витрат, з не менш відомим фактом, що вся наявна у світі вода більш корисна, ніж вся світова пропозиція алмазів. Адам Сміт так і не розв’язав цей парадокс. Він лише обмежився вказівкою, що "споживча вартість" товару, тобто його загальне значення для еко­номічного добробуту, — це не те саме, що його "мінова вар­тість", тобто загальна сума грошей, за яку він продається. Для Сміта залишилася ще невідомою різниця між загальною та гра­ничною корисністю.

Зараз до першої частини нашої відповіді щодо затрат ми мог­ли би додати другу: загальна корисність води не визначає її ціни або попиту на неї.

Лише відносна корисність і витрати на останню невелику порцію води визначають її ціну, тому що люди можуть купувати або не купувати цю останню порцію. Якщо ціна на воду вища від її граничної корисності, остання порція води не буде прода­на. Отже, ціна повинна знижуватися доти, доки вона не досягне рівня корисності останньої невеликої порції. Більше того, оскільки кожна порція води нічим не відрізняється від другої та­кої самої порції та оскільки на конкурентному ринку існує лише одна ціна, кожна порція води повинна продаватися за такою ціною, за якою продається остання корисна порція.

Тепер ми знаємо, що чим більше є на ринку певного товару, тим відносно менш бажаною є його остання невелика порція, навіть якщо загальна корисність незмінно зростає, оскільки ми отримуємо цей товар у більшій кількості. Нам зрозуміло, чому велика кількість води коштує дешево або чому повітря фактич­но є безплатним благом, незважаючи на їхню величезну ко­рисність. Наступні порції знижують ринкову вартість усіх порцій.

Додаткова вигода для споживача

У цьому параграфі ми звернемо увагу на той фактор, що сис­тема вимірювання ’’загальної економічної вартості" товару або загальних затрат на нього (ціна, помножена на кількість) відрізняється від системи вимірювання "загального добробуту". Загальна економічна вартість повітря дорівнює нулю, але його вплив на добробут величезний^[LXXXVI]. Так само, якщо ми розширимо виробництво певного товару, то, безперечно, підвищимо тим до­бробут суспільства. Але якщо цей товар подібний до пшениці, попит на яку нееластичний, ми тим знищимо частину еко­номічної вартості.

Отже, між загальною корисністю та загальною економічною вартістю завжди є своєрідний розрив. Він має природу додатко­вої вигоди для споживача, тому що він завжди "отримує більше, ніж сплачує".

При цьому він виграє не за рахунок продавця. При обміні виграш однієї сторони не означає програшу іншої. На відміну від енергії, яка не створюється і не зникає, торгівля сприяє зро­станню добробуту всіх учасників.

Кожна одиниця товару, купованого споживачем, коштує йому стільки ж, скільки й остання одиниця, Але, згідно з нашим основним законом, перші одиниці важать для споживача більше, ніж останні. Тому на перших кількостях він отримує до­даткову вигоду. Коли торгівля вже не дає йому цієї вигоди, він перестає купувати.

Наведемо приклад. Безжалісний продавець ставить перед по­купцем ультиматум: "Або ти сплатиш мені за всю споживану тобою кількість товару, або залишаєшся без єдиної його порції ”. Споживач, безперечно, вважатиме за краще сплатити більше, ніж відмовитися від цього товару*

Концепція додаткової вигоди для споживача та подібні до неї іноді допомагають прийняти правильне рішення, шо має суспільне значення. Припустимо, що нова дорога буде коштува­ти місцевому населенню 100 тис дол. Відкрита для безплатного руху, вона не принесе жодного грошового доходу, а вся ко­рисність, яку отримає кожен, хто користується нею, буде для нього додатковою вигодою. Якщо кожен з цих людей отримає додаткову вигоду на 100 дол. або більше, то всі вони проголосу­ють за спорудження дороги. Якщо додаткова вигода для кожного не становитиме 100 дол., вони вважатимуть, що неекономічно так себе оподатковувати заради здійснення цього громадського проекту.

Для вимірювання цієї додаткової вигоди було запропоновано багато способів, але у даному випадку ця проблема не має вели­кого значення. Важливо лише побачити, як пощастило членам сучасного розвинутого суспільства. Щасливу можливість купу­вати широкий асортимент товарів за низькими цінами не можна переоцінити.

Висновки

1. Криву ринкового попиту всіх споживачів можна отримати, сумуючи по горизонталі окремі криві попиту кожного спожива­ча. Крива попиту може зміщуватися з багатьох причин, серед яких назвемо такі: як правило, зростання доходу зсуне криву dd управо, збільшуючи попит; підвищення ціни замінюючого або конкуруючого товару також приведе до відповідного збільшення попиту; зростання ціни доповнюючого товару викличе проти­лежний ефект, і крива dd зсунеться донизу і вправо. Збільшити або зменшити попит можуть і багато інших факторів, наприк­лад, зміна смаків, зрушення у населенні, плани на майбутнє.

2. Поняття загальної та граничної корисності введено для по­яснення закону поступового спаду попиту. Зростання загальної корисності, що відбувається з додаванням кожної нової порції товару, хоч і з темпами, що дедалі уповільнюються, можна по­казати різними способами. З додаванням рівних порцій товару його гранична корисність має тенденцію до зменшення.

3. Економісти минулого розуміли, що в особливому випадку, коли граничну корисність грошей можна розглядати як постійну величину, цілком можливо перетворити криву граничної корис­ності на власне криву попиту, відкинувши всі психологічні оцінки корисності та використавши як мірило грошей. Отже, во­ни довели справедливість закону поступового спаду попиту без­посередньо за допомогою сформульованого ними закону спадної корисності. Вони відчували, шо за винятком особливих випадків з неподільністю деяких товарів можна дати собі раду, обчислив­ши середні величини та вирівнявши ступінчасту лінію гранич­ної корисності.

4. Незалежно від того, чи V гроші точним мірилом корис­ності, економісти минулого і нашого часів визнають таку істотну умову гранйчності для рівноваги попиту: споживач ли­ше тоді досягне максимального добробуту, коли зможе домогти­ся рівності відповідних граничних корисностей від кожного долара, затраченого на будь-який товар. (Зверніть увагу: гра­нична корисність 25-доларового флакона парфумів не дорівнює граничній корисності 10-центової склянки кока-коли, але їхні граничні корисності, поділені на ціну, тобто їхні граничні корис­ності на останній долар, рівні).

Наведемо важливе логічне правило, яке виходить за межі те­орії попиту. Якщо будь-хто бажає розподілити будь-які обме­жені ресурси між конкуруючими сферами їх застосування і гранична вигода, отримувана в одній галузі, більше, ніж у другій, він може отримати найбільшу вигоду, лише переклю­чивши частину ресурсів з галузі з низькою граничною вигодою у галузі з високою граничною вигодою, коли все не зрівняється і не досягне рівноваги.

5. Фактори, що визначають спадний попит, можна зрозуміти і без застосування принципу граничної корисності, розглядаючи ефект зростання цін у двох аспектах: а) з точки зору взаємозамінюваних товарів і б) з точки зору зміни доходу. Коли підвищується ціна на будь-який товар, люди прагнуть зберегти попередній рівень свого добробуту, замінюючи товар, який по­дорожчав, іншими. Ефект доходу посилює скорочення спожи­вання товару, викликане ефектом заміни. Коли знижується доход сім’ї, люди, як правило, купують менше цього товару, а зростання його ціни, яке викликає зниження реального доходу або купівельної спроможності, призводить до дальшого скоро­чення споживання.

6. Парадокс вартості, помічений Адамом Смітом (товар, важ­ливий для добробуту, може коштувати на ринку дешевше, ніж товар менш важливий), можна пояснити на основі концепції граничної корисності. Брак певного товару, викликаний витра­тами виробництва та умовами пропозиції, взаємодіє з ринковим попитом на цей товар, який визначається корисністю його ос­танньої порції (а не корисністю його загальної кількості).

7. Ринкова-ціна визначається граничною, а не загальною ко­рисністю. Цей факт стає більш наочним після введення поняття додаткової вигоди для спо живача. Оскільки за кожну одиницю товару ми платимо на ринку стільки, скільки приносить нам його гранична корисність, ми отримуємо додаткову вигоду від усіх попередніх одиниць. Ця додаткова вигода і с те, що ми от­римаємо. будучи здатними купувати за низькими цінами, не маючи справи з безжалісним монополістом, який примушує нас платити за все наше споживання саме стільки, скільки воно приносить загальної корисності. Визначити обсяг додаткової ви­годи нелегко, але на цьому принципі базується багато рішень суспільного значення (наприклад, чи повинно населення певної місцевості зазнати початкових затрат, пов’язаних з будівництвом дороги або мосту).

Нарешті, слід зробити останнє зауваження. Ніхто не розра­ховує на те, що споживач буде у своїй поведінці виходити з графіків. Можливо, він повинен уникати помилок, а також рап­тових і несподіваних змін у своїй поведінці як покупець.

Додаток

Графічний аналіз рівноваги у споживанні

Крива байдужості. Споживач, який має певний грошовий доход і цілком витрачає його на споживання, купує лише два види товарів — харчі та одяг — за певними цінами, що склали­ся. Припустимо, що споживач може сказати нам, якій з двох комбінацій цих товарів (наприклад, 3 одиниці їжі та 2 одиниці одягу або 2 одиниці їжі та 3 одиниці одягу) він віддає перевагу, чи йому взагалі байдуже, яку комбінацію обрати.

Припустимо тепер, що обидві ці комбінації насправді однако­во добрі для нашого споживача, що йому байдуже, яку з них об­рати. Наводимо декілька інших комбінацій товарів, до яких наш споживач рівною мірою байдужий:

На рис. 53 ці комбінації показано графічно. Ми відкладуємо одиниці одягу на одній осі, а одиниці їжі — на іншій. Кожна з наших комбінацій — А, В, C і D — представлена однією точкою. Але ці чотири комбінації не є єдиними, що викликають бай­дужість споживача до того, яку з них обрати. На рис. 53 крива, яка проходить через ЦІ чотири ТОЧКИ, ∙ 4 ∣im h Cl Й, I >,KOcLi".

Кожна точка на ній — цс відмінна вії інших комбінація двох товарів. Ця крива проведена так, що, якби наш споживач міг обрати будь-як\ точку н’а ній, він би не знав, на чому йому зуни нитися.

Слід зазначити, що крива байду­жості мас увігнутий вигляд, коли на неї дивитися згори. Якщо рухатися по ній донизу і вправо (збільшуючії кількість їжі та скорочуючи кількість одягу), крутизна зменшуватиметься. Крива, проведена таким чином, відбиває явище, яке часто трапляється

у реальному житті та яке ми можемо назвати "законом заміни": чим дефіцитніший товар, тим вища відносна вартість його заміни; гранична корисність товару, який став дефіцитним, підвищується порівняно з граничною корисністю товару, якого виявилася велика кількість.

Наведемо приклад. Якщо поєднати точки А і В на рис. 53, ми виявимо, що крутизна отриманої лінії дорівнюватиме 3 (за абсо­лютною величиною). Поєднаємо В і С, і крутизна дорівнювати­ме 1; поєднаємо C і D, і крутизна дорівнюватиме 0,5. Ці величи­ни — 3, 1 і 0,5 — є "умовами обміну".

Але від А до В на кривій досить значна відстань. Які умови обміну для менших відрізків? Розглянемо випадок, коли спожи­вач у точці А обмінює 4 одиниці одягу на 1,5 одиниці їжі. У цьо­му випадку відношення обміну дорівнюватиме 4. Зі скороченням відрізків на кривій умови обміну все більше набли­жаються до справжньої крутизни кривої байдужості^[LXXXVII].

, Отже, крутизна кривої байдужості є мірилом умов, за яких з дуже незначними змінами споживач може виявити бажання сюміняти певну кількість товару, який він має, на невелику до­даткову кількість іншого товару. Крім того, крива байдужості (увігнута, як це видно з рис. 53) підтверджує закон заміни. Зі збільшенням кількості їжі та зменшенням кількості одягу у спо­живача усе менш сприятливими стають умови, за яких його можна переконати пожертвувати частину одягу для отримання додаткової кількості їжі; точна форма та крутизна кривої байду­жості для кожного споживача будуть різними, але доцільно при­пустити, що ввігнута форма кривої є типовою.

Карта байдужості. Кожна з комбінацій товарів може бути зображена у вигляді графіка, кожній відповідає певна крива. На рис. 54 показано чотири такі криві; стару криву з рис. 53 позна­чено тут знаком U. Цей графік аналогічний до географічної кон­турної карти. У споживача, який переходить з однієї точки до іншої на одній і тій самій кривій байдужості, задоволення потреб при зміні комбінацій товарів, отримуваних ним, не збільшується і не зменшується. На рис. 54 показано лише деякі з можливих кривих байдужості, або рівної корисності.

Звернімо увагу на те, що, збільшуючи кількість обох товарів і просуваючись на нашій "карті" у північно-східному напрямку, ми будемо перетинати різні криві байдужості, тобто будемо до­сягати усе вищих рівнів задоволення потреб. Якщо наш спожи­вач не пересичений, він отримуватиме все більшу кількість обох

товарів, і задоволення його потреб зростатиме. Отже, крива Щ відпові­дає більш високому рівню задоволен­ня потреб, ніж U3; Ul — більш висо­кому, ніж Ui.

Лінія можливостей споживання. Тепер розглянемо випадок, коли спо­живач має постійний доход. Він може витрачати, приміром, 6 дол. за день причому йому протистоять тверді ціни, наприклад, 1,5 дол. за одиницю їжі та 1 дол. за одиницю одягу. Він може витрачати свої гроші на будь- яку з можливих комбінацій їжі та

Рис. 54. Сукупність кривих байдужості.

На рис. 55 ці п’ять можливих позицій представлено у вигляді графіка, на якому осі координат аналогічні до осей на рис. 54. Кожна позиція позначена білим кружком, причому всі вони розміщені на прямій NM. Усі точки цієї прямої відповідають усім можливим способам використання 6 дол.¹

Абсолютна величина

крутизни кривої NM дорів­нює 3/2, що відбиває відно­шення ціни їжі до ціни одя­гу. Зміст цієї лінії очевид­ний. При даних цінах, відмовляючись від 1,5 оди­ниць одягу (опускаючись на 1,5 ділення на вертикальній осі графіка), наш споживач може щоразу отримати 1 одиницю їжі (тобто пересу­нутися вправо на 1 ділення по горизонтальній осі). Або він може обміняти 4 одиниці

Рис. 55. Лінія можливостей споживання.

Це відбувається тому, що, якщо позначити куповані кількості їжі та одягу відповідно буквами F і С, загальні затрати на їжу дорівнюватимуть у доларах 1,5 F, а на одяг — 1 С. При щоденних затратах у 6 дол. буде правильним таке рівняння: 6 дол. -1,5 дол. F + 1 дол. С. Це звичайне лінійне рівняння, яке визна­чає лінію NM. Арифметична крутизна NM - 1,5 дол.: 1 дол., тобто дорівнює ціні їжі, поділеній на ціну одягу.

одягу на 2 одиниці їжі. Ми можемо назвати пряму NM "лінією можливостей споживання" (або "лінією бюджету").

Стан рівноваги. Тепер можна поєднати наші обидва міркування. На рис. 56 осі координат такі самі, як на рисунках 54 і 55. Тому ми можемо лінію можливостей споживання NM накласти на карту байдужості на рис. 54. Споживач може вільно пересуватися вздовж прямої NM. Область праворуч і догори від NM є для нього забороненою, оскільки він витрачає щоденно не більше 6 дол., а область ліворуч і донизу від NM не має значен­ня, оскільки ми домовилися, що він витрачатиме всі 6 дол. Спо­живач, очевидно, переміститься до точки, де він отримає найбільше задоволення своїх потреб, інакше кажучи, до найви­щої можливої кривої байдужості, у нашому випадку — до точки В. У цій точці В лінія можливостей споживання лише тор­кається, але не перетинає¹ криву байдужості U. Це і є найвища крива, якої він може досягти.

Споживач перебуває у стані рівноваги у тій точці, де крутиз­на лінії можливостей споживання дорівнює крутизні кривої бай­дужості. Ми вже зазначали, що крутизна лінії можливостей споживання дорівнює відношенню ціни їжі до ціни одягу. Отже, ми можемо вважати, що стан рівноваги досягається тоді, коли відношення заміни для даного споживача дорівнює відношенню ціни їжі до ціни одягу^{[88] [89].}

Зміни доходу та цін. Щоб краще зрозуміти цей процес, те­пер слід проаналізувати, який вплив мають на нього, по-перше, зміна номінального доходу і, по-друге, зміна ціни одного з двох наших товарів.

1. Припустимо спочатку, що даний доход споживача скоро­тився вдвічі, а ціни обох товарів залишилися незмінними. На рис. 57 ми отримаємо нову лінію можливостей споживання N'M'. Інакше кажучи, лінія NM перемістилася паралельно до самої себе у південно-східному напрямку^[90]. Тепер споживач мо­же вільно пересуватися лише вздовж цієї лінії. Він знову пере­сунеться до найвищої з можливих кривих байдужості, тобто до точки В'. Тут знову застосовано умову торкання. Поєднавши

точки В і B^r плавною кривою, от­римаємо графік передбачуваних затрат.

2. Тепер повернемо нашому споживачеві його попередній да­ний доход у 6 дол., але припусти­мо при цьому, що ціна їжі підвищилася з 1,5 дол. до 3 дол. Знову розглянемо, як змінилася лінія можливостей споживання. На цей раз ми побачимо, що вона повернулася щодо точки M і зай­няла на рис. 58 положення NM"¹ Зміст цієї зміни очевидний. Оскільки ціна одягу не змінила­ся, точку N можна досягти, як і раніше. Але ціна їжі підвищувалася, тому точку М, яка відбиває чотири придбані одиниці їжі, уже не можна досягти. При ціні їжі 3 дол. за одиницю на денний доход у 6 дол. можна купити лише 2 одиниці. Тому нова лінія можливостей споживання, хо­ча й проходить через точку N, але повертається щодо цієї точки і проходить через точку М", яка розміщена ближче до початку координат, ніж точка М. Рівновага у цьому випадку досягається у точці В", де також виконується умова дотику. Слід розгляну­ти, по-перше, випадок підвищення доходу і, по-друге, випадок підвищення ціни їжг.

Висновки

1. При даному грошовому доході споживача, який він повністю витрачає на два товари з ринковими цінами, що скла­лися, лінія можливостей споживання, на якій він може вільно переміщуватися, є прямою.. Її крутизна залежить від ^{[91] [92]}

співвідношення цін обох товарів, а її відстань від початку коор­динат — від розміру доходу споживача.

2. Споживач переміщується на цій лінії можливостей спожи­вання доти, поки не досягне найвищої можливої кривої байду­жості. У цій точці лінія можливостей споживання буде торкатися кривої байдужості, не перетинаючи її. Отже, рівновага досягається у точці дотику, де крутизна ліній можли­востей споживання (відношення цін) точно дорівнює крутизні байдужості (відношенню заміни або відносному коефіцієнту граничної корисності обох товарів).

3. Скорочення доходу викликає зміщення лінії можливостей споживання вліво донизу, причому звичайно скорочуються купівлі обох товарів. Зміна ціни одного з товарів за інших рівних умов викликає зміну крутизни лінії можливостей спожи­вання. У будь-якому випадку за умови змін виникає новий стан рівноваги, при якому досягається найбільше задоволення по­треб. Цей стан характеризується новою точкою дотику, що оз­начає, що у всіх випадках граничні корисності на долар є рівними.

20.