ФУНКЦІОНУВАННЯ ЗМІШАНОЇ СИСТЕМИ КАПІТАЛІСТИЧНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

Кожна окрема людина намагається використовувати свій капітал так, щоб її продукт мав найбільшу вар­тість. Як правило, вона не має на меті сприяти суспільній користі і не усві­домлює, наскільки вона сприяє Тй.

Адам Сміт. Дослідження про природу і причини ба­гатства народів. 1776.

Змішана система підприємництва

Основну увагу ми приділимо особливим рисам економічного життя промислових держав XX ст. (крім радянської системи). У більшості цих країн протягом декількох останніх століть спо­стерігалася тенденція до поступового зменшення прямого де­ржавного контролю над економічною діяльністю; феодальні та доіндустріальні умови поступово втрачали силу і все більше значення надавалося тому, що отримало довільну назву "вільне приватне підприємництво", або "конкурентний капіталізм".

Задовго до того, як ця тенденція привела до умов повного Iaissez faire (тобто абсолютного невтручання держави у ділове життя), події почали набирати іншого виду. З кінця XIX ст. майже у всіх країнах відбувалося неухильне розширення еко­номічних функцій держави. Ми залишимо історикам описуван­ня факторів, що лежать в основі цього важливого процесу, який набув всезагальне поширення. Тут досить сказати лише те, що наша економічна система — це змішана система вільного підприємництва, економічний контроль в якій здійснюється як суспільством, так і приватними інститутами.

к. ЯК СИСТЕМА ВІЛЬНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА РОЗВ’ЯЗУЄ ОСНОВНІ ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ

У системі вільного приватного підприємництва ні окремі лю­ди, ні організації спеціально не займаються тріадою еко­номічних проблем, які ми наводили: що, як і для кого виробляти.

Як же можуть майже 10 млн чол. спокійно спати вночі, не відчуваючи смертельного страху перед тим, що ці складні еко­номічні зв’язки, від яких залежить існування всього міста, в один прекрасний день можуть порушитися? Адже всі вони здійснюються без примусу або централізованого керівництва якогось компетентного органу! Кожен звертає увагу на те, наскільки держава контролює економічну діяльність: на митне законодавство, закони проти фальсифікації продуктів, регулю­вання підприємств комунального обслуговування і залізничного транспорту, постанови про мінімум заробітної плати, закони про рівне право на працю, соціальне забезпечення, встановлен­ня мінімуму та максимуму цін, громадські роботи, національну оборону, національне і місцеве оподаткування, поліцейську охорону і судове покарання, постанови про зональні ціни, муніципальні роботи зі спорудження водогону чи газопостачан­ня і т. п. Але як економічне життя проходить без прямого втру­чання держави — це залишається непомітним. Сотні тисяч товарів виробляються мільйонами людей у тій чи іншій мірі відповідно до їхніх власних намірів без централізованого керівництва чи майстерно складеного плану.

Не хаос, а економічний порядок

Уже той факт, що конкурентна система ринку і цін функціонує, виступає переконливим доказом того, що ця систе­ма, які б не були її недоліки, є чим завгодно, але тільки не сис­темою хаосу й анархії. їй властивий певний внутрішній поря­док, і вона підпорядковується певним закономірностям. Вона діє. Конкурентна система — це складний механізм мимовільної координації, що діє через систему цін і ринків, механізм зв’яз­ку, який служить для об’єднання знань і дій мільйонів різних індивідумів.

Свідченням значення системи цін є приклад повоєнної Західної Німеччини. У 1946-1947 рр. виробництво і споживання були тут на вкрай низькому рівні. Цей занепад не можна пояс­нити ні руїною від бомбардування під час війни, ні повоєнними репараційними платежами. Це результат того, що тут був па­ралізований механізм цін: гроші знецінилися, фабрики були за­криті через нестачу матеріалів, поїзди не могли рухатися через брак вугілля, вугілля неможливо було видобувати, бо шахтарі голодували, тому що селяни не хотіли продавати продукти за гроші, а промислових товарів для реалізації селянам не було. Офіційно ціни були встановлені на певному рівні, але за ними можна було купити дуже мало, існував чорний ринок з нату­ральним обміном або з фантастично високими цінами. Потім, у 1948 р., сталося "чудо". Радикальна грошова реформа знову да­ла змогу механізмові цін діяти ефективно. Майже відразу ви­робництво і споживання пішли вгору, і знову проблеми: що, як і для кого — почали розв’язуватися за допомогою ринку і цін.

Досить подивитися навкруги і відкрити очі на функціонування ринку, щоб виявити, що подібні "чудеса" відбуваються буквально скрізь. Революціонер, який нама­гається зруйнувати капіталістичну систему, не зміг би побажа­ти нічого більш дієвого від глибокої інфляції чи дефляції, які паралізували би механізм цін.

Невидима рука і "досконала конкуренція"

Тим, хто вивчає економічну теорію, слід уникати помилко­вого припущення, ніби механізм цін при відсутності контролю діє хаотично. Але, засвоївши це, ніхто не повинен вдаватися до іншої крайності. Не можна вважати механізм ціноутворення найбільшою досконалістю, втіленням зумовленої і непідвладної людині гармонії.

Адам Сміт, чия книга "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776) започаткувала сучасну економічну теорію, був заінтригований, виявивши у цій економічній сис­темі певний порядок. Тоді Сміт проголосив принцип "невидимої руки": кожного індивідума, який має на меті лише власні егоїстичні інтереси, ніби-то направляє чиясь невидима рука для досягнення найбільшого блага для всіх; з цього виходить, що будь-яке втручання держави у сферу вільної конкуренції майже обов’язково буде мати шкідливі наслідки. Сміт визнавав певну обмеженість своєї доктрини, але лише пізніше економісти відкрили істину: заслуги, що приписуються вільному підприємництву, властиві йому повністю лише тоді, коли при­сутні всі стримуючі і зрівноважуючі фактори "досконалої кон­куренції" < Досконала конкуренція визначається екбномістом як технічний термін, що означає такий випадок, коли жоден з фер­мерів, бізнесменів чи робітників сам по собі неспроможний впливати на ринкову ціну; якщо в їх розпорядженні є достатня кількість зерна, товарів чи робочої сили, щоб дозволити їм впливати на ринкові ціни у бік їх зниження чи підвищення, тоді виникає певний рівень монополістичної недосконалості і у такій же мірі зменшаться заслуги невидимої руки.

Сьогодні хвалити досконалу конкуренцію недоречно. Як уже зазначалося, наша система є змішаною системою державного і приватного підприємництва; далі ми покажемо, що вона є та­кож змішаною системою монополії та конкуренції. Цинік міг би сказати про досконалу конкуренцію те саме, що Бернард Шоу одного разу сказав про християнство: єдина його біда полягає у тому, що воно ніколи не було перевірене.

Історики сперечаються з приводу того, чи існував колись зо­лотий вік вільної конкуренції, і, звичайно, конкуренцію не можна називати зараз досконалою в економічному значенні; ми навіть не знаємо, чи приводять основні властивості крупного виробництва і технології, споживацькі смаки й організації бізнесу до послаблення чи посилення конкуренції.

Система цін

Як же діє цей мимовільний автоматичний механізм цін? Просте описування конкурентної системи прибутків і збитків не становитиме великих труднощів. Все має ціну — кожен товар і кожна послуга. Навіть різні види людської праці мають свої ціни, які називають "ставками заробітної плати".

Кожен отримує гроші за те, що він продає, і на ці гроші ку­пує те, що він хоче. Якщо потрібна більша кількість певного то­вару, наприклад взуття, на нього виникає потік нових замовлень. Це викличе підвищення ціни товару і збільшення його виробництва. Аналогічно до цього, якщо певного товару, наприклад чаю, є більше, ніж люди хочуть купити за останньою ринковою ціною, то ціна у результаті конкуренції знизиться. При низькій ціні люди будуть пити більше чаю, але він вже не буде вироблятися у такій кількості. Так буде відновлена рівновага пропозиції і попиту.

Те, що правильне щодо ринку споживчих товарів, правильне і щодо ринку таких факторів виробництва, як праця, земля і за­трати капіталу. Якщо потреба у зварювальниках більша, ніж потреба у склодувах, то можливість отримати роботу буде відносно більш сприятлива у зварювальному виробництві. Ціна праці зварювальників, їхня погодинна оплата матиме тен­денцію до підвищення, а заробітна плата склодувів буде знижу­ватися.

Інакше кажучи, перед нами розгалужена система перевірок і помилок, послідовних наближень до системи рівноваги цін і ви­робництва. Пізніше ми побачимо, що протиставлення пропо­зиції та попиту, цін і затрат дає змогу одночасно розв’язати три наші проблеми. Подамо короткий опис цього процесу.

1. Що саме буде вироблятися? Це визначають споживачі щодня, коли вирішують купити саме ту річ, а не якусь іншу. Звичайно, гроші, які вони сплачують і які потрапляють до рук бізнесмена, утворюють фонд заробітної плати, ренти і дивідендів, отримуваних споживачами у вигляді тижневого до­ходу. Отже, це замкнуте коло.

2. Як виробляються речі? Це визначається конкуренцією різних виробників. Виробничий метод, який внаслідок своєї більш високої ефективності як за фізичним обсягом продукції, так і у вартісному вираженні є у даний момент найдешевшим, витісняє більш дорогий метод. Виробники можуть вистояти у ході конкуренції цін і підвищити до максимуму свої прибутки, лише знижуючи до мінімуму витрати, що у свою чергу дося­гається запровадженням найефективніших методів виробницт­ва. Наприклад, синтетичний каучук буде вироблятися з нафти, а не зі спирту, який виробляється з зерна, тільки при певному співвідношенні цін на нафту і спирт; електроенергія буде вироб­лятися за допомогою пари, а не атомної енергії, якщо ціна вугілля нижче певного критичного рівня. Велика ферма, яка ви­користовує трактори, витіснить невелику сімейну ферму, якщо зможе домогтися зниження витрат виробництва.

3. Для кого виробляються речі? Це визначається попитом і пропозицією на ринку виробничих послуг, заробітною платою, земельною рентою, процентом і прибутком, які збільшують до­ход кожної особи у певному співвідношенні з доходами інших осіб і з загальним доходом суспільства. Характер кінцевого роз­поділу доходу значною мірою залежить від первинного роз­поділу власності, від придбаних чи успадкованих прав.

Рис. 3. Відносини попиту (показані однією лінією) та пропозиції (подвійні лінії).

Зауважте, що не самі голоси споживачів визначають, які то­вари виробляються. Попитові повинна протистояти пропозиція товарів; отже, у визначенні того, які товари повинні виробляти­ся, поряд з голосами споживачів, що утворюють попит, беруть участь і витрати виробництва і рішення виробників про пропо­зицію товарів. Подібно до маклера, який може допомогти укла­сти угоду між споживачем і продавцем, аукціоніст на товарному ринку діє як посередник, який примирює протистояння голосів споживачів і пропозиції виробників. Так можна, розглядати і аукціоніста, який головує на ринку кваліфікованої праці і як посередник примирює попит бізнесу на працю зі суспільною пропозицією праці. А довіреною особою суспільства, яке визна­чає, як виробляти товари, є той, хто прагне прибутку, наймен­ших факторних витрат виробництва кожного товару, і той, кого конкуренція безжалісно карає у випадку, якщо йому не пощастить ско­ристатися найкращими методами ведення спра­ви.

Це пояснюється тут дуже спрощено. На рис. З зображено найза- гальнішу схему, що по­казує, як ціноутворення на ринку примирює суспільний попит і про­позицію з пропозицією і попитом бізнесу. Зверніть увагу, що рин­ки виступають як ме­ханізм, що зв’язує суспільство з торговель­но-промисловою діяльністю.

Конкурентна система позбавлена індивідуальності, хоча і не повністю. Сім’ї як споживачі протистоять торговельно-промис­ловим підприємствам на двох фронтах; їх роз’єднують лише ціни. Один фронт — це роздрібний ринок, на якому споживачі у невеликих кількостях купують тисячі різних дрібних предметів у багатьох закладах: бакалійних крамничках, аптеках і універмагах, кінотеатрах і бензоколонках, а також у компанії, яка виробляє електроенергію, у державних поштових конторах, залізничних і страхових компаніях, у власників будинків.

На другому фронті — на ринкові праці й інших виробничих послуг — відносини не завжди бувають такими мирними. Для годувальника сім’ї заробітна плата не є лише ще однією ціною. Вона дає знати про різницю між розкішшю і комфортом, між комфортом і злиднями. Робітник може відчувати, що, укладаю­чи угоду про наймання, він потрапляє у залежність від крупної компанії, і тому за допомогою профспілок він може повернутися до колективного договору. Через це в одних випадках він може сприяти відновленню конкурентних обставин, а в інших здат­ний породити такі умови, які спричинюють більше відхилення від досконалої конкуренції.

Голоси споживачів, що виражаються у доларах, взаємодіють на розташованих зверху товарних ринках з пропозицією, яка визначається витратами виробництва, і тим допомагають виз­начити, що повинно вироблятися. Попит ділових кіл на затрати або виробничі фактори поєднується зі суспільною пропозицією праці й іншими затратами на ринках факторів і допомагає виз­начити заробітну плату, ренту і процентний доход, тобто визна­чити, для кого виробляються товари. А торговельно-промислова конкуренція націлена на те, щоб купити фактори виробництва і продати товари якнайдешевше, визначає, як повинні виробля­тися товари. (Слід мати на увазі, що всі частини діаграми взаємодіють одночасно. Що виробляється — залежить від того, що відбувається у нижній частині схеми, а для кого виробля­ються товари — від того, що відбувається у її верхній частині; заробітна плата теслі залежить від попиту на житло, а попит на яхту — від орендної плати за нафтоносну землю).

Картина конкуренції, яка приводить до ідеальної ефектив­ності, змальована надто спрощено. Але навіть якби ця система діяла досконало, тобто так, як це було щойно описано, все ж більшість не розглядали б її як ідеальну систему. Насамперед товари направляються туди, де є більшість голосів споживачів, або доларів. Собаці багатія можуть давати те саме молоко, що потребує хлопчик з бідної сім’ї, щоб уникнути рахіту. Чому? Чи тільки тому, що попит і пропозиція діють погано? Ні. Тому що ринковий аукціон діє згідно зі своїм призначенням: віддає това­ри до рук тих, хто може заплатити, у кого найбільша кількість грошових голосів.

Тепер припустимо, що винахід автоматичних верстатів веде до зниження конкурентної ціни праці і у результаті до скоро­чення доходів бідняків. Чи будуть моральні спостерігачі розцінювати це як необхідну справедливість чи як доско­налість? Якщо хтось успадкував 500 квадратних миль пасо­виськ, за які нафтові компанії пропонують йому 1 млн дол. за рік, то чи повинна ця обставина виправдати такий великий до­ход? Чи повинні доходи повністю визначатися лише конкурент­ною боротьбою — виживанням уцілілих — це етичне питання, яке виходить за межі механіки економічної теорії.

Недосконала конкуренція

Як ми вже зазначали, недолік системи цін, охарактеризова­ний нами, полягає у тому, що наспрвді конкуренція ніде не на­ближається до “досконалості”. Фірми не знають, коли змінюються смаки споживачів; тому вони можуть викликати перевиробництво в одній галузі і недовиробництво в іншій. До цього часу, поки вони дізнаються про це з власного досвіду, ста­новище може змінитися. Крім того, у конкурентній системі одні виробники не знають, які методи використовують інші, а тому витрати виробництва не знижуються до мінімуму. Іноді у кон­курентній боротьбі, приховуючи набуті знання, можна досягти такого ж успіху, як і підтримуючи високий рівень виробництва.

Ще істотніші відхилення від досконалої конкуренції викли­кають монополістичні елементи. їхня діяльність може спричи­нювати неправильне ціноутворення, неправильний марнотрат­ний розподіл ресурсів і утворення монопольних прибутків. Далі ми переконаємося у правильності економічного визначення "до­сконалого конкурента": Однієї лише наявності декількох супер­ників ще недостатньо. Економічне визначення "недосконалого конкурента" таке: це той, хто купує чи продає певний товар у такій кількості, щоб впливати на його ціну. Певною мірою таке визначення охоплює всіх бізнесменів, за винятком мільйонів фермерів, що самостійно виробляють лише незначну частку за­гального врожаю. Все економічне життя є змішуванням еле­ментів конкуренції та монополії. Переважаючою формою є не досконала, а недосконала (монополістична) конкуренція. Це констатування факту, а не моральне судження. Найбільше, на що можна сподіватися, — це більш чи менш значне наближення до досконалої конкуренції.

Звичайно, бізнесмен не може встановлювати ціни повністю за своїм бажанням і попри це отримувати прибуток. Він пови­нен враховувати ціни на товари, які замінюють на ринку його продукцію. Навіть, якщо він виробляє вугілля з унікальними властивостями і має торговельну марку, він повинен враховува­ти ціни на інші види вугілля, на нафту і газ, на інші види па­лива.

Бізнесменам, фермерам і робітникам конкуренція і подо­бається, і не подобається. Вона подобається, коли дає змогу роз­ширити ринок, але ми можемо назвати її "шахрайською", "нечесною" чи "руйнівною", якщо її вістря повертається в інший бік. Робітник, чиї засоби до існування залежать від того, як оцінюється його праця на ринку, може обуритися першим, коли конкуренція загрожує зниженням заробітної плати. Групи фер­мерів, що розуміють, як конкуренція впливає на ціни на сільськогосподарську продукцію, здійснюють неперервний тиск на державу з метою обмеження виробництва і підвищення цін.

Деякі з основних факторів, які приводять до монополістичної організації бізнесу, можливо, властиві економіці крупного ви­робництва. Особливо це виявляється у динамічному світі технічних зрушень. Конкуренція безмежної кількості вироб­ників була би просто неефективною, у багатьох сферах не могла би довго існувати. Фабричні марки, патенти і реклама часто спричинюють і інші недосконалості ринку. Тому спроба створи­ти досконалу конкуренцію за допомогою закону приречена. Проблема полягає у тому, щоб досягти прийнятно ефективної "здійснюваної конкуренції".

Конкурентна система цін — це не єдиний шлях організації господарства. Проте цікаво, що деякі соціалісти мають намір і далі використовувати механізм цін як складову частину їхнього нового суспільства. Система цін недосконала, але недосконалі також її альтернативи.

Економічна роль держави

Ми вже зауважили, що наша економіка не є чистою еко­номікою цін, А є змішаною системою, в якій елементи держав­ного контролю переплітаються з елементами впливу ринку на організацію виробництва і споживання. Економічна роль де­ржави зараз надзвичайно значна.

Але значення цього фактора можна простежити у загальних рисах. Демократичні країни не задовольняються тими відповідями на три питання: що, як і для кого, — які дає нічим не стримувана ринкова система. Така система могла би запро­понувати деяким людям голодувати через недостатність доходу, а іншим — отримувати невідповідні і надмірні доходи. Тому де­ржава виходить на арену зі своїми витратами, щоб доповнити реальні або грошові доходи деяких індивідумів; вона може, на­приклад, забезпечувати лікарняні ліжка своїм громадянам, мо­же надавати найнужденнішим щомісячну допомогу на час безробіття чи старості. Поширеною метою сучасних держав є забезпечення мінімального життєвого рівня.

Більше того, держава бере на себе забезпечення деяких не­обхідних громадських послуг, без яких немислиме життя суспільства і які через їхній характер не можуть виконуватися приватним підприємництвом. Держава виникла, коли люди усвідомили, що "справа кожного — це нічия справа". Наочним прикладом цього є організація національної оборони, охорона громадського порядку і законності^[VI] і т. п.

Держава, витрачаючи гроші, поводиться так, як і будь-який інший великий платник. Подаючи свої голоси у формі доларо­вих заявок у достатній кількості і скеровуючи їх певним чином, вона примушує ресурси переміщуватись у тому ж напрямку. Система цін діє так, ніби ресурси йдуть на задоволення індивідуальних, а не колективних потреб.

Якби держави фінансували всі свої витрати, тільки друкую­чи паперові гроші чи постійно випускаючи позики, то сказаного про державу було би майже достатньо. Насправді більша части­на державних витрат покривається податками, які збираються. Якраз з цим значною мірою пов'язаний важливий елемент при­мусу. Суспільство як ціле саме бере на себе податковий тягар; кожен громадянин одержує свою частку від держави.

Але між цією вигодою і податковими платежами немає тако­го ж тісного зв’язку, як і у тих випадках, коли будь-яка людина опускає п’ятицентову монету в автомат з жувальною гумкою чи здійснює звичайну купівлю. Я не зобов’язаний курити сигарети "Лакі страйк" чи купувати найлонові панчохи, але я зобов’яза­ний платити щорічний податок, хочу я цього чи ні.

Крім того, другу важливу форму-примусу тягне за собою звичай прийняття державних законів: ти не повинен обважува­ти при продажу, ти не повинен використовувати дитячу працю, ти не повинен підпалювати будинки; ти не повинен випускати дим з фабричної труби, ти не повинен продавати чи курити опіум, ти не повинен продавати продовольство за цінами, вищи­ми від максимальних, і т. п. Цей набір правил утворює рамки, у межах яких функціонує приватне підприємництво, і разом з тим змінює напрям його діяльності. Декрети держави поряд з державними витратами і оподаткуванням доповнюють систему цін у визначенні економічної долі нації. Немає сенсу дискутува­ти про те, що важливіше, — суспільне чи приватне підприєм­ництво. Це так само даремно, як і дебати про значення спадковості і навколишнього середовища. І без того, і без іншого наш економічний світ був би зовсім інакший.

До функцій держави також належить сприяння обмеженню гострих і хронічних циклів безробіття й інфляції, забезпеченню економічного зростання.

Б. КАПІТАЛ, ПОДІЛ ПРАЦІ І ГРОШІ

1. У наш час передова промислова технологія базується на використанні величезних мас капіталу: складного машинного обладнання, великих фабрик і заводів, великих запасів готової продукції, напівфабрикатів і сировини. Наша економіка отри­мала назву "капіталізму”, тому що цей капітал, або "багатство”, перебуває в основному у приватній власності того, хто зветься капіталістом.

2. Теперішня економічна система характеризується надзви­чайно складним рівнем спеціалізації та поділу праці.

3. Нарешті у нашій системі широко використовуються гроші. Потік грошей — це джерело життєвої сили нашої системи. Гроші служать нам також як міра вартості.

Всі ці особливості тісно пов’язані між собою, а також зі сис­темою цін. Якби гроші не забезпечували сприятливих умов для торгівлі й обміну, то складний поділ праці був би неможливим. Зв’язок грошей і капіталу опосередковується кредитними опе­раціями банківської системи і організованими ринками капіталу, на яких цінні папери можуть продаватися і перетво­рюватися на гроші, або навпаки. А зв’язок грошей і механізму цін є безпосереднім і очевидним.

Капітал і час

Неважко прсконатися у тому, що виробництво економічних благ є результатом використання затрат праці і землі (включа­ючи всі природні багатства). Ці затрати часто називають "пер­винними факторами виробництва”, тому що ні земля, ні (у наш час) праця не розглядаються як продукти економічного прогре­су: вони існують внаслідок дії не економічних, а фізичних і біологічних факторів.

Капітал — цей термін часто застосовують до товарів вироб­ничого призначення — є дещо іншим фактором виробництва. Товар виробничого призначення різниться від первинних фак­торів тим, що він є затратами, які вже є продукцією.

Отже, товари виробничого призначення — це такі товари, що можуть бути використані як факторіальні затрати для даль­шого виробництва, а праця і земля — це первинні факторіальні затрати; вони не є продукцією економічної системи^г.

Так само як заробітна плата і рента є цінами первинних фак­торів — праці і землі, 4-, 6- чи 10-процентні ставки в рік мо­жуть розглядатися як факторіальна ціна, яка є винагородою і яка разом з тим нормує обмежену масу різних товарів виробни­чого призначення і капітальне будівництво в суспільстві. Те, що процентна ставка є певна кількість процентів за одиницю часу (рік, місяць чи десятиріччя), привертає нашу увагу до тієї об­ставини, що існує особливий взаємозв’язок між капіталом і плином часу.

Розглянемо важливу економічну роль капіталу. Якби люди повинні були вручну обробляти неродючу землю, то продук­тивність і споживання були би на ькрай низькому рівні. Проте поступово наша економічна система виявилася здатною нагро­мадити величезні запаси знарядь виробництва, велику кількість фабрик і будов, товарів на стадії незавершеного виробництва, осушеної та угноєної землі.

Люди уже давно знають, що прості, прямі методи виробницт­ва можуть удосконалюватися шляхом використання непрямих методів, які враховують фактор часу. Перебуваючи у системі економічних відносин, ми не усвідомлюємо, якими обхідними стали виробничі процеси. Сторонній спостерігач здивувався би від того, що у нашій системі майже ніхто не виробляє готових виробів. Здається, що майже всі люди зайняті працею підготовчого характеру, уявляючи собі кінцеве споживання як віддалену мету. Фермер витрачає свій час на відгодівлю свиней, водій вантажного автомобіля — на транспортування їх до ринку, пакувальник — на їх дальше просування до останньої стадії — до споживання. Робітник металургійного підприємства

1 Деякі уточнення не повинні викликати заперечень. Іноді земля може стати придатною для обробітку лише після дренажу або засипки; саме така велика ча­стина землі на узбережжі озера Мічіган і бостонської затоки Бек—Бей. Такі при­родні багатства, як мінерали, — це породження природи, але можуть знадобитися немалі економічні зусилля, щоб визначити їх місцезнаходження, використати і переробити їх. Внаслідок цього вони дістануть деякі властивості товарів виробничого призначення. Навіть якщо відмовитися від застосування до західного світу мальтузіанської теорії народонаселення, згідно з якою витрати виробництва людей, мабуть, не різняться від затрат виробництва машин, то, без сумніву, процес утворення зводиться до вкладення капіталу у людські ресурси, у результаті чого люди стають більш продуктивним фактором виробництва. Коли ви дивитеся на випускника медичної школи, ви бачите певну кількість капіталу або економічний фактор виробництва, який частково є капіталом. виплавляє чавун, частина якого піде на виготовлення молотків для спорудження будинків, а інша — на спорудження доменної печі, а вона у свою чергу виплавлятиме чавун для виготовлення нових молотків і будівництва нових доменних печей.

Люди можуть і не усвідомлювати, що виробництво має не­прямий характер; обов’язки кожного зводяться лише до того, щоб робити свою справу і не перейматися тим, куди врешті- решт піде його продукція чи звідки надходить сировина, до якої його енергія додає вартість. Коли замкнуться всі кругові рухи і ділова активність стане синхронною, навіть сторонній спо­стерігач може не зауважити всієї складності цієї системи. При такому стабільному стані кожен день може бути подібним до минулого і може здаватися, що продукція одного дня є резуль­татом праці, затраченої того самого дня.

_ч Такий погляд є певною мірою оптичним обманом. Передусім потрібно було витратити час, щоб цей процес міг початися. Не­обхідно було привести в дію людські і матеріальні ресурси ще задовго до того, як почав давати продукцію кожний новий ви­робничий процес. Можна призупинити відшкодування капіталу і деякий час лінуватися і водночас сподіватися, що за цей корот­кий період "проїдання”, або "доїння", капіталу виробництво не зменшиться.

Отже, для того, щоб почати якусь справу і досягти синхрон­ності, потрібно витратити певний час. Це важливе положення: воно пояснює, чому суспільство автоматично не замінює всі процеси непрямими, більш продуктивними, а всі непрямі про­цеси — ще більш непрямими. Переваги цього компенсуються початковими витратами, пов’язаними з необхідністю відмови­тися від споживчих товарів тепер, вилучити ресурси від поточ­ного виробництва і направити їх туди, де вони зможуть принести плоди лише у майбутньому.

Люди бажають заощаджувати, тобто утримуватися від по­точного споживання і відкладати споживання на майбутнє. Суспільство теж може повертати свої ресурси на нове капіталоутворення. Якщо люди безтурботно дивляться у май­бутнє, вони не заощаджують, а витрачають, тобото жертвують майбутнім задля сьогоднішнього задоволення. Яким чином? Шляхом вилучення ресурсів, передбачених для нескінченного процесу відшкодування і збереження капіталу на виробництво додаткових споживчих товарів для сьогоднішнього дня. І старо­давнє китайське прислів’я: "Хто не дивиться дальше ранкової зорі, той випиває багато доброго вина ополудні, багато незрілого вина ввечері, щоб позбутися болю голови, а потім йому зали­шається до кінця своїх днів пити лише воду".

Зі сказаного можна зробити висновок: економічна діяльність звернена у майбутнє. Отже, більша частина поточного спожи­вання є результатом минулих зусиль. Поточні продуктивні зу­силля здійснюють для майбутнього, щоб оплачувати минуле сьогоднішнім споживанням. Інакше кажучи, у розвинутих суспільствах певна частина поточних продуктивних зусиль на- првлена на нове, або чисте, капіталоутворення і поточне спожи­вання приноситься у жертву для збільшення виробництва у майбутньому.

Капітал і приватна власність

Товари виробничого призначення необхідні для будь-якого господарства, тому що вони сприяють підвищенню продуктив­ності. Це справедливо як для колишнього комунізму, так і для нашої ринкової системи. Але при цьому існує важлива річмімність: у нашій ринковій системі засобами виробництва во­лодіють приватні особи.

Державна власність на засоби виробництва, яка є винятком у нашій системі, виступає основою у соціалістичній державі, де власником засобів виробництва є колектив. Доходи від реаль­них товарів виробничого призначення отримує держава, а не безпосередньо індивід. Держава потім вирішує, як повинен роз­поділятися такий доход між індивідами. Комуністична держава вирішує також, якою мірою ресурси повинні інвестуватися у но­ве капіталоутворення; у якому обсязі скоротити поточне спожи­вання, щоб мати змогу збільшити загальну кількість заводів, обладнання і запасів продуктивних товарів, необхідних для за­безпечення зростання виробництва у майбутньому.

У нашій системі капіталісти отримують проценти, дивіденди і прибутки чи ренту за товари виробничого призначення, які во­ни поставляють. На кожний клаптик землі і на кожну деталь обладнання існує документ, або ’’титул власності”, який нале­жить комусь безпосередньо, або, якщо йдеться про власність корпорації, то посередньо — індивідуальним акціонерам. Більше того, всі товари виробничого призначення мають ринко­ву грошову вартість. Звідси виходить, що і кожна претензія або титул власності виробничого призначення також мають ринко­ву власність. Звичайна акція компанії ’’Дженерал електрик” ко­тирується за певною ціною, облігація компанії ”Нью—Йорк сентрал” — за іншою, іпотека під заставу будинку у свою чергу визначається певною сумою, тому що ціна на будинок і на партію вантажу визначається на ринку нерухомого майна.

При перепису сукупного національного капіталу слід уника­ти помилок, пов’язаних з подвійним рахунком. Тільки дурень міг би заявити, що його капітал дорівнює 20 тис дол., на тій підставі, що він володіє будинком вартістю 10 тис дол. на Мейн- стріт і, крім того, тримає під матрацем купчу у 10 тис дол. на цей будинок. Так само, як і три брати, що володіють невеликою корпорацією по виробництву електричних тостерів, не повинні сподіватися, що до 1 млн дол. вартості товарів виробничого при­значення (фабричних машин, дроту і т. п.), якими володіє корпорація, можна додати ще звичайні акції цієї компанії на 1 млн дол.

Ці приклади надто прості, щоб когось збентежити, і тому на них можна більше не зупинятися. Тут досить лише зазначити, що термін ’’капітал”, який повсякденно використовується, має багато різних значень. Він може застосовуватися до товарів ви­робничого призначення, до облігацій, акцій, цінних паперів чи накладних, або до будь-якого документа, що заявляє претензію на товар виробничого призначення, який приносить доход. Час­то у побуті він виступає як сума грошей. Говорять: ’’Джонсу потрібний капітал у 100 тис дол., який він сподівається отрима­ти у банку’’. Насправді, коли Джонс отримав цю суму у банку, він, звичайно, не буде тримати її у ліквідній формі наявних гро­шей. Він перетворить цю готівку або на реальні Капітальні засо­би, наприклад, на знаряддя виробництва, або на ’’невідчутні” капітальні засоби, такі, як важливі патенти.

Держава володіє значною кількістю реального капіталу нації, наприклад греблею Гувера. Крім того, її органи, такі, на­приклад, як Управління у справах дрібних підприємств, є важ­ливим джерелом позичкового капіталу для окремих осіб і бізнесу у цілому.

Юридичні права індивідів на власність відносні і обмежені. Суспільство визначає, яку частину власності людина може за­повісти своїм нащадкам і яка частина повинна перейти до де­ржави через податок на спадщину і через податок на нерухомість. Суспільство визначає також, скільки можуть от­римувати власники підприємств комунального обслуговування^ таких, як електричні і газові компанії, і як вони повинні вести свою справу.

Навіть будинок людини — не її фортеця. Людина зобов’яза­на підкорятися законам про зональні розцінки і, якщо буде потрібно, звільняти місце для залізниці чи для інших робіт. Надзвичайно цікаво, що переважна частина економічного дохо­ду суспільства не може бути капіталізована і перетворена на приватну власність. Від того часу, як було скасовано рабство, закон забороняє перетворювати у капітал людську здатність за­робляти. Людина навіть не має права продавати саму себе.

Спеціалізація, обмін і поділ праці

Розглянемо тепер іншу з трьох характерних властивостей су­часної економіки. Економіка масового виробництва, на якій ба­зується сучасний життєвий рівень, виявилась би неможливою, якби виробництво здійснювалось у межах самозабезпечуваного фермерського домашнього господарства чи самодостатніх провінцій. Спеціалізація функцій дає змогу кожній особі і кожній області з найбільшим зиском використовувати будь-які специфічні відмінності у кваліфікації та ресурсах. Навіть у примітивному господарстві знали, що краще запровадити поділ праці: дати товстунам ловити рибу, худим людям — займатися мисливством, винахідливим — виготовленням ліків — і щоб при цьому кожен обмінював свою продукцію на товари, які йому потрібні, — ніж задовольнятися таким становищем, коли кожен робить все і при цьому досить посередньо.

Спеціалізація не лише базується на відмінностях у здібностях різних людей, а й сама викликає і посилює їх. Мис­ливство робить людину худою і наділяє її вмінням непомітно підкрадатися до здобичі; в районі, де немає спеціальних ре­сурсів для виробництва капелюхів, може вдосконалюватися майстерність їх виробництва, яка надала би йому перевагу у цій галузі.

Нарешті спеціалізація іноді вигідна навіть при відсутності природних і набутих відмінностей кваліфікації; часто лише за її допомогою можна налагодити таке виробництво, яке дає змогу домогтися економії, пов'язаної з великим масштабом ведення справи.

Два індійських близнюки могли 6 дійти висновку, що одному з них краще робити лише стріли, а другому — лукц, — навіть якщо б їм довелося тягнути жеребок, щоб з’ясувати, кому що робити. Лише кожен з них міг би застосувати досконалі технічні прийоми і виробляти достатню кількість цих предметів.

Щоб наочно показати, як спеціалізація підвищує продук­тивність, Сміт навів свій класичний приклад з виробництвом шпильок. Коли б одна людини змогла зробити протягом дня хо­ча б декілька дюжин недосконалих шпильок, то невелика група людей, в якій кожен при розподілі функцій виконує прості опе­рації, здатна за цей же час виробляти сотні тисяч високоякісних шпильок. Більше того, спрощення функцій, яке стало можли­вим у результаті спеціалізації, полегшує запровадження ме­ханізації і використання капіталу, який економить працю. Водночас воно дає змогу уникнути марнотратного дублювання знарядь праці, неминучого тоді, коли кожному робітникові до­водиться оути майстром на всі руки; воно також заощаджує час, який в іншому випадку витрачався би на перехід від однієї робо­ти до іншої/Ефективність спеціалізації найчастіше ілюстру­ється сучасною системою конвейерного складання автомобілів. Автоматизація — це лозунг сьогоднішнього дня.

1 Адам Сміт визнавав, що спеціалізація і поділ праці обмежені розмірами ринку, тобто тим обсягом продукції, який може бути проданий. Сміт схвалив би схему Європейського спільного ринку, який має на меті знизити митні бар’єри у міжнародній торгівлі, щоб створити досить місткий ринок для підтримання плідного масового виробництва і спеціалізації.

Спеціалізація і взаємозалежність

Спеціалізація і’ поділ праці пов’язані з проблемою взаємозалежності. Нижча форма життя таких одноклітинних, як амеба, не особливо придатна для здійснення складніших функцій, але вони можуть існувати поодинці, і це їм подо­бається. Щодо вищих тварин, таких як людина, то у них вмирає кожна клітинка, коли послаблюються клітини серця. Коли все йде добре, то надмірна спеціалізація клітин досить ефективна, але досягається це ціною надзвичайної взаємозалежності.

В економіці сучасних суспільств цей процес доведений до певної міри. Ніхто не виробляє і найменшої частини того, що споживає. У часи середньовіччя ремісник виробляв один товар і обмінював його на багато інших. Сьогодні робітник не виробляє повністю навіть якогось одного товару, він може виробляти ли­ше язички від черевиків чи просто закріплювати гвинт 999 на збиральному конвейєрі Форда. І може виявитися, що він все життя лише тим і займався. За цю роботу він отримує доход, який дає йому змогу купити товари, що виробляються у різних кінцях світу. У цьому може полягати небезпека. Спеціалізація може породжувати неповноцінних людей — анемічних клерків і отупілих водіїв вантажівок.

Отже, спеціалізація тягне за собою повну взаємозалежність. Збанкрутіє якийсь банк в Австрії — і тубільці з острова Фіджі, які носять воду у порожніх бідонах ’’Стандарт ойл” і одягають своїх дітей у мішки з-під муки ’’Пілсбері”, позбавляться засобів до існування і опиняться на грані голодної смерті. Розлад на транспорті і розвал 'економічної структури обміну під час війни показують, з яким ризиком пов’язана залежність сучасного еко­номічного життя від обміну. Чи захотіли би ми, якби була мож­ливість, повернути колесо історії назад і повернутися до простішого і біднішого життя? Чи спроможні ми зберегти пере­ваги поділу праці, винайшовши такі засоби, які дають змогу уникнути розвалу?

Натуральний обмін і використання грошей

Поряд з капіталом і спеціалізацією гроші є третьою складо­вою сучасного економічного життя. Без грошей сучасний поділ праці неможливий. Звичайно, ми можемо уявити натуральний обмін, при якому один товар безпосередньо обмінюється на інший. У примітивних цивілізаціях обмін продуктів на зброю або надання допомоги при спорудженні будинку в обмін на до­помогу при розчищенні поля аж ніяк не є незвичайною спра- вою. Якщо звести обмін до найпростіших форм, очистивши його від маскуючих нашарувань,, що створюються грішми, то навіть у найрозвиненіших індустріальних господарствах можна вияви­ти, що торгівля між індивідами і націями зводиться переважно до натурального обміну, тобто до обміну одних товарів на інші. Простий натуральний обмін функціонує з такими перешкода­ми, що складний поділ праці був би неможливим без запро­вадження нового великого удосконалення — використання грошей.

В усіх цивілізаціях, за винятком найпримітивніших, люди прямо не обмінюють один товар-на інший. Разом з тим вони продають свій товар за гроші, а потім на виручену суму купу­ють необхідний товар. На перший погляд здається, що заміна однієї угоди двома не спрощує, а ускладнює справу. У мене є яб­лука, і мені захотілося горіхів, то чи не простіше було б обміняти їх, замість того, щоб продавати яблука за гроші, а потім на ті гроші купляти горіхи?

Але насправді правильне зворотнє: дві угоди простіші, ніж одна^[VII].

Звичайно, завжди знаходяться люди, готові купити яблука, і завжди хтось хоче за певну ціну продати горіхи/Але було б не­звичайним збігом, якби я знайшов людину зі смаками, якраз протилежними моїм власним, людину, яка дуже хотіла би про­дати горіхи і купити яблука. Такий збіг настільки ж малой­мовірний, як і шанс виграти на двох конях в одному заїзді. Але якби це навіть і сталося, — а іноді буває і так, — то немає ніякої гарантії у збігу бажань обох сторін щодо кількості горіхів і яб­лук, а також умов обміну.

Перефразовуючи класичний вираз, можна сказати, що замість подвійного збігу потреб ми зіткнемося з потребою збігу; поки голодний кравець не знайде фермера, який має не лише продовольство, а й бажання придбати декілька штанів, ніхто не зможе вступити в обмін.

Гроші справді спрощують економічне життя. Але не можна ні на хвилину забувати, що для суспільства у цілому просте збільшення загальної кількості грошей не дасть змоги спожива­ти більше продуктів, ніж їх з технічної точки зору можна реаль­но виробити при наявній у господарстві загальній масі праці, землі і капіталу.

Товарні гроші, паперові гроші ' і банківські гроші

Якби ми повинні були гіпотетично чи логічно відновити хід історії, то нам, звичайно, потрібно було би визнати, що на заміну епохи натурального обміну прийшла епоха товарних грошей. Історично засобом обміну у той чи інший період були різні товари: худоба (від цього слова ’’cattle” походить латинсь­кий корінь слова "грошовий” — ’’pecuniary”, а також слів ’’капітал” — "capital” і "власність" — "chattel”), тютюн, шкіра, хутро, маслинова олія, пиво або спирт, раби чи жінки, мідь, залізо, золото, срібло, діаманти, намисто з черепашок або чере­пашки, величезні камені і межові знаки, недопалки сигарет.

Кожен з цих товарів як засіб обміну має свої переваги і не­доліки. Худобу не можна розділити на дрібні частини; але, коли цей різновид "грошей” тезаврується, їхня сума, як правило, зро­стає, бо худоба розмножується, що спростовує догму Арістотеля, який стверджував, ніби "гроші безплідні". Пиво від зберігання не поліпшується, а вино від цього стає кращим. Мас­линова олія дає нам добрі рідкі гроші, які поділяються на будь- які дрібні частини. Залізо іржавіє і має настільки низьку вартість, що для його зберігання був би потрібний не гаманець, а цілий віз. Вартість діаманту непропорційна його вазі і змінюється залежно від розміру/Тому, якщо діамант розрізати на частини, то він втрачає цінність. Щорічні прирости нагро­маджених запасів дорогоцінних металів (за рахунок видобуван­ня) або вилучення з цих запасів (за рахунок використання для виготовлення зубів чи в ювелірній справі) у процентному відношенні дуже незначні, тому загальна маса і вартість цих металів не зазнають значних коливань. Срібло блищить, але на повітрі воно темніє. Золото зберігає своє привабливе сяйво, але воно надто м’яке, якщо до нього не додати інший метал; вияви- т. підробку і домішкТі до золота неважко, тому що воно має ви­соку питому вагу, але протягом більшої частини історії вартість кожної унції золота була такою високою, що для купівлі на не­велику суму потрібні були надзвичайно дрібні монети.

Колись більшість цих видів грошей мала певну вартість чи корисність. Так, навіть намисто з черепашок мало декоративне застосування, а паперові гроші почали своє існування як розпи­ска в отриманні певної кількості металу, яка видавалася товар­ним складом чи монетним двором. Але для грошового засобу внутрішня корисність цього металу має тепер найменше зна­чення.

Епоху товарних грошей замінила епоха паперових. Паперові гроші уособлюють суть грошей, їх внутрішню природу. Гроші — як гроші, а не як товар — потрібні не самі, а для тих речей, які на них можна купити! У нас не виникає бажання використову­вати гроші безпосередньо, ми надаємо перевагу користуванню ними, позбуваючись їх. Навіть у тих випадках, коли ми хочемо скористатися грошима, заощаджуючи їх, вартість грошей виз­начається тим, що згодом ми їх можемо витратити.

Гроші — це штучна соціальна умовність. Якщо з певної при­чини якась річ починає використовуватися як гроші, всі почина­ють цінувати її. Поки за дану субстанцію можна купувати і продавати речі, люди погоджуються за її допомогою продавати і купувати. Це парадокс: гроші визнають, тому що вони визнані!

Паперові горші набули поширення тому, що вони дуже зручні як засіб обміну. їх неважко носити і зберігати. Приписав­ши більше чи менше нулів до номінальної вартості банкноти, можна у цьому легкому і зручному для переміщення засобі обміну втілити більшу чи меншу вартість. Використовуючи ко­ми десяткового дробу, можна, за нашим бажанням, ділити банк­ноту. Старанне гравірування дає змогу легко розрізняти вартість грошей, а також запобігає їх підробці. Приватні особи не можуть за своїм бажанням створювати гроші у необмеженій кількості; це зберігає їх рідкість, тобто робить економічним, а не вільним товаром.

Сучасні гроші при такому обмеженні їх пропозиції мають вартість — на них можна купляти речі незалежно від будь-яко­го золота, срібла чи державного покриття. Суспільство не знає і не турбується — і йому не потрібно знати чи турбуватися — про те, чи виступають гроші у формі "срібних сертифікатів", банк­нот Федеральної резервної системи чи мідних і срібних монет. Поки кожна форма грошей може бути перетворена за фінансовими цінами на будь-яку іншу, краща форма так само добра, як і гірша.

Нарешті, з епохою паперових грошей збігається також епоха банківських грошей, або банківських чекових депозитів. Сьо­годні не менше 9/10 усіх угод — якщо не за кількістю, то за вартістю — здійснюється за допомогою чеків.

Платня професора після стягнення прибуткого податку і по­датку на соціальне забезпечення прямо переводиться на його рахунок у банку. Рахунок, за його квартиру, чи рахунок його зубного лікаря сплачується за допомогою чеків, бензин і рахун­ки готелів — за допомогою кредитної картки. Тому протягом року він майже не тримає у себе готівки, за винятком невели­ких сум на сніданки і на утримання автомобіля.

Гроші як засіб обміну або як облікова одиниця

Гроші виконують дві різні функції: вони виступають, по-пер¹- ше, як засіб обміну і, по-друге, як одиниця масштабу цін або ра­хунку. Цю відмінність можна проілюструвати на прикладі досконалої клірингової системи, яка передбачає старанний облік усіх угод; у кінцевому підсумку надходження кредитів на ім’я певної особи погашується його заборгованістю, а залишок записується на його оахунок. При функціонуванні такої систе­ми немає потреби у будь-якому засобі обміну! Проте загальний знаменник цінності, який показує, як порівнювати й оцінювати такі різні товари, як пачка жувальної гумки й автомобіль, ще необхідний.

Колись існувало одне африканське плем’я, що як грошову одиницю використовувало "макуту” ("macute”). Це не була че­репашка чи якийсь товар; вона фізично не існувала, як певний засіб обміну, а виступала одиницею масштабу цін, або обліковими грішми. Донедавна у Парагваї грошовою одиницею була аргентинська монета, яка давно вилучена з обігу в Арген­тині. Подібно до цього фешенебельні магазини Лондона вста­новлюють ціни у ’’гінеях”, хоча такої монети вже давно не існує. Я купую капелюха за 1 гінею, а фактично плачу 21 шил.; вва­жається модним робити вигляд, ніби гінея все ще існує. Амери­канці можуть бути вдячними Франкліну і Джефсрсону за те, що для наших грошей була прийнята десяткова система. Уявіть собі, які арифметичні задачі потрібно розв’язувати з різними дрібними англійськими монетами, як фартінг, пені, шилінг і півкорони.

У початковій школі нас вчили ніколи не додавати яблука й апельсини і не змішувати кількості, яка має різні виміри. В еко­номічній теорії функція грошових цін у тому і полягає, щоб зро­бити порівнюваними всі цінності. Ми не можемо додати яблука до апельсинів. Але якщо ми помножимо кількість яблук на ціну одного яблука, то отримаємо деяку кількість доларів. Якщо ми проведемо відповідну операцію з апельсинами і їх цінами, то теж отримаємо певну доларову величину. А дві доларові вели­чини можна, звичайно, додати одну до одної. Естетично хліб і квіти непорівнянні, але в економічній теорії гроші роблять їх порівнюваними. Вони роблять те саме і з різними товарами ви­робничого призначення, незалежно від того, чи це молотки, ткацькі верстати чи паливо.

Гроші і час

Обидві невід’ємні функції грошей — засобу обміну і як облікової одиниці або загального знаменника цінностей — тісно пов’язані з перебігом часу. Останнє спричинює появу ще двох взаємопов’язаних функцій грошей.

По-перше, між отриманням грошей та їх витрачанням за­вжди проходить певний час. Як правило, цей процес триває не більше тижня або місяця. Тримати у бездіяльності значну суму грошей більше декількох місяців — це означає позбавити себе процентного доходу. За умов, коли є цінні папери або облігації, по яких гарантується виплата певного процента, жодна розумна людина не залишатиме гроші для запасу.

Проте люди завжди тримають у себе гроші протягом певного часу. Звідси випливає третя функція грошей, яка полягає у то­му, що гроші можуть виступати як запас цінностей, як спосіб заощадження особистого багатства.

Гроші відіграють важливу роль і при визначенні умов фінансових угод, розділених у часі. Наприклад: А згоджується надати сьогодні Б позику у 100 дол. за умови повернення 106 дол. у наступному році. В погоджується купити у Г 5 тис бу­шелів пшениці зі зобов’язанням сплатити по 2 дол. за бушель у травні наступного року. Отже, гроші виконують і четверту функцію, виступаючи як масштаб відстрочених (або майбутніх) платежів. Коли одна людина позичає в іншої 10 тис дол. терміном на 5 років, вона одержує, як правило, сьогоднішні гроші, а зобов’язується повернути своєму кредиторові майбутні.

Припустимо, що у наступному році ціни подвоїлися. Чи справедливо, що кредитор отримає значно менше реальної, ви­раженої у товарах купівельної спроможності, ніж він надає сьо­годні позичальникові? Чи є гроші надійним запасом цінностей, який можна заощаджувати, якщо ціни щорічно подвоюються? Коли ціни надто нестійкі, коли відбувається надзвичайна інфляція чи дефляція, гроші дуже погано виконують свою роль ’’масштабу відстрочених платежів” або ’’запасу цінностей”.

На цьому можна завершити розгляд того, як гроші викону­ють дві свої невід’ємні функції у часі.

Висновки

Хоча ця глава має справу з фактами, звичними та зро­зумілими для кожної людини, проте вона є одним з найважчих розділів всієї економічної теорії. Ми надто звикли до нашої сис­теми, щоб без глибокого вивчення зрозуміти, як вона функціонує насправді.

А. Ціноутворення і змішане підприємництво

_ 1. У нашій змішаній приватно-підприємницькій системі ме­ханізм цін, діючи через пропозицію і попит на конкурентних ринках, має на меті розв’язання трьох основних проблем еко­номічної організації. Ця система недосконала, але вона дає відповідь на питання: що, як і для кого виробляти?

2. Доларові голоси впливають на ціни товарів; цГціни висту­пають як порадники з питання про те, яка кількість різних то­варів повинна вироблятися. Коли ’люди заявляють попит на все більшу кількість товару, бізнесмен у ході конкуренції розширює виробництво цього товару і отримує прибуток. За умов доскона­лої конкуренції бізнесмен повинен вишукувати найдешевший метод виробництва, використовуючи відносно дешеву працю, землю й інші фактори і економлячи на застосуванні порівняно дорогих факторів. В іншому випадку він зазнає збитків і буде знищений.

Одночасно з* проблемами: що і як — ціни розв’язують також проблему: для кого виробляти. Розподіл доходу визначається підвищенням або зниженням цін різних факторів виробництва, яке відбувається внаслідок конкуренції: заробітною платою кожного виду праці, ренти з кожної ділянки землі, авторського гонорару і різних видів доходу на капітал. Кожен, хто володіє більшою ділянкою родючої і вигідно розташованої землі або має талант у вокальному жанрі, що викликає загальне захоплення, отримає багато доларових голосів, які він використає на ринках споживчих товарів. Той, хто не має власності і чия кваліфікація не викликає великого інтересу на ринку, отримуватиме низький річний доход.

3. Наша система є змішаною щонайменше у подвійному зна­ченні: приватна ініціатива модифікується втручанням держави; дія досконалої конкуренції піддається впливові моно­полістичних елементів.

Б. Капітал, поділ праці і гроші

4. Товари виробничого призначення — такі фактори вироб­ництва, як обладнання, будови і незавершене виробництво, — значною мірою збільшують продукцію країни. Щоб вдаватися до обхідних методів виробництва, які враховують фактор часу, необхідно затратити певний час; отже, для збільшення маси то­варів виробничого призначення потрібно тимчасово пожертву­вати поточним невиробничим споживанням.

~5. При капіталістичній системі товари виробничого призна­чення перебувають у приватній власності, а доход, вироблений ними, належить їх власникам. При комунізмі власником засобів виробництва виступає держава. У жодній системі право приват- ної.власності не є необмежений.

6. Сучасне виробництво характеризується спеціалізацією та поділом праці. Це підвищує продуктивність, але досягається ціною взаємної залежності.

7. Поділ праці не міг би так сильно розвиватися без обміну. Простий натуральний обмін неефективний, і його замінює обмін з використанням грошей. У свою чергу товарні гроші витісняються паперовими банківськими грошима. На відміну від інших економічних благ гроші набувають цінності в силу соціальної умовності; ми наділяємо їх непрямою цінністю не за їхню безпосередню цінність, а за те, що на них можна купити товари.

8. Гроші виконують дві основні функції: вони виступають а) як засіб обміну і б) як облікова одиниця або загальний зна­менник масштабу цін. З виконанням цих двох функцій грошей у часі пов’язані дві додаткові функції: в) коли гроші заощаджу­ються, вони є ’’запасом цінності”, причому кінцева цінність за­лежить від руху цін; г) угоди на певний строк, як правило, отримують грошове вираження, тому гроші часто називають "масштабом відстрочених платежів". Непередбачені зміни у рівні цін порушують ці функції; коли гроші функціонують успішно, ними можна значною мірою нехтувати; коли ж функціонування грошової системи приводить до депресії, спаду чи стрибкоподібної інфляції, то вони стають життєво важливим об’єктом економічного дослідження.

4.