ЦЕНТРАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ БУДЬ-ЯКОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ФОРМАЦІЇ

Щоб отримати багато плодів землі, Праці потрібно прикласти ще більше, І продовольство буде збільшуватися у співвідношенні один, два, три... А чисельність населення зростає у співвідношенні один, два, чотири...

В основі будь-якого суспільства лежить декілька універсальних економічних умов. Деякі проблеми зберігають у сучасному господарстві таке саме значення, яке вони мали за часів Гомера і Цезаря. Вони будуть зберігати своє значення і у ’’сміливому новому світі’’ прийдешніх років.

Розглянемо деякі з цих універсальних проблем:

а) як кожне суспільство повинно розв’язувати певну тріаду основних проблем економічної організації;

б) як рівень технічних знань і обмежена кількість землі, праці і капіталу визначають вибір між товарами і послугами, який суспільство може зробити, і як на ці виробничі можливості впливають витрати, що змінюються, і закон спадної доходності;

в) нарешті, населення як основа будь-якої економіки.

Проблеми економічної організації

Будь-яке суспільство, чи є воно повністю колективізованою комуністичною державою, племенем жителів островів Південних морів, капіталістичною індустріальною нацією, сімейством робінзонів, чи складається з одного тільки Робін зона Крузо, повинно так чи інакше розв’язати три основні взаємопов’язані економічні проблеми:

1) що повинно вироблятися, тобто які з товарів і послуг, що взаємно виключаються, повинні бути вироблені і в якій кількості?

2) як будуть вироблятися товари, тобто ким, за допомогою яких ресурсів і якою технологією вони повинні бути вироблені?

3) для кого призначені вироблювані товари, тобто хто пови­нен володіти ними і отримувати від них користь? Чи, інакше ка­жучи, як повинен розподілятися валовий національний продукт між різним^ індивідумами і сім’ями?

Ці три питання — основні і загальні для всіх господарств.

У бджолиному рої всі проблеми, подібно до цих, навіть про­блеми надзвичайно складної кооперації і поділу праці, розв’язу­ються автоматично, за допомогою "біологічних інстинктів".

Як іншу крайність можна уявити собі могутнього доброзич­ливого або злісного диктатора, який самовільно своїми декрета­ми або наказами вирішує, що, як і для кого виробляти. Ми можемо припустити існування і такої економічної організації, яка базується на декретуванні, але де декрети приймаються де­мократичним голосуванням або — що більш імовірно, врахову­ючи чисельність і складність економічних завдань, — спеціаль­ною законодавчою чи плануючою владою.

У "капіталістичному господарстві вільного підприємництва", питання: що, як і для кого — розв’язуються переважно за допо­могою цін (через механізм ринків, прибутків і збитків).

Закон рідкості

Питання: що, як і для кого виробляти — не становили би проблеми, якби ресурси не були обмежені. Якби можна було ви­робляти будь-який товар у необмеженій кількості, або якби людські потреби були повністю задоволені, не мав би великого значення той факт, що один товар вироблений у надто великій кількості. Тоді не мали би значення і нераціональне поєднання праці і матеріалів. Оскільки кожен міг би мати всі блага у не­обхідній кількості, не відігравало би ролі і те, як розподіляються товари і доходи між різними індивідумами і сім’ями.

Тоді не було би відносно рідкісних економічних благ, і не бу­ло би потреби у вивченні економічної теорії, чи у тому, щоб "економити". Всі товари були б безкоштовними, як повітря.

У світі, яким він є, навіть маленькі діти, підростаючи, дізнаються, що на питання "який із двох" не можна відповідати "обидва". Порівняно з відсталими націями або з попередніми століттями сучасні індустріальні суспільства справді видаються дуже багатими. Але високий рівень виробництва, як правило, завжди тягне за собою високий рівень споживання. Люди не ли­ше бажають користуватися, а й мають "потребу" у паровому опаленні, ваннах і туалетах, холодильниках, в освіті, кінофільмах, радіоприймачах і телевізорах, книгах, авто­мобілях, подорожах, музиці, модному одязі і т. п. УчЬний-біолог скаже їм, що вони можуть непогано прогодувати себе рідкою вівсяною кашею за декілька центів на день, але така перспекти­ва викличе у них так само мало ентузіазму, як і відомості про те, що хімічні речовини, які містяться в їхньому тілі, коштують лише пару доларів. Кожен, хто вів сімейний бюджет, знає, що предмети, які абсолютно необхідні у житті, не мають нічого спільного з мінімальною фізіологічною потребою в їжі, одязі і житлі, пов’язаною лише з підтриманням життя.

Дж. Гелбрейт із Гарвардського університету у книзі "Суспільство достатку"^[V] переконливо показав, що на сьогодні більшість американців перевищили рівень простих фізіологічних потреб, під впливом моди і реклами споживач ча­сто змінює набір товарів, які купляє.

Не заперечуючи тези Гелорейса, що настав час більше вит­рачати на суспільні потреби і менше на приватні, варто все ж зазначити, що наш валовий продукт повинен бути значно більшим, щоб кожен мав змогу прожити своє життя так, як се­редній за заможністю лікар, юрист, професор чи робітник ре­клами, не говорячи вже про рівень життя справді багатих людей.

Незалежно від того, правильне чи ні припущення, що люди були б щасливішими, маючи змогу витрачати вдвічі більше, ніж зараз, спостереження показують, що жителі окраїн поводять се­бе так, ніби вони бажають мати більшу суму доходів, щоб їх витрачати: вони беруть надурочну роботу; чинять опір збільшенню податків; заощадження становлять таку саму част­ку в їхніх доходах, що й у 1900 р.; а у сім’ях середнього класу матері працюють, мабуть, більше, ніж працювали їхні матері.

Технологічний вибір у будь-якому суспільстві. Крива трансформації або виробничих можливостей суспільства

Ми розглянули основне в економічній теорії положення, що обмеження сукупних ресурсів, за допомогою яких здійснюється процес виробництва різних товарів, примушує робити вибір між відносно рідкісними товарами. Це положення з кількісного боку можна проілюструвати простими арифметичними прикладами і геометричними діаграмами. Особи, які займаються еко­номічною теорією, знають, що діаграми і графіки є важливим наочним посібником, який допомагає з’ясувати багато її розділів.

Звернемося до господарства, яке має у своєму розпорядженні певну чисельність людей, певну суму технологічних знань, пев­ну кількість фабрик і знарядь праці, а також землі, гідроенергії і природних багатств. Визначаючи, що і як буде вироблятися, господарство повинно вирішити, як саме ці ресурси повинні бу­ти розподілені між виробництвом багатьох тисяч різних товарів. Скільки землі повинно бути відведено для вирощування пше­ниці і скільки піде під пасовиська? Скільки фабрик повинно бу­ти зайнято виробництвом шпильок для волосся? Яка частина кваліфікованої праці повинна бути використана на машино­будівних підприємствах?

Ці проблеми досить складні навіть для обговорення, не гово­рячи вже про їх розв’язання. Тому слід спростити питання. Припустимо, що повинні вироблятися лише два економічні блага (або види економічних благ). Зупинимося на відомій парі — гарматах і маслі. Ці два товари, як правило, використовують­ся для ілюстрації проблеми вибору між цивільним і військовим виробництвом. Але цей хід міркувань придатний і для будь- яких інших товарів.

Але повернемось до прикладу з гарматами і маслом. Припу­стимо, що всі ресурси вкладені у виробництво цивільних товарів (масла). Проте за рік може бути вироблена певна максимальна кількість масла, яка залежить від кількості і якості ресурсів у господарстві і ефективності технології, що використовується. Припустимо, що 5 млн фунтів — це максимальна кількість мас­ла, яка може бути вироблена при існуючому рівні технології. Економічні ресурси можна переключити з виробництва масла на виробництво гармат.

Уявімо іншу крайність, коли ресурси суспільства на всі 100% використовуються для виробництва гармат. У цьому випадку, коли ми відмовимося від виробництва масла, може бути випу­щена максимальна кількість гармат, наприклад, 15 тис гармат певного виду.

Це крайні припущення, але між цими крайностями є й інші варіанти. Якщо ми побажаємо пожертвувати певною кількістю масла, ми зможемо мати і деяку кількість гармат; якщо ми зго­димося відмовитися від ще більшої кількості масла, то отри­маємо ще більшу кількість гармат. Масло "трансформується" у гармати, але не у фізичному значенні, а у значенні вилучення ресурсів від одного виду продукції до іншого.

Наочно ці варіанти виробництва можна показати за допомо­гою ірафіка виробничих можливостей або виробничої трансфор­мації, де на горизонтальній осі відкладена кількість масла, а на вертикальній — кількість гармат, як це показано на рис. 1. Кожна нанесена точка є точним графічним виразом кількісних комбінацій гармат і масла.

Ми можемо заповнити всі проміжки між зазначеними точка­ми, використовуючи одиниці виміру навіть менші, ніж мільйон фунтів для масла чи тисяч штук для гармат, як показує крива виробничих можливостей на рис.

Діаграма показує, яким чином суспільство може замінювати гармати маслом при даному рівні розвитку технології і даній за­гальній кількості ресурсів. Будь-яка точка всередині графіка вказує на те, що ресурси використовуються не повністю і не найкраще.

Ця крива відбиває таку обставину. Економіка повної зайня­тості завжди повинна для виробництва одного товару поступи­тися виробництвом іншого. Деякі ресурси можуть бути переключені з випуску одного товару на випуск іншого; наприк­лад, сталь використовується як при виробництві гармат, так і при виробництві масла через сільськогосподарські машини.

Заміщення є закон життя в економіці повної зайнятості. Крива виробничих можливостей (або трансформації*) містить перелік альтернативних варіантів для суспільства.

Але що відбулося б у випадку, коли є велика кількість неви­користаних ресурсів — незайнятих робочих рук, необроблених земель, бездіяльних фабрик? Ми вже попереджали, що тоді мо­жуть діяти зовсім інші економічні закони.

За умов безробіття ми не перебуваємо на кривій трансфор­мації, або виробничих можливостей, а десь всередині її, наприк­лад у точці І, виробляючи лише 2 млн фунтів масла і 4 тис штук гармат. Якщо задіяти ресурси, що не використовуються, то можна мати більше і масла, і гармат. Ми перемістимося тоді з точки 1 в точку D чи Е.

Ця обставина проливає світло на важливе питання про відмінності історичного досвіду воєнного часу трьох країн: Спо­лучених Штатів, Німеччини f Росії. Завдяки чому СІЛА змогли стати з 1940 р. "арсеналом демократії*" і водночас досягли більш високого, ніж будь-коли раніше, життєвого рівня? Передусім завдяки використанню незадіяних матеріальних і людських ре­сурсів. З іншого боку, гітлерівська Німеччина почала підготовку до війни ще з 1933 р., задовго до формального її оголошення. Воєнним приготуванням передував період безробіття, яке було настільки гострим, що Гітлер отримав можливість завоювати го­лоси, які забезпечили йому мирний прихід до влади. Майже все розширення виробництва, що стало можливим внаслідок запу­ску бездіяльних заводів, було здійснено за рахунок збільшення не цивільного споживання, а випуску воєнної* продукції*. Для прикладу можна навести досвід Радянського Союзу під час дру­гої світової* війни. Росіяни майже не знали безробіття перед війною і знаходилися вже безпосередньо на своїй досить низькій кривій виробничих можливостей. У них не було іншого вибору, крім переходу з цивільного виробництва на воєнне, що спричи­нило недостатнє задоволення ряду потреб.

Крива виробничих можливостей складена відповідно, по- перше, до фіксованої загальної кількості ресурсів і, по-друге, до даного рівня технологічних знань. Щоб підкреслити це, поста­вимо два питання. Що станеться з кривою виробничих можли­востей, якщо населення країни і чисельність робочої* сили зростають протягом ряду років? Що станеться з цією кривою, якщо вчені й інженери винайдуть кращі методи виробництва гармат і масла? В обидвох випадках відбудеться спрямоване на­зовні зміщення кривої* виробничих можливостей. Тоді стане можливим виробляти більше гармат і масла, як це підтверджу­ють останні сторіччя економічної* історії*.

Зростаючі затрати

Наша крива виробничих можливостей нахилена вправо і до­низу (тобто з північного заходу на південний схід). Це підкреслює ту обставину, що за умов повної зайнятості такий вибір тягне за собою відмову від одних товарів і заміну їх іншими. Крім того, ця крива накреслена у формі вигнутої, або опуклої, лінії, якщо дивитися на неї згори, що відбиває такий важливий економічний принцип: якщо ми хочемо мати більшу кількість певного товару, то необхідно платити за нього і більшу ціну, виражену в інших товарах, якими ми жертвуємо, тобто для кожної додаткової одиниці необхідного товару ми повинні відмовлятися від додаткової кількості інших товарів.

Рисунки 1 і 2 ілюструють цю тенденцію зростаючих затрат. Найперша одиниця масла вимагає, щоб пожертвували однією одиницею гармат. Але якою кількістю гармат ми повинні по­жертвувати, щоб отримати додатково одну одиницю масла? Аж двома одиницями гармат! Кожна додаткова одиниця масла стає все дорожчою з точки зору необхідної додаткової відмови від ви­робництва гармат.

Цей закон зростаючих додаткових затрат стосується вироб­ництва масла. Але чи стосується він також виробництва гармат? Так. Використовуючи ту саму аргументацію, з опуклої форми кривої на рис. 2 бачимо, що закон зростаючих затрат може бути застосований і до гармат і до будь-якого іншого товару. Наведе­мо доказ на підтвердження цього положення. Перша додаткова гармата, коли ми перебуваємо поблизу точки F, передбачає, що у жертву приноситься незначна кількість масла. У міру того, як ми просуваємося до точки E і до точки D (жертвуючи маслом заради гармат), виробництво кожної додаткової гармати пов’язане з відмовою від все більшої кількості масла порівняно з попередньою гарматою. Поки ми досягнемо точок AiB, вироб­ництво кожної додаткової гармати буде пов’язане з відмовою від все більшої кількості масла, як це видно зі зменшення крутизни кривої.

Який загальний зміст закону зростаючих затрат? Спочатку невелика кількість гармат може бути вироблена частково за до­помогою таких ресурсів, які не придатні для виробництва масла. Якщо вимагається більше гармат, то ми повинні звернутися до ресурсів, що придатні для виробництва масла. Якщо нам потрібно мати лише гармати, то ми повинні бути готові до того, щоб взяти усіх фермерів і фермерські землі, які досить ефек­тивні у виробництві масла, і використати їх у виробництві гар­мат, навіть якщо вони здатні виробити дуже мало у цій галузі. Отже, у таких випадках стає неминучим зростання затрат на одиницю продукції. (Однак, якщо би сталося неймовріне, і зем­ля, праця й інші фактори при виготовленні гармат і масла вико­ристовувались в абсолютно однаковому співвідношенні, то графік мав би вигляд прямої лінії: відмова від кожної одиниці масла щоразу вивільнювала би стільки ресурсів, скільки не- обхдіно для трьох одиниць гармат.

Відомий закон спадної доходності

Та обставина, що ціна одного товару, виражена в іншому, має тенденцію зростати, частково пов’язана з відомим еко­номічним і технологчіним співвідношенням — з так званим за­коном спадної доходності. Цей закон встановлює співвідношення не між двома товарами, а між затратами у ви­робництві (наприклад, праці) і випуском продукції (наприклад, масла чи, якщо взяти традицйіний приклад, пшениці).

Закон спадної доходності стосується випуску додаткової про­дукції, яку ми отримуємо, коли послідовно додаємо рівні оди­ниці змінюваних затрат до незмінюваної кількості деяких інших затрат.

Наведемо приклад, що ілюструє закон спадної доходності. Ми здійснюємо контрольований експеримент. У певну незмінювану кількість землі, наприклад 100 акрів, ми спочатку не вкладаємо жодної праці. У цьому випадку не буде отримано жодної продукції, чи, інакше кажучи, кількість продукції дорівнюватиме нулю.

Тепер проведемо другий дослід. Вкладемо додатково одини­цю праці у ту саму незмінювану кількість землі. Яку продукцію ми отримаємо тепер? Одні лише розмірковування не дадуть відповіді на це питання. Ми повинні простежити фактичні ре­зультати експерименту. Припустимо, що продукція становила 2 тис одиниць (вагових одиниць) пшениці. Записуємо результат другого досліду: додавання однієї одиниці праці до незмінюваної кількості землі дає додатково продукції 2 тис одиниць.

Щоб простежити дію закону спадної доходності, ми повинні провести третій контрольований експеримент. Ми, як і раніше, залишаємо незмінювану кількість землі і знову змінюємо затра­ти праці — додаємо ще одну таку одиницю праці, тепер затрати праці становлять дві одиниці.

Чи отримаємо ми тепер 4 тис одиниць пшениці, що знову становило би 2 тис одиниць додаткової продукції на одиницю додаткових затрат праці? Чи виявимо ми спадну доходність, тобто нова додаткова одиниця затрат додасть менше 2 тис додат­кових одиниць продукції?

Якщо закон спадної доходності справді має силу, то наш дослід може мати лише один результат: друга додаткова одини­ця праці дасть менше додаткової продукції, ніж перша. А дода­вання третьої додаткової одиниці праці дасть ще менше додаткової продукції. У табл. 1 наведені цифри, які відбивають значення спадної доходності.

Таблиця 1

Дія закону спадної доходності

Спадна доходність — це важлива економічна та технічна за­кономірність, але вона не має універсальної сили. Часто вона починає діяти лише після додавання значної кількості рівних порцій змінюваного фактора. З певного моменту закон спадної доходності набирає чинності.

Чому закон спадної доходності часто здається правдо­подібним? Ми вважаємо, що при одночасному додаванні і землі, і праці, якщо при цьому вони збільшуються в одній і тій самій пропорції і розширюється масштаб виробництва, випуск про­дукції буде пропорцйіно зростати і додаткова продукція у свою чергу не повинна скорочуватися. Наспрвді, чому повинна зни­жуватися додаткова продукція, якщо один вид затрат завжди поєднується з незмінюваною кількістю іншого?

Коротше кажучи, можна очікувати, що, балансуючи змінами у масштабах виробництва, ви не зміните відношення затрат до випуску продукції. З іншого боку, якщо ми залишаємо незмінним один вид затрат чи групу затрат і змінюємо решту затрат, то бачимо, що змінювані затрати поєднуються з усе меншою кількістю фіксованих затрат. Тому не дивно, що такі додаткові змінювані затрати дають все менше додаткової про­дукції. Справді, фіксований фактор виробництва (земля) змен­шився щодо змінюваних затрат (праці). Якщо ми будемо і далі збільшувати кількість людей, які обробляють землю, то від більш інтенсивної обробки грунту ми все ще зможемо отримати певну додаткову кількість зерна, але маса цього додаткового зерна буде зменшуватися.

Отже, закон спадної доходності формулюється так: збільшення деяких затрат щодо інших, незмінюваних затрат, приводить до збільшення загальної кількості продукції. Але після певного моменту додаткова продукція, яка отримується від додавання тих самих додаткових затрат, очевидно, буде зменшуватися. Це зменшення додаткового доходу є наслідком того, що нові "дози" змінюваних ресурсів поєднуються зі все меншою кількістю фіксованих ресурсів.

Економія на масштабі і масовому виробництві: виняток з правил

Перш ніж завершити цей розділ, ми повинні звернути увагу на одне явище, яке відрізняється від наших контрольованих змін одного лише фактора. Припустимо, що ми змінюємо "мас­штаб виробництва", тобто одночасно й однаковою мірою збільшуємо всі фактори. У багатьох виробничих процесах по­двоєння всіх видів затрат викликає не подвоєння, а більше зро­стання обсягу продукції. Це явище зветься "зростанням доходності у зв’язку зі збільшенням масштабу виробництва".

Закон спадної доходності завжди поширюється на такі ви­падки, коли змінюються лише деякі фактори, а інші залиша­ються фіксованими. Цей випадок зростання доходності у зв’язку зі зростанням масштабу виробництва не є прямим запе­реченням закону спадної доходності.

Зростання доходності, викликане збільшенням масштабу ви­робництва, або "економія на масовому виробництві"^ часто пов’язане з такими вдосконаленнями: 1) з використанням інших джерел енергії, крім мускульної енергії людей і тварин (енергія води і вітру, пари, електрики турбін і двигунів внутрішнього згоряння, атомна енергія); 2) з використанням автоматичних саморегульованих механізмів (токарні верстати, інструменти, сервомеханізми); 3) з використанням стандартних взаємозамінюваних частин; 4) з розчленуванням складних про­цесів'на прості операції, що повторюються; 5) зі спеціалізацією функцій і поділом праці і з багатьма іншими технологічними факторами. Типовими пркладами поєднання цих різноманітних факторів можуть бути конвейєрна система складання авто­мобілів або історичний шлях розвитку сучасного прядіння і ткацтва.

Розгляд цієї проблеми приводить до висновку, що у кожному з цих випадків економія або збереження мають місце у повному обсязі лише тоді, коли виробляється досить велика кількість продукції: тільки за цих умов виправданим є створення склад­ної виробничої організації.

Економія на масштабі виробництва — досить важливий фак­тор, який пояснює, чому така велика частина товарів, які ми купуємо, виробляється великими компаніями.

Населення як фактор, що лежить в основі будь-якого господарства: тенденція руху народонаселення у минулому і майбутньому

МАЛЬТУЗІАНСЬКА ТЕОРІЯ НАРОДОНАСЕЛЕННЯ

Закон спадної доходності має важливе і цікаве застосування у сфері народонаселення. Наприкінці XVIII ст. молодий англійський священик Томас Роберт Мальтус написав книгу "Досвід про закон народонаселення", видану у 1798 р. Ця книга витримала декілька видань і протягом століття зберегла свій вплив на читачів у всьому світі (включаючи Чарльза Дарвіна, засновника доктрини про біологічну еволюцію). Висновки Мальтуса, які безпосередньо спираються на закон спадної до­ходності, і до сьогодні не втратили свого значення.

Беніамін Франклін встановив, що населення американських колоній, де ресурси були необмеженими, подвоювалося при­близно через кожних 25 років. Мальтус першим звернув увагу на це явище і, виходячи з нього, постулював універсальну тен­денцію зростання населення у геометричній прогресії, коли це зростання не стримується обмеженими ресурсами харчування. Якщо населення зростає у геометричній прогресії, то на землі через певний період часу не залишиться місця, де можна було б стояти.

Все це не справило враження на представників школи вдо­сконалення, таких, як Мальтус старший і Уільям Гудвін. Тоді Мальтус молодший і обгрунтував закон спадної доходності.

Оскільки населення весь час подвоюється, то це рівнозначне тому, що величина земної кулі зменшилась би наполовину, по­ки не скоротилась до таких розмірів, що харчів і засобів існування стало би менше, ніж потрібно для підтримання жит­тя. Внаслідок дії закону спадної доходності виникає тенденція відставання зростання продовольчих ресурсів від зростання на­селення, яке збільшується у геометричній прогресії.

Мальтус не стверджував, що населення буде зростати у такій пропорції. Така лише тенденція, якщо вона нічим не стри­мується. Мальтус, вважаючи це важливим аргументом у лан­цюгу своїх доказів, підкреслював, що в усіх країнах весь час були перешкоди, які стримували зростання населення. У пер­шому виданні своєї книги він звертав увагу на значення фак­торів, що впливають на збільшення смертності: епідемії, голод, війни.

Пізніше він відійшов від своєї похмурої доктрини, давши людству надію на превентивні перешкоди для зростання насе­лення, які впливають на народжуваність. Хоча рух за контроль над народжуваністю часто називають неомальтузіанством, сам Мальтус — священик початку XIX ст. — відстоював лише мо­ральне обмеження, суть якого полягає у доцільності відстрочування ранніх шлюбів доти, поки сім’я не зможе сама себе утримувати. Він проповідував точку зору, що боротьба за існування — це ілюстрація мудрості творця, і нам неважко уявити собі Мальтуса, який обговорював за сніданком зі своєю дочкою питання, чому спадна доходність не дозволяє бідним людям стати розбещеними і лінивими і яка велика користь "цнотливої обітниці безшлюбності".

Це використання закону спадної доходності показує, які наслідки може мати теорія. Ідеї Мальтуса набули значного по­ширення. Його книга використовувалася для обгрунтування су­ворого перегляду англійських законів про бродяжництво, внаслідок чого злиденність розглядалась як результат лінощів, а безробіття — як такий стан, що необхідно зробити найтяжчим. Тред-юніони, на думку Мальтуса, не здатні поліпшити добро­бут робітників, оскільки будь-яке підвищення заробітної плати може послужити лише приводом до розмноження ще до настан­ня такого часу, коли засобів до існування буде вистачати всім.

Пізніші видання його книги спиралися на статистичні дані, складені на основі матеріалів багатьох країн. Проте сьогодні визнано, що доктрина Мальтуса надто спрощує проблему. У своїй аргументації з приводу питання про спадну доходність він зовсім не враховував промислової революції. Тим часом у на­ступному столітті технологічні нововведення швидко зрушили криві виробничих можливостей назовні графіка і зробили мож­ливим досягнення більш високого рівня життя для багатьох лю­дей, хоча досягнення медицини сприяли збільшенню тривалості людського життя і зменшували перешкоди зростанню населен­ня. Не зміг він передбачити і того, що після 1870 р. у більшості країн Заходу, включаючи Сполучені Штати, чисельність сім’ї, яка вимірюється фактичною кількістю дітей, знизилась значно порівняно з біологічною здатністю до розмноження.

Однак зародки істини, які містяться у доктрині Мальтуса, ще зберігають своє значення для розуміння динаміки народонасе­лення в Індії, Китаї та інших частинах земної кулі, де баланс чисельності продовольства є досить важливим фактором.

3.