ОРГАНІЗАЦІЯ ТОРГОВЕЛЬНО-ПРОМИСЛОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Справа Америки—робити бізнес. Келвін Кулідж.

Щоб зрозуміти нашу цивілізацію бізнесу, слід насамперед з'ясувати організацію та функціонування ділового підпри­ємництва. У цьому розділі розглядаються приклади, шо підводять до аналізу сучасної корпорациї, зокрема сучасних, або ’’гігантських", корпорацій.

Великі, малі та найменші підприємства

Домінуючою за чисельнистю формою американського бізнесу є дрібні "індивідуальні володіння", що перебувають у власності однієї людини. Вони існують недовго. А за політикою й економічною силою, сумою активів та сплачуваної заробітної плати, чисельністю зайнятих панівне становище у сучасній еко­номіці США належить декільком сотням "гігантських" корпо­рацій.

Розглянемо, яку роль відіграють у нашій економіці найдрібніші підприємства. У Сполучених Штатах налічується понад 416 тис. власників бакалійних крамничок, і кожен нама­гається заробити на прожиття. Є понад 250 тис. організацій об­слуговування автомобілів, понад 55 тис. аптек¹

Деякі з цих підприємств функціонують успішно, проте більшість з них не дають своїм власникам набагато більше від того, що вони могли отримати, працюючи на іншого з меншим зусиллям та меншим ризиком. Так, у торгівлі бакалійними то­варами на однотипні роздрібні магазини однієї фірми припадає приблизно 45% обігу, а решта розподіляється між незалежними ^{[10] [11]}

крамничками. Більшість незалежних крамниць — це "сімейні" магазини, персонал яких складається з "мами з татом"; обіг цих крамничок не досягає навіть 100 дол. за день. Часто їх відкривають люди, початковий капітал яких дорівнював лише декільком тисячам доларів. Ці кошти становлять менше полови­ни тієї суми, яка необхідна для того, щоб бакалійна крамниця мала обсяг у 150 дол. за день. Слід мати на увазі, що при першо­му обігові власник не зможе заробити навіть мінімальної суми своїми зусиллями.

Звичайно, у різних галузях торгівлі та промисловості потрібні різні суми капіталу. Спорудження сучасної станції об­слуговування автомобілів потребує понад 90 тис. дол. Але якщо орендувати таку станцію у нафтовій компанії, необхідний знач­но менший початковий капітал—приблизно 5 тис. дол.

Для підприємств з високою нормою обігу торговельних цінностей, наприклад овочевих крамничок, потрібний менший початковий капітал, ніж для аптек, магазинів залізного краму та ювелірних, де багато товарів лежать на полицях від 3 до 5 років і у яких "коефіцієнт обігу", тобто відношення суми річних продажів до суми товарних запасів, може бути меншим від оди­ниці.

Підприємство, крім капіталу для його створення, потребує ше й зусиль власника. Фермери працюють у своєму госпо­дарстві 55—65 годин за тиждень, а сільськогосподарські робітники — 45 годин. Хозяїн працює більше годин, ніж той, хто отримує заробітну плату.

Люди завжди прагнуть розпочати власну справу. Вони сподіваються, що їхня справа виявиться успішною. Якщо навіть їм не пощастить заробити більше кількох тисяч доларів на рік, все ж є щось привабливе у можливості будувати власні плани та виконувати різні завдання, до щоденного розв’язання яких дрібний підприємець схильний.

Одноосібна власність.

Щоб краще зрозуміти основні форми організації бізнесу — одноосібну власність, товариство та корпорацію, — слід просте­жити історію будь-якого підприємства, яке спочатку було неве­ликим, а потім перетворилося на солідну корпорацію. Припу­стимо, що ви маєте намір відкрити підприємство для виробниц­тва зубної пасти. Ви одержали добру освіту у галузі хімії, або знайшли одну зі старих формул у "Британській енциклопедії". Щоб стати одноосібним власником, вам не потрібно жодного до­зволу.

Збитки підприємства теж ваші. Якщо сума продажів не по­криває всіх витрат, які ви взяли на себе, у кредиторів може ви­никнути бажання з’ясувати, скільки ви відклали облігацій на навчання сина, скільки коштує ваша стара ферма і т. п. Одно­осібний власник несе необмежену відповідальність за всі борги його підприємства. Все його майно, за винятком незначного мінімуму, може бути конфісковане у компенсацію за борги.

Зростання ділового підприємництва та потреба у короткостроковій позиці

Припустимо, ваше підприємство функціонує успішно. Цс може бути пов’язане з тим, що низька ціна на ваші тюбики зі зубної пастою спонукала роздрібні п’яти- та десятицентові ма­газини якоїсь фірми розмістити велике замовлення на них, щоб продавати їх під своєю маркою. Ви зараз робите більше грошей, ніж сподівалися, але водночас зазнаєте більших труднощів з готівкою, ніж раніше. Чому? Тому, що торговельна фірма не сплачує вам наперед, а ви мусите сплачувати своїм робітникам і постачальникам відразу. Зараз ви вкладаєте гроші і нічого не отримуєте, крім впевненості у майбутніх платежах від отрима­них вами замовлень, крім "незавершеного виробництва” (не ос­таточно виготовленої зубної пасти, порожніх тюбиків і т. п.).

Брак "оборотного капіталу” ви можете певною мірою покри­ти тим, що сплатите за поставки наприкінці місяця або навіть пізніше. Проте існує межа, до якої ваші постачальники трима­тимуть для вас відкритий рахунок. Крім того, нагромадження "зобов’язань по рахунках кридиторів" є дорогим засобом попов­нення коштів.

Де може взяти позику такий одноосібний власник? Ком­панія, що фінансує окремих осіб, зажадає від вас близько 3% за місяць або 40% за рік за невелику особисту позику. Але навіть ця компанія вважатиме за краще надати позику людині зі стабільним заробітком, який у разі несплати можна "заарешту­вати”. Якщо ви маєте незаставлений будинок, то можете під його заставу отримати позику з розрахунку 6%. Удаючися до такої позики, ви наражаєте на небезпеку добробут вашої сім’ї. Але ви можете погодитися на ризик, якщо досить впевнені у майбутньому свого підприємства.

Чому від місцевого банкіра не можна вимагати позики з роз­рахунку 6%? Як правило, комерційні банки не надають "спеку­лятивного капіталу” підприємствам, які ще не здобули доброї репутації. Президент банку ознайомиться з вашими балансови­ми рахунками і виявить, що вони завжди перебували на крайній межі, вам доводилося виписувати чеки, щоб відкласти постійні наполегливі вимоги своїх кредиторів. Як правило, банк вважає за краще надавати тримісячні позики для того, щоб їх викори­стали за призначенням у сезон з найбільшим завантаженням підприємства, а покрили у решту часу. Не слід сподіватися, що ваша справа через 3 міс. буде краще забезпечена готівкою, ніж зараз. До того часу ви знову будете просити про поновлення по­зики; ви про це знаєте, і банкір це знає.

Навіть якщо банк був би вільний від старих упереджень про­ти "строкових позик", які тривають багато років, він не міг би свідомо надавати капітал такому підприємству, як ваше. Яким би надійним не здавалося вам майбутнє вашого підприємства, для банкіра ви лише один з численних підприємців з пре­тензіями. Він знає, що багатьох чекає крах навіть у добрі часи і що майже всі такі підприємства будуть знищені з настанням ве­ликої депресії.

У вас є одна можливість отримати позику у банку. Адміністрація у справах дрібних підприємств (SBA) може схва­лити надання вам позики і тим схилити до цього банкіра. Якщо не можна знайти такого банкіра, SBA в окремих випадках може сама безпосередньо надати вам позику. А у деяких штатах є комісії з розвитку, які мають обмежені фонди для залучення підприємств.

Попрй всі ваші спраби збільшити капітал, підприємство за­знає труднощів у своєму розвитку. Ви вичерпали всі можливості дальшого збільшення позиченого капіталу. Настав час шукати компаньйона.

Товариство

Будь-які дві особи або більше можуть разом утворити това­риство. Вони домовляються, що забезпечать свою частину робо­ти та капіталу, будуть ділити прибутки і, звичайно, збитки та борги. Вони можуть укласти усну угоду; але якщо за допомогою юриста буде складено офіційну угоду про товариство, то це дасть змогу уникнути непорозумінь. Припустимо, що ваш зять в обмін на вкладені ним 25 тис. дол. отримав частину власності. Як і ви, він повинен працювати на компанію, отримуючи, скажімо, 5 тис. дол. за рік, а ви отримуєте 8 тис. дол. Ваша част­ка становить 2/3 усіх прибутків і збитків, обчислених після то­го, як з доходів буде виключено суми, отримані учасниками за свою працю у товаристві і віднесені до витрат виробництва. Його частка —1/3.

Ваш компаньйон вклав 25 тис. дол. готівкою. А що вклали ви у підприємство? У вас є певна кількість не виготовленої оста­точно зубної пасти, а також декілька несплачених рахунків на поставлені вже вами товари. Здається, це не дуже багато.

Проте ви вкладаєте у товариство цінне майно — прибуткові замовлення, секрети виробництва, або те, що зветься ’’вартістю фірми”. Отже, ви вкладаєте потенційне джерело прибутку на суму, скажімо, у 12 тис.

’Так ми зростаємо”

, Ваше підприємство зростає і процвітає. Обидва компаньйони погоджуються щорічно вилучати лише заздалегідь узгоджену суму (яка є нібито заробітною платою) та близько 1/5 своєї час­тки у прибутках, знову вкладаючи у виробництво решту при­бутку. Ви приймаєте рішення вилучати певну частину прибутку, тому що вам потрібна готівка для сплати федерально­го особистого прибуткового податку, яким оподатковується не лише ваша заробітна плата, а й ваша частка у прибутках това­риства.

Чому зростає підприємство, подібне до вашого? По-перше, ви продаєте більше зубної пасти тому, що ваша фірма краще ре­кламується і робиться все більш відомою, а також тому, що ви маєте більше комівояжерів. По-друге, збільшення випуску зуб­ної пасти приводить до економії, пов’язаної зі збільшенням мас­штабів виробництва, і ви можете знизити ціну своєї продукції. По-третє, ще один фактор зростання пов’язаний з "вертикаль­ною інтеграцією”. Ви хочете купити хімічний завод, щоб вироб­ляти власну сировину; одночасно ви стаєте гуртовим торговцем, який продає власну продукцію. Отже, ви функціонуєте у трьох стадіях виробництва. По-четверте, поряд з цим компанія роз­ширюється шляхом "горизонтальної інтеграції*": ви кори­стуєтеся сприятливими обставинами і скуповуєте ряд конкуруючих підприємств, які виготовляють аналогічну зубну пасту. По-п’яте, ви організовуєте виробництво нових додатко­вих продуктів, таких, як, наприклад, мило, губна помада і т. п. Організація під одним дахом нових виробничих ліній поряд зі старими сприяє скороченню накладних витрат, а ваші комівоя­жери переконуються у тому, що вони можуть за один раз одер­жати не декілька, а багато замовлень. По-шосте, ваше під­приємство може зростати і тому, що ви виготовляєте зубну пас­ту кращої якості, ніж інші.

Нові потреби у капіталі та його джерела

Знову підприємтво опинилося у парадоксальному становищі: чим швидше воно зростає та чим успішніше функціонує, тим більше потребує капіталу. 25 тис. дол. нового "власного" капіталу, вкладені у справу, недовго залишалися у формі готівки. Вони швидко були перетворені на такі оборотні засоби, як товари у стадії незавершеного виробництва та обладнання для контор. Частково вони використані для покриття най- невідкладніших зобов’язань.

Залишок було використано для сплати готівкою за фабричну будівлю та устаткування. Різниця між купівельною ціною фаб­рики та сумою готівкового платежу забезпечувалась іпотечним кредитом під заставу майна. Іпотечний кредит був наданий най­ближчою компанією зі страхування життя і повинен сплачува­тися частинами протягом 20 років поряд зі щорічною сплатою 5,5% несплаченої фактично суми позики. Якщо позику не буде повернено своєчасно, власник іпотеки може позбавити того, хто її отримав, права викупити заставу, тобто може привласнити будинок і продати його за ціну, яку йому пропонують. Оскільки платіж готівкою за фабрику становив приблизно 1/4 її ціни, а ціна є результатом угоди, укладеної спочатку, і страхова ком­панія буде щорічно отримувати частину своєї капітальної вар­тості, то ризик, який взяла на себе компанія, не дуже великий. Вона могла би програти лише у тому випадку, якщо у найб­лижчі роки після укладення контракту сталося катастрофічне падіння цін на земельні ділянки.

Незважаючи на те, що прибутки весь час знову вкладаються у справу, розширення підприємства збільшує потребу у капіталі. Але тепер ваш банкір радо надасть вам кредит, потрібний у пожвавлений передріздвяний період. Будь-яка ком­панія з фінансування промисловості (наприклад "Корпорація комерційного кредиту") надасть вам позику під надійні, але ще не сплачені "рахунки дебіторів" (тобто під суми, які ви отри­маєте за продані, поставлені, але несплачені товари). Нарешті банк, який раніше не хотів надавати вам кредит, потрібний, щоб розпочати ризиковану справу, зараз погоджується надати "строкову позику" на 5 років.

Припустимо, що ви потребуєте більшої суми капіталу, ніж та, яку ви можете отримати у кредит. Тоді виникає необхідність залучити новий "власний" капітал. Але для цього слід допустити ще когось до участі у прибутках (і збитках) підприємства. (Як­би ви навіть знайшли установу, яка погодилася надати вам по­зику, не варто було би скористатися з цієї можливості. Ви вже взяли на себе забагато зобов’язань і фіксованих витрат порівняно до того, що залишиться у вас після сплати боргів кре­диторам. Якщо утворяться збитки, це буде тяжко для обох ком­паньйонів, з власності яких віднімаються всі борги).

Недоліки форми товариства

Одна з можливостей збільшення власного капіталу полягає у залученні нових компаньйонів. Чисельність компаньйонів, яких ви можете залучити, нічим не обмежена; у брокерській та банківській справі є товариства, до яких входять понад 100 чол. Проте, коли залучається новий компаньйон або хтось із ком­паньйонів виходить з товариства, повинно створюватися нове товариство.

Зі збільшенням чисельності компаньйонів виникає новий фактор. Кожен компаньйон усім своїм особистим маєтком без обмеження відповідає за борги, спричинені контрактами, укла­деними товариством. Якщо підприємство зазнає краху, то ком­паньйону, якому належить 1 % власності товариства, слід сплатити за рахунками 1%, а решта повинна сплатити 99% відповідно до їхньої частки. Припустимо, що вони не можуть навіть частково сплатити цю суму. Тоді від компаньйона, якому належить 1 % власності, вимагатимуть сплатити за всіх, навіть якщо йому доведеться через це продатр своє майно.

І Ще більш незручним є те, що товариство може бути ліквідоване, якщо один з компаньйонів вважатиме існуючу угоду незадовільною і виявить бажання вийти з нього. Закон забороняє також компаньйонам продавати свою частку новій особі без згоди інших компаньйонів; якщо не вдасться досягти згоди з цього питання, то ліквідація актів товариства, яка дорого коштує, може стати немину­чою.

Ця особливість необмеженої відповідальності пояснює, чому товариства охоплюють переважно невеликі особисті підприємства* Відповідно до принципу "взаємного представниц­тва", включеного до законодавства про товариства, кожен ком­паньйон має досить широкі права діяти як представник, що бере на себе зобов’язання від імені усього товариства. Коли під загро­зою особистий маєток, люди вкрай неохоче вкладають капітал у плутане та ризиковане підприємство, яке вони можуть контро­лювати лише незначною мірою.

Тому сільське господарство та дюздрібна торгівля — єдині сектори нашої економіки, де більше половини підприємницької діяльності здійснюється одноосібними власниками та товарист­вами. Концерни у сфері інвестиційної банківської справи (такі, як "Дж. П. Морган енд K^o ”) твердять, що вони не зареєстровані як корпарація, надаючи тим своїм кредиторам додаткових га­рантій. Але навіть ці концерни пертворилися на корпоративні.

Гігантське підприємство у сфері брокерської комісійної спра­ви "Мерріл Лінч, Пірс, Феннер енд Сміт" зосередило у своїх ру­ках значну частину всіх біржових операцій у Сполучених Штатах. Лише недавно воно було зареєстроване як акціонерне товариство. Протягом тривалого часу воно мало багато основ­них і молодших партнерів. Його досвід свідчить, що перешкоди для великого підприємства, створювані формою товариства, не є непереборними. Проте такі гігантські товариства нині є рідкісним явищем. Необмежена відповідальність і бюрократизм, пов’язаний зі забезпеченням спадкоємності, — це основні не­доліки форми товариства.

Сучасна корпорація

Зі сказаного ви зробили, напевно, висновок, що вам слід ор­ганізовувати корпорацію, а не товариство. Кожен вважає за краще реєструвати корпорацію у тому штаті, де він живе і пра­цює. Проте, якщо корпорація досить велика, ви будете намага­тися заснувати символічне управління у таких штатах, як Делавар або Нью-Джерсі, де з метою залучення нових фірм прийнято досить ліберальне щодо цього законодавство.

Декілька століть тому держава надавала корпоративні привілеї дуже рідко. Парламент або конгрес дозволяв підприємству комунального обслуговування або залізничній компанії утворити корпорацію для певного виду діяльності та здійснення цілком конкретних функцій. Однією з таких привілейованих корпорацій була "Іст-їндіа-компані". Раніше залізничні компанії у нашій країні та за кордоном для отриман­ня привілеїв від законодавчих органів повинні були витрачати стільки грошей, скільки потрібно для спорудження залізничної колії. Проте у минулому столітті поступово утверджувалася думка, що така процедура несправедлива, і було прийнято зако- нодавство про корпорації, згідно з яким право утворювати кор­порацію надавалося майже кожному і майже з будь-якою ме­тою. При цьому не треба було спеціального дозволу законодавчого органу штату або конгресу.

Зараз за невеликий гонорар юрист складе необхідні докумен­ти і передбачить у статуті корпорації такі широкі повноваження та цілі, які тільки можна побажати. Цей статут автоматично за­тверджується штатом.

Розглянемо теїїер, як відбувається створення корпорації сто­совно вашої компанії по виробництву зубної пасти. Ви вирішуєте випустити 20 тис. звичайних акцій корпорації, з яких 6600 будуть вашими, 3300 — вашого партнера, 100 — ва­шої дружини. Решта 10 тис. мають бути продані стороннім осо­бам. Кожна акція повинна мати початкову встановлену вартість у 10 дол., але юрист радить вам зробити їх акціями без номінальної вартості, оскільки остання не має особливого зна­чення.

10 тис. акцій, призначених для продажу, повинні збуватися за допомогою місцевого відділення інвестиційного банку. Ці інвестиційні фірми — просто торговці цінними паперами, і, як і всі торговці, вони отримують прибуток з різниці між купівельною та продажною ціною. Оскільки ваше підприємство невелике, вони будуть посилено торгуватися і, зокрема, змо­жуть твердити, що витрати при продажу акцій будуть велики­ми. Посередники з розміщення цінних паперів можуть запропонувати вам 10 дол. за акцію, сподіваючись продати її за 12 дол. 50 центів. Якщо ви представляли би велику компанію, то могли би наполягати на отриманні 12 дол. 25 центів, a v дея­ких випадках навіть 12 дол. 40 центів з продажної ціни 12 дол. 50 центів, оскільки між різними банківськими інвестиційними консорціумами існує запекла конкурентна боротьба.

Великій компанії інвестиційний банк, напевно, погодився би гарантувати розміщення нової емісії 10 тис. акцій, тобто гаран­тував би купівлю всіх 10 тис. акцій за встановленою ціною. Як­би ринок був неспроможний прийняти всі ці акції від інвестиційного банку за встановленою ним ціною, то не ви, а він зазнав би збитків. Але банк вважатиме ваше підприємство надто малим і неперевіреним, щоб наражатися на ризик, пов’язаний з гарантованим розміщенням. Він забере ваші акції, обіцяючи лише докласти максимум зусиль. Якщо він не про­дасть акції, то ви добудете менший капітал.

Все йде добре, і банк сплачує вам 100 тис. дол. готівкою за акції, які він продав. Вас не цікавлять ні люди, яким банк про­дав акції, ні те, що вони можуть їх перепродати. Прізвища влас­ників акцій реєструються компанією на випадок, якщо акції загубляться, а також для того, щоб ви знали, кому надсилати чеки, дивіденди та запрошення на збори акціонерів.

Кожна акція дає її власникові один голос. Акціонеру нале­жить також частка у прибутках корпорації прямо пропорційно до кількості акцій, якими він володіє. Той, хто має 100 акцій, має 100 голосів і відповідно більшу суму дивідендів.

Сторонні власники 100 тис. акцій вклали на поточний раху­нок компанії 100 тис. дол. готівкою. Але ви з вашим компаньйо­ном внесли не готівку, а еквівалентну суму активів, які приносять прибуток: заводський будинок, устаткування, про­дукцію у стадії незавершеного виробництва та вартість фірми, яка є капіталізованою вартістю передбачуваного "джерела до­даткового прибутку", який складається з фабричної марки підприємства, патентів, секретів виробництва тощо.

До 1929 р. ви могли оцінити вартість фірми разом зі своїм інвестиційним банком на свій розсуд і, можливо, залишили би собі не 10 тис., а 20 тис. акцій. Така практика мала назву ”роз- воднення акціонерного капіталу”. Але тепер будь-яка значна емісія не може здійснюватися без попереднього затвердження Комісії з цінних паперів і біржових операцій (SEC) — регулюю­чого органу, заснованого у період Нового курсу, у 1933 р. Перш ніж схвалити розміщення нових акцій, вона повинна перекона­тися, що емісія не має на меті ввести когось в оману. Проте комісія і не намагається висловити свою думку щодо вартості акцій або підтвердити цю вартість. Тут має силу принцип Caveat emptor — нехай покупець буде обережним!

Переваги та недоліки корпоративної форми

Корпорація розв’язала більшість проблем функціонування товариства. Вона є майже бездоганним механізмом для отри­мання великих сум капіталу. Найважливіше те, що кожен акціонер має тепер обмежену відповідальність. Вкладнику, після того, як він сплатив 12 дол. 50 центів за акцію, не слід по­боюватися, що його особистий маєток може опинитися під за­грозою. Якщо підприємство збанкрутує, то найбільше, що втратить вкладник, — це початковий внесок по 12 дол. 50 центів за акцію.

Важливою обставиною є те, що корпорація — це уявна юри­дична особа, яка створена державою. Корпорація, на відміну від її власників, може бути юридичною стороною у судочинстві. Будь-який чиновник компанії, на відміну від компаньйона това­риства, строго обмежений у своїй компетенції представляти інших власників і зобов’язувати їх фінансовими зобов’язання­ми. Разом з тим корпорація може зберігати "вічну спад­коємність" і існувати незалежно від того, скільки разів у результаті перепродажів або правоспадкоємництва змінювалися власники акцій і яка кількість постійних акціонерів. Жодна з груп акціонерів не може примусити іншу групу продати або збе­регти свій пакет акцій, а для прийняття рішень щодо ведення потрібна не одностайність, а більшість голосів. Оскільки акціонерів багато, то збирати їх часто неможливо. Тому вони обирають правління у складі приблизно 12 чол., які представля­ють їх у проміжках між щорічними зборами. Це нагадує метод, яким демократичні контингенти виборців обирають представ­ників до законодавчих органів, щоб ті діяли від їхнього імені. Проблема збереження демократичного характеру великих кор­порацій дуже складна.

Корпоративне об’єднання має недолік, який поглиблюється в останні роки. Федеральний уряд оподатковує прибутки корпо­рацій. Так, під час війни корпорацію, що процвітає, могли зо­бов’язати сплачувати державі податок на надприбуток у розмірі до 80% її прибутку; корейський конфлікт теж спричинив под­аток на надприбуток. У мирний час більшість корпорацій по­винні сплачувати 52 центи з кожного долара приоутку. (Це на додаток до особистого прибуткового податку, який акціонери сплачують з отримуваних ними дивідендів)¹.

Передбачливі бізнесмени почйнають усвідомлювати, що для дрібного підприємства це надто висока плата за обмежену відповідальність і сприяння залученню капіталу. Тому деякі з них вирішують продовжити справу у формі товариства. Проте прийняття такого рішення ускладнюється тим, що корпоратив­на форма має перевагу при оподаткуванні. У теперішніх зако­нах передбачено, що нерозподілені прибутки корпорацій звільнюються від особистого прибуткового податку; дії закону про особистий прибутковий податок підлягають лише сплачені дивіденди. Багач, кожен долар особистого доходу якого оподат­ковується у 85 центів, може сказати: ’’Чому я повинен сплачу­вати за такими ставками з доходів від товариства? Об’єднаймося у корпорацію, і будемо сплачувати 52% податку^{[XIII] [XIV]} і не будемо сплачувати жодних дивідендів"^[XV].

Щоб уникнути збитків від подвійного оподаткування, корпо­ративна форма може використати такий маневр: вузьке коло власників або привласнюють, або віддають своїм родичам більшу частину прибутків у формі високої платні, пенсій, премій. Міністерство фінансів намагається контролювати такі методи ухиляння від сплати податків шляхом "роздування” вит­рат, проте це дуже складно.

Як корпорація може збільшити капітал

Припустимо, що у результаті вертикального та горизонталь­ного комбінування, випуску нових виробів, економії, пов’язаної з масовим виробництвом, реклами ваша корпорація зростає. Які ви можете застосовувати нові форми фінансування, крім купівлі у кредит і прибутків, що Залишаються після сплати дивідендів?

Облігації. Насамперед ви можете випустити облігації. Це особливий вид боргових зобов’язань, віддрукованих на доброму папері, вартістю в 1 тис. дол. абе іншими купюрами, щоб їх можна було легко продавати та перепродувати. Облігація — це цінний папір, який містить зобов’язання сплачувати певну суму доларів кожних 6 міс. протягом декількох років, поки облігація не вийде у тираж. До цього часу компанія, що випустила облігації, зобов’язується сплатити їхню капітальну вартість за номінальною вартістю. (Компанія має право вимагати повер­нення облігації на декілька років раніше від терміну її погашен­ня, сплачуючи власникам заздалегідь погоджену надбавку до ціни облігації). Доларові платежі, що сплачуються кожних 6 міс. і є процентним доходом з облігації, називають "платежа­ми за купонами”, оскільки власник облігації кожних півроку зрізає з неї певний невеликий купон і надсилає його поштою компанії, щоб отримати проценти.

Купони та капітальна вартість повинні сплачуватися своєчасно, незалежно від того, чи отримує компанія прибуток. Інакше компанія не виконує свої зобов’язання, і її можна при­тягти до суду, як будь-якого боржника. Товариства, як і дрібні корпорації, дуже рідко можуть сподіватися на залучення капіталу шляхом випуску облігацій.

Звичайні акції. Метод фінансування шляхом випуску облігацій протилежний фінансуванню, здійснюваному випу­ском звичайних акцій. Власник звичайної акції -надає власний капітал^[XVI]. Він бере участь у всіх прибутках і прийнятті рішень у справах, але повинен також брати участь і у збитках. Він не мо­же отримувати будь-які дивіденди доти, поки власникам акцій не сплачено належні їм фіксовані платежі. Останні отримують номінально нижчий, зате більш сталий доход. Якщо корпорація не збанкрутіла та їй не загрожує банкрутство, то власник акції не має права контролювати рішення корпорації; однак мудра адміністрація намагатиметься зберегти можливість використан­ня всіх джерел майбутнього капіталу.

Привілейовані акції. Проміжними між облігаціями та зви­чайними акціями є "привілейовані акції*". По них сплачується в кращому випадку встановлений дивіденд, припустимо, передба­чені 4% номінальної вартості акції, незалежно від розмірів щорічного прибутку підприємства. Водночас власник привілейованих акцій швидше отримає свій дивіденд, ніж влас­ник звичайних акцій, навіть, якщо прибуток низький, оскільки, згідно з положенням, він стоїть за порядком після власника облігацій і перед власником звичайних акцій. Останній нічого не отримує, якщо власникам привілейованих акцій не сплачена вся сума дивідендів.

Часто випускаються "кумулятивні" привілейовані акції; як­що протягом п’яти років депресії прибуток був недостатнім для того, щоб сплачувати 4—процентний дивіденд з привілейованої акції, то коли знову приходять добрі часи, ці 20 дол. несплаче- них "нагромаджених" дивідендів (5 ? 4) повинні покриватися до того, як власники звичайних акцій почнуть отримувати будь- які дивіденди. Застосовуються також привілейовані акції, що підлягають викупу та обміну. Перші за певну попередньо вста­новленою ціною компанія може викупити; власники других мають право обмінювати свої акції на звичайні у певній про­порції.

Переваги різних видів цінних паперів

З погляду інвестора, цінні папери — облігації, привілейовані та звичайні акції — можуть бути розміщені у певній послідовності залежно від ступеня зростання ризику, зменшен­ня надійності й як фактора підвищення ймовірності отримання більш високих доходів та придбання капіталу. Зараз облігація може приносити близько 4,5% доходу, надійна привілейована акція — близько 5%.

Оскільки ціна звичайних акцій може підвищуватися і тим сприяти збільшенню капітальної суми, найменший дивіденд, сплачуваний за ними, часто є нижчим від рівня доходу з облігацій. Наприклад, деякі акції, що "зростають", як акції ком­панії "Інтернешнел бізнес мешине’\ приносять значно менший доход, ніж найнадійніші державні облігації.

Не слід вважати облігації абсолютно безпечним видом інвестицій. Як показав досвід, під час депресій багато компаній зазнають банкрутства і не виконують своїх зобов’язань по облігаціях. Вони сплачують лише декілька центів на кожен до­лар. Найбільший ризик, пов’язаний з вкладенням капіталу у корпорацію, полягає у можливому зниженні прибутковості кор­порації, що значно знижує вартість її активів. Трапляється, що компанія піддається "оздоровленню", у результаті чого акціонери втрачають все, що вони мають. Суди можуть призна­чити "ліквідатора" або опікуна для ведення справи, а власникам облігацій вони можуть бути повернуті на суму значно меншу від їхніх початкових вкладень. Одні власники облігацій можуть ма­ти переваги над іншими. Багато вкладників у цінні папери залізниць знають про це з власного досвіду.

Гігантські корпорації

Розглянемо економічне становище найбільших сучасних корпорацій і проблеми, які вони створюють для економіки Cno- лучених'Штатів.

Список 200 найбільших нефінансових корпорацій має вигляд реєстру пошани американського бізнесу. До промислових ком­паній належать "Юнайтед Стейтс стіл", "Бетлхем стіл", "Алюмінум компані оф Америка". "Стандард ойл оф Нью- Джерсі", "Стандард ойл оф Каліфорніа", "Стандард ойл оф Індіана", "Техас компани", "Дженерал моторз", "Крайслер" і "Форд", "Свіфт енд Армор шинт пекінг", "Америкен тобекко" (сигарети "Лайк"), "Р. Дж. Рейнолдз" (сигарети "Кемел") і "Ліпет енд Майерс тобекко" (сигарети "Честерфілд"), "Грейт ат- лантік енд пасифік ті компані", "Ciepc Робек", "Монтгомері Уорд", "Ф. У. Вулворт енд Дж. К. Пенні", "Нешнел деаоГ (Крафт), "Барден, "Проктер енд Гейбл", "Левер бразарз" та ба­гато інших. Серед залізничних компаній — "Пенсільваніа рейл- роуд", "Нью-Йорк сентрал", "Сазерн пасифік" та ін. Список підприємств комунального обслуговування очолює "Америкен телефон енд телеграф компані*. До найбільших фінансових компаній належать "Бенк оф Америка" (Каліфорния), "Ферст нешнел сіті бенк" (Нью-Йорк), "Чейз Манхеттен бенк", "Кон- тинентл Іллінойс нешнел бенк" (Чикаго), "Ферст нешнел бенк оф Бостон", "Метрополітен лайф іншуренс компані", "Пруден- шел лайф", "Еквітебл лайф" та ін. Всього у 1961 р. було понад 80 компаній, чиї активи перевищували 1 млрд. дол.

Про величезну концентрацію економічної могутності у ру­ках гігантських корпорацій свідчать такі факти: вони володіють 40% загальної суми активів усіх нефінансових корпорацій, по­над 1/3 усіх банківських активів і 85% усіх активів зі страху­вання життя. На 200 найбільших корпорацій припадає 1/5 - 1/4 національного багатства, яке приносить прибуток. Один з кож­них восьми робітників зайнятий на їхніх підприємствах. Кож­них п’ять таких корпорацій розпоряджаються більшою сумою, ніж будь-який з 50 штатів.

Могутність цих корпорацій виникла не відразу. їхня питома вага та значення в економіці неухильно зростали після 1900 р. Протягом 30-х років і аж до другої світової війни вони зберегли свої позиції майже на одному рівні. Під час війни під контроль 200 найбільших корпорацій було передано понад половину всіх нових потужностей воєнного виробництва; відношення при­бутків до суми продажів було у них вищим, ніж у наступній, менш значній групі з 800 компаній. Проте у дрібних корпорацій процент прибутковості та зростання був ще більший.

Великий розмір породжує успіх, а кожен успіх викликає но­вий^[XVII]. Проте збільшення розміру наштовхується на певні еко­номічні та політичні перепони. Економічні дослідження виявили хибність поширеної думки, ніби гіганти поглинають все більшу частину сучасної промисловості. Статистика показує, що гіганти дещо здали свої позиції порівняно з тим, що було 50 років тому, коли ’’трестівський рух” ще не викликав анти- трестівський закон Шермана (1890 p.).

Розподіл власності й управління у великих корпораціях

Розглянемо дію внутрішнього механізму однієї з цих гігантських корпорацій. Найбільш дивна їхня властивість — розпорошення власності серед тисяч дрібних акціонерів. У 1961 р. акції ’’Америкен телефон енд телеграф компані” належа­ли 1800 тис. власників. Половина з них мали менше 10 акцій на одного; 1/4 утримувалась у пакетах по 100 акцій у кожному, і ніхто не мав 1% загальної їх кількості. Нью-Иоркська біржа має на меті створення ’’народного капіталізму”, при якому ма­сам належить значна частина власності на капітал суспільства. Зараз 14 млн. чол. є власниками звичайних акцій, але відчутний доход від власності отримує навіть не кожен десятий.

Розпорошення участі в акціогіерному капіталі привело до розподілу власності та управління. Останні дослідження показа­ли, що у типовій гігантській корпорації на все управління — ке­руючих і директорів — припадає лише близько 3% випущених звичайних акцій. Найвпливовіша група меншості акціонерів во­лодіє приблизно лише 1/5 акцій, що дають право голосу. Вва­жають, що така незначна частина більш ніж достатня для збереження ’’дієвого контролю".

Розширення контролю шляхом створення піраміди компаній - власників

Навіть відношення 1 до 5 сильно применшує ступінь контро­лю, який меншість акціонерів здійснює над корпораціями. На додаток до випущених в обіг звичайних акцій корпорація може збільшити капітал на таку суму за допомогою облігаційної по­зики або випуску привілейованих акцій. Крім того, у 20-х роках «поширилася практика продажу звичайних акцій без права голо­су, у той час як контроль над акціями з правом голосу зберігається у руках меншості. Тому часто для утримання конт­ролю досить відношення власних активів до контрольованих 1:10.

Але і цим справа не вичерпується. Той, хто має 100 тис. дол., може сподіватися, що йому вдасться контролювати компанію з активами в 1 млн. дол. Але що станеться, якщо ця компанія з активами в 1 млн. дол. є холдінг-компанією, єдина функція якої полягає у тому, що, володіючи 10% акцій іншої компанії з ак­тивами у 10 млн. дол., вона контролює її? Якщо остання у свою чергу контролює третю компанію з активами у 100 млн. дол.? Так невелика сума на вершині перевернутої піраміди набуде ве­лику суму контролю. Виявляється, що для контролю над акти­вами може бути достатнім відношення власних активів до контрольованих в 1: 1000 або навіть до ще більшого числа.

Таке використання холдінг-компаній можливе не лише тео­ретично. У 20-х роках за їх допомогою створено величезні і складні імперії у сфері комунальних послуг. Лише для того, щоб накреслити схему організаційної структури таких корпорацій, як ’’Ассошіейтед чес енд електрик систем”, потрібно багато книжкових сторінок звичайного формату. З цінними паперами таких холдінг-компаній пов’язані найбільші збитки вкладників після великого біржового краху 1929 р. Дрібні та великі інвестори, які мали бажання купити у чікагського магната Ce- мюеля Інсула акції компанії ”Мідл уестерн ютилітиз”, втратили всі свої вкладення до останнього цента. Враховуючи це, а також з інших міркувань конгрес і Комісія з цінних паперів і біржових операцій прийняли закон про холдінг-компанії у сфері кому­нальних послуг (1935 р.) і тим прирекли такі системи холдінг- компаній; вони поступово почали зникати.

Можна згадати менш драматичний випадок з пірамідою кон­тролю. Сім’я Дюпонів має більшість акцій холдінг-компанії ’’Крістіана секюрітиз компані", яка у свою чергу володіє близь­ко 1/4 акцій з правом голосу гігантського хімічного концерну ”Е. 1. Дюпон де Немур”, якому також належить приблизно чверть капіталу компанії "Дженерал моторз”. Федеральні суди запропонували компанії Дюпона позбутися свого пакета акцій "Дженерал моторз".

Керівництво й управління великими корпораціями

Проблема надання великим корпораціям справді демокра­тичного характеру є досить складною. Донедавна щорічні збори акціонерів відвідували лише чоловік десять. Рішення на щорічних зборах приймаються на основі "доручень". Правління звертається до кожного акціонера з проханням надіслати дору­чення та дозволити використати його голос. Дехто не надсилає відповіді, але все ж відповідей вистачає для кворуму. Комісія з цінних паперів і біржових операцій намагалась удосконалити структуру корпорацій. Щоб дати акціонерам змогу домагатися здійснення своїх побажань, вона наполягала на тому, щоб до тексту доручення було включено пропозиції акціонерів, а також щоб конкуруючі групи могли підтримувати зв’язок з ними.

Донедавна склад правлінь багатьох корпорацій був незмінним. У дрібного акціонера не було змоги впливати на хід справ у корпорації. Тепер відбулися деякі зміни. Постанова Комісії з цінних паперів і біржових операцій надала окремим групам, які перебувають у меншості, право витіснити контро­люючі групи та взяти у свої руки управління. Так, Роберт Янг організував широку кампанію проти управління залізничної компанії "Нью-Йорк сентрал", і йому вдалося домогтися підтримки більшості. Аналогічні баталії відбулись у залізничній компанії "Нью-Хевен". Це дає підставу вважати, що власники акцій почали здійснювати більш демократичний контроль над корпораціями. Часто боротьба за доручення дає змогу виявити, яка з незначних груп, що перебувають у меншості, здійснюватиме контроль.

Чи відбулася революція керуючих?

Усі справи у корпораціях вирішують переважно про­фесіональні адміністратори, які набувають все більшого значен­ня. Капітанів індустрії старих часів з їхніми творчими здібностями та готовністю до ризику, з яким пов’язана ор­ганізація великого підприємства, найменше цікавили проблеми суспільства. Але поступово їх замінили адміністратори нового типу. Навіть якщо вони досягли свого становища абсолютно са­мостійно, вони мають спеціальну освіту та набули навичок уп­равління. Новий професійний адміністратор більш обізнаний у суспільних відносинах і стосунках з людьми. Він неминуче більшою мірою "бюрократ", зацікавлений у збереженні статус- кво такою ж мірою, як і тим, щоб ризикувати. <

Найчастіше президентом корпорації стає найвпливовіша особа. Коли його вік дається взнаки, він може стати головою ра­ди директорів. Іноді голова ради — колишній політичний діяч; разом з невеликою виконавчою або регламентуючою комісією правління директорів він консультує і схвалюєдії президента та віце-президентів.

Безпосередні функції та роль ради директорів різні у різних компаніях і різних групах компаній. Деякі директори — це лю­ди відомі та обрані з міркувань престижу. Інші мають спеціальні знання і беруть дієву участь у виробленні політики компаній. Коли адміністрація була у довір’ї ради, остання не нав’язувала свою думку з питань конкретної політики. Між адміністраторами й акціонерами не буває зіткнення інтересів. Обидві сторони зацікавлені у підвищенні прибутків фірми до максимуму.

Проте з двох важливих питань у них можуть виникати роз­ходження, і суперечки при цьому розв’язуються на користь адміністрації. По-перше, адміністратори можуть законно або незаконно за рахунок акціонерів призначати собі, своїм друзям чи родичам більшу платню, преміювати акціями, сплачувати рахунки^[XVIII]. По-друге, зіткнення інтересів може виникнути у зв’язку з нерозподіленими прибутками. Адміністратори праг­нуть до того, щоб їхня компанія розширювалась і процвітала. Іноді у акціонерів виникають сумніви щодо доцільності нового інвестування прибутків у підприємство замість того, щоб вкла­сти капітал в іншому місці або витратити його на споживчі по­треби. Насправді час від часу виникають такі обставини, що було би доцільним порадити ліквідувати компанію та виплатити акціонерам їхній капітал. Але безсумнівно, що правління саме не припинить своє існування і не усуне себе від справ.

Чи слід засуджувати великі розміри корпорацій?

Чи є великі розміри корпорацій злом? Вороже ставлення до великих корпорацій дуже поширене. ’’Дженерал моторз” або ’’Юнайтед Стейтс стіл” не мають наміру поглинути своїх конку­рентів і захопити, скажімо, 9Z10 відповідної галузі, навіть якщо 6й вони і були спроможні це зробити. Вони побоюються суспільної думки. Чи можна вважати, що це вороже ставлення до великого бізнесу викликане розмірами корпорацій, чи воно спрямоване проти приписуваного монополіям зла, яке пов’яза­не з великими розмірами?

Один з таких*прикладів — справа "А енд П"^[XIX]. Ця фірма, що об’єднує цілу мережу роздрібних продовольчих магазинів, відома своїми низькими цінами. Однак міністерство юстиції по­рушило проти компанії судову справу, обвинувативши її у пору­шенні антитрестівських законів. Крім дрібних порушень, було поставлено питання, чи є злочином зростання підприємства за рахунок підвищення продуктивності та постійного підтримання низьких конкурентних цін. Федеральні суди фактично не виз­нали це злочином.

Інший приклад показує, що вирішувати справи нелегко. У 50-х роках пройшла хвиля злиттів: так, в автомобільній про­мисловості "Неш" з’єднався з "Гудзоном", "Студебекер" з "Пак­кардом". До злиття часто спонукали податкові міркування, а іноді воно було спричинене прагненням фірми підняти свою ефективність, щоб бути спроможними конкурувати з "Джене- рал моторз" і "Фордом". Чи справді такі злиття ведуть до по­слаблення, а не посилення конкуренції, навіть якщо вони і створюють більше об’єднане підприємство? (Чи не припустився помилки міністр юстиції, заборонивши злиття компаній ^hБетле­хем стіл" і "Янгстаун стіл"?).

Для виготовлення атомної бомби уряд уклав контракт з ком­панією "Дюпон" з умовою надбавки І дол. до витрат виробницт­ва. Наукові секрети компаній "Дженерал електрик" і "Уестерн електрик" неоціненні для виробництва як мирної, так і воєнної продукції.

Широко відомий спеціаліст Шумпетер писав: "Сучасний рівень життя мас формувався у період відносної свободи дій "ве­ликого бізнесу". Якщо перелічити всі предмети, що входять до бюджету сучасного робітника, і простежити починаючи з 1899 р. динаміку їхньої вартості, виражену не до грошей, а до кількості робочих годин, які потрібні для їх купівлі, тобто у гро­шових цінах кожного року, поділених на погодинні ставки за­робітної плати кожного року, то не можуть не здивувати темпи прогресу, які, якщо врахувати значне поліпшення якості то­варів, були вищими, а не нижчими, ніж будь-коли раніше... Але й це ще не все. Тільки-но ми переходимо до деталей і звер­таємося до окремих товарів, у виробництві яких досягнутий найзначніший прогрес, сліди ведуть не до дверей фірм, які діють за умов відносно вільної конкуренції, а просто підводять до две­рей великих концернів. їм же значною мірою зобов’язані своїм прогресом і конкуруючі сектори, як це видно на прикладі сільськогосподарського машинобудування. 1 у нас виникає підозра, що з великим бізнесом пов’язане створення цього рівня життя, а не затримка його зростання".

Ця обставина наводить на думку, що у майбутньому пробле­ма полягатиме, напевно, не у виборі між великими моно­полістичними корпораціями і дрібними конкурентами, а швидше у вишукуванні шляхів удосконалення соціальної та економічної діяльності великих корпоративних об’єднань. Ви­користати величезну творчу силу сучасних великих корпорацій для блага суспільства — така мета на наступні роки.

Висновки

А. Форми організації торговельно-промислової діяльності

1. Чисельність підприємств у США збільшилась від того, що нових підприємств відкривається більше, ніж закривається ста­рих. Переважно це малі одноосібні господарства у сфері роздрібної торгівлі та сфері послуг. Плинність цих підприємств велика.

2. Слід розуміти, як зростає підприємство, які його потреби та можливості отримання короткострокових і довгострокових позик і у чому переваги та недоліки корпоративної форми порівняно а одноосібною власністю та товариством.

/

Б. Сучасна корпорація

3. Слід також ознайомитися з основними юридичними пра­вами корпорації і загалом з властивостями облігацій, привілейованих і звичайних акцій.

4. Докладного вивчення потребують проблеми, породжувані розподілом власності та управління, а також великою концент­рацією економічного багатства та монопольної влади у сучасних гігантських корпораціях.

Аналіз балансів істотно полегшує розуміння економіки.

Додаток

Елементи бухгалтерського обліку

Баланс підприємства. Цей баланс складається раз на рік або частіше. Він є ’’моментальною фотографією” стану підприємства на певний день, звичайно останній день року. Всім активам бе- лансу у вартісному виразі обов’язково повинна точно відповідати загальна сума зобов’язань або власності. Вартості будинку у 10 тис. дол. повинна дорівнювати чиясь претензія на володіння цим будинком, яка складається зі 7 тис. дол. зо­бов’язань кредитору та 3 тис. дол., що є власністю володаря бу­динку.

Будь-який баланс підприємства має основою таку то­тожність: вартість активів ? вартості всіх зобов’язань або влас­ності, або: активи ? зобов’язання • власний капітал підприємства.

Баланс підприємства завжди повинен бути врівноважений, і "власний капітал підприємства", тобто власність майна за ви­нятком зобов’язань пристосовується до підтримання цієї рівноваги.

Щоб пояснити це, припустимо, що злодій вкрав усю касову готівку, а пожежа знищила чверть товаро-матеріальних запасів. Бухгалтера це не засмутило. "Загальна сума активу скоротила­ся на 40 тис. дол., — скаже він. — Пасив залишається без змін. Я повинен списати з рахунків 40 тис. дол. власного капіталу підприємства, залишивши 160 тис. дол." Так здійснює бухгал­тер облік.

Навіть цей нескладний баланс показує ряд цікавих фактів. Насамперед статті активу розрізняють відповідно до того, чи можна протягом одного року за допомогою звичайних операцій пертворити їх на готівку; якщо можна, то їх відносять до кате­горії оборотного капіталу, якщо ні — до категорії основного капіталу. Пасив поділяється на короткострокові та довгостро­кові зобов’язання залежно від того, чи термін їх погашення — у межах одного року.

Підсумкові суми сторін балансу підприємства повинні дорівнювати одна одній, проте жодна окрема стаття на одному боці балансу не дорівнює точно будь-якій статті на іншому його боці. Так, сума зобов’язань по облігаціях не відповідає вартості устаткування або виробничих споруд, а розмір акціонерного капіталу не дорівнює сумі грошової готівки. Єдине, що можна безпомилково стверджувати, коли йдеться про баланс підприємства, — це те, що кредитори претендують на певну вартість майна підприємства, а його власники — на решту май­на за винятком зобов’язань.

Більшість частин балансу більш або менш зрозумілі. Грошо­ва готівка складається з розмінних монет, банкнотів і грошового депозиту в банку. Це єдина стаття активів, вартість якої визна­чена точно, а не наведена за оцінкою. Решта оцінок базуються на припущеннях. Проте всі бкхгалтерські оцінки повинні відповідати передбачуваному призначенню або застосуванню даного активу. Якщо підприємство функціонує, а не перебуває у стадії ліквідації, то бухгалтер буде обережним і не оцінюватиме сумнівні активи за низькими цінами, які можна було би встановлювати при примусовому розпродажу. Він швидше оцінить їх за цінами, за якими вони обійшлися ком­панії при її звичайних операціях.

Деякі консервативні компанії при оцінці запасів виходять або з початкової, або з їх поточної ринкової вартості залежно від того, яка з них нижча. Особливо складні проблеми виникають тоді, колиціни на матеріали змінюються щомісяця. Як нам слід обчислювати витрати виробництва на хімічні продукти, викори­стовувані при виготовленні зубної пасти — за початковою ціною цих елементів, які фактично вже використані і були за­куплені раніше за іншими цінами? Чи слід визначити ці витра­ти на основі цін, сплачуваних тепер за хімічні продукти, оскільки купуємо їх взамін використаних? Це два можливих метода оцінки товаро-матеріальних запасів^[XX].

Прибутки значно різнитимуться залежно від того, який з цих методів використано у період інфляції та період дефляції. Істотною буде різниця і у прибутковому податку. Тому уряд ви­магає зупинитися на одному з методів і дотримуватися його послідовно.

Складною проблемою є визначення вартості не нових, а діючих устаткування та виробничих споруд, частково знецінених часом.

На правому боці балансу, де розміщено статті пасиву, рахун­ки до оплати є сумою заборгованості за куповані і відповідно оцінені товари. Векселі до платежу — це боргові зобов’язання перед банками або фінансовою компанією. Зобов’язання перед федеральною адміністрацією у справах дрібних підприємств, наведені у рубриці ’’довгострокові зобов’язання", — це п’ятирічна позика, надана або гарантована цією адміністрацією, а зобов’язання по облігаціях — довгострокова позика, розміщена з розрахунку 3% з терміном погашення у 15 років. (Зауважимо: те, що з’являється у пасиві для даної ком­панії, може у інших бути в активі).

Рахунок прибутків і збитків або рахунок результатів

Динаміка доходів протягом року відбивається у рахунку ре- зультатів. Покажемо його на умовному прикладі:

1∞

Отже, валовий прибуток ? валовій виручці = валовим витра­там (це основна рівність рахунку результатів).

Це положення легше з’ясувати, якщо спочатку не брати до уваги цифри у статті ’’витрати виробництва реалізованих то­варів" (зміщена вліво колонка цифр) і розглядати лише цифри правої колонки. Сума платежів становитиме 240 тис. дол., а витрати виробництва реалізованих товарів — 170 тис. дол. Після вирахування ще 14 тис. дол. на торговельні та адміністративні витрати залишається ще 56 тис. дол. чистого поточного прибутку від операцій. Від цієї суми слід відняти 19 тис. дол. на сплату процентів і податків, після чого залишається 37 тис. дол. чистого прибутку. Слід ще відняти 2 тис. дол. по привілейованих і 5 тис. дол. по звичайних акціях, і підприємство утримує у себе. ЗО тис. дол. чистого прибутку (відрахування у резервний капітал).

У лівій колонці, поряд зі статею "амортизаційні відрахування", перелічено витрати фірми на матеріали, робочу силу та ін. Загальна сума витрат на ці статті (175 тис. дол.) ста­новить всі витрати виробництва. Сума товаро-матеріальних за­пасів за станом на 1 січня додається до суми витрат виробництва, а сума запасів на кінець року віднімається. Ре­зультат є витратами виробництва реалізованих товарів. Яка різниця між цими термінами і для чого знадобилася поправка на зміну суми запасів?

Фірма почала рік, маючи запаси сировини та готової про­дукції на 80 тис. дол. Протягом року вона збільшила запаси ще на 5 тис. дол. Ми припустилися* б великої помилки, якби віднесли всі витрати виробництва до фактично реалізованої продукції. Насправді певна частина цих витрат стосується то­варів, призначених для продажу лише у майбутньому. Ігноруючи цей факт, ми би завищили витрати виробництва то­варів, реалізованих у цьому році, відняли забагато зі суми чис­тих продажів і зменшили би прибутки цього року.

Все виглядало би просто, якби сума товаро-матеріальних за­пасів скоротилася. Ми ввели би себе в оману, якби не врахува­ли, що витрати виробництва реалізованих у цьому році товарів були більшими від суми грошей,, яку ми сплатили за робочу си­лу, а також іншим фірмам. Тим самим ми ігнорували би витра­ти виробництва тих товарів, які належать до використаних і невідшкодованих товаро-матеріальних цінностей.

Отже, для отримання реальної суми витрат виробництва ре­алізованих товарів слід скоригувати цифру витрат виробництва: якщо обсяг товаро-матеріальних запасів наприкінці року пере­вищує їх обсяг на початку року, то слід відняти суму цього при­росту, а якщо запаси протягом року зменшилися, то суму, на яку вони скоротилися, слід додати до витрат виробництва.

Проте бухгалтер не відніме відразу 5 тис. дол. зі загальної су­ми витрат виробництва у 175 тис. дол., а зробить це у два захо­ди. Спочатку він додасть суму товаро-матеріальних запасів на початок року, а потім відніме суму на кінець року. Але він не буде оперувати різницею між цими двома сумами. Переваги та­кої процедури в її стандартності, у тому, що вона залишається тією самою незалежно від того, чи збільшилась або скоротилася сума товаро—матеріальних цінностей. Інакше сума їх змін по­винна була би або додаватися, або відніматися. Водночас засто­совуваний бухгалтером метод чітко виявляє різницю у розмірах товаро-матеріальних запасів до всієї суми запасів.

Статті рахунку результатів відбивають рухомі потоки, це кінематографічна дія. Статті балансу характеризують статич­ний стан у кожний момент, це фотографія.

Амортизація

Устаткування використовується повністю. Правильну, а не перекручену картину чистого доходу або прибутку можна отри­мати лише за умови, якщо витрати на устаткування роз­поділяти рівномірно протягом всього його життя. З часом, в міру використання устаткування, його вартість знижується; з почат­кової ціни, коли воно було новим, воно знецінюється до вартості брухту. Враховуючи це, бухгалтер списує вартість елементів ос­новного капіталу, користуючись однією з формул послідовних списань. Не маючи змоги докладно описати різні методи, що при цьому застосовуються, розглянемо лише два найпоши­реніші.

Перший має назву "прямолінійної амортизації". Припусти­мо, у вас є вантажний автомобіль, початкова вартість якого ста­новила 10000 дол., а тривалість економічного життя — 10 років. Після цих 10 років фізичне життя автомобіля може тривати, але його використання у господарстві вже недоцільне через його не­надійність і високі експлуатаційні витрати. Припустимо, що його вартість як брухту наприкінці десятого року становить IOO дол. Тоді відповідно до методу прямолінійної амортизації щорічно списуватиметься на амортизацію 1/10 від 10 тис. дол. (це та сума, на яку знизилася вартість вантажної машини за весь час її життя). Отже, щороку будуть здійснюватися аморти­заційні відрахування на суму в 1 тис. дол.

Другий метод — це метод швидкої початкової амортизації. Він особливо поширився після того, як був санкціонований за­коном 1954 р. про податки. Замість рівномірного списання вар­тості нових активів за методом прямолінійної амортизації фірми можуть застосовувати або "метод залишку, що знижується", або "метод суми однозначних чисел", який, значно прискорюючи списання у початковий період, частково нагадує метод залиш­ку, що знижується. Розглянемо останній. Візьмемо для прикла­ду вантажний автомобіль з початковою вартістю у 10 тис. дол. і терміном функціонування 10 років. Припустимо, що вартість брухту незначна і нею можна нехтувати. Замість того, щоб спи­сати на амортизацію після першого року 1/10 вартості грузови­ка, закон 1954 р. дозволяє вам відрахувати відповідно до методу залишку, що знижується, суму, у два рази більшу, або 2 ? 10% ^β 20%, за перший рік. Так ви можете звільнити від податку значно більшу суму. Звичайно, ви можете щороку списувати цю суму, тоді вартість автомобіля впала би до нуля уже через п’ять років, тобто до середини терміну його роботи. Метод залишку, що знижується, дає вам змогу списувати щорічно 20% залиш­кової, або балансової, вартості. Отже, після другого року ви спи­суєте 20% залишкової вартості у 8 тис. дол., або 1600 дол. Після третього року ви списуєте 20% зі залишку в 6400 дол. Так три­ває далі. Можна підрахувати, що до середини терміну корисної роботи активу вам дозволили з метою податкових знижок спи­сати майже 2?3 його вартості,.а не половину, як за методом пря­молінійної амортизації. У наступні роки метод залишку, що знижується, стає менш щедрим, і так відбувається компенсація його щедрості у початковий період^[XXI].

Сума амортизації обчислюється звичайно за допомогою пев­ної формули, яка вважається більш або менш точною. Але кож­ний бухгалтер знає, що насправді ці оцінки неточні, базуються на довільних припущеннях. Він заспокоює себе такими міркуваннями: по-перше, наближений метод амортизації, як і неточний годинник, краще, ніж коли його немає; по-друге, врешті-решт все влаштується, попри помилки в обчисленні амортизаційних відрахувань. Розглянемо, чому помилка у виз­наченні амортизаційних відрахувань має тенденцію до самоко- ригування. Припустимо, що вантажний автомобіль функціонує не І0, а 15 років. У такому випадку протягом перших 10 років ми завищували затрати на амортизацію. Але на одинадцятому році, як і в наступні роки, не будуть здійснюватися жодні амор­тизаційні відрахування, оскільки вартість вантажного авто­мобіля уже була списана і доведена до вартості брухту до кінця десятого року. Тому далі прибутки будуть завищуватися тією ж мірою, якою'вони зменшувались у попередні роки. У цілому за 15 років ми отримаємо майже те саме. Виняток становлять лише податки. Різні методи амортизації мають своїм результатом різний розподіл доходів у часі та, отже, структуру прибуткового податку, яка різниться у часі. Бізнесмен віддає перевагу такому методу амортизації, який забезпечує більш рівномірний роз­поділ прибутків у часі, щоб сплатити прибутковий податок за якнайнижчою ставкою та покривати збитки за рахунок прибут­ків. Він надає перевагу також методу, який дає йому змогу яко­мога далі відставляти день сплати податків.

Тому багато корпорацій скористалися з дозволу уряду за надзвичайних обставин списувати вартість оборонних заводів протягом 5 років. Вони радо зустріли можливість занижувати свої оголошені прибутки за рахунок амортизаційних відрахувань у період надзвичайних оборонних зусиль, коли прибутки дуже високі. Корпорації охоче погодилися з планом "прискореної амортизації", щоб відставити отримання при­бутків з цих надзвичайних років на наступні, коли податкові ставки, як вони сподівалися, будуть нижчими.

Державна скарбниця не дає змоги корпораціям маніпулювати амортизаційними відрахуваннями з метою ухи­ляння від податків. Компанія може обрати будь-який метод, але, обравши його, мусить дотримуватися постійно. Зараз ба­гатьох турбує вплив оподаткування на "капітал, що нара­жається на ризик". Вони вважають, що якщо державна скарбниця буде ліберальнішою та дозволить компаніям швидше списувати їхнє устаткування, дозволивши тим самим економи­ти на податках, то це дасть змогу збільшити капіталовкладення у виробництво верстатів і підвищить зайнятість.

Зв’язок між рахунком результатів і балансом підприємства. Тепер слід встановити зв’язок між тим, що відбулося протягом року та відбито у рахунку результатів, і балансом підприємства на початок і кінець року. Розглянемо баланс умовної корпорації на кінець першого року її діяльності. Корпорація процвітає. Її власний капітал — різниця між загальною сумою активу та за­гальною сумою пасиву — за звітний період зріс на ЗО тис. дол. Цей приріст точно дорівнює сумі доходів, або прибутків, при­значених для власників звичайних акцій, але не сплачених їм у вигляді дивіденду. Або, як відбито наприкінці розглядуваного нами рахунку результатів, він дорівнює 35 тис. мінус 5 тис. дол., тобто ЗО тис. дол. нерозподілених прибутків.

Після операцій протягом року ми отримуємо новий баланс підприємства:

Певна стаття власного капіталу повинна бути збільшена на ЗО тис. дол. Це ніякою мірою не підвищить рахунок акціонерного капіталу по привілейованих акціях, оскільки власники таких акцій не можуть претендувати на прибуток корпорацій, що залишається за винятком зобов’язань, а нові акції не випускалися. Можна передбачити, що ці ЗО тис. дол. до­дано до рахунку акціонерного капіталу за звичайними акціями. Проте і цього не було зроблено. Рахунки акціонерного капіталу зберегли свій початковий номінал, або емісійну вартість.

Відкриття нового рахунку, що зветься "залишок”, — або іноді нерозподілений прибуток, або прибуток, утримуваний на підприємстві, — точніше показує, яка частина приросту "вар­тості за торговельними книгами”, або власного капіталу, утво­рилася у результаті зворотного вкладення нагромаджених протягом ряду років нерозподілених прибутків.

Термін "лишок” може стати джерелом помилкових поглядів. Він звучить як щось непотрібне або зайве, або часто як велика сума зайвих грошей, на яку акціонери або робітники компанії можуть зазіхати. Насправді лишок не має ніякого відношення до рахунків активу, ще меншою мірою він є фондом ліквідної готівки. Він показує частку власності в активах корпорації, крім і понад зобов’язань кредиторам і початково випущеного за пере­дплатою акціонерного капіталу.

Ми повинні знову застерегти проти спроб ув’язувати між со­бою конкретні статті на обох сторонах балансу підприємства. Збігаються лише підсумкові суми. Навіть не можна точно сказа­ти, як було використано ЗО тис. дол., вкладених знову у підприємство або доданих до резервного капіталу. Збільшення резервного капіталу повинно супроводжуватися збільшенням активу та (або) зменшенням зобов’язань.

Але не слід вважати, що прибутки корпорацій нагромаджу­ються у формі готівки, ніби в останній день року, якраз до того, як правління директорів встановить розміри дивіденду, є 35 тис. дол. готівкою, які можуть або сплачуватися акціонерам, або знову вкладатися у підприємство. У нашому прикладі весь не­малий прибуток в основному виражено у формі нових активів або скороченні пасивів. Компанія змогла би сплатити готівкою дивіденди на суму трохи більшу від 5 тис. дол. Це не примусило б її істотно змінити свої фінансові рішення, тобто знизити темп зростання виробництва, продати збитково частину свого устат­кування та запасів або функціонувати з мізерною касовою готівкою.

Резюме з приводу зв’язку між основними бухгалтерськими звітами. Отже. 1) баланс підприємства дає моментальну фото­графію фінансового стану; 2) рахунок результатів показує потік продажів, витрат і доходів протягом року або іншого звітного періоду; 3) зміну загальної суми власного капіталу підприємства за звітний період, яка виявляється при порівнянні нового і старого балансів, можна встановити також при розгляді зміни у резервному капіталі, що відбито наприкінці останнього рахунку результатів. Якщо випущено нові звичайні акції, то це можна виявити при зіставленні двох балансових звітів.

Слід констатувати, що проміжний рахунок результатів не дає ключа до розгадування певних змін, яку відбулися в окре­мих статтях нового балансу підприємства порівняно з рівнем попереднього періоду.

Резерви та Фонди. Новий баланс підприємства у більшій своїй частині дуже подібний до старого. Протеу ньому містяться статті, яких не було у попередньому балансі. Серед статей паси­ву є нова у 13 тис. дол. — "резерв для сплати боргів". Податки, які корпорація має сплачувати державі щоквартально, є такою ж мірою короткострокові зобов’язання, як і рахунки до оплати та векселі до платежу.

Цю статтю краще назвати "податки до оплати", оскільки сло­во "резерв" наводить на думку про запас готівки, що зовсім не відбиває ця стаття. Резерв для сплати податків — частина за­гальної суми активів компанії, призначена для особливого кре­дитора. бона нагадує про те, що власний капітал володарів насправді менший, ніж зазначено, на суму податків, які нале­жить сплатити. Існують три основні види резервів, і жоден не є запасом готівки або ліквідних активів.

Розглянемо нові статті на боці активу^[XXII]. Насамперед зус­трічаємо статтю "амортизаційний фонд для відшкодування ус­таткування", розміщену між статтями основного та оборотного капіталу. Це актив, який складається, скажімо, з 3-ироцентних державних облігацій, придбаних для того, щоб мати частину грошей для закупівлі нових машин для заміни старих. Корпо­рація могла би змінити свої наміри та використати облігації амортизаційного фонду для будь-якої іншої мети, проте, напев­но, вона цього не зробить. Амортизаційний фонд — це фонд ліквідних активів, відкладений для особливих цілей у майбут­ньому.

Несподіванки трапляються, коли ми переходимо до основно­го капіталу. З викладеного про амортизаційні відрахування у рахунку результатів можна було сподіватися, що виробничі спо­руди та устаткування становитимуть у сумі 280 тис. дол. Чому? Тому що на початок року їхня вартість дорівнювала 300 тис. дол., протягом року устаткування не купувалося, і за цей час нагромадилося 20 тис. дол. амортизації як частини необхідних витрат виробництва.

Чому у такому випадку основний капітал зазначений у ново­му балансі за старою вартістю у 130 тис. дол. і 170 тис. дол.? Уважніше розглянувши баланс, переконаємося, що це не так. З номінальної вартості устаткування у 130 тис. дол. віднімаємо амортизаційні відрахування (або резерв). Тому на статті ’’устат­кування” залишається лише 115 тис. дол. Подібно до цього зі 170 тис. дол. початкової вартості виробничих споруд віднімаються амортизаційні відрахування у розмірі 5 тис. дол. Проте бухгалтер викладає справу обхідним шляхом: замість то­го, щоб написати ’’два”, він пише ’’чотири мінус два".

Насправді він має для цього поважні підстави. Грамотний бухгалтер знає, що його оцінки амортизаційних відрахувань є результатом приблизних підрахунків. Якщо він висловив при­пущення, що сума кінцевої вартості устаткування 115 тис. дол., суспільство не знатиме, чи можна довіряти цій цифрі. Тому він фіксує початкову вартість у 130 тис. дол., яка точно відповідає дійсності, а потім ретельно відокремлює свої припущення від фактів і віднімає з цієї суми амортизаційні відрахування. Тепер суспільство може з більшою довірою ставитися до кінцевої суми 115 тис. дол. й оцінити її обгрунтованість.

Отже, амортизаційні відрахування — це не суми грошей і не амортизаційні фонди ліквідних активів, які можуть бути вико­ристані для відшкодування, а відрахування зі завищеної вар­тості активів. Знижка на амортизацію виробничих будівель і споруд у 5 тис. дол. — це поправка до їхньої початкової вартості. Якои ми її не зробили, то ми завищили би вартість будівель, що залишилася. Ця поправка потрібна для того, щоб штучно не за­вищувати вартості активів і власного капіталу підприємства. Її слід сносити незалежно до того, чи одночасно відкладаються якісь суми до амортизаційного фонду для відшкодування зно­шеного майна. Зазначимо, що для будівель і споруд немає амор­тизаційного фонду і амортизаційний фонд для заміни устаткування становить лише 1/3 оціненої суми його зносу.

Американські підприємства рідко відкладають значні суми до амортизаційного фонду на заміну устаткування. Причина цього полягає у тому, що державні облігації, які швидко ре­алізуються, дають максимум декілька процентів доходу, а капітал, вкладений у компанію, дає значно більше^[XXIII].

Ми розглянули два види резервів: по-перше, резерв зо­бов’язань, зокрема резерв для сплати податків, який є звичай­ним зобов’язанням на цілком визначейу суму, і, по-друге, резерв оцінки майна, який є не більш ніж простим відрахуванням зі завищеної вартості майна. Є ще третій вид — "резервний капітал", який також не слід ототожнювати зі сумою готівки. Іноді фірма, відкладаючи частину свого нероз­поділеного прибутку, надає її різних назв, щоб у акціонерів не виникло наміру за допомогою махінацій домогтися вищих пла­тежів по дивідендах. Наприклад, компанія могла би відкласти до резерву 1/3 від ЗО тис. дол. нерозподілених прибутків для дослідницьких робіт. Ці 10 тис. дол. резерву є готівкою, або ліквідним капіталом, не більше, ніж нерозподілені прибутки або інший вид резерву. їх ніколи не слід ототожнювати з фон­дом*

"Невідчутні"^ активи. Актив може бути і невідчутним. Щоб переконатись у цьому, звернімо уваїу на патенти. Припустимо, що йдеться про патент на новий хімічний процес і що нам над­ано виключне право на виробництво протягом 17 років. Такий патент потребує грошей. Після 5, 10, Iz і 16 років і наближення до кінця 17-річного терміну дії патенту його вартість знижу­ється. Тому до нього повинна завтосовуватися певна формула знецінення так, як би йшлося про вантажний автомобіль.

Ціна Фірми та монопольна влада. Ми навели приклад з па­тентами як ілюстрацію того, що є "невідчутними активами". Припустимо, що наша компанія поглинула конкуруючу. Ця го­ризонтальна комбінація зміцнить наше монопольне становище та підвищить прибутковість. Тому ми погодилися купити кон­куруючу компанію, сплативши за неї більше, ніж коштують її малоцінні активи, які складаються лише з незначних товаро- матеріальних запасів. Можливо, що частину ціни отримали як прибутки ті, хто створив це невелике монопольне об’єднання.

Прикладом перетворення здатності отримувати прибутки у капітал є утворення Дж. П. Морганом гігантської "Юнайтед Стейтс стіл компані" на межі між XIX і XX ст. Він скупив стале­ливарні заводи Карнегі й об’єднав їх з десятком інших володінь. Але в економіці, як і в атомній фізиці, ціле перевищує суму складових частин. Після того як Морган об’єднав ці підприємства, він виявив, що у нього є близько 130 млн. дол. до­даткового капіталу. Хто зазнав втрат у результаті цієї операції? Звичайно, не Карнегі і не Морган. Навіть ті, хто купив акції* не мають підстав скаржитися на їх "розводнення", оскільки протя­гом багатьох років вони отримують достатній доход на свої вкладення. Продати їм акції за державною ціною (без "розвод­нення") означало би, по-перше, зробити подарунок у вигляді зрослих прибутків концерну та, по-друге, надати їм привілеї на перепродаж акцій за більш високими цінами, ніж ті, які можна було отримати на конкурентному ринку на акції, які приносять такий високий дивіденд. (З точки зору чинних у той час правил у такому об’єднанні не було нічого незаконного чи амораль­ного).

Проте нашого бухгалтера аж ніяк не турбують такі проблеми суспільної політики та політичної економії, як питання, чи буде споживач тепер купувати за вищою ціною.

Якщо ці активи не існують, їх треба створити. Назвемо їх "ціною фірми". Те, що сховано за цією назвою, часто включа­ють до інших статей активу. Ціна фірми є різницею між тим, що компанія сплачує, купуючи іншу компанію, і тим що вона отри­мує у формі відчутних активів.

Нарешті слід зупинитися на деяких цікавих зв’язках між економікою та бухгалтерським обліком. Насамперед будь-який баланс підприємства оснований на оцінці активів, яка є однйм з основних питань теорії капіталу і процента. Уся наша статисти­ка,національного доходу базується на бухгалтерських даних про продажі, витрати і т. п. Бухгалтерські дані про витрати вироб­ництва відіграють важливу роль у процесі ціноутворення. Бух­галтер має справу з грошовими величинами; економіст прагне глибоко дослідити реальні величини, що лежать в їх основі. Бухгалтер розуміє, що його звичайні методи рахівництва, особ­ливо у період сильної інфляції або дефляції, можуть мати не­сподівані результати.

Прикладом цього може бути проблема амортизації при змінюваному рівні цін. Припустимо, що ціни різко підвищилися. Якщо я продаю свій товар за таку ціну, яка по­криває витрати на робочу силу та інші витрати виробництва, а також амортизаційні відрахування, ви можете думати, що я за­лишаюся лише без жодного прибутку. Але насправді я продаю свою продукцію з реальними збитками, тому що, коли машини та будівлі вийдуть з ладу, я не буду мати достатньої кількості грошей, щоб поновити їх за новими, вищими цінами. Отже, слід уникати фіктивного грошового завищення справжніх прибутків у період зростання цін і фіктивного заниження прибутків у період падіння цін.

Наведемо список бухгалтерських понять, які слід засвоїти.,

1. Основне балансове співвідношення між активами, зо­бов’язаннями та власним капіталом підприємства; поділ активів на оборотний і основний капітал, зобов’язань — на короткост­рокові та довгострокові, акціонерний капітал і резервний капітал.

2. Характер рахунку результатів (або рахунку прибутків і збитків) і зв’язок між наведеним у ньому кінцевим нероз­поділеним прибутком і змінами у сумі залишків за останнім ба­лансом підприємства.

3. Проблема амортизації у цілому — як вона розглядається у рахунку результатів як складова частина необхідних витрат, що не підлягають витрачанню, та як вона розглядається у балансі підприємства як вирахування з навмисно завищеної вартості майна; логіка основних методів визначення амортизації.

4. Відмінність між фондом або запасом ліквідних активів та трьома видами резервів; суть таких "невідчутних" активів, як патенти або ціна фірми.

6.