ТЕОРІЯ ВИРОБНИЦТВА ТА ГРАНИЧНИХ ПРОДУКТІВ

Рівності, складені у граничних величинах, які характеризу­ють таке використання факторів виробництва, що приносить найбільший прибуток, мають такий вигляд:

1. Кожний вид виробничих затрат здійснюється до того мо­менту, поки доход від граничного продукту не дорівнюватиме ціні на даний фактор виробництва, яка переважає на ринку. От­же, остаточні умови рівноваги, яка забезпечує найбільший при­буток, такі:

Доход від граничного продукту, вироблюваного за допомогою фактора А = ціні А;

До^од від граничного продукту, вироблюваного за допомогою фактора В = ціні В;

Доход від граничного продукту, вироблюваного за допомогою фактора C = ціні C;

Доход від граничного продукту, вироблюваного за допомогою фактору Z = ціні Z.

Рис. 81. Визначення доходу від граничного продукту.

2. Якщо ціна на той чи інший фактор виробництва підвищується, то цей фактор використовуватиметься менше, оскільки його замінюють іншими факторами і при підвищенні витрат виробництва випуск продукції скорочується. Скорочен­ня попиту на зазначений фактор відбуватиметься доти, поки не поновиться рівновага. При цьому важливу роль відіграють обид­ва моменти: як взаємозаміна факторів виробництва, так і скоро­чення обсягу виробництва (рис. 81).

У нижній частині рис. 81 зображено криву, яка характе­ризує співвідношення між до­ходом від граничного продукту та попитом на такий фактор виробництва, як праця. Пере­конаємося, що доход від гра­ничного продукту утворюється множенням фізичного обсягу граничного продукту, вироб­люваного одиницею праці, на граничний доход від виготов­леного товару. Для цього звер­немо увагу на дві горизон­тальні осі у верхній частині ри­сунку, на які нанесено відпо­відні значення. (Відмітимо, як поступово зближуються лінії, що з’єднують відповідні від­мітки на осях, зі збільшенням обсягів виробництва. У цьому виявляється дія закону спадної доходности. Площа верхнього прямокутника на рисунку відбиває кількісний вираз доходу від граничного продукту, а значення доходу від граничного продук­ту необхідне для того, щоб накреслити криву попиту на працю. Основу кожного прямокутника утворює. MPP (marginal physical product) —- фізичний обсяг граничного продукту, вироблюва­ного одиницею праці, а висота MR —- граничний доход, який принесе кожна додаткова одиниця виготовленого продукту.

Реалістичне застереження

Досі ми обчислювали фізичний обсяг граничного продукту для кожного фактора виробництва при таких припущеннях:

1) значення всіх інших виробничих затрат вважалося не­змінним;

2) затрати розглядуваного фактора виробництва збільшувалися на одну одиницю. Потім вимірювався фізичний обсяг отримува­ного збільшення продукції, і ми ототожнювали його з фізичним обсягом граничного продукту, вироблюваного за допомогою пев­ного фактора. Проте в окремих технологічних процесах різні фактори виробництва настільки тісно пов’язані між собою, що якщо ми будемо поширювати використання лише одного з них, а решту залишило незмінними, то отримаємо додатковий про­дукт, що дорівнюватиме нулю. Якщо ми скорочуватимемо вико­ристання лише одного фактора виробництва, то втратимо весь продукт, вироблюваний за допомогою декількох факторів. І ли­ше у тому випадку, коли ми сполучимо у певних пропорціях зміни у використанні окремих факторів виробництва, можна бу­де отримати більш сприятливу плавну криву фізичного обсягу граничного продукту.

Подібні стрибки мають місце, проте не так часто, як вважа­ють деякі критики. Вони іноді посилаються на такі приклади, коли одна людина може використовувати лише одну лопату або коли для виробництва браслета для ручних годинників потрібна певна кількість золота, і, напевно, ніяка кількість праці не може замінити це золото. Фактично при будь-яких землерийних ро­ботах повинен зберігатися певний запас лопат, а якщо ціни на лопати дуже високі, а заробітна плата робітників — низька, то робітники різних змін могли би застосовувати ті ж самі знаряддя так, щоб загальна потреба у лопатах могла підтримуватися на мінімальному рівні. Можна було б також час від часу міняти розміри лопат або почати використовувати бульдозери, змінюю­чи таким чином співвідношення у використанні різних факторів виробництва. Або повернемося до прикладу з браслетами до го­динників. У виробництві напевно залишатиметься певна кількість металу у вигляді стружки та пилу. І якщо, рівень за­робітної плати був би порівняно нижчим від ціни золота, то вар­то було б найняти більше робітників, щоб виробити таку ж кількість золотих браслетів з меншої кількості металу: праця у цьому випадку замінила би більшу затрату золота. Можна наве­сти безліч аргументів, відповідаючи тим авторам, які спирають­ся на жорсткий характер пропорцій у використанні факторів виробництва та неузгодженість між взаємозаміною факторів і обсягами граничного продукту. При деяких виробничих проце­сах і справді може бути відсутньою безперервна взаємозаміна між різними факторами виробництва, а звідси і обчислений фізичний обсяг граничного продукту може виявитися не-' стабільним і мати велику похибку.

Попит на фактори — похідний попит

Розглянемо деякі елементарні істини, що стосуються попиту на фактори виробництва. Попит на готовий товар виникає у лю­дей тому, що вони сподіваються отримати задоволення від його використання. У підприємця попит на той або інший фактор вй- робництва виникає тому, що він має на меті використати його в процесі виробництва і забезпечити собі за його допомогою до­ход.

Задоволення особистих потреб, звичайно, відіграє важливу роль, проте воно досягається не на цій стадії. Потреби, які спо­живачі задовольняють, використовуючи, наприклад, пальто, дають змогу визначити рівень цін, за якими текстильна фірма може його продавати, та кількість товарів, які вона зможе збути. Тому правильною є така теза: задоволення потреб покупця справді врешті-решт визначає попит фірми на фактори вироб­ництва. Попит фірми на робочу силу через ряд опосередковую­чих ланок визначається споживацьким попитом на кінцевий продукт. ToMy економісти вважають попит на фактори вироб­ництва "похідним попитом".

Термін "похідний попит" характеризує такий процес: якщо фірма, що розраховує отримати прибуток, пред’являє попит на будь-який фактор виробництва, то це пов’язане з тим, що за до­помогою цього фактора вона отримує можливість виробляти за­раз або знайде попит пізніше. Отже, попит на певний фактор виробництва має похідний характер, випливаючи зі споживчого попиту.

Зусилля, витрачені для виготовлення пальто, самі по собі не являють цінндсті для суспільства; ми платимо за пошиття паль­то лише тому, що можемо задовольнити свої потреби за допомо­гою готового продукту. Іноді похідний попит проходить багато стадій: вовна потрібна для виробництва пряжі; пряжа - для ви­робництва тканини; тканина потрібна для того, щоб з неї поши­ти пальто. Попит на всіх попередніх стадіях визначається кінцевим споживчим попитом на готовий продукт, за допомо­гою якого задовольняються особисті потреби.

Попит на фактори виробництва як сукупність взаємозалежних процесів

Інша особливість попиту на фактори виробництва випливає з такої закономірності технологічного процесу: фактори виробі ництва звичайно не використовуються окремо. Лопата сама по собі непотрібна, якщо я хочу мати льох; проте й людина без зна­ряддя виробництва безпомічна. Зате людина з лопатою може викопати льох. Інакше кажучи, кількість виробленого товару залежить від наявності сукупності всіх факторів виробництва.

Cep Вільям Петті, економіст попередньої епохи, висловив суть справи за допомогою яскравого прикладу. Ми не можемо визначити, хто важливіший для народження дитини - мати чи батько. Так і у більшості випадків не доводиться розраховувати на те, що можна буде точно визначити, яка частина фізйчного обсягу виробництва створюється кожним з факторів, взятим у відриві від решти факторів. Різні фактори взаємодіють між со­бою. Кожний фактор посилює ефективність інших. Проте іноді вони, діючи аналогічно, можуть швидше бути суперниками, ніж доповнювати один одного.

Одним з наслідків такої взаємозалежності, або взаємообу- мовленості, процесів виробництва, здійснюваних різними фак­торами виробництва, є таке співвідношення: кількість потрібної праці залежить від рівня заробітної плати, крім того, попит на працю залежить також від рівня цін на машини. Підвищенням заробітної плати шахтарів Джон Л. Льюїс створює базис для ви­робництва силового устаткування.

Висновки

1. Теорія розподілу охоплює питання визначення розміру до­ходу для різних людей, тобто вона відповідає на питання, для кого повинні вироблятися всі життєві блага. Щоб зрозуміти, які фактори визначають частку праці та власності у національному продукті, а також для того, щоб пояснити природу тих сил, які приводять до поступового вирівнювання або,, навпаки, посилю­ють нерівність доходів, теорія розподілу вивчає такі проблеми: як формуються на ринку ціни на різні фактори виробництва (такі, як земля, праця, капітал, підприємництво та прийняття на себе ризику)? Яку результаті взаємодії між попитом і пропо­зицією визначається рівень різних факторів — заробітної плати, ренти, процентних доходів, прибутку і т. п.?

2. Щоб зрозуміти, чому криві попиту на той чи інший фактор виробництва мають саме таку форму, слід вивчити теорію ви- робнйцтва та витрат у межах однієї фірми. Справа у тому, що попит на фактори виробництва є похідним попитом, пов’язаним через ряд опосередковуючих ланок з кінцевим попитом спожи­вачів. Проблема ускладнюється тим, що попит на фактори ви­робництва є сукупним попитом, який включає взаємопов’язані елементи, оскільки фактори взаємодіють між собою у процесі виробництва кінцевого продукту.

3. Якщо підприємець має відомості про пануючі на ринку ціни всіх факторів, а також володіє технічною інформацією про вплив змін у масштабах використання окремих факторів на об­сяги кінцевого продукту, то він може одночасно розв’язати два питання: а) про взаємозаміну різних факторів виробництва для того, щоб поєднати ці фактори у таких пропорціях, які забезпе­чують найменші витрати виробництва — ці витрати дорівнюють вартості того граничного продукту, який припадає на 1 дол., витрачений на кожний з використовуваних факторів вироб­ництва;

б) про остаточний вибір розмірів виробництва — який з усіх варіантів забезпечує найвищий прибуток, коли MR = MC.

4. Еквівалентною умовою рівноваги між факторами вироб­ництва є таке співвідношення: рівність доходів від граничного продукту та цін на відповідні фактори виробництва. Забезпе­чення найвищого прибутку передбачає таку рівність, тому що будь-який розсудливий підприємець зупинить дальші затрати на купівлю кожного фактора виробництва тоді, коли його рин­кова ціна перевищуватиме той доход, який буде приносити фірмі виготовлений за допомогою цього фактора граничний про­дукт, виражений у доларах граничного доходу.

5. Наш аналіз показав, чому у тому випадку, коли ціна пев­ного фактора виробництва зростає, попит на цей фактор вияв­ляє тенденцію до падіння. Більш висока ціна на робочу силу спричинить її заміну іншими факторами при будь-яких розмірах випуску продукції; крім того, більш високі затрати на робочу силу напевно означають, що обсяг виробництва, при якому забезпечується максимальний прибуток, виявиться на нижчому рівні, оскільки MR при нових розмірах випуску повин­на відповідати більшому значенню MC. Або, що те ж саме, кри­ва попиту на певний фактор виробництва, яка визначається доходом від граничного продукту, вироблюваного за допомогою даного фактора, поступово знижується. Це пояснюється дією технічного закону спадної продуктивності, яка посилюється ва­дами монополістичного ринку. (Останній факт нагадує про те, що монополісти виробляють надто мало і тому недостатньо ви­користовують фактори виробництва).

6. Слід дещо змінити положення нашої теорії для випадку, коли з технічних причин неможлива взаємозаміна різних фак­торів у процесі виробництва. Проте такі випадки постійних про­порцій у сполученні факторів не спростовують нашу теорію виробництва. У цьому випадку фірма застосовуватиме різні спо­лучення, варіюючи масштаби використання не одного, а декількох факторів, завдяки чому вона виявить легший шлях для досягнення своєї мети., Її похідний попит на кожен з фак­торів виробництва і далі точно визначатиметься на основі вик­ладених принципів, хоча при цьому можливі нееластичний попит і розриви у кривій попиту.

7. Спроби вивести показники загальної функції виробництва для всього американського господарства мають на меті підтвердження теорій виробництва і граничного продукту хоча.6 найпростішими розрахунками. У цьому столітті технічний про­грес привів до підвищення продуктивності як праці, так і капіталу. Водночас обсяг капіталу збільшувався швидше, ніж пропозиція робочої сили. При цьому відбувалися такі процеси: а) зростання капіталу в розрахунку на одного робітника приво­дило до підвищення плати за його виробіток навіть швидше, ніж це викликається лише технічними вдосконаленнями; б) тен­денція капіталу приносити спадний доход на кожну наступну одиницю своєї маси загалом майже врівноважувалася впливом технічних вдосконалень; в) частка доходів від трудової діяльності і від власності залишалась приблизно на одному рівні — 3/4 і 1/4, незважаючи на істотні структурні зміни, пов’язані з організацією профспілок,і автоматизацією виробництва.

У деяких наступних главах ми покажемо, як у результаті взаємодії попиту і пропозиції на ринках факторів виробництва визначаються розміри ренти, заробітної- плати, а також рівень цін на інші фактори виробництва. У додатку до цієї глави наве­дено огляд теорій виробництва для тих, хто цікавиться до­кладнішою геометричною інтерпретацією викладених прин­ципів.

Додаток

Графічне зображення теорії виробництва

Теорія виробництва може бути представлена графічно. На рис. 82 наведено числовий приклад простої функції виробницт­ва, яка характеризує відношення між затратами двох факторів виробництва (праці і капіталу) та випуском продукції. На вер­тикальній осі нанесено дані, які характеризують розміри вико­ристовуваного капіталу, від 1 од. до 6 од. На горизонтальній осі показано кількість використовуваної праці, від 1 од. до 6 од. Об­сяги випуску продукції при використанні певного сполучення між капіталом і працею, показано всередині квадрату на місці перехрещення відповідних рядків і колонок.

Для точного визначення випуску продукції при наявності 5 од. капіталу і 2 од. праці відраховується по вертикальній осі 5 од. капіталу, а потім по горизонтальній — 2 од. праці. Відповідь можна бачити на перетині відповідних рядків і сто- вбця — 448 од. продукту. Аналогічно знаходимо, що 3 од. капіталу та 6 од. праці вироблятимуть 600 од. продукції. Отже, для будь-якого співвідношення праці та капіталу функція ви­робництва покаже максимально можливий обсяг вироблюваної продукції (за умови використання найкращих методів вироб­ництва відповідно до вказівок технічного спеціаліста).

Закон спадного фізичного обсягу граничного продукту. За­кон спадної доходності може бути ілюстрований даними рис. 82. По-перше, нагадуємо, що ми назвали "фізичним обсягом гра­ничного продукту” додаткову продукцію, яку отримано завдя­ки використанню однієї додаткової одиниці праці при незмінному розмірі використовуваного капіталу. Для будь-якої точки на рис. 82 фізичний обсяг граничного продукту праці можна обчислити відніманням певного числа (що відбиває розміри вироблюваної продукції при відповідних затратах фак-

торів виробництва) з числа, розміщеного з правого боку від нього у тому ж ряді. Так, якщо є 2 од. капіталу та 4 од. праці, фізичний обсяг граничного про­дукту для додаткового робітника становить 48 од., або 448 од. мінус 400 од.

зіставити суміжні цифри у даній графі.

Так, якщо є 2 од. капіталу та 4 од. праці, то фізичний обсяг граничного продукту капіталу становить 90 од., або 490 мінус 400 од. Читач повинен уміти визначати фізичний обсяг гранич­ного продукту праці або капіталу для будь-якої точки на ри­сунку.

Визначивши те, що ми називаємо фізичним обсягом гранич­ного продукту, вироблюваного за допомогою певного фактора виробництва, можна сформулювати закон спадної доходності

Під "фізичним обсягом гра­ничного продукту капіталу" ми розуміємо додатковий продукт, отриманий у результаті викори­стання додаткової одиниці капі- іалу; при цьому кількість праці залишається незмінною. Для виз­начення фізичного обсягу гра­ничного продукту капіталу слід по-новому.

Якщо ми поширюємо використання одного фактора вироб­ництва та зберігаємо при цьому незмінними затрати решти фак­торів, то фізичний обсяг граничного продукту, вироблюваного за допомогою змінюваних затрат зазначеного "фактора, почина­ючи з певної стадії, зменшується.

Цс положення можна ілюструвати таким прикладом. Припу­стимо на рис. 82 розмір капіталу незмінним; розглянемо лише дані, які стосуються одного рядка (наприклад, розміри капіталу становлять 2 од.). Збільшимо кількість використовуваної праці з однієї до 2 од., з 2 до 3 од. і далі. Як змінюватимуться розміри вироблюваної продукції на кожній з цих стадій?

Оскільки кількість праці зросте з однієї’ до 2 од., продукт збільшиться з 200 до 282 од., або на 82 од. Але наступне дода­вання ще однієї одиниці праці додасть лище 64 од. (346 — 282). Почалося поступове зменшення доходності. Дальше додавання до кількості праці по одиниці забезпечить відповідно лише 54 од.. 48 од. і, нарешті, лише 42 од. додаткової продукції. Цей за­кон залишається справедливим і у тому випадку, коли кількість праці не змінюється, а розміри капіталу послідовно збільшують­ся. У цьому зв’язку доцільно нагадати про наведене вище трак­тування закону спадної доходность У попередньому викладі спадна доходність пов’язувалася з таким фактом: коли один з факторів виробництва використовується у незмінному масш­табі, його затрати скорочуються відносно затрат іншого факто­ра. Кожна нова одиниця змінного фактора виробництва може взаємодіяти лише з затратами постійного фактора, які відносно зменшуються. Тому можна сподіватися, що і розміри додатково­го продукту почнуть скорочуватися.

Якщо це справедливе для всіх випадків, то при збільшенні затрат обох факторів виробництва у відповідних пропорціях не повинно відбуватися ніякого зменшення доходность Якщо кількість застосованої праці зростає з однієї до 2 од. та капітал відповідно збільшується ВІД ОДНІЄЇ ДО 2 од., то ми повинні отримати таке ж збільшення продукції, як і у випадку одно­часного збільшення затрат обох факторів виробництва з 2 од. до 3 од.¹

Подібне тлумачення закону спадної доходності, яке зводить­ся до змін у пропорціях між затратами окремих факторів вироб­ництва, повинно підвести нас до такого припущення. Якщо збільшити розміри капіталу, то це приведе до збільшення фізичного обсягу граничного продукту праці. Це також можна перевірити за допомогою рис. 82: при використанні ⁹ * д. капіталу п’ята одиниця праці виготовить 48 од. продукту, а при наявності 3 од. капіталу п’ята одиниця праці збільшить випуск продукції на 58 од.

При виробництві певної кількості продукції (346 од.) велика кількість праці може бути замінена меншою кількістю капіталу. Обчислимо загальну суму витрат на заробітну плату плюс вит­рати на придбання капіталу за умови, що ціна праці Pi = 2 дол., а ціна капіталу P_c = 3 дол. Йа основі цих розрахунків покажемо, що при різних сполученнях зазначених факторів виробництва найменші витрати досягаються у точці С. Покажемо, що зни­ження затрат на капітал P_c до 1 дол. за одиницю зумовлює не­обхідність заміни праці капіталом, у результаті чого ми пересуваємося вздовж кривої від точки C до точки В.

Сполучення факторів виробництва, яке забезпечує най­менші витрати при певних його масштабах. Числові значення функції виробництва свідчать, що інженер не може однозначно відповісти на питання, як виготовити певну кількість продукції. Існує декілька способів для виготовлення заздалегідь завданої

Не кожні функції виробництва у реальному економічному житті повинні мати такі особливі властивості — "постійне співвідношення між масштабами ви- Р^онйцтва і розмірами доходів". Згадаймо розглядуване вище положення про оільшення доходів з розширенням виробництва та про економію, що забезпе­чується масовим виробництвом. кількості продукції. Так, дані табл. 19 свідчать, що 346 од. продукції можуть бути виготовлені будь-яким зі способів, наведених у ній.

Таблиця 19

Різні сполучення факторів виробництва при випуску однієї кількості продукції*

З погляду інженера, кожна з цих комбінацій затрат різних факторів виробництва однаково придатна для виготовлення 346 од. продукції. Проте бухгалтер, який стежить за підтриманням прибутку на максимально високому рівні та за­безпеченням найменших витрат, вважає, що цього можна досяг­ти за допомогою лише одного з цих чотирьох сполучень. Вибір його залежатиме від співвідношення між цінами на обидва фак­тори виробництва.

Припустимо, що ціна одиниці праці становить 2 дол., а ціна одиниці капіталу — 3 дол. Тоді сума затратна працю і капітал у випадку А становитиме 20 дол. [(1 х 2) + (6 х 3) ], а у випадку B₁ CiD — відповідно 13, 12 і 15 дол. При таких заздалегідь завда­них цінах не може виникнути ніяких питань: спосіб C є найкра­щим для виробництва даної кількості продукції.

Якщо ціни на кожний фактор виробництва змінюються, то пропорції між ними, які визначають умови рівноваги, завжди змінюватимуться так, щоб використати менше той фактор ви­робництва, ціна на який підвищилась найбільше. Так, якщо ціна на працю залишається на рівні 2 дол. за одиницю, а ціна капіталу знижується до 1 дол. за одиницю, то оптимальним ста­не спосіб В, коли використовується більша кількість капіталу і менша кількість праці, а загальна сума витрат у цьому випадку становить лише 7 дол.

Такі розрахунки можна здійснити для будь-яких інших видів продукції. Якщо ціни на всі фактори виробництва відомі, то можна експериментувати доти, поки не знайдемо таке сполу­чення між різними факторами виробництва, яке забезпечує найменші витрати.

Криві рівного випуску продукції та рівних витрат. Графічне розв’язання питання про найменші витрати. Виходячи з наве-

дсних у таблицях значень функції виробництва, можна графічно по­казати різні сполучення факторів виробництва, які забезпечать ви­пуск певної кількості продукції. Рис. 83 точно відбиває дані, наве­дені у табл. 19. Плавна лінія кривої на графіку відбиває різні сполучен­ня затрат праці та капіталу, які за бсзпечують випуск 346 од. продук ції. Цю лінію можна назвати ”кри вою байдужості виробництва” по аналогії до кривої байдужості спо живача. Точніше її можнЬ назвати ’’кривою рівного продукту”.

Рис. може уникнути арифметичних розрахунків, викори­ставши простіший графічний спосіб: один раз нанести на графік загальну суму витрат виробництва для кожного можливого сполучення факторів — капіталу та праці. На рис. 83 пара­лельні відрізки прямих ліній відбивають всі можливі криві рівних витрат за умови ціни праці у 2 дол. за одиницю та ціни капіталу у 3 дол. за одиницю.

Щоб визначити загальну суму витрат виробництва для будь- якої точки, слід прочитати число, яке визначає лінію рівних витрат, що проходить через цю точку. Всі лінії рівних витрат показані прямими та паралельними, оскільки передбачається, що фірма може купити за постійними цінами будь-яку кількість факторів виробництва. Кут нахилу цих ліній до осі абсцис ста­новить дещо менше 15°, оскільки ціна одиниці праці дещо ниж­ча від ціни одиниці капіталу. Завжди можна стверджувати, що кут нахилу кожної лінії рівних витрат відносно осі абсцис дорівнюватиме відношенню ціни одиниці праці до ціни одиниці капіталу¹ (у даному випадку — 2/3).

Тепер легко виявити умови оптимального сполучення затрат різних факторів виробництва — умови рівноваги, за якої загаль-

^, \.... <

> важним читач помітить схожість між геометричними пооудовами, роз­глядуваними у цьому розділі, та методами геометричного аналізу споживчої Рівноваги, викладеними у додатку до глави 21. Кожна лінія рівних витрат пока- на сума витрат фірми на виробництво певного виду продукції зводиться до мінімуму. На сімейство ліній рівних витрат накла­дається одна крива рівного продукту. Цс показано на рис. 83 Фірма завжди підбиратиме суму витрат виробництва, просува- ючися вздовж сильно увігнутої кривої на рис. 83 доти, поки ця крива не перетне лінію найнижчих витрат виробництва. Тому рівновага досягатиметься не у точках А, В чи D, а у точці С. де крива рівного продукту торкається (але не перетинає) лінії рівних витрат, яка мас найменше значення. Ця точка с точкою дотику, де кут нахилу дотичної до кривої рівного продукту точ­но дорівнює куту нахилу лінії рівних витрат, яка мас найменше значення. Ця точка є точкою дотику, де кут нахилу дотичної до кривої рівного продукту точно дорівнює куту нахилу лінії рівних витрат і криві стикаються між собою лише в одній точці.

Ми вже зазначали, що кут нахилу дотичної до кривих рівних витрат відбиває відношення Pi : Pc* Кут нахилу кривої рівного продукту є своєрідним ’’коефіцієнтом взасмозамінюваності” для двох факторів виробництва. Цей коефіцієнт взасмозамінюва­ності залежить від відносної величини фізичних обсягів гранич­ного продукту двох факторів виробництва, як і описаний у додатку до глави 21 коефіцієнт взасмозамінюваності для двох товарів на кривій байдужості споживчих витрат, що дорівнює відношенню між їхніми граничними чи додатковими корисними властивостями.

Умови забезпечення найменших витрат

Отже, рівновага, за умови якої досягаються найменші витра­ти, може визначатися будь-яким з еквівалентних співвідно­шень, наведенихнижче.

1. Відношення фізичних обсягів граничного продукту для будь-яких двох факторів виробництва повинно дорівнювати відношенню цін на ці фактори.

зус всі можливості придбання фірмою різної кількості праці та капіталу за умови заздалегідь завданої загальної величини витрат виробництва. Кожна лінія є відрізком прямої, оскільки її рівняння записане у вигляді TC - 2 дол. х L *• 3 дод. х Є. Споживач, про якого йшлося у додатку до глави 21, теж κyπyc⅜ тільки не послуги факторів виробництва, а товари. Інакше кажучи, його "лінія можливого споживчого іюпигу" розмішена паралельно до ліній рівних витрат, які ми зараз розглядаємо. Таким же чином можна пояснити, чому в обох випадках кут нахи­лу лінії рівних витрат до осі абсцис відбиває відношення між рівнями цін розгля­дуваних товарів.

Проте слід відзначити і відміннії'іь: ми передбачали, що бюджет споживача є постійним; тому для споживача існувала лише одна лінія можливого споживчого попиту. Щодо фірми, то вона не (чімежена будь-якою сумою витрат виробниці ва. Отже, для виявлення умов рівноваги їй необхідно проаналізувати численні лінії рівних витрат.

2. Фізичний обсяг граничного продукту в розрахунку на ос­танній долар витрат може бути рівним для кожного фактора ви­робництва:

Ця умова зберігає значення для будь-якої кількості фак­торів. Зміст умови 2 докладно розглядався в основному тексті даної глави. (Його можна було вивести з умови 1 переставлян­ням членів з чисельника одного дробу у знаменник іншого, тоб­то шляхом ’’комутативного переміщення”, яке с завжди справедливим для алгебраїчних розрахунків). Проте дослідник повинен не задовольнятися будь-яким абстрактним пояснен­ням, а завжди пам’ятати про економічний зміст цих співвідно­шень: вони показують, як фірма перерозподіляє свої затрати між різними факторами виробництва, якщо якийсь фактор обіцяє принести виший доход у розрахунку на останній долар, витрачений на його'купівлю. Зазначені умови забезпечення найменших витрат можна сформулювати так:

3. Ціни на окремі фактори виробництва повинні бути про­порційно відповідними до фізичних обсягів вироблюваних за їх допомогою граничних продуктів. При цьому коефіцієнтом пропорційності будуть граничні витрати виробництва^{[XCVII] [XCVIII].}

Граничні витрати MC для вироблюваної продукції, помно­жені на фізичний обсяг граничного продукту праці, дорівнюють ціні одиниці продукції.

Граничні витрати MC для вироблюваної продукції, помно­жені на фізичний обсяг граничного продукту капіталу, дорівнюють ціні одиниці капіталу.

Точка, в якій крива рівного продукту торкається (але не пе­ретинає) лінії, що характеризує найменшу загальну суму вит­рат. відбиває оптимальні умови забезпечення найменших вит-

рат (рис. 84). Зіткнення з дотич­ною свідчить, що відношення цін факторів виробництва пропорційні щодо відповідних відношень фі­зичних обсягів граничного продук­ту (або ’’коефіцієнти замінюванос- гі” пропорційні).

Умови 1, 2 і 3 забезпечення найменших витрат еквівалентні між собою. Кожне з них справед­ливе для будь-якої точки на кривій загальної суми затрат, незалежно кід розміру випуску продукції. Ці умови не допомагають фірмі виз­начити, в якій точці кривої вона повинна розпочати виробництво.

Співвідношення для доходу від граничного продукту, які забезпечують отримання найбільшого прибутку

Додатково введемо до аналізу умову забезпечення найвищо­го прибутку, яка має вираз MR = MC. Згадаємо, що доход від граничного продукту дорівнює фізичному обсягу граничного продукту, помноженому на граничний доход. Тепер можна спо­лучити відношення 3, яке характеризує умови досягнення най­менших витрат, з умовою досягнення найвищого прибутку, і отримаємо остаточну формулу, що відбиває умови рівноваги:

Доход від граничного продукту праці = ціні одиниці праці.

Доход від граничного продукту капіталу = ціні одиниці капіталу.

Ця формула справедлива для будь-якої кількості факторів виробництва.

Отже, наш графічний аналіз привів до того ж висновку, яко­го ми дійшли в основному тексті глави на основі звичайних міркувань. Він полягає у тому, що ми перестанемо розширяти використання певного фактора виробництва лише тоді, коли до­ход від граничного продукту, вироблюваного за допомогою цьо­го фактора, знизиться до рівня ринкової ціни на його одиницю. Це співвідношення лежить в основі кривої, яка характеризує попит фірми на фактори виробництва.

Утворення цін на фактори виробництва. Земельна рента та рента на інші ресурси

У попередній главі було показано, чим зумовлюється похідний попит кожної фірми на фактори виробництва, коли да­но ринкові ціни на кожен з них. У цій главі покажемо, як з по­питу окремих фірм і галузей виробництва складається сукупний ринковий попит на певний фактор виробництва. Наведена кри­ва попиту на фактор виробництва у поєднанні з кривою його пропозиції визначає рівень ринкової ціни на нього. Так за умов ринкової економіки визначається розмір доходів, які роз­поділяються між власниками різних факторів виробництва. Ці загальні принципи будуть проілюстровані прикладом визначен­ня розміру земельної ренти та ренти на інші ресурси.

Криві сукупного ринкового попиту на продукт і на кожен з факторів виробництва

Попит на певний фактор виробництва, наприклад на землю, придатну для вирощування зернових культур, може визначати­ся з розмірів споживчого попиту на зерно. При цьому передба­чається, що ціни на такі тісно пов’язані між собою фактори виробництва, як добрива, робоча сила та сільськогосподарські машини, залишаються постійними. Знаючи переважаючі у певній місцевості ринкові ставки орендної плати за землю, ко­жен з дрібних фермерів повинен обрати таке сполучення різних факторів виробництва, яке забезпечить найменші його витрати. Крім того, він повинен обрати такі розміри власного виробницт­ва, які забезпечать йому найбільші прибутки від продажу про­дукції на ринку. Тому кожен фермер буде намагатися орендувати все більше землі та використати її під зерно. Він діятиме так доти, поки доход від граничного продукту землі не дорівнюватиме ринковій ставці орендної плати за одиницю землі.

Похідний попит на землю, придатну для вирощування куку­рудзи (DD), визначається попитом на кукурудзу (3d). Якщосісі зростає, то й крива DD йде догори. (Якщо крива dd стає менш еластичною і розміщується ближче до вертикальної лінії, то відповідні зміни відбуваються з кривою DD) (рис. 85).

Ми розглядаємо тут виробництво, яке розвивається за умов конкуренції. При цьому кожне окреме фермерське господарство виявляється надто незначним для того, щоб вплинути на рівень ринкової ціни кукурудзи. При такому виробництві за умов до­сконалої конкуренції не доводиться побоюватися, що продаж до­даткової кількості зерна справить вплив на ринок і через це знизяться ціни на одиниці виробленого раніше зерна.

Звідси випливає, що за таких умов граничний доход збігається з ціною додаткової одиниці продукції. Отже, доход від

Рис. 85. Попит на товари та похідний попит на фактори виробництва. _y

граничного продукту дорівнюватиме фізичному обсягу гранич­ного продукту, помноженому на ціну зерна. Для такого випадку товарного ринку, який розвивається на основі досконалої конку­ренції, економісти вживають замість терміна ’’доход від гранич­ного продукту” спеціальну назву ’’вартість граничного продукту”.

Можна навести деякі приклади взаємозв'язку між попитом на певний фактор виробництва та кривою попиту на продукт, який виробляється за його допомогою.

Так, кожній профспілці відомо, що похідний попит на працю робітників, об’єднаних у цю профспілку, виявиться менш ела­стичним, якщо нееластичним стає попит на виготовлювану ни­ми продукцію. Наполягання на підвищенні заробітної плати для робітників, що виготовляють таку продукцію, яка може бути замінена іншими видами товарів або належить до надзвичайно дорогих предметів розкошів, підриває зайнятість серед членів профспілки.

Керівники профспілки з власного досвіду знають також: як­що виявляється, що купівля певного фактора виробництва по­требує витрат, які становлять лише дуже невелику частку загальної суми витрат виробництва, то можна очікувати, що по­пит на нього буде менш еластичним.

Якщо існує багато різних технічних можливостей замінити певний фактор виробництва, то крива, яка характеризує похідний попит на нього, виявиться скоріше еластичною, ніж нееластичною. Якщо підвищувати ціну на свій фактор, то підприємці швидко замінять його іншими, що приведе до скоро­чення попиту на цей фактор виробництва.

Попит на ваш фактор виробництва виявиться менш еластич­ним, якщо власники конкуруючих факторів також знизять ціни після того, як ви знизили ціну на свій фактор виробництва.

Ціна на фактори виробництва визначається попитом і пропозицією

Досі ми оперували кривою попиту на один фактор виробниц­тва. виходячи з того, що його ринкова ціна заздалегідь завдана для його покупців. Проте ціну на певний фактор виробництва, з якою стикається на ринку кожна дрібна фірма, визначає попит усіх фірм разом. Тепер слід з'ясувати, як крива сукупного попи­ту всіх фірм на певний фактор виробництва^ крива загальної пропозиції цього фактора будуть взаємодіяти і як вони визнача­ють ціну на ринку. Рис. 86 показує криву сукупного попиту на землю, придатну для вирощування кукурудзи DD. яка отрима­на шляхом додавання попиту всіх фірм. Фіксована кількість землі повинна надаватися в оренду на умовах, які визначаються конкуренцією між орендарями.

Повна несластичність пропозиції характеризує випадок ’’власне еко­номічної ренти”. Ми Просуваємося вго­ру по лінії SS до перетину з кривою попиту; точка перетину і визначає розміри ренти. (Наведені міркування можуть бути застосовані і до доходів від власності на родовища нафти та покла­ди корисних копалин).

Земля різниться від багатьох інших речей тим, що загальна її пропозиція обмежена самою природою. Загальна її кількість не може збільшуватися слідом за зростанням цін на Неї та зменшува­тися зі зниженням ставок орендної пла­ти. (Іноді ЗеМСЛЬНІ ДІЛЯНКИ MUzKVTb утворюватися завдяки осушенню, а ро­дючість існуючих може виснажуватися через посилення їх вико­ристання).

Проте можна все ж передбачати, що характерна особливість землі — незмінні розміри її пропозиції. За традицією можна об­межитися розглядом ’’невичерпного дарунку природи”, пропо­зиція якого є абсолютно нееластичною. Орендна плата за земельну ділянку або доходи від володіння землею утворюють те. що представники класичної політичної економії минулого століття називали ’’рентою”. Це поняття відрізняється від звич­ного вживання цього терміна, коли під рентою, або орендною платою, розуміють суму грошей, сплачувану за користування

протягом певного періоду деякою річчю (наприклад, будинком, машиною і т. п.).

На рис. 86 крива пропозиції землі SS відбиває абсолютно незмінну величину, оскільки пропозиція землі весь час зали­шається постійною. Криві попиту та пропозиції перетинаються у точці рівноваги Е. До цієї точки повинна наближатися ціна на даний фактор виробництва, тобто земельна рента. Якщо оренд­на плата перевищить рівень рівноваги, то попит всіх фірм на землю повинен бути меншим, ніж площа земельних ділянок, пропонованих в оренду. Деякі землевласники не зможуть здати свої ділянки в оренду, тому вони почнуть пропонувати їх за меншу плату, чим знизять загальний рівень орендної плати. З аналогічних причин орендна плата не може протягом тривалого періоду перебувати нижче точки рівноваги. Тепер можна пока­зати, що попит незадоволених фірм знову поверне ставки орен­дної плати за користування цим фактором виробництва до точки рівноваги. Лише при встановленні рівня конкурентної ціни, коли сукупний попит на землю дорівнює загальній пропо­зиції землі, дотримуватиметься рівновага. Ми стверджуємо, що пропозиція та попит визначають ціну на будь-який фактор ви­робництва.

Продуктивність землі не слід вважати абсолютною якістю зе­мельної ділянки. Наприклад, якби ціна кукурудзи дуже сильно знизилась через тс, що покупці почали купувати інші товари, то похідний попит на землю під кукурудзу різко скоротився би, а крива, що його характеризує, перемістилася б донизу і вліво. Тоді з часом ставки орендної плати повинні знизитися, наблизи­тися до точки нової рівноваги. І тепер земля не менш продук­тивна, ніж раніше, з точки зору агротехніки. Проте точка перетину кривих попиту та пропозиції для даного фактора ви­робництва тепер перемістилася.

Рента та витрати виробництва. Зіставлення доходів, що нараховуються, і доходів від орендаря

Деякі економісти вважають, що рента не належить до витрат виробництва. У цьому насправді є крихта істини. Проте така термінологія небезпечна. Якби фермер намагався робити бізнес, вирощуючи зернові культури, він би виявив, що землевласни­кам доводиться платити за свою власність, як і власникам інших факторів виробництва. Він включив би ренту до складу своїх витрат і, якби був неспроможний сплачувати її, розорився би і відмовився від цього бізнесу.

Hc лише фермеру, а й землевласнику доводиться включати ренту до складу витрат виробництва. Після того як він відрахує всі свої витрати (включаючи власну заробітну плату), у нього повинна залишитися така сума грошей, яка не поступається пе- рсд ринковим рівнем орендної плати за землю, що йому нале­жить. Якби ця сума не залишалася б, то було б вигідніше здава­ти ферму в оренду, а землевласнику найнятися на роботу до іншого підприємця.

Іноді економісти називають ренту, яку власник сплачує собі самому, ’’умовно нараховуваною” на відміну від доходів від орендаря. Зрозуміло, що у складі конкурентних витрат вироб­ництва, які утворюються протягом тривалого періоду, рента, умовно нараховувана, с такою ж необхідною складовою части­ною, як і оудь-які інші елементи цих витрат. Те ж можна сказа­ти про умовно нараховуваний процент від будь-якого з решти факторів виробництва. Може виявитися більш вигідним здати цей фактор в оренду, ніж використовувати його.

Рента та витрати виробництва. Відносність самої точки зору

Економісти, які вважають, що рента не входить до складу витрат суспільства на виробництво певної продукції, твердять: оскільки рента с доходом від того фактора виробництва, пропо­зиція якого залишається незмінною і який через це повинен на­даватися суспільству навіть при дуже низьких цінах, то причинно-наслідкові зв’язки виглядають так: ’’Фактично ціни товарів навряд чи визначаються земельною рентою, скоріше са­ма земельна рента повинна визначатися товарними цінами”.

Тут слід подолати стару помилку, пов’язану з хибним поши­ренням одиночної властивості на сукупність понять. Те, що для кожної окремої фірми виступає як витрати виробництва, для всього виробництва є похідними витратами, що її визначають. Припустимо, що вирощування кукурудзи є лише одним з ба­гатьох способів виробництва, при яких можуть використовува­тися певні земельні ділянки. Тоді для кожної невеликої галузі виробництва (наприклад, вирощування гречки або жита) крива, що характеризує пропозицію землі, може виявитися майже цілком горизонтальною, або еластичною. Цс відбувається тому, що одна така галузь може бути надзвичайно малою порівняно з масштабами всього ринку і тому не може істотно впливати на земельну ренту. Тепер уявімо себе на місці того, хто розглядає господарські процеси з точки зору виробництва у цілому. Чи бу­де у такому випадку земля одним з елементів, який визначати­ме ціну на жито? Чи орендна плата виступатиме як такий елемент витрат, що визначатиметься остаточними розмірами Цін на жито? Відповідь у цьому випадку, безумовно, така: для невеликої галузі, яка використовує відносно малу частину за­гальної пропозиції певного фактора виробництва, його ціна відіграє важливу роль у визначенні ціни на товари галузі, а не навпаки. Водночас з точки зору всього суспільства на ренту, яку приносить той фактор виробництва, загальна кількість якого не с еластичною, можна все ж сказати таке: вона с більшою мірою наслідком, ніж причиною певної вартості різних кінцевих про­дуктів. Навіть у тих випадках, коли пропозиція певного факто­ра виробництва з погляду суспільства виявляється абсолютно нселастичною, слід враховувати можливості використання цьо­го фактора різними галузями виробництва (або іншими фірмами). Відповідь на питання, чи с рента ціноутворюючим елементом витрат, залежить від того, з якої точки зору ми її роз­глядаємо.

Рух прихильників Генрі Джорджа, які вимагають встановлення єдиного податку. Оподаткування ’’додаткового доходу” від землі

Наприкінці XIX ст. частина західних земель Сполучених Штатів ще не була заселена. В міру того як з Європи до Амери­ки приїжджало все більше людей, збільшувалась і чисельність американців, шо припадала на кожен акр оброблюваної землі. Тому у певному розумінні земля ставала все продуктивнішою. Ставки конкурентної орендної плати виявили тенденцію до зро­стання. Деякі далекоглядні американці купили заздалегідь зе­мельні ділянки і, перетворившись у землевласників, почали отримувати великі доходи.

Цс стосується не лише сільськогосподарського виробництва. На Середньому Заході ще живуть люди, які пам’ятають, як там почали виникати міста. Вони могли б забагатіти, якби 80 років тому знали, що перетин вулиць Стсйт-Медісон пізніше опи­ниться у центрі міста і розміщенні у цьому районі земельні ділянки надзвичайно подорожчають через зростання міського населення.

Добре розміщені земельні ділянки забезпечували ренту, як і родючі землі. Дехто дивувався, чому землевласникам дозволя­ють привласнювати ці ’’несправедливі” додаткові доходи від землі. Генрі Джордж, складач, який багато розмірковував над питаннями економічної теорії, найбільш послідовно висловив ці настрої, запропонувавши ввести єдиний податок на доходи від земельної власності. Років п’ятдесят тому такі погляди знаходи­ли багатьох послідовників. Прихильників концепції Генрі Джорджа можна знайти ще й сьогодні. У 1886 р. Генрі Джордж був обраний мером Нью-Йорка. Він переконливо виклав свої ар­гументи на користь своєї концепції у книзі "Прогрес і бідність”, яка розійшлася тиражем у мільйони примірників.

Центральна теза цієї політичної течії така: земельна рента за своєю природою є таким доходом, який може оподатковуватися, і це не завдасть жодної шкоди стимулам виробництва. Для ілюстрації одного з принципів розподілу та оподаткування пере­віримо справедливість такого твердження.

Припустимо, що внаслідок дії попиту і пропозиції рента до­сягає рівня рівноваги Е. Що станеться, якщо ми введемо 50-про- центний податок на всі форми земельної ренти? При цьому слід враховувати, що ми не оподатковуємо будівлі та вкладення у благоустрій земельної ділянки, оскільки це мало би несприятли­вий вплив на обсяг будівництва. Ми оподатковуємо лише доходи від сільскогосподарських і міських земельних ділянок, загальна площа яких обмежена самою природою. Передбачається, що можна підрахувати розміри таких доходів.

Ніяких зрушень у кривій сукупного попиту на землю не відбудеться: фірми будуть згодні сплачувати ту ж суму грошей за ті ж самі земельні ділянки. Отже, при наявності фіксованої пропозиції землі ринкова ціна, яку вони сплачують, повинна характеризуватися тією ж точкою перетину кривих Е, оскільки не відбулося ніяких змін у розмірах пропозиції та попиту. Якщо ціна хоча б трохи підвищиться, то певна кількість землі не знай­де попиту. Отже, конкурентні ставки ренти, яку сплачують ті, хто використовує землю, не могли б безперервно зростати.

Витрати фермера на землю і доходи, які отримує землевлас­ник, різко різняться. Доходи землевласників уряд урізує на 50%. Тому для них результати аналогічні до випадку, коли чис­тий попит на землю зменшується і крива DD, що характеризує, зайняла би положення D'D' (рис. 87). Рівноважний доход зем­левласників після вирахування податків досягає лише розмірів E', тобто вдвічі менший від Е. При нееластичній пропозиції пев­ного фактора виробництва весь тягар податку перекладається на його власників. Землевласникам це не до вподоби, проте за умов конкуренції вони неспроможні змінити розміру пропозиції землі і ділянки доводиться здавати в оренду за таку плату, яку пощас­один і той самий акр землі оподатковувався би за різними став­ками залежно від того, чи він використовується для виробницт­ва кукурудзи чи для виробництва пшениці, то це порушило би минулі співвідношення між цінами на пшеницю та кукурудзу.

тить отримати.

Чи справедливо віднімати частину дохо ду у землевласників — це вже інше питан­ня. Можливо, дехто вважатиме, що ніхто не повинен мати права збагачуватися за раху­нок дарів природи, таких, як родовища наф­ти, поклади корисних копалин або родю­чість землі. Проте це питання політичні, а не економічні. Слід зазначити, що якщо 50 процентним податком оподатковується той фактор виробництва, для якого загальна пропозиція не є абсолютно нселастичною то він матиме певний вплив на ціни ш цей фактор, які формуються за умов конкурент ного ринку. Такий податок деякою мірою порушив би хід виробництва і частково пе­ремістив би тягар на тих, хто використовує Цей фактор, і на споживачів. Отже, якби

Pik 50-иро цеіITiioro податку на земельну ренту.

Пропозиція та попит на будь-який фактор

Визначення у процесі конкуренції земельної ренти в резуль­таті взаємодії пропозиції та попиту є лише одним з прикладів загальних принципів, які можна застосовувати до будь-якого фактора виробництва. Як визначається за умов конкуренції вартість оренди трактора на тиждень? Насамперед підрахуємо загальну суму похідного попиту всіх фірм на трактори. (За цим похідним попитом стоять міркування щодо розмірів доходу від граничного продукту, вироблюваного за допомогою цього фак­тора. Проте цей прихований зв'язок між похідним попитом на фактор і розмірами доходу від граничного продукту не повинен нас цікавити, оскільки ми розглядаємо сукупний ринковий по­пит на певний фактор виробництва).

На додаток до кривої DD на рис. 88 повинна бути і крива SS. Проте крива пропозиції не обов’язково повинна бути абсолютно вертикальною. Вона може характеризуватися коефіцієнтом ела­стичності, піднімаючись вгору зліва направо. У розглядуваному випадку оренди тракторів форма кривої, яка характеризує за­гальну пропозицію, визначається граничними витратами вироб­ництва тракторів. Коли фактором виробництва є праця, ця крива матиме інший характер: люди можуть вирішити приділяти роботі менше годин через те, що їхня заробітна плата підвищилася. У такому випадку і крива SS 6v∏c пересуватися униз від осі ординат зліва направо, а не вгору, як у попередньому прикладі.

Чи буде крива пропозиції вертикаль­ною й нселастичною, чи характеризува тиметься позитивним або від’ємним коефіцієнтом еластичності, — у будь якому випадку існує крива загальної пропозиції SS (рис. 88). У тій точці, де ця крива сукупної пропозиції перетнеть ся з кривою сукупного попиту, встанов люється остаточна рівновага, яка визначає ціну на даний фактор вироб­ництва. І якщо крива попиту на цей фактор переміститься вгору, то й його ринкова ціна виявить тенденцію до зро­стання. З іншого боку, якщо пропозиція певного фактора виробництва зростає і

крива його загальної пропозиції переміститься вправо, то ціна на нього виявить тенденцію до зниження.

Встановлення цін на фактори виробництва і ефективність

Співвідношення між пропозицією та попитом у процесі кон­куренції дає змогу розв’язати проблему, яка стоїть перед суспільством: для кого здійснюється виробництво? Слід визна­ти, що такий механізм насправді сприяє ефективному розв’язанню проблеми: як виробляти?

Внаслідок того, що на ринках готової продукції та факторів виробництва діє механізм пропозиції та попиту, в Америці, де багато землі, а робочої сили бракує, виявляємо екстенсивні ме­тоди ведення сільського господарства. В Європі та Азії, де робо­чої сили набагато більше порівняно з кількістю землі, знаходимо інтесивні методи ведення сільського господарства.

Ті самі принципи, які визначають розміри земельної ренти, зумовлюють і рівень цін на всі фактори виробництва; орендна плата за використання молотарок і вантажних автомашин виз­начається в основному таким же чином. Ми могли б піти далі, стверджуючи, що і заробітна плата є орендною платою за кори­стування особистими послугами людини протягом дня, тижня, року. Цс може здаватися дивним. Проте доведеться визнати, що кожна трудова угода насправді передбачає наймання робочої си­ли на певний період. Якщо ви купуєте землю раз і назавжди, ви можете повністю уникнути будь-якої оренди землі. Але JB амери­канському суспільстві робоча сила є одним з небагатьох фак­торів виробництва, які за законами не можуть бути куповані раз і назавжди. Робоча сила може бути лише орендованою, а ставки заробітної плати на практиці є орендною платою.

Висновки

1. Криві попиту на фактори виробництва мають похідний ха­рактер, вони визначаються кривими попиту на відповідну кінцеву продукцію. Зміщення останніх догори викликає ана­логічне переміщення кривих попиту на фактори виробниц­тва. У цьому виявляються звичайні, але надто заплутані взає­мозв’язки.

2. Щоб отримати криву сукупного попиту, ми підраховуємо загальний розмір попиту всіх фірм на певний фактор вироб­ництва.

Крива сукупного попиту у поєднанні з кривою пропозиції (форму якої також необхідно віднайти) визначатимуть у точці свого перетину рівноважну ціну на даний фактор виробництва. За умови такої рівноважної ринкової ціни попит на цей фактор точно дорівнюватиме його пропозиції: лише у цьому випадку розміри ціни на фактор виробництва не будуть зазнавати даль­ших змін. Якщо ринкова ціна виявиться вищою від рівня рівноваги, то продавці завжди будуть прагнути розширити ри­нок збуту, пропонуючи свої товари дешевше, і цс спричинить падіння ринкового рівня цін. Якщо ринкова ціна виявиться ни­жчою від рівня рівноваги, то конкуренція між покупцями при­мусить їх пропонувати за товар більш високу ціну, і це приведе до поновлення рівноваги.

3. Незмінна кількість природних земельних ресурсів є цікавим особливим випадком, коли крива пропозиції вияв­ляється абсолютно вертикальною та нееластичною. У цьому ви­падку, який характеризується ’’власне економічною рентою”, механізм конкуренції також визначатиме рівень рівноважної ринкової орендної плати. Проте тут ми стикаємося з таким еле­ментом витрат виробництва, який більшою мірою визначається ціною, ніж визначає її. Земельна рента більшою мірою є наслідком певного рівня ринкових цін на кінцеву, продукцію, ніж причиною, яка визначає цей рівень. Проте для будь-якої дрібної фірми або невеликої галузі виробництва, яка неспро­можна значно вплинути на розміри сукупного попиту на землю, рента все ж входитиме у формі платежів землевласнику або у формі умовно нараховуваної ренти до складу витрат виробницт­ва. як і будь-який інший вид витрат.

Для такої невеликої галузі рента виявиться платою за мож­ливість будь-якого використання землі і, отже, є таким же ціноутворюючим моментом, як і будь-який інший елемент вит­рат виробництва.

Якщо розглядати ренту з позиції всього суспільства як фак­тор, пропозиція якого для нього виявляється нееластичною, то дійдемо таких висновків. Рента враховуватиметься у складі національного доходу у її повному розмірі у грошовому виразі, як будь-який інший вид затрат. Але зовнішня оболонка грошо­вих доходів приховує такий факт: якби всім власникам землі сплачувалася менша орендна плата, вони все одно не припини­ли б здавати зсмЛю в оренду. У такому розумінні доход у формі земельної ренти за своїм характером є скоріше ’’додатковим до­ходом”, ніж такою винагородою, яка завжди необхідна для того, щоб спонукати власників цього фактора пропонувати відповідну його кількість на ринку. Ця обставина лежить в основі пропо­зиції Генрі Джорджа про ’’єдиний податок", яким оподатковува­тимуться несправедливі додаткові доходи від землі, причому він не повинен мати несприятливий вплив на споживача та на хід виробництва.

4. Слід визнати, що дія механізму встановлення цін на фак­тори виробництва за умов досконалої конкуренції дає змогу ефективно розв’язати проблему, що стоїть перед суспільством: як виробляти? Саме відсутність ренти може викликати у ряді випадків неефективне використання факторів виробництва, пов’язане з надмірним напливом споживачів.

5. Загальні принципи дії механізму пропозиції та попиту мо­жуть використовуватися і для того, щоб пояснити процес вста­новлення конкурентної ціни не лише на землю, а й на всі інші фактори виробництва. У повсякденному житті ми під рентою чи орендною платою розуміємо ціну, яку сплачують за користу­вання будь-яким фактором виробництва, незалежно від того, чи крива його пропозиції еластична або нееластична. Розмір оренд­ної плати за використання всіх факторів виробництва, включа­ючи заробітну плату, яка повинна сплачуватися за використання послуг, надаваних людьми, за умов конкурентної системи визначається механізмом пропозиції та попиту. Водно­час ринок праці мас ряд особливостей. Існують також особливі проблеми, пов’язані зі встановленням процентної ставки та виз­наченням вартості капіталу.

У додатку до цієї глави наводиться простий приклад, який дасть змогу зрозуміти, як залежно від співвідношення гранич­них продуктів, вироблюваних за допомогою різних факторів ви­робництва, визначається характер кривих пропозиції та попиту на них.

Додаток

Загальний огляд співвідношення між розмірами граничних продуктів і характером розподілу у найпростішому випадку

Пропозиція ' та попит на всі фактори виробництва взаємодіють між собою, а також з пропозицією та попитом на всі товари. У результаті таких процесів конкуренції встанов­люється рівноважний рівень цін на фактори виробництва та на кінцеві товари. Поряд з цим'розміри затрат на всі фактори ви­робництва приходять у відповідність з розмірами продукції, що випускається. Покажемо на конкретному прикладі, як розподіл суспільного продукту залежить від співвідношення між гранич­ними продуктами різних факторів виробництва.

Основні передумови. Уявімо, що біля берегів Європи нещо­давно відкрито новий острів. Припустимо, що його площа дорівнює 1 тис кв. миль землі, яка рівноцінна за якістю та при­датна для виробництва харчових продуктів. Припустимо також, що всі ці продукти є єдиним товаром, що все населення цього острова виробляє та споживає лише цей товар. Для виробництва цього продукту необхідні лише два фактори: земля і праця. Для виробництва певної кількості цього товару завжди достатньо об­робляти певну земельну площу за допомогою певної кількості робочої сили. Можна припустити також, що проблема володіння вже якось розв’язана. Ніякого значення не має питання про тс, чи живуть землевласники на острові, чи вони перебувають за його межами. Працівники, які обробляють будь-яку земельну ділянку, ефективно виконуватимуть всі звичайні виробничі операції, не потребуючи будь-якого управління.

Припустимо, що острів зручно розміщений поблизу берегів Європи і робітники за допомогою водного транспорту легко мо­жуть пересуватися з острова в Європу і навпаки. Припустимо при цьому, що витрати на переїзди надзвичайно малі і жити на острові так же приємно, як у будь-якому іншому районі Європи. У такому випадку рівень заробітної плати, який встано­вився в Європі, врешті-решт переважатиме й на нашому ост­рові. Для цього не потрібно багато часу, оскільки робітники будуть приїздити на острів, якщо заробітна плата там виявиться вищою, ніж в Європі, і повертатимуться в Європу, якщо там за­робітна плата буде вищою, ніж на острові. Припустимо, що острів не настільки великий, щоб спричинити зміни у загально­му рівні заробітної плати, який раніше встановився в Європі.

Уявімо, що загальні ставки заробітної плати обчислюються й виплачуються в одиницях харчового продукту. Або, інакше ка­жучи, якщо використовувати як еталон кошик продовольства, що коштує на ринку 1 дол., то можна уявити, що реальна за­робітна плата сплачується у звичайних доларах. Так, можна уявити, що людина заробляє за рік або 1 тис дол., або 1 тис оди­ниць продовольства.

Визначення стану рівноваги. Тепер основні передумови встановлено, і можна перейти до розгляду питання. Спочатку на острові взагалі не було робітників. Виявивши, що можна за­лучити робітників з Європи на острів, сплачуючи їм 1 тис дол. у рік, кожен з власників землі визначить свій індивідуальний по­пит на робочу силу. Загальні розміри попиту на працю в 1 тис разів перевищуватимуть попит на працю, потрібну для ведення сільськогосподарського виробництва на кожній квадратній милі землі. Такий розрахунок правомірний. Адже до наших переду­мов належить такс важливе твердження: для нас мають значен­ня лише співвідношення між кількістю землі та кількістю робочої сили, а не абсолютні масштаби виробництва. 200 робітників, які обробляють 2 кв. милі землі, повинні виробляти рівно вдвічі більше продовольства, ніж 100 чол., які обробляють земельну ділянку в 1 кв. милю.

Наша теорія виробництва раніше стверджувала, що кожен передбачливий власник ферми збільшуватиме кількість застосо­вуваної на своїй землі робочої сили доти, поки доход від гранич­ного продукту, утворюваний одиницею праці, не досягне точних

розмірів заробітної плати за одиницю праці. Оскільки продо­вольство є єдиним вироблюваним товаром і його ціна є незмінною (завжди становить 1 дол.), то доход від граничного продукту й фізичний обсяг граничного продукту будуть збігатися: перший відноситься до другого, як 1:1. Тому будемо говорити про граничний продукт. Отже, для того, щоб визначи­ти попит на робочу силу, слід насамперед розглянути зако­номірності, що характеризують граничний продукт.

Закони граничного продукту. Рис. 89 показує додаткове ви­робництво продовольства у тому випадку, коли ми послідовно застосовуємо все більшу кількість праці на тій самій земельній ділянці площею в 1 кв. милю. Перші декілька чоловік виробля­ють граничний продукт у надзвичайно великих розмірах - близько 3 тис од. продовольства, або 3 тис дол. у рік (найвищий вертикальний стовпчик фігури а). Відповідно до закону спадної доходності наступне додавання робочої сили на одну й ту саму одиницю землі спричинює поступове скорочення розмірів її гра­ничного продукту (стовбчик фігури в коротший). В міру того, як ми додаємо нову кількість праці, розміри граничного продукту все більше скорочуються. Коли у нас виявиться 100 од. праці, остання її одиниця забезпечує граничний продукт, який стано­вить лише 1 тис од. продовольства, а при 200 од. праці розміри граничного продукту праці ще зменшаться, становитимуть мен­ше 800 од. продовольства.

Крива граничного продукту на рис. 89 відбиває дію виробни­чого закону. Цей за­кон визначає, яку кількість продовольст­ва можна отримати за допомогою різної кіль­кості землі та робочої сили. За даними рис. 89 можна визначити не розміри граничного продукту, а й загальну кількість виробленого продукту.

Рис. «9. 1 раничиии ироду к і праці.

За умови нульової затрати праці кількість виробленого про­дукту дорівнює нулю. Коли у виробництві починає використо­вуватися одна людина, ми отримуємо продукт приблизно у З тис од. (тонкий стовбчик з лівого боку фігури а).Припустимо, Що нашу ділянку площею в 1 кв. милю обробляють 20 чол. У та­кому випадку загальний продукт є сумою всіх тонких верти­кальних стовбчиків, які утворюють площу фігури а. Подібно до цього сума площ усіх фігур: α + ⅛ + c + tZ + e — становитиме за­гальний продукт, вироблюваний на кожній квадратній милі за­вдяки взаємодії землі та певної кількості праці — 100 од. Обчисливши загальну суму, виявляємо, що 100 робітників на ділянці землі площею в ї кв. милю виробляють 150 тис од. про­довольства.

Як зазначалося, закон спадної доходності говорить про те, що загальний продукт збільшується з додаванням додаткових одиниць праці, проте його розміри збільшуються все повільніше. Щоб уникнути падіння доходності, слід було б одно­часно зі збільшенням кількості праці збільшувати кількість землі. Тоді масштаби виробництва зростатимуть, а співвідношення між кількістю землі та кількістю праці не зміниться.

Збіг кривих граничного продукту та попиту на працю. Те­пер можна визначити попит на робочу силу для кожного госпо­дарства. Згадаймо, що передбачливий господар повинен наймати робочу силу доти, поки граничний продукт, вироблю­ваний працею, не дорівнюватиме точно заробітній платі. Тому якщо реальний рівень заробітної плати виявиться високим, то він найматиме невелику кількість робітників, а якщо цей рівень знизиться, господар одержить можливість найняти більшу кількість робочої сили.

Оскільки відповідно до цього правила граничний продукт праці повинен дорівнювати, заробітній платі, крива граничного продукту одночасно характеризує попит на працю. (Так, якщо заробітна плата в Європі становила би І тис дол. або 1 тис од. продовольства у рік, то на кожну квадратну милю господарства наймали б по 100 працівників, як показує точка M на рис. 90).

24.

Еще по теме ТЕОРІЯ ВИРОБНИЦТВА ТА ГРАНИЧНИХ ПРОДУКТІВ: