ТЕОРІЯ ВИЗНАЧЕННЯ РІВНЯ ДОХОДУ
Якщо схильність до споживання та норма нових інвестицій відомі, то може бути лише один рівень зайнятості, сумісний з рівновагою.
Дж. М. Кейнс (1936)
Економісти вважають важливим фактором коливання доходу та зайнятості інвестиції, від рівня яких залежать інфляційне зростання цін і масове безробіття.
Немає протреби наголошувати на важливості проблеми визначення рівня доходу. В останні десятиріччя всі нації були стурбовані проблемами, пов’язаними з надто високим загальним грошовим попитом, браком товарів і зростанням цін. Суспільство зазнало величезних втрат під час передвоєнної великої депресії. На рис. 25 показано, що ці витрати, вимірювані вартістю продукції, втраченої через безробіття та простої устаткування, перевищили половину трильйона післявоєнних доларів.
Темна частина показує розрив між тим, що вироблено у ЗО— ті роки, і ' чм, що наша економічна система здатна виробити. Економічні втрати від цієї депресії приблизно дорівнювали вартості всіх економічних ресурсів, витрачених протягом другої світової війни.
Рис. 25. Втрати національного продукту у період великої депресії.
А. ВИЗНАЧЕННЯ РІВНЯ РІВНОВАГИ ДОХОДУ
У попередній главі дано спрощену картину графіків схильності до споживання та схильності до заощадження для суспільства. Вони отримані на основі наших знань про ощадливість різних сімей, розподіл доходів між сім’ями та ін. (Спочатку слід прийняти додаткові спрощені припущення, що у суспільстві немає податків, нерозподілених прибутків корпорацій, трансфертів або державних затрат. Отже, нас не повинно непокоїти існування відмінностей між чистим національним продуктом і чистим доходом, і ми можемо вживати термін ’’доход" щодо обох цих понять. На даному етапі слід також абстрагуватися від будь-яких змін у рівнях цін).
Кожна точка кривої, яка характеризує розміри споживання на рис. 26, показує, скільки суспільство готове продовжувати споживати при даному рівні доходу. Обидві криві пов’язані між собою: оскільки C + S завжди дорівнюють доходу, то криві CC і SS — сіамські близнюки, що доповнюють один одного до лінії 45°.
Рис. 26. Залежність споживання та заощадження від на ціо'нального доходу.
Як визначається рівень доходу, де криві заощадження та інвестицій перетинаються
Ми бачили, що заощадження та інвестиції залежать від абсолютно різних факторів: заощадження виявляє тенденцію до ’’пасивної”' залежності від доходу, а інвестиції, що постійно змінюються, залежать від ’’автономних’’ факторів динамічного зростання.
Для зручності насамперед припустимо, що можливості інвестування такі, що чисті інвестиції точно дорівнюють 20 млрд дол. у рік незалежно від рівня чистого національного продукту (NNP). Якщо ми тепер проти NNP накреслимо криву інвестицій, то це буде весь час перебуває на однаковій
горизонтальна лінія, яка
відстані над горизонтальною віссю. На рис. 27 ця лінія інвестицій позначена черрез 11, щоб відрізнити її від кривої заощадження SS. Криві заощадження та інвестицій перетинаються у точці Е, яка відповідає рівню NNP, що дорівнює відрізку BM. При жодному іншому рівні NNP те заощадження, яке мають намір здійснити сім’ї, не дорівнює тим інвестиціям, які мають намір здійснити фірми.
Точка перетину кривих, які характеризують розміри заощадження та інвестування, відбиває той стан рівноваги, до якого буде прагнути національний доход. При наших умовних припущеннях жоден інший рівень доходу не може зберігатися необмежено довго.
Рис. 27. Залежність доходу від заощадження та інвестицій.
Чому у кінцевому підсумку рівновага доходу повинна досягатися у точці перетину кривих інвестицій та заощадження? Щоб пояснити це, слід розглянути три випадки.
Перший випадок: система пересуває у точці Е, де лінія П, яка відбиває обсяг того, що промислові та торговельні Фірми готові інвестувати, перетинає криву SS, яка відбиває оосяг того, що сім’ї готові заощаджувати. У результаті кожен буде продовжувати робити те, що він робив раніше. Товарні запаси не переповнюватимуть склади фірм, а продажі не будуть настільки жвавими, щоб спонукати їх виробляти більше товарів. Отже, виробництво, зайнятість і витрачання доходу залишаться незмінними. NNP у цьому першому випадку насправді перебуває у точці Е, і ми можемо справедливо назвати це рівновагою.
Другий випадок має місце за умови, якщо система починає рухатися з положення, коли NNP більше, ніж у точці E (вправо від Е); система має такий рівень доходу, коли крива розміщена вище від лінії II. Система не може цього витримати, оскільки при такому рівні доходу сім’ї заощаджують /тобто утримуються від споживання/ більше, ніж фірми здатні виділити на інвестиції. У результаті фірми матимуть надто мало споживачів і попри своє бажаная нагромаджуватимуть на своїх складах товари. Вони, звичайно, можуть скоротити виробництво та увільнити робітників. Це знизить NNP, що на рис. 27 відбито рухом уліво. Система, що перебуває у такому стані нерівноваги, зупиниться лише тоді, коли вона повернеться у точку рівноваги Е. Тоді зникне тенденція до зміни.
Третій випадок має сконструювати читач, який повинен показати, що коли NNP буде нижче від рівня рівноваги, то діятимуть могутні сили, які посунуть його назад, до точки Е. (Для кожного рівня NNP, коли наміри сімей заощаджувати відстають від намірів фірм інвестувати, споживання товарів починає перевищувати їхнє поточне виробництво. Це означає, що фірми продають товари зі складів швидше, ніж виробляють. Нарешті бізнесмени помітять, що потрапили у таке становище, ко- ли вони змушені менше інвестувати, тобто скорочувати товаро- матеріальні запаси порівняно з тим, чого вони, згідно з кривою II, бажають. Це завершить доказ того, що система рухатиметься назад і вправо, поки не прийде до точки Е).
Розглянуті три випадки приводять до одного загального висновку. Єдина рівновага національного доходу — положення у точці Е, де криві заощадження та інвестицій перетинаються.Рівень рівноваги — це точка, де система має тенденцію до сталості. Проте не слід вважати, що кожна точка рівноваги є певним оптимумом.. Зверніть увагу на лінію F на рис. 26, яка відбиває рівень доходу, що відповідає повній зайнятості. Рівновага у точці E перебуває на нижчому рівні NNP, ніж той, що відповідає лінії повної зайнятості F.
Під час великої депресії капіталістична система може довго залишатися на рівні дуже великого безробіття. У цьому випадку система перебуває у точці, утвореній низьким рівнем лінії II. Звичайно, точка рівноваги при масовому безробітті ніяк не може бути добрим показником. Навпаки, ми будемо прагнути допомогти економічній системі зрушити її основні показники доти, поки не буде досягнуто на бажаному рівні нової точки рівноваги.
Визначення рівня доходу на основі споживання та інвестицій
Існує інший засіб, не пов’язаний з пошуками точки перетину кривих заощадження та інвестицій, на основі якого можна показати, як визначається рівень доходу. Кінцевий результат такий же, але наше розуміння та довір’я до теорії визначення рівня доходу зросте, якщо ми вивчимо і цей підхід. На відміну від першого, що визначається як "заощадження — інвестиції, цей метод обчислення називають "споживання плюс інвестиції". Метод обчислення за формулою C + І [L] спирається на властивості кривих, які характеризують схильність до заощадження та споживання. Він завжди повинен вести до такої самої рівноваги доходу, що і метод обчислення за формулою "заощадження — інвестиції*". Якщо точно сумістити рис. z8 з рис. 26, то точка E на обох рисунках припадатиме на один рівень рівноваги NNP.
Метод обчислення за формулою C +1 має ту перевагу, що він відбиває розміри сукупних затрат: усі затрати на споживчі товари плюс усі затрати на інвестиційні товари.
Цей метод характеризується додаванням по вертикалі кривої споживання CC, тобто затрат на споживання, які мають намір здійснити сім’ї, до кривої И, тобто інвестицій, які мають намір здійснити фірми.Лише там, де обидві величини затраї, які мають намір здійснити споживачі та підприємці, доповнюють одна одну до рівності з вартістю виробленого чистого національного продукту (NNP), матиме місце рівновага.
Чистий національний продукт
Рис. 28. Залежність доходу від споживання та інвестицій.
Рис. 28 успішно вводить лінію 45°, щоб забезпечити точку перетину. Лінія 45° дає змогу відкладати у вертикальному напрямку відстань, яка точно дорівнює доходу, показаному на горизонтальній осі. Отже, лінія 45° придатна для того, щоб виробництва, необхідні для виготовлення національного продукту, і те, що вони повинні отримувати, щоби бути впевнени
відбити затрати фірм на фактори
ми у своїй здатності наймати ту ж кількість людей і створювати той же рівень NNP 1.
Ми можемо так підсумувати метод визначення рівня національного доходу на основі кривої C + І : рівень рівноваги національного доходу перебуває у точці перетину кривої C + І (сукупних затрат, які мають, намір здайснити споживачі та підприємці) з лінією 45°, яка відбиває вартість сукупного продукту. Завдяки відповідності між графіками споживання та інвестицій рівновага у точці E точно відповідає рівновазі, яка визначається за методом ’’заощадження — інвестиції”’.
Метод обчислення за формулою C + І дає змогу аналізувати державні затрати та фіскальну політику. Його легко перетворити на аналогічний метод обчислення за формулою C +1 + G.
Арифметичний приклад визначення рівня доходу: третє розв’язання
Вдумливий читач може залишитися невдоволеним своїм розумінням того, чому рівень рівноваги доходу перебуватиме на перетині кривих заощадження та інвестицій. Які сили штовхають розмір доходу до цього рівня, а не до іншого? Арифметичний приклад допоможе з’ясувати це.
У табл. 12 наведено простий приклад, що характеризує схильність до заощадження щодо національного доходу. Рівень нульового заощадження, коли нація надто бідна, щоб мати будь-які чисті заощадження, передбачається у 240 млрд дол. Передбачається також, що кожна зміна національного доходу на ЗО млрд дол. веде до зміни заощаджень на 10 млрд. дол. і споживання на 20 млрд дол. Інакше кажучи, MPC передбачається постійною і рівною 2/3 при MPS = 1/3. З цієї причини крива схильності до заощадження на рис. 27 має особливо просту форму прямої лінії.Для зручності припустимо, що єдиний рівень інвестицій, який може бути підтриманий дуже довго, дорівнює точно 20 млрд дол., як показано у табл. 12 /колонка 4/.
Таблиця 12
Визначення рівня національного доходу на основі заощаджень та інвестицій, млрд'дол.
| Можливий рівень NNP і DI | Передбачуване споживання | Передбачуване заощадження | Передбачуваний рівень інвестицій | Затрати фірм при створенні NNP | Сума, отримувана фірмами | Результативна тенденція доходу |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
| 360 | 320 | 40 | 20 | 360> | 340 | скррочен- ня |
| 330 | 300 | зо | 20 | 330> | 320 | скорочення |
| 300 | 280 | 20 | 20 | 300- | 300 | Рівновага |
| 270 | 260 | 10 | 20 | 2/0від Q до R, а сума грошей, яку бізнес безперервно отримує, дорівнюватиме лише сумі добровільних інвестицій QK і споживання JR. Тут має місце розрив JK. Перед бізнесменами стоїть реальна ділема. Протягом певного часу вони можуть тримати свої ціни високими і допустити нагромадження непроданих товарів на складах. Але це не приведе до ситуації рівноваги і не надлишкові товаро-матеріальні запаси і у зв’язку з цим привести до скорочення зайнятості, а також чистого національного продукту, тобто спричинити рух назад, до точки рівноваги, де розрив уже дорівнює нулю. може довго тривати. Або через деякий час вони повинні знизити ціни на свої товари та продавати нижче від витрат. Але це теж не може довго тривати. Отже, доход не може увесь час перебувати вище від рівня рівноваги — рівня, де сума заощадження, яке населення хоче здійснити, дорівнює сумі інвестицій, які бізнесмени готові підтримати. Тривалий розрив типу JK повинен викликати спроби зменшити втрати та
Рис. 29. Рух національного доходу у бік рівноваги. Аналогічна аргументація доводить, що з будь-якого місця вліво від рівня перетину та рівноваги доход буде прагнути до зростання. Утвориться сприятливий розрив: бізнес продаватиме так багато, що вичерпає товарні запаси своїх складів, або тимчасово підвищить свої ціни та отримає додатковий прибуток. У будь-якому випадку він буде прагнути збільшити зайнятість і виробництво. Якщо підприємці здійснять це, то результатом буде зростання доходу, його рух до рівня рівноваги[LI]. Коротке повторення елементарної теорії визначення рівня доходу
На рис. ЗО у спрощеній формі показано основні елементи визначення рівня доходу. Без заощадження та інвестицій тут відбувалося б циркулювання потоку доходу між бізнесом і населенням: бізнес сплачує населенню (верхня труба) заробітну плату, процент, ренту та прибуток в обмін на послуги праці і власності. Населення (нижня труба) сплачує бізнесу суми, призначені для затрат на споживання в обмін на товари та послуги. Зміни у техніці, зростання населення та інші динамічні фактори приводять у дію ручку насосу. Доход зростає та падає зі зміною інвестицій. Його рівень рівноваги для кожного відрізку часу реалізується лише у тому випадку, якщо бажане заощадження у Z дорівнює бажаним інвестиціям У А. З точки зору реальних процесів ми повинні визнати, що населення буде прагнути заощаджувати певну частину свого доходу. Отже, бізнес не може розраховувати, що його продажі’споживчих товарів будуть такими же великими, як загальна сума заробітної плати, процента, ренти та прибутку, оскільки заощаджені долари не повертаються як затрати на споживання. Деякі прихильники грошової теорії вважають, що це заощадження неминуче означає безробіття та депресію. Ця думка помилкова. Якщо будуть мати місце можливості прибуткового інвестування, промислові та торговельні фірми частину своїх коштів затратять на заробітну плату, процент і інші витрати v галузях, які створюють інвестиційні товари, замість того, щоо усі 100% витрачати на створення споживчих товарів. Отже, щоб успішно існувати, бізнес повинен отримувати від продажів споживчих товарів лише частину сплаченого населенню сукупного доходу, а саме ту частину, яка відповідає витратам поточного виробництва споживчих товарів. Заощадження населення не будуть завдавати шкоди національному доходу доти, поки воно не перевищує того, що бізнес може прибутково інвестувати. Прихильники грошової теорії, які вважають, що заощадження шкідливе, глибоко помиляються. Але є й інша неправильна думка, яка полягає у тому, що заощадження та інвестиції ніколи не можуть викликати надто високий або надто низький доход у сучасній змішаній економіці. Вони помиляються, з’єднуючи трубу Z з трубою А та ігноруючи кредитну та фіскальну політику. Б. ІНВЕСТИЦІЇ ТА ДОХОД "МУЛЬТИПЛІКАТОР" Отже, ми завершили розгляд основ сучасної теорії визначення рівня доходу. У цьому розділі розглянемо залежності між рухом інвестицій і доходу. Насамперед покажемо, як зростання приватних інвестицій викликатиме збільшення доходу, а скорочення інвестицій — його зменшення. Сучасний аналіз доходу показує, що зростання чистих інвестицій приведе до помноженого (мультиплікованого) зростання доходу на величину, більшу від самого приросту інвестицій. Інвестовані долари, як будь-які долари з незалежних затрат держави чи сім’ї, — це долари підвищеної могутності, що виконують подвійну корисну роботу. Цей посилений вплив інвестицій на доход називають доктриною ’’мультиплікатора”[LII]. Саме слово "мультиплікатор" використовують для позначення числового коефіцієнта, який показує, у скільки разів зросте доход при певному зростанні інвестицій. Якщо зростання інвестицій на 5 млрд дол. викличе зростання доходу на 15 млрд дол., то мультиплікатор дорівнюватиме 3. Якщо зростання доходу становить 20 млрд дол., то мультиплікатор дорівнює 4. Мультплікатор — це число, на яке слід помножити зміну в інвестиціях, щоб отримати уявлення про результуючу зміну доходу. Спираючись на здоровий глузд, можна зрозуміти, чому якщо я для спорудження гаражу залучаю незайняті ресурси на 1 тис дол., то тут матиме місце* вторинне розширення національного доходу і виробництва на додаток до моїх первинних інвестицій. Мої робітники отримають 1 тис дол. додаткового доходу. Якщо всі вони мають граничну схильність до споживання, що дорівнює 2/3, то вони витратять 666,67 дол. на нові споживчі товари. Виробники цих товарів отримають тепер 666,67 дол. додаткового доходу. Якщо їхня MPC також дорівнює 2/3, то вони у свою чергу витратять 444,44 дол., або 2/3 від 666,67 дол. Так процес триватиме з кожним новим колом затрат, що дорівнює 2/3 попереднього кола. Отже, мої вихідні 1 тис дол. інвестиційних затрат викликали нескінчений ланцюг вторинних споживчих затрат. На основі елементарної арифметики або геометричної прогресії, розглядуваної у курсі середньої школи[LIII], маємо:
1 Елементарна алгебра дає таку формулу нескінченої геометричної про- rpec*,k 1. і 2. З., п _ _ 1 Звідси видно, що при MPC, яка дорівнює 2/3, мультиплікатор дорівнює 3. Він утворюється з однієї одиниці первинних інвестицій і двох одиниць вторинних споживчих витрат. Такий самий розрахунок дасть мультплікатор, який дорівнює 4, при MPC, що дорівнює 3/4, оскільки кінцева сума прогресії 1 + 3/4 + (3/4)2 + (3/4)3 +... = 4. Якщо MPC = 1/2, мультиплікатор дорівнюватиме 2. Величина мультиплікатора залежить від розміру MPC. Це стосується і MPS. Якщо MPS = 1/4, то MPC = 3/4, а мультиплікатор дорівнюватиме 3. Мультиплікатор завжди є перевернутим, або "зворотним", дробом від граничної схильності до заощадження. Наша загальна формулу така (без урахування податків і заощаджень корпорацій):
Інакше кажучи, чим вищі додаткові споживчі затрати, тим більший мультиплікатор. Чим більше відходить до додаткових заощаджень на кожному колі затрат, тим менший кінцевий мультиплікатор. Графічне зображення мультиплікатора Досі ми розглядали мультиплікатор на основі міркувань здорового глузду та арифметичних виразів. Чи дасть наш аналіз доходу через "заощадження — інвестиції”’ такий самий результат? Відповідь, звичайно, повинна бути позитивною. Припустимо, що MPS дорівнює 1/3, але відбулися нові винаходи, які створюють можливості для додаткових інвестицій у 10 млрд дол. понад наші початкові 20 млрд дол. Якщо мультиплікатор визначений точно нашим попереднім аналізом, приріст інвестицій викличе зростання рівня рівноваги NNP з 300 млрд. дол. до 330 млрд дол. Рис. 31 підтверджує цей результат. Наша крива інвестицій It піднята догори на 10 млрд дол. до нового рівня І'І'. Новою точкою перетину C E'. Приріст доходу у три рази більший від приросту інвестицій. Це пояснюється тим, що MPS, яка дорівнює лише 1/3, означає порівняно малий нахил лінії заощадження SS.
Рис. ЗІ. Графічне зображення мультиплікатора. Стрілки показують, що горизонтальна відстань, яка відбиває приріст доходу, у три рази більша від вертикальної відстані, що відбиває "первинний" приріст заощаджень і інвестицій. Різниця дорівнює "вторинним споживчим затратам". Доход повинен зрости настільки, щоб обсяг добровільного заощадження дорівнював величині нових інвестицій. При MPS в 1 /3 доход повинен зрости на ЗО млрд дол., щоб дати 10 млрд дол. нового заощадження. Як ощадливість або зсув кривої споживання впливає на доход Розглянемо вплив змін ощадливості на доход. Зростання ощадливості викличе рух догори кривої заощаджень SS. Новий графік S 'S' буде перетинати попередній графік II у новій точці рівноваги E', і це відповідатиме нижчому національному доходу. Рис. 32 показує, що зсув угору кривої заощадження та відповідний зсув униз кривої споживання за умови незмінного положення кривої інвестицій спричинює тенденцію до зниження рівня рівноваги доходу.
Рис. 32. Вплив ощадливості на доход. Якщо населення споживає менше зі своїх доходів, а бізнес не хоче інвестувати більше, то продажі впадуть, виробництво скоротиться. До якого рівня? Доти, поки не буде знищена така маса національного доходу, яка примусить населення відчути себе настільки бідним, щоб воно погодилося не намагатися заощаджувати більше, ніж бізнес готовий інвестувати. * На рис. 32 видно також, що зсув догори кривої заощадження на 1 дол. скорочує доход на 3 дол. 1 навпаки, зсув униз кривої заощадження на 1 дол., що означає зсув догори кривої споживання на 1 дол., створить аналогічний мультиплікований приріст доходу у 3 дол. Ті долари споживання, які відбивають справжній зсув у схильності до споживання та заощадження, є, подібно до доларів інвестицій, “доларами підвищеної могутності", які справляють мультиплікований вплив на доход. Скорочення податків може збільшити споживання, що викличе зростання доходу на більшу величину, ніж зсув споживання. Відомий професор економіки Франк В. Tayccir під час великої депресії, виступаючи по радіо, переконував слухачів менше заощаджувати, більше споживати. Це було ще до розробки сучасної теорії доходу, але він, очевидно, мав на увазі, що затрати на споживання у першому колі дадуть роботу і доход людям, що витрачання цього доходу на споживання створить друге коло робіт і доходу і далі у вигляді мультиплікованого ланцюга. Цей приклад пов’язаний з "парадоксом ощадливості", який ми розглянемо далі. Якщо намічені інвестиції залишаються постійними, зсув угору кривої заощадження скорочуватиме національний доход доти, поки він не знизиться настільки, щоб привести бажане заощадження у відповідність з можливостями інвестування. Отже, спроби заощадження можуть не вести до його зростання, а замість цього просто знизити національний доход. Похідні інвестиції та ґіарадокс ощадливості Досі ми весь час розглядали чисті інвестиції як автономний елемент, абсолютно незалежний від національного доходу. Усі наші криві інвестицій були проведені як горизонтальні лінії, їхній рівень залишався незмінним незалежно від доходу. Це спрощення може тепер бути зняте. Кожен бізнесмен охоче розширить свої підприємства, якщо його продажі високі порівняно з виробничими можливостями. Протягом короткого часу (перш ніж бізнесмени будуть мати час пристосувати свій основний капітал до зміненого рівня доходу) варто накреслити криву ІІ на рис. 33, як криву, що зростає. Зростання зайнятості та національного продукту може викликати більш високий рівень чистих інвестицій. Як і раніше, рівень рівноваги національного доходу (який може бути підтриманий протягом певного часу) перебуває на перетині кривих заощадження та інвестицій (точка E на рис. 33). Доти поки крива перетинає ІІ у своєму незмінному русі знизу догори, дії бізнесменів повинні повертати економіку назад до рівня рівноваги[LIV]. Похідні інвестиції показують, що кожен приріст національного доходу є сприятливим для галузей, які створю-
Рис. 33. Залежність інвестицій від доходу. ють капітальні блага, а кожне скорочення національного доходу є сприятливим і для них. Це по-новому висвітлює питання про співвідношення ощадливості та споживання. Зростання бажання споживати веде до підвищення продажів і приросту інвестицій. З іншого боку, у періоди бумів зростання ощадливості є засобом зменшення інфляційного тиску. Проте під час депресії воно веде до зменшення здійснюваного суспільством чистого капіталоутворення і тим поглиблює депресію. Отже, високе споживання та високі інвестиції швидше йдуть поруч, ніж протистоять одне одному. Цей дивний результат іноді називають “парадоксом ощадливості". У своїй книзі "Альманах бідного Річарда" Бенджамін Франклін відстоював доктрину ощадливості. А нове покоління економістів вважає, що за сучасних умов це може бути хибним. Дві обставини допоможуть пояснити цей парадокс. В економіці слід постійно уникати помилок у логічних конструкціях. Те, що добре для кожної особи зокрема, не обов’язково має бути добрим для всіх. Це, зокрема, означає, що спроби кожного збільшити свої заощадження можуть за певних умов мати своїм результатом,зменшення фактичних заощаджень усіх членів суспільства. Звернімо увагу на слова "спроба" та "фактичних"; між цими моментами може бути величезна різниця у нашій,недосконалій змішаній економіці, якщо люди залишаться без роботи та зі зниженими доходами. Друге пояснення ι парадоксу ощадливості пов’язане з аналізом того, чи пересуває національний доход на депресійному рівні, чи ні. При стані повної зайнятості чим більшу частину національного продукту ми витрачали би на поточне споживання, тим менше залишалося б для капіталоутворення. Якби можна було припустити, що виробництво завжди буде на максимальному рівні, тоді доктрина ощадливості була би абсолютно правильною як з індивідуальної, так і зі соціальної точки зору. У примітивних сільськогосподарських громадах, таких, як американські колонії часів Франкліна, його рекомендації були би правильними. Це стосується часів першої та другої світових війн, а також періодів інфляції та буму: у цих ситуаціях, якщо народ стає більш ощадливим, то менше споживання означає більші інвестиції. Проте, згідно зі статистичними даними, повна зайнятість і інфляційні умови попиту мали місце лише в окремі періоди нашої історії. Протягом тривалого часу відбувалися розтрати ресурсів, неповна зайнятість, певна недостатність попиту, інвестицій та купівельної спроможності. У цьому випадку все змінює свій сенс. Те, що було соціальним добром, стало соціальним злом. Те, що було правильне для окремої особи, може стати абсолютно неправильним для суспільства у цілому. За умов неповної зайнятості спроби заощаджувати можуть мати своїм результатом менше, а не більше заощадження. Людина, яка заощаджує, скорочує своє споживання. Вона тепер мас меншу купівельну спроможність, ніж раніше. Тим самим зменшується доход когось іншого. Отже, при неповній зайнятості споживання та інвестиції є не конкуруючими, а взаємодоповнюючими. Спроби скоротити споживання (збільшивши заощадження) будуть мати єдиним результатом зменшення доходу доти, поки кожен не відчує себе настільки бідним, щоб не намагатися заощаджувати більше, ніж може бути п гестовано. Більше того, при низькому рівні доходу потрібно менше, а не більше капітальних благ. Тому інвестиції будуть, менщими. (Як ми побачимо далі, за умови мудрої політики держави та приватних фірм поновиться здатність Системи правильно функціонувати. Тому парадокс ощадливості уже не буде спостерігатися у цій ситуації). Покажемо наше уявлення про парадокс ощадливості на рис. 34, об’єднавши рисунки 32 і 33. Зростання ощадливості посуне криву SS угору до положення S'S'. Нова точка перетину E' перебуває тепер на більш низькому рівні доходу. У результаті похідних дезінвестицій падіння доходу означатиме також зниження інвестицій. Отже, і доход, і інвестиції фактично зменшилися. Спроби заощаджувати більше, під час депресії спричинюють фактичне скорочення заощаджень. ‘ Виявляється, що під час депресії не слід переконувати людей більше заощаджувати, щоб поновити процвітання. Результатом буде погіршення хибної д.сфл я цінної спіралі. Той, хто має на меті власний інте рес, виступатиме за меншу ощадливість у період депресії, щоб підштовхнути вгору криву споживання та запобігти тим спробам до заощадження, які реально ведуть лише до зменшення доходу. Бо лише у цьому випадку інвестиції та збут у галузях, що створюють капітальні блаґа, зростатимуть[LV].
Рис. 34. Парадокс ощадливості. Далі ми побачимо, що сучасний неокласичний синтез позбавив парадокс ощадливості його негативних наслідків. Дефляційний розрив Мультиплікатор — це меч, гострий з двох боків. Він ПОСИЛИТЬ нові інвестиції, але буде посилювати і скорочення інвестицій Так, якщо інвестиційні можливості у розглядуваному вище прикладі скорочуються на 10 млрд дол., то національний доход зменшується на величину у 3 рази більшу, тобто на ЗО млрд дол. Якщо чисті інвестиції знизяться до нуля, то доход упаде до точки рівноваги, де суспільство буде настільки бідним, що припинить будь-яке чисте заощадження. Це знову нагадує: те, що ми називаємо рівнем рівноваги національного доходу, не завжди може бути добрим. Якщо інвестиції низькі, рівень рівноваги доходу означатиме більше безробіття та розтрату національних ресурсів. Єдиний рівень національного доходу, який слід розглядати як бажану мету, — це той, що є близьким до повної зайнятості. Поки це заощадження, що відповідає повній зайнятості, не ’врівноважується” приватними інвестиціями (або державною політикою), нація не може продовжувати насолоджуватися по- вною зайнятістю. Тоді говорять, що є "дефляційний розрив", який вимірюється недостатністю інвестицій порівняно зі заощадженням, яке відповідає повній зайнятості. Ми можемо визначити дефляційний розрив на рис. 35 як вертикальну відстань між графіками заощадження та інвестицій при доході F, який відповідає рівневі повної зайнятості. Або як на рис. 34, можна показати дефляційний розрив, використовуючи криву "споживання плюс інвестиції*". Припустимо, що при цьому доході передбачувані сукупні затрати C + І досягають лише 380 млрд дол., як зазначено точкою G. Це залишає дефляційний розрив у 20 млрд дол. між G і F. Оскільки у цьому випадку ми не можемо залишатися при повній зайнятості, то доход скоротиться не лише на 20 млрд дол. Його скорочення повинно оути певною помноженою величиною від вихідного дефляційного розриву. Якщо кожен долар зменшення доходу приведе до зниження споживчих затрат на 2/3 дол., то доход скоротиться на величину, у 3 рази більшу від вихідного дефляційного розриву (див. точку E на рис. 35)[LVI].
Рис. 35. Дсф.іяційпий розрив. Процес інфляції цін Замість дефляційного розриву ми можемо мати інфляційний розрив. Якщо передбачувані інвестиції мають тенденцію до перевищення рівня заощадження, який відповідає повній зайнятості, то попит на товари перевищить розміри того, що бізнес може виробити, і ціни почнуть зростати. На рис. 36 показано, як вимірюється інфляційний розрив: нова крива Cf +1' при*рівні повної зайнятості розміщена вище від лінії 45° на відстані FG', що дає інфляційний розрив у 15 млрд дол. Виробництво нег може зрости на 45 млрд дол., щоб досягти нової рівноваги у E'. Підприємства працюють нарівні своїх виробничих потужностей. Область вправо від вертикальної лінії повної зайнятості, проведеної через точку F, закрита для економіки. Вона показує, що ми хотілй би бути здатними виробляти, а не те, що ми насправді здатні виробляти. Інфляційний розрив протилежний дефляційно- му розриву, але його вплив на зайнятість і виробництво якісно мало відрізняється від впливу дефляційного розриву. Останній може посунути виробництво вліво^ униз до позиції, яка відбиває 3/4 або навіть половину рівня повної зайнятості. Інфляційний розрив не може посунути зайнятість управо
Рис. Зо. І11ф-1ЯЦІҐ!НИЙ розрив. до 150% повної, або максимальної, зайнятості. Економічна система не може у реальних значеннях посунутися дуже далеко вправо від переривчастої лінії повної зайнятості. Надлишок купівельної спроможності може мати своїм результатом лише зростання цін і інфляційну спіраль; грошовий національний доход зростатиме, оскільки “паперові" ціни змінюються, проте реальний національний продукт не може перевищити рівень, який відповідає максимальній, повній зайнятості. На жаль, рух цін угору триватиме доти, поки має місце інфляційний розрив[LVII], тобто не пощастить зменшити інвестиційний або споживчий попит або поки нація не зуміє прийняти правильну політику, яка усуне інфляційний розрив. Сучасний аналіз доходу може бути застосований до дослідження процесу інфляції тз дає відповідні рекомендації. Протягом другої світової війни та після неї поняття інфляційного розриву було необхідним для визначення кількісної величини оподаткування, потрібної для стримування неконтро- льованих цін від зростання. Без розуміння елементарних принципів аналізу доходу не можна стежити за обговоренням важливих економічних проблем у конгресі та пресі. В. ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА ТА ВИЗНАЧЕННЯ РІВНЯ ДОХОДУ При великому інфляційному або дефляційному розриві держава повинна вживати заходів щодо зростання цін і масового безробіття. Податки та політика державних затрат змінять рівень рівноваги доходу. Ми вводимо тепер до аналізу державну фіскальну політику та її вплив на визначення рівня доходу. Тепер ми розглянемо криву затрат C + I + G, щоб показати картину рівноваги з урахуванням ролі держави. Ми спростимо наше завдання, якщо спочатку проаналізуємо вплив державних затрат при незмінних податках. З введенням податків ми не могли ои далі ігнорувати різницю між чистим доходом і чистим національним продуктом. Але за умови незмінюваності податків чистий доход завжди буде різнитися від чистого національного продукту на одну й ту саму величину. Враховуючи незмінні податки, ми можемо розглядати CC швидше щодо NNP, ніж до DI. Раніше ми показали, що чистий національний продукт має такий склад: NNP = споживчі затрати + чисті приватні інвестиції + державні затрати на товари та послуги = C +1 + G. Тому на нашому графіку, що використовує лінію 45° (рис. 37), ми повинні додати до кривої споживання не лише приватні інвестиції, а й державні витрати G. Це пояснюється тим, що будівництво державних доріг не відрізняється з фінансового боку від будівництва приватних, а колективні споживчі затрати на утримування державних безплатних бібліотек впливають на зайнятість так само, як і споживчі затрати на кіно або платні бібліотеки.
Рис. 37. Вплив державних затрат на визначення рівня доходу. Отже, крива C + I + G показує величину сукупних затрат, що відповідає кожному рівню NNP. Щоо визначити рівень рівноваги національного продукту, ми повинні тепер піднятися до перетину з лінією 45°. На цьому рівні рівноваги NNP загальні розміри того, що нація має намір витрачати на всі товари, за вартістю точно дорівнює повним витратам виробництва цих товарів. На рис. 37 показано, що державні витрати без урахування податків, як і приватні інвестиції, справляють помножений (мультиплікований) вплив на доход. Це спричинено тим, що слідом за цим здійснюється ланцюг похідних споживчих затрат з боку будівельників, бібліотекарів та інших осіб, які отримують свої первинні доходи від держави. 1 Наш графік "заощадження — інвестиції" дасть такий самий результат, як і графік, що використовує лінію 45°. Зростання державних витрат за умови, що податки залишаються незмінними, означає відповідне зростання державного дефіциту. Чисте заощадження завжди повинно дорівнювати приватним інвестиціям плюс державний дефіцит. Тому ми додаємо дефіцит до кривої II та Щоб простежити результат додаткових 10 млрд дол. державних витрат, посуньте криву C +1 + G на,рис. 36 вгору до лінії C + I + G∖ і ви побачите, що нова точка E покаже помножену * реакцію NNP на додаткові державні витрати. Оподаткування та зміщення донизу кривої споживання Перейдемо до розгляду знижуючої дії податків на рівень рівноваги NNP. Без будь-яких графіків здоровий глузд підказує, що станеться, якщо держава стягуватиме великі податки у той час, коли її затрати залишаться незмінними. Додаткові податки означатимуть зниження нашого реального чистого доходу., а цс у свою чергу* означатиме скорочення наших споживчих затрат. Якщо інвестиції та державні витрати залишаються такими самими, то скорочення споживання викличе зниження чистого національного продукту та зайнятості; a6o⅜ якщо ми вже маємо інфляційний розрив, нові податки дадуть змогу скоротити його та усунути надлишкове інфляційне підвищення цін. Наші графіки підтверджують ці міркування: при незмінному I + G зростання податків знизить чистий доход, завдяки чому відбудеться зсув униз кривої споживання. Отже, крива C + I + G посунеться униз, та її перетин з лінією 45°, безумовйо, має бути на більш низькому рівні рівноваги NNP. На рис. 38 показано як стягування по-дат- ку посуває криву споживання CC донизу[LVIII] [LIX]. Припустимо, що населення має MPC, яка дорівнює приблизно 2/3; тоді нові податки у ЗО млрд дол. викличуть падіння його чистих доходів на ЗО млрд дол. нижче від NNP. Споживання скоротиться не на ЗО млрд дол.. а лише на 20 млрд дол.; особисте споживання знизиться на решту 10 млрд дол. Рис. 38. Вилив податків на криву споживання. Ми легко можемо використати викладені вище міркування для аналізу протилежного випадку та показати, як скорочення податків допомагає боротися проти тяжкої депресії. Кожен долар зменшення податку веде до зростання майже на долар вихідних споживчих затрат. Отже, долар зменшення податку є майже такою сильною зброєю проти масового безробіття, як і долар зростання державних затрат. Така програма може викликати більший дефіцит, ніж програма затрат. Зате вона не пов’язана з експансією у державному секторі економічної системи. Значення аналізу заощадження та інвестицій Теорія визначення рівня доходу, коротко викладена у цій главі, є могутнім інструментом. Вона дає змогу зрозуміти рух угору та донизу у ході економічного циклу; зрозуміти, як закордонні позики (що є частиною сукупних чистих інвестицій) впливають на зайнятість і доход всередині країни; а також як державна фіскальна політика може бути використана для боротьби з інфляцією та безробіттям. Проте було би помилкою вважати, що можна зробити економіста з папуги, навчивши його магічним словам ’'заощадження" та "інвестиції". Наявність у населення більших фондів у вигляді державних облігацій та інших цінностей може посунути криву споживання вгору, як це було у минулому. Коротше кажучи, було би надто великим спрощенням розглядати інвестиції завжди як автономний фактор, а споживання — як пасивний фактор, що залежить від доходу. Як ми вже бачили, певна частина чистих інвестицій може бути спричинена змінами доходу протягом короткого відрізку часу; як ми побачимо далі, зміна процентних ставок і доступності кредиту може викликати коливання інвестицій. Споживання навіть при незмінному доході може мати автономні зсуви. Такі зсуви у кривих споживання та інвестицій, як і зміни інвестицій, справляють мультиплікований вплив на національний доход. Висновки А. Визначення рівня доходу 1. Мотиви, які спонукають населення заощаджувати, часто відрізняються від мотивів, що спонукають бізнес інвестувати. Чисті інвестиції мають тенденцію залежати від таких автономних факторів, як приріст населення, нові території, нові винаходи, нові смаки та інші елементи зростання. Споживання та заощадження мають тенденцію поводитися більш пасивно, пристосовуючися до рівня національного доходу. 2. Бажання населення заощаджувати та схильність бізнесу інвестувати приводяться у взаємну відповідність насамперед через зміну рівня доходу. Рівень рівноваги національного доходу повинен бути у то^ці перетину кривих заощадження та інвестицій, або, що те саме, у точці перетину кривих "споживання плюс інвестиції*" з лінією 45°. 3. Якщо доходи тимчасово будуть вищими від рівня рівноваги, то бізнес не зможе продати всю свою продукцію за цінами, які повністю покривають усі витрати виробництва. Протягом короткого періоду можуть відбуватися нагромадження товарних запасів аоо збиткові продажі. Однак у кінцевому підсумку зайнятість і виробництво скоротяться до рівня рівноваги. Єдиний сталий стан доходу, який може бути утриманий, перебуває на тому його рівні, при якому сім’ї готові добровільно заощаджувати стільки, скільки бізнес готовий добровільно інвестувати. 4. Сумуємо викладене у найпростішій формі: інвестиції викликають підвищення або пониження доходу доти, поки добровільне чи передбачуване заощадження не встановиться на тому рівні, при якому інвестиції можуть бути підтримані протягом тривалого часу[LX]. Б. Інвестиції та доход 5. Інвестиції мають мультиплікований вплив на доход. Якщо відбувається зміна інвестицій, то буде мати місце рівна первинна зміна, національного доходу. Проте, коли отримувачі цього первинного доходу у галузях, які створюють капітальні блага, заробляють більше, зони зрушать цілий ланцюг додаткових вторинних споживчих затрат. Якщо населення постійно витрачає на споживання близько 2/3 кожного додаткового долара доходу, то загальна сума мультиплікованого ланцюга виглядатиме так: Мультиплікатор діє вперед і назад, посилюючи або зростання, або скорочення інвестицій. Мультиплікатор дорівнює зворотному дробу від MPS. Це пояснюється тим, що завжди не- обхідна зміна доходу на величину, більшу від 1 дол., щоб викликати зміну заощадження на 1 дол. 2. Спроби більше заощаджувати не мають нічого спільного з досягненням зростання заощадження для всього суспільства. Парадокс ощадливості показує, як зростання ощадливості може зменшити навіть скорочений депресією доход і, впливаючи на інвестиції, мати своїм результатом менший обсяг чистих інвестицій. Лише за умови, якщо весь час зберігається повна зайнятість, споживання й інвестиції неминуче виступають як конкуруючі моменти. 3. Ми повинні уникати як інфляційного, так і дефляційного розриву, тобто прагнути до того, щоб заощадження, яке відповідає повній зайнятості, та інвестиції зрівнювалися без інфляції. Розміри інфляційного та дефляційного розриву ми вимірюємо: а) як вертикальну розбіжність при доході, що відповідає повній зайнятості, між кривими заощадження та інвестицій; або 2) як вертикальну відстань між кривою C + І (або кривою C ÷ I + G, коли враховується держава) та лінією 45°. В. Фіскальна політика та визначення рівня доходу 4. Зростання державних затрат (за умови незмінності податків і інвестицій), як і чисті інвестиції, має поширюючий вплив на національний продукт. Крива C + I + G посувається вгору до вищої точки перетину з лінією 45°. 5. Зростання податків (за умови незмінності інвестицій та державних затрат) знижує рівень рівноваги національного продукту. Податки посувають униз і вправо криву споживання на графіку NNP. Проте оскільки додаткові долари частково заощаджуються, то скорочення споживання буде меншим від нових податків, Тому для подолання інфляційного чи дефляційного розриву може бути потрібною ще більша зміна оподаткування. 6. Мистецтво економіки полягає у визнанні істинності як простої теорії визначення доходу, так і її найважливіших обмежень. У наступних главах ми покажемо, як норма процента та інші фактори можуть викликати зсув графіків, що визначають рівень національного доходу. 12.
|
