ВИЗНАЧЕННЯ РІВНЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ДОХОДУ ТА ЙОГО КОЛИВАНЬ

Заощадження, споживання й інвестиції

Рівність Майксбера.

Доход 20 фунтів за рік: Затрати

19 фунтів, 19 шил. і 6 пенсів - Добробут Доход 20 фунтів: Затрати 20 фунтів і 6 пенсів - Злидні.

Чарльз Діккенс

Ця глава є вступом до того, що отримало назву "сучасна те­орія аналізу доходу”. Основну увагу зосереджено на розгляді рівня сукупних затрат, який визначається взаємодією заощад­жень і інвестицій у грошовому виразі. Значна частина цього аналізу належить Джону Мейнарду Кейнсу. Зараз основні принципи цього аналізу визнають економісти всіх напрямів, навіть ті, хто не поділяє конкретних поглядів Кейнса на завдан­ня економічної політики і розходяться з ним у технічних дета­лях аналізу^[XLVII].

Щодо 90% американських економістів можна сказати, що вони не є зараз ні "кейнсіанцями", ні "антикейнсіанцями". Вони прагнуть до синтезу всього цінного як у старих економічних те­оріях, так і у сучасних концепціях доходу. Результат можна визначити як ’’неокласичну економічну теорію”. її основні поло­ження поділяють усі, за винятком лише небагатьох крайніх пра­вих і крайніх лівих авторів.

Розрив між спонуканням до заощадження та інвестування

У нашому індустріальному суспільстві заощадження та інвестування здійснюються різними особами і з різних причин.

Не завжди було так. Навіть у наші дні, якщо фермер присвя­чує частину свого часу дренажним роботам замість того, щоб обробляти землю та збирати врожай, він заощаджує і водночас інвестує. Він заощаджує, оскільки утримується від споживання зараз, щоб забезпечити здійснення дренажних робіт, тобто інвестувати.

У сучасному суспільстві чисте капіталоутворення, або інвестування, здійснюється промисловими та торговельними підприємствами,насамперед корпораціями. Якщо корпороція або дрібне підприємство мають великі інвестиційні можливості, їхні власники намагатимуться вкласти знову велику частину своїх доходів.

Проте заощадження здійснюється також різними групами населення: окремими особами та сім’ями. Людина може мати намір заощаджувати з різних причин: бажає забезпечити себе на старість або зібрати певну суму для майбутніх затрат (відпустка або придбання автомобіля). Вона може бажати зали­шити певний статок своїм дітям або онукам; може нагромаджу­вати від пристрасті до грошей; може також прагнути до влади, яку дає велике багатство. Нарешті, ощадливість може бути звичкою, умовним рефлексом, джерело якого людина сама не розуміє.

Якими би не були мотиви окремих осіб, що спонукають їх здійснювати заощадження, часто вони мало пов’язані з можли­востями інвестування. У нашій повсякденній мові слово "інвестиція" не завжди має те значення, яке йому надається в економічних дискусіях. Ми називаємо "чистим інвестуванням", або капіталоутворенням, те, що є чистим приростом реального капіталу суспільства (будівлі, устаткування, матеріально-ви­робничі запаси і т. π.>. Обиватель говорить про "інвестування", коли купує ділянку землі, цінні папери, що перебувають в обігу, або інший вид власновті. Для економістів це чисто транс­фертні-операції. Те, що інвестує один, дезінвеЄтує інший. Чисте інвестування має місце лише тоді, коли створюється новий ре­альний капітал.

Отже, якщо навіть немає реальних можливостей інвестування, які здавались би прибутковими, індивід часто схильний заощаджувати. Він завжди може купувати цінні папе­ри, що перебувають в обігу, або майно. У разі необхідності він може нагромаджувати або намагатися нагромаджувати готівку.

Несталість інвестицій

Отже, заощадження та інвестування часто здійснюються різними людьми і з різних причин, незалежних одна від одної. Чисте капіталоутворення має місце переважно у промислових і торговельних підприємствах. Його розміри сильно коливаються з року в рік. Ця нестала, мінлива поведінка пояснюється тим, що можливості інвестування залежать від нових винаходів, но­вих територій і кордонів, нових ресурсів, нового населення, а також від зростання рівня виробництва та доходів.

Ця несталість рівня інвестицій є дуже важливим моментом, який слід враховувати. Наша індустріальна система здатна мобілізувати людей, знаряддя праці та знання, щоб реагувати на кожен рівень попиту на товари. Через певний проміжок часу вона мо'же поліпшити свою реакцію.

Але якщо не проводиться відповідна політика, вона не може гарантувати, що розміри інвестицій будуть саме такими, які не* обхідні, щоб забезпечити повну зайнятість: ні такою малою, щоб спричинити неповну зайнятість, ні такою великою, щоб викликати інфляцію. Щодо сукупних інвестицій або сил, що по­роджують процес витрачання грошей, то система вільного підприємництва не має автоматичного ругулятора. Протягом одних десятиріч може спостерігатися тенденція до надмірного інвестування, що спричинює періодичну або хронічну інфляцію. В інші періоди може мати місце тенденція до недо­статнього інвестування, яка породжує дефляцію, втрати, над­лишкові виробничі потужності, безробіття та злидні. Цього можна уникнути при обережній і продуманій політиці у фіскальній (податки та державні затрати) та у кредитно-гро­шовій галузі (діяльність центрального банку).

Ніхто не може гарантувати, що тривалість добрих років дорівнюватиме тривалості поганих, що вчені своєчасно винай­дуть необхідну кількість нових продуктів і процесів. З 1855 по 1875 рік у всьому світі споруджувалися залізниці. Протягом на­ступних двох десятиріч нічого такого ж значного не відбувалося. У 20-ті роки нашого століття революцію, аналогічну до епохи залізничного будівництва, викликали автомобілі та підприємства комунального обслуговування. У 30-ті роки пла­стмаси та радіо вже не могли такою ж мірою вплинути на загальну величину чистих інвестицій^[XLVIII].

Несталість не завжди означає тенденцію до спаду. Еко­номічна історія — це історія інфляцій. Той, хто досяг пов­ноліття у 1961 р., бачить, що протягом його життя ціни зросли у 2 рази. Поки не здійснюється необхідна політика, він має всі підстави вважати, що ціни будуть рухатися по спіралі у бік підвищення до кінця його життя.

Якщо реалісти повинні визнати той факт, що економіка сама не може забезпечити стабільність цін і повну зайнятість, то кри­тики повинні визнати, що в економіці ціноутворення є певні елементи, дія яких спрямована на досягнення стабільності, оскільки їм надано можливість діяти і оскільки їм допомагають енергійні державні стабілізуючі заходи. Структура процентних ставок, яка визначає, наскільки важко і дорого отримувати кре­дит для здійснення інвестицій, може відіграти стабілізуючу роль в обмеженні коливань, яких зазнає розмір інвестицій. Крім то­го, дію певних факторів, які у сучасній змішаній економіці роб­лять ціни негнучкими, може значною мірою звести нанівець державне втручання.

Це один з наших найважливіших висновків. Щодо сукупних інвестицій, то тут система залишена напризволяще. Приватні особи та публічні органи можуть здійснювати політику, яка здатна значною мірою підвищити стабільність і продуктивне зростання нашої економічної системи. Не слід розраховувати на стопроцентне подолання економічних коливань, проте можна послабити коливання цін і зайнятості.

Схильність до заощадження та схильність до споживання

Відомо, що багаті заощаджують більше від бідних не лише абсолютно, а й відносно. Дуже бідні зовсім не можуть заощадж- жувати; більше того, вони щороку витрачають більше, ніжж за­робляють (dissave), покриваючи різницю збільшенням боргів або використанням минулих заощаджень. Отже, доход є основ­ним фактором, що визначає заощадження.

Таблиця 10

Заощадження та споживання сімей після війни, дол.

Нас цікавить економічний аналіз не просто загальних сум заощадження та споживання, а додаткового заощадження та споживання з кожного долара доходу. Так, при збільшенні до­ходу з 4 тис. до 5 тис. дол. додаткові 1000 дол. доходу діляться на 850 дол. додаткового споживання і 150 дол. додаткового заощад­ження, тобто у пропорції 85 : 15. При збільшенні доходу понад 5 тис. дол. додатковий доход ділиться між споживанням і заощад­женням у пропорції відповідно 75 : 25, 64 : 36 і т. п. Як бачимо, з кожного долара додаткового доходу багаті будуть споживати менше від бідних.

Співвідношення схильності сім’ї до заощадження та її схиль­ності до споживання залишається більш або менш стабільним. З давніх часів робітники заощаджували менше від фермерів і від дрібних підприємців.

Щоб зрозуміти, як заощадження та інвестиції визначають рівень національного доходу та зайнятості, слід докладно розг­лянути, по-перше, графік схильності до заощадження, який по­казує залежність між доходом заощадженнями, та, по-друге, графік схильності до споживання, який показує залежність між доходом і споживанням.

Докладний графік схильності до споживання

Схильність до споживання та схильність до заощадження у зручній формі показано у табл. 11.

Таблиця п

Залежність між споживанням і доходом

Ця залежність може бути показана у формі діаграми.

Якщо ви звернете увагу на лінію, проведену на рис. 21 під кутом у 45°, то це допоможе вам зрозуміти властивості графіка. Оскільки дані, що характеризують рівень споживання, нанесено на вертикальну вісь у тому самому масштабі, як і дані, що ха­рактеризують рівень доходу, нанесені на горизонтальну вісь, то будь-яка точка на лінії, проведеній під кутом у 45°, дає змогу виявити таку властивість: вона показує той рівень споживчих затрат (вимірюваний по вертикалі відстанню від точки до гори­зонтальної осі), який точно дорівнює 100% відповідного рівня чистого доходу (вимірюваного по горизонталі відстанню від точ­ки до вертикальної осі).

Рис. 21. Графік схильності до споживання.

Точка нульового заощадження. Отже, лінія, проведена під кутом у 45°, повинна показати нам негайно, чи затрати на спо­живання дорівнюють доходу, чи є більшими або меншими від нього. Точка, в якій крива споживання перетинає лінію 45°, по­казує рівень чистого доходу, при якому сімейні бюджети пере­бувають у стані рівноваги. На нашому графіку точкою рівноваги є В. Тут затрати на споживання точно дорівнюють чи­стому доходу; при цьому рівні сім’ї нічого не позичають і нічого не заощаджують. У жодній іншій точці кривої сімейні бюджети не перебувають у рівновазі. Вправо від точки В крива розміщена нижче від лінії 45°.

Стрілки на рис. 21 показують, що відстань по вертикалі (за­трати на споживання) менше від відстані по горизонталі (чис­тий доход). Якщо сім’я не витрачає весь свій доход, то залишок заощаджується. Розміри чистого заощадження вимірюються відстанню від кривої схильності до споживання до розміщеної вище лінії 45°.

Вліво від точки В крива розміщена вище від лінії 45°. Ос­таннє показує, що сім’ї у цей момент витрачають більше від то­го доходу, який вони отримують. Перевищення зартат над доходом — ’’чисте від’ємне заощадження” (net dissaving). Воно вимірюється відстанню по вертикалі між двома лініями.

Отже* якщо крива схильності до споживання розміщена ви­ще від лінії 45°, то сім’я ’’проїдає” заощадження. Коли обидві лінії зустрічаються, сімейний бюджет перебуває у стані рівноваги. Коли крива розміщена нижче від лінії 45°, сім’я здійснює додатне заощадження. Розміри ’’проїдання” або нагро­мадження вимірюються завжди відстанню між двома лініями.

Графік схильності до заощадження (рис. 22). Знову на гори­зонтальній осі відкладаємо чистий доход, вертикально зазна­чаємо те, що сім’я не витрачає, тоді її чисті заощадження від’ємні або додатні.

Крива схильності до заощадження — це відстань між лінією 45° і кривою схильності до споживання. У точці А розміщення кривої схильності до споживання (рис. 20) вище від допоміжної лінії показує, що сімейні заощадження — від’ємна величина. Рис. 22 відбиває цей факт прямо і безпосередньо, оскільки до­датне заощадження починається тоді, коли сімейні доходи піднімаються вище від точки В.

Гранична схильність до споживання

Слід звернути увагу на додаткову величину, яку населення хоче витратити на споживання, якщо є додатковий долар дохо­ду. Економісти дали цьому поняттю спеціальну назву "гранична схильність до споживання” (’’marginal propensity to consume”), або MPC. (Слово ’’граничний" використовується економістами у розумінні ’’додатковий"; так, граничні витрати далі будуть виз­начені як додаткові витрати виробництва певної додаткової оди­ниці продукту; гранична корисність — як додаткова корисність, граничний доход — як Додатковий доход і т. п.).

Гранична схильність до заощадження

Поряд з граничною схильністю до споживання існує поняття граничної схильності до заощадження (marginal propensity to save), або MPS. Вона визначається як дробова частина кожного додаткового долара, що йде на заощадження замість споживан­ня.

Чому MPC та MPS пов’язані між собою, як сіамські близь- нюки? Для кожного рівня доходу MPC і MPS повинні доповню­вати одне одного, становити у сумі одиницю — ні більше, ні менше^[XLIX].

Короткий огляд визначень

Коротко сформулюємо відомі нам тепер визначення.

1. Графік схильності до споживання, або графік споживання, — це відношення рівня споживання до рівня доходу у вигляді таблиці чи кривої.

2. Графік схильності до заощадження, або графік заощад­ження, — це відношення заощаджень до доходу. Оскільки зао­щаджуване — це та частина доходу, яка не споживається, то графіки споживання та заощадження — сіамські близнюки у то­му розумінні, що

Заощадження + Споживання = Чистому доходу.

3. Точка ’’нульового заощадження — це той рівень доходу, коли заощадження дорівнює нулю. Нижче від цієї точки — від’ємне заощадження; вище від неї додатне. Графічно точка нульового заощадження збігається з точкою, де допоміжна лінія 45° перетинає криву графіка споживання або збігається з точ­кою, де крива графіка заощадження перетинає горизонтальну вісь.

4. Гранична схильність до споживання (MPC) — це розмір додаткового споживання, породжуваний додатковим доларом доходу. Графічно це відбивається у нахилі кривої графіка спо­живання: крутий нахил означає високу MPC, плавний — низь­ку.

5. Гранична схильність до заощадження (MPS) — це додат­кове заощадження, породжуване додатковим доларом доходу, або нахил кривої графіка заощадження. Оскільки та частина кожного долара, яка не йде на споживання, неминуче заощад­жується, ми завжди маємо таку рівність: MP =1 — MPC. Отже, зі зростанням доходу чим менше MPC, тим більше MP. Це пе­редбачає опуклу криву споживання та увігнуту криву заощад­ження.

Графік (модель) сукупного суспільного споживання

Ми розглядали споживання сімей з різними доходами. При дослідженні того, що визначає національний доход, нас цікавить графік схильності до споживання, який дещо різниться від графіка сімейних бюджетів. Нас цікавить графік національної схильності до споживання, який є відношенням сукупного споживання до сукупного ’’чистого доходу’^71. Це пояс­нюється тим, що ми хочемо знати, як змінюється розмір усіх споживчих затрат у Сполучених Штатах, коли загальна вели­чина нашого національного доходу зростає.

Сукупний доход не є єдиним фактором, що визначає сукуп­не споживання; проте здоровий глузд і статистичні спостере­ження свідчать, що це один з найважливіших факторів. На рис. 23 видно, як близько споживання йде за річним чистим дохо­дом. Єдиний виняток — це період війни, коли споживчих то­варів бракувало і народ змушений був заощаджувати.

Рис. 23. Споживання і чистий доход США, 1919—1960 рр.

ляє особливої кривизни, так що можна

На рис. 24 у формі ’’’точкової діаграми” показа­но співвідношен­ня між споживан­ням і чистим до­ходом за період 1929 — 1960 рр. Кожна точка відбиває співвід­ношення спожи­вача та доходу для відповідного року. Лінія, про­ведена по всіх точках, не вияв- вести пряму лінію споживання.

Лінія споживання нагадує, що економіка не є точною нау­кою, подібною до фізики.

Обмеження

Тепер ми готові до розгляду теорії визначення доходу. Слід зробити ряд застережень.

Графік національного споживання має бути сукупністю сімейних графіків. Проте навіть якщо можна було би визнати графіки сімейних бюджетів цілком вірогідними, ми повинні бу-

* Нагадаємо, що чистий доход — це доход населення після сплати податків.

Рис. 24. Модель сукупного споживання, 1929—1960 рр.

ли би дещо знати про розподіл приросту доходу, перш ніж буду­вати національний графік. Якщо національний доход зростає і це зростання пов’язується з розподілом додаткового доходу, ти­повим для такого зростання, ми будемо рухатися вздовж незмінюваної прямої лінії графіка національного споживання CC (рис. 24).

Крім розподілу доходів, є другий фактор, який слід брати до уваги при спробах встановити зв*язок між сімейними та національними моделями. Поипустимо, що мій доход зріс з 5 тис до 40 тис дол. за рік. Чи буду я витрачати та заощаджувати свої гроші так само, як це роблять люди з річним доходом у 40 тис дол.? Не обов’язково. Третій момент, який визначає складність переходу від сімейного до національного графіка спо­живання, можна сформулювати так: "Не можна відставати від Джонсів". Якби 50 років тому купівельна спроможність вашої сім’ї дорівнювала 2 тис дол., ваш сімейний бюджет був би вище від точки, що відповідає нульовому заощадженню. Але зараз до­ходи багатьох вищі від цього рі^Ня. Уявлення людини про не­обхідний життєвий комфорт залежать від того, що вона бачить у споживанні інших. З цього виходить, що ми не можемо розгля­дати кінцеву національну модель як просту суму окремих сімейних моделей. Звідси також виходить, що за умови зростан­ня життєвого рівня кожне десятиріччя слід очікувати руху графіка споживання вгору.

Крива національного споживання буде постійно зазнавати змін від зміни цін і загального зростання населення. Статистики іноді намагаються елімінувати вплив цих факторів, оперуючи поняттями споживання та доходу на душу населення у їхньому реальному виразі шляхом перерахунку за допомогою індексу цін.

Слід враховувати також інші моменти, які спричинюють по­воротний рух кривої схильності до споживання. Так, наприкінці другої світової війни деякі економісти виступили з широко відомими передбаченнями, які виявилися помилковими. Вони не врахували того факту, що народ вийшов з війни зі зрослою масою ліквідних засобів, таких, як державні облігації та банківські депозити. Через це споживання досягло більш висо­кого рівня, ніж передбачали песимістичні прогнози.

Висновки

1. Внаслідок відмінності причин, що спонукають людей до заощадження та інвестицій, сучасна змішана економіка зазна­вала би коливань інфляційного та депресивного характеру, якби правильна державна фіскальна та кредитно-грошова політика не сприяла стабілізації економіки та посиленню її власного внутрішнього механізму, який прагне забезпечити стабільність.

2. Доход — один з найважливіших детермінантів споживан­ня й заощадження. Схильність до споживання відбиває відношення споживання до доходу. Оскільки кожен долар дохо­ду або заощаджується, або споживається, то графік схильності до заощадження — це зворотний бік картини, що відбиває схильність до споживання.

3. За таких умов: а) ми знаємо розподіл доходу для кожного рівня чистого доходу; б) сім’ї постійно дотримуються однієї мо­делі розподілу доходу на споживання та заощадження протягом тривалих і короткочасних періодів; в) ми можемо абстрагувати­ся від того факту, що споживання людини перебуває під впли­вом рівня доходу його сусідів; г) рівень цін, населення, заощадження, здійснюване корпораціями, та податки можуть бути залишені поза увагою — ми могли би сумувати графіки споживання сімей, щоб отримати графік національної схиль­ності до споживання. Статистичні дані свідчать, що сукупні спо­живчі затрати досить швидко відбивають зміни сукупного чистого доходу. При використанні поняття схильності до спожи­вання слід уникати перебільшених уявлень про точність і емпіричну стабільність таких теоретичних понять.

11.