55) Природа як об’єкт філософської рефлексії.
Власне теоретичне ставлення до природи складається з відокремлення філософії від міфології. У ціннісному плані це ставлення виявляється двоїстим:
♦ та частина природи, що залучена до людської діяльності, тлумачиться з утилітарно-прагматичної точки зору як джерело ресурсів для людини і місце її проживання (ця ціннісна позиція зберігається й досі);
♦ природа ж у цілому сприймається як ідеал досконалості, гармонії.
Цей тип ціннісного ставлення визначає і напрям теоретичних роздумів про природу. В античній філософії природа трактується як осередок логосу, еталон організації, мірило мудрості.Суттєво змінюється ставлення до природи із ствердженням християнства, яке розглядає її як втілення матеріального пер-шопочатку, як "низ", що протистоїть абсолютному, духовному, тобто Богові. На противагу античності основною ідеєю тут є не злиття з природою, а піднесення над нею. Відродження знову звертається до античних ідеалів тлумачення природного як втілення гармонії і досконалості. Ця позиція і пізніше відтворюється в різних контекстах, а саме - в концепції природного права Руссо, у школах літератури і філософії, які проголошували лозунг"назад до природи",вбачаючи в ньому єдиний порятунок від руйнівного впливу буржуазних порядків.
Цей ідеал відношення до природи в Новий час відіграв значну роль у перетворенні природи на об´єкт наукового дослідження. Дослідне природознавство висуває ідею "випробування" природи. Щодо пізнавальної і практичної активності людини природа починає виступати як царина діяльності, як інертна сила, що потребує підкорення, встановлення над нею панування розуму.
Такий тип ставлення до природи зберігається доти, доки створений людською діяльністю світ досягає планетарних масштабів, стає за своїм обсягом рівним масштабам процесів у природі. Тоді утилітарно-прагматичне ставлення до природи доповнюєтьсяусвідомленням залежності самої природи від людини.
На цьому підґрунті складається новий тип ціннісного ставлення до природи(соціально-історичний),що виходить з оцінки природи як унікального і універсального простору, де міститься людина і вся її культура. Така оцінка передбачає відповідальне ставлення до природи, постійне вимірювання потреб людства і можливостей природи, врахування того, що сама людина і людство є частиною природи.У науково-теоретичному плані цій ціннісній переорієнтації відповідає перехід від ідеї абсолютного панування над природою до ідеї стосунків природи і суспільства як стосунків партнерів, сумірних за своїм потенціалом. Першим теоретичним виявленням цієї позиції стала створена В. І. Вернадськимконцепція ноосфери.
Усвідомлення потенціальної, а інколи і актуальної зверхності суспільства над природою поступово породжує новий підхід, заснований на ідеї єдиного, збалансованого і відповідального управління соціальними і природними процесами і умовами.
Поняття "природа" дає принципову схему розуміння і пояснення того або іншого предмету вивчення (наприклад, уявлення про простір і час, рух, причинність тощо). Таке загальне поняття природи розробляється в межах філософії і методології науки, які виявляють його основні характеристики, спираючись при цьому на результати природничих наук.
Реальне підґрунтя ставлення людини до природи утворює її діяльність, яка завжди здійснюється в природі і з наданими нею матеріалами. Тому і зміни ставлення до природи протягом історії суспільства зумовлюються, насамперед, змінами характеру і масштабів людської діяльності.
Саме протиставлення людини і природи формується історично, виникає в релігійній свідомості. Відбувається розрив між людиною і природою. Основою взаємозв´язку між природою і суспільством є предметно-чуттєва, доцільна практика. Природа утворює для людини сукупність природних умов існування людської цивілізації, предмет людської праці, об´єктивний матеріальний початок у самій людині, загальний і головний об´єкт наукового знання і незнання. Безпосередньо або опосередковано на розвиток суспільства й діяльності людей впливає географічне середовище. Географічне середовище- частина земного природного оточення, яка включена на даному історичному етапі в процес суспільного виробництва і є необхідною умовою існування й розвитку суспільства.