Висновки до першої частини

Підведемо підсумки дослідження чи ненайскладнішої філософської проблеми - пізнання соціального світу. Гносеологічний аналіз соціального світу допоміг створити алгоритм осьового саморозгортання соціального світу.

Головний наробок даної роботи полягає у тому, що сформульована автором у вступі мета досягнута завдяки послідовній реалізації низки завдань, що визначило логіку його руху по предмету дослідження й текстуальне викладення його результатів.

По-перше, обґрунтування концепту “саморозгортання соціального світу” довело гостроту й позачасовий характер проблеми, що обрана предметом дослідження, оскільки виявлено її складність й відсутність у сучасній літературі уявлень про причинність та механізм її самореалізації.

По-друге, ретроспективний аналіз існуючих підходів до вивчення явища саморозгортання соціального світу виявило, що ним займаються різні науки і з різних позицій. Відсутність філософських узагальнень про закономірності саморозгортання соціального світу явно не наближає нас до наукового розуміння природного механізму саморуху соціальної форми універсуму, а відповідно, з одного боку, є актуальною проблемою соціальної філософії, а з другого - не наближає нас до розробки наукової картини світу, що адекватна сучасному рівню розвитку культури філософського мислення.

По-третє, нам вдалось ґрунтовно дослідити атрибутивні властивості соціального світу, який є оригінальною формою існування універсуму в просторі, що обіймає собою планетарний сегмент Всесвіту. Це зроблено за рахунок спеціально розбудованої методологічної матриці, що концептуально включала в себе філософські характеристики предмета дослідження, його процесуальну і продуктивну складові, а також специфіку кожного із трьох етапів його саморозгортання.

По-четверте, суттєво поглиблено знання про специфіку формування, функціонування та напрямок розвитку соціального світу на мікрорівні. Послідовно подана філософська характеристика соціального світу, виявлені базові морфогенетичні процеси, що ведуть до формування основного стадійного продукту - соціуму, з’ясовуються його функціональні властивості і зміст фазового переходу соціального світу від мікро- на макрорівень.

По-п’яте, шляхом застосування перевіреного вище інструментарію дістало подальший розвиток знання про існування соціального світу в горизонті макрорівня, в якому він є самостійним явищем, що достатньо ґрунтовно віддзеркалене у скарбниці сучасної соціальної філософії. Автор зводить у єдину несуперечливу картину існуючи дослідницькі підходи й суперечливі оцінки, демонструючи потужність обраного ним методологічного підходу до вивчення головного продукту цієї стадії саморозгортання - суспільства. Розкрита внутрішня логіка цього явища, відслідковано закономірність руху дослідницької думки від аграрного до індустріального і інформаційного стану цього унікального предмету, а також відтворена опосередковуюча функція макрорівня у переході соціального світу між мікро- та мегарівнями.

По-шосте, завдяки упорядкуванню накопиченого попередніми дослідженнями знань про саморозгортання соціального світу, автор, продовжуючи логічно рухатись у спроектованій ним парадигмі дослідження, вперше системно пролонгує існування соціальності на мегарівні.

По-сьоме, у роботі обґрунтовується єдність природи, людини і суспільства. Запропонований алгоритм саморозгортання соціального світу, так само й ідея капіталізму, комунізму, постіндустріального суспільства, має значення лише як концептуальна схема. У той же час вона має новизну, оскільки означає дослідження генезису, становлення, функціонування і розвитку соціальних систем у вертикальній площині і визначає сукупність проблем, з якими доведеться зіткнутися дослідникам і практикам.

При цьому запропонована схема, по-перше, глибоко проникає в сутність глибинних процесів самореновації соціальної фази універсуму; по­друге, пояснює необхідність і закономірність наближення нас до Семантичного Всесвіту; по-третє, викриває сили, що формують інформаційне суспільство як найсприятливіше середовище для подальшого розвитку homo inteligens; по-четверте, гостро ставить питання про визначення осьових інститутів і принципів, навколо яких мають зосередитись усі інші енергетичні, інститутонаціональні й організаційні атрибути того чи іншого суб’єкта історичної дії.

По-восьме, праксіологічний аналіз повністю підтвердив життєспроможність запропонованої нами концепції саморозгортання соціального світу. Це означає, що ми можемо тепер коректніше використовувати категоріальний апарат, реальніше оцінювати дійсний стан процесів на кожному із трьох рівнів, ефективніше проектувати продукти, що хочемо отримати в практичній діяльності; вести виваженіше селекцію цінностей, смислів та ідеалів, що вважаємо за доцільне спрямувати на розвиток суспільства і його головного діяча - особистості.

Отже, істотним приростом філософських знань тут є схема концептуального пояснення явища осьового саморозгортання соціального світу, оскільки нами теоретично доведено, що в саморозгортанні соціального світу є закономірність, що проявляється в такому алгоритмі реалізації: квантовий вакуум зі співвідношенням фізичного і семантичного матеріалу на користь фізичного компоненту - хаосфі_зичний - суб’єктивація в структурі біологічної людини з породженням особистістю соціуму - об’єктивація в соціальному просторі з породженням суспільства - (ноосфера) хаос_Семантичний - квантовий вакуум зі збагаченим співвідношенням фізичного і семантичного матеріалу на користь останнього. Це є головний продукт теоретичної роботи, що вичерпує основну мету даного дослідження. Отримані характеристики процесу саморозгортання соціального світу з його підпроцесами, продуктами, допоміжними органами і продуктами ми подаємо у вигляді окремої порівняльної таблиці (див.: Таблиця...1.).

Таблиця... 1.

Порівняльний аналіз етапів процесу саморозгортання соціального світу

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в роботі здійснено цілісне теоретичне дослідження процесів саморозгортання соціального світу як явища космічного масштабу, що детермінується знизу фізичним Всесвітом, обумовлюється станом розвитку особистості і суспільств. Зокрема, зосереджена увага на висвітленні таких положень, які виносяться на захист:

вперше у вітчизняній філософській і науковій думці розроблена цілісна концепція саморозгортання соціального світу як трьохетапного процесу, що має на кожному ієрархічному рівні саморуху універсуму свої провідні морфогенетичні процеси, види енергії, рушійні сили, види свідомості, органи життєзабезпечення, інститути опосередкування, а також свої специфічні продукти, відповідно: соціум, суспільство й ноосферу. Зміст даного процесу полягає в такій низці перетворень: квантовий вакуум зі співвідношенням фізичного й семантичного матеріалу на користь фізичного компоненту - хаосфі_зичний - суб’єктивація в структурі біологічної людини з породженням особистістю соціуму - об’єктивація в соціальному просторі з породженням суспільства - ноосфера (хаос_семанти_чний) - квантовий вакуум зі збагаченим співвідношенням фізичного й семантичного матеріалу на користь останнього;

суттєво поглиблено знання про специфіку формування, функціонування та напрямок розвитку соціального світу на мікрорівні. Соціальний світ розглядається як архетипне поле, що обслуговує етнос і утримує специфічне культурологічне ядро, яке детермінує саморозгортання будь-яких соціальних систем; подається його сутнісна характеристика й зміст як культурологічний обмін між суб’єктами соціального життя, а менталітет - відповідно органом і процесом відтворення “духу народу”. Головним продуктом виступає соціум, що самовідтворюється завдяки механізму етносоціогенезу, провідними елементами якого є колективне підсвідоме й система цінностей;

поглиблено знання про існування соціального світу в горизонті макрорівня, в якому соціальний світ є самостійним явищем, що ґрунтується на знаннях, проявляє свою діяльнісну сутність, зміст якої має форму обміну діяльністю та її продуктами; органом продукування соціальності є колективний розум або соціальний інтелект, що ґрунтується на створених людьми інформаційних банках даних і відтворюється у ході інформатизації суспільного життя; головним продуктом є суспільство, що відтворюється людьми у ході ноосоціогенезу;

вперше системно подано існування соціального субстрату на мегарівні, який у літературі дістав назву третьої природи; обґрунтована смислова форма існування соціальності на цьому етапі; сутність соціального життя подана як обмін транс-акціями між учасниками космологічного процесу, що здійснюється завдяки надсвідомості людини; органом, що підтримує смислове поле на цьому рівні, визнано космічний розум, а джерелом утримання знятої соціальності є матриця як носій ідеальних або пустих форм (М. Мамардашвілі). Продуктом цієї стадії розглядається ноосфера, що утримується, з одного боку, смислопородженням людини, а з другого - ноокосмогенезом;

дістало подальший розвиток уявлення про причинність, посередники саморозгортання соціального світу та специфічні форми його саморегуляції оскільки доведено: що каузально-механічна причинність більше притаманна мікрорівню, телеологічна - макрорівню, а вільна причинність панує на мегарівні; встановлено, що медіаторами або посередниками переходів між рівнями є: на мікрорівні - соціальні інститути; на макрорівні - соціальні системи, що ґрунтуються на діяльності людей; нарешті, на мегарівні цю функцію забезпечують сильна і слабка взаємодія, електромагнітне поле, гравітація, а також відтворені специфічні види саморегуляції соціального процесу: архетипна, нормативна та інформаційно-знакова;

розвинена ідея багатофункціональності особистості людини, яка виступає основним агентом соціального поля. Доведено, що провідною закономірністю ХХІ століття є перехід сучасної людини через соціобіологічні зміни або шляхом “генно-культурної коеволюції” від Homo sapiens до Homo intelligens;

запропоновано новий ракурс оцінки стану соціального субстрату в сегменті української реальності, що виявив позитивні й негативні аспекти в саморозгортанні соціального життя на основі архетипного поля українського етносу. Виявлені певні вади в культурологічному спілкуванні населення України, формалізована ціла низка причин архетипного й нормативного походження, що знижує ефективність праці й обмін її продуктами, не сприяє швидкому вступу країни до загальноєвропейського полікультурного простору.

Теоретичне значення даного дослідження полягає в тому, що засобами дедуктивного аналізу доведено, що саморозгортання соціального світу - це закономірний космологічний процес, який відбувається на планетарній арені за закономірностями ноокосмогенезу. Обґрунтована оригінальна методологічна призма гносеологічного аналізу осьового саморуху соціального життя, на основі якої подано системний аналіз подій, що відбувається відповідно на мікро-, макро- і мегарівнях саморуху універсуму, обґрунтовані базові процеси й головні системні продукти: соціум, суспільство й ноосфера як складові частини космічного енергоінформаційного поля. Висновки наукового дослідження мають цінність для формування нової наукової картини світу, а також для глибшого розуміння й теоретичного аналізу сучасних соціальних процесів та напрямів і шляхів забезпечення сталості саморозгортання соціального організму будь-якої країни.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що напрацьовані матеріали й принципи можуть бути використані в конкретних державних проектах розбудови державності й громадянського суспільства, інтеграції міждержавних взаємостосунків та організації масштабніших взаємодій. Ідеї дослідження можуть бути методологічною основою для розробки соціально-економічних, соціологічних та організаційно-правових прогнозів процесів життєдіяльності соціального організму будь-якої країни або його підсистем, використовуватися державними службовцями, економістами, правознавцями, соціальними працівниками, соціологами, політологами, культурологами в практичній роботі. Результати дослідження можуть бути використані в процесі викладання філософських та суспільствознавчих дисциплін і курсів у системі вищої освіти, а також бути основою у висвітленні сучасних проблем державотворення, менеджменту, самоорганізації й саморегуляції соціальних процесів, системного аналізу різних складових соціального життя сучасної спільноти та ін.

Завершуючи дослідну роботу, ми не претендуємо на абсолютну істинність усіх викладених у ній ідей та осьового підходу до пояснення окремих аспектів алгоритму саморозгортання соціального світу. Дослідження може активізувати, на наш погляд, увагу фахівців з інших галузей суспільствознавства і природничих наук на дослідження або окремих ланок нашого алгоритму, або окремого його аспекту. До того ж алгоритмізований нами “‘хаос” - усе ж таки залишається “‘семантичним бульйоном”, що здатний породити “хаотичну” безліч флуктуацій думки, те розмаїття активних паростків знання, з яких шляхом критеріальної селекції зростає якісно інша організація мислення, визрівають принципово нові філософські концепції.