<<
>>

4.2.1. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, перевезення,пересилання, зберігання з метою збуту або збут отруйних і сильнодіючих речовин (ст. 321)

Безпосередній об’єкт цього злочину майже збігається з видовим, але вужчим є його предмет. Зокрема, таким визнаються отруйні або сильнодіючі речовини, що не є наркотичними або психотропними чи їх аналогами, а також обладнання, призначене для виробництва чи виготовлення отруйних або сильнодіючих речовин.

Отруйні речовини – це речовини у твердому, сипучому або рідкому вигляді, вживання яких навіть із незначним перевищенням дози може призвести до смерті (миш’як, стрихнін, сулема, ціанистий калій тощо). Сильнодіючі – це лікарські та інші засоби, вживання яких поза призначенням або з порушенням норм дозування може спричинити тяжку шкоду організмові людини (наприклад, гормональні препарати). Отруйні та сильнодіючі речовини мають і спільні ознаки, а саме: а) небезпечність для життя або здоров’я людини; б) не є наркотичними засобами або психотропними речовинами; в) їх правовий режим регулюється спеціальними нормативними актами. Практичне визначення останньої ознаки є найбільш проблемним. Фактично предметів із такими хімічними та фізичними ознаками існує безліч: це можуть бути лікарські засоби, хімічна та газова зброя, товари побутової хімії, гербіциди та отрутохімікати, що застосовуються у сільськогосподарському виробництві тощо.

З моменту прийняття КК 1960–1961 рр. і до кінця 1980 рр. дослідники цієї проблеми практично одностайно вважали предметом цього злочину речовини, що віднесені до отруйних і сильнодіючих Державною фармакопеєю, тобто речовини медичного призначення. Дещо ширше роз’яснювалися ці поняття Конвенцією ООН про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р. Це було враховано автором цієї праці у відповідних главах Науково-практичного коментарю Кримінального кодексу України випуску 1994 р. і подальших його виданнях.

Утім, цю проблему не можна вважати вирішеною. Нормативно-правовими актами України більш або менш докладно регламентовано тільки переліки отруйних і сильнодіючих речовин як лікарських засобів.

Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про лікарські засоби» від 4 квітня 1996 р. речовини визнаються отруйними або сильнодіючими лікарськими засобами Міністерством охорони здоров’я. Перелік отруйних лікарських засобів, які зареєстровані та дозволені до використання, міститься в додатку № 5 до наказу МОЗ від від 18 серпня 1995 р. Крім того, деякі отруйні речовини зазначені в Переліку лікарських засобів, що підлягають предметно-кількісному обліку в аптеках і лікувально-профілактичних установах, затвердженому наказом МОЗ від 30 червня 1994 р. № 117 із змінами від 20 вересня 1995 р. № 172.

Ряд отруйних і сильнодіючих речовин, в тому числі й заборонених для використання в медичній практиці, містять Переліки сильнодіючих та отруйних речовин таблиць 1 і 2 Конвенції Організації Об’єднаних Націй про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р., затверджені на засіданні розширеної президії Комітету з контролю за наркотиками МОЗ 25 грудня 1993 р. (протокол № 6). Цей перелік не одержав надалі реквізитів нормативно-правового акта. Однак він, хоч і має рекомендаційний характер, може бути орієнтиром для експертної практики.

Для отримання інформації про належність до отруйних або сильнодіючих лікарських засобів, зареєстрованих (перереєстрованих) в Україні після січня 1997 р., необхідно звертатися до Фармакологічного комітету МОЗ України.

Серйозною проблемою, що не вирішена і досі, залишається кримінально- правове реагування на діяння, що полягають у небезпечному для здоров’я населення поводженні з отруйними та сильнодіючими речовинами, які не є лікарськими засобами. Автори Науково-практичного коментарю Кримі- нального кодексу України, виданого за редакцією Гончаренка В. Г. та Потебенька М. О., однозначно віднесли до предмета цього злочину токсичні та сильнодіючі речовини не тільки медичного призначення, а й професійні отрути, що використовуються у хімічній промисловості та інших виробничих процесах. Така постановка питання слушна, оскільки неконтрольований обіг цих отрут не менш небезпечний, ніж отруйних і сильнодіючих речовин медичного призначення.

Але при цьому автори, стверджуючи, що перелік цих речовин установлено спеціальними нормативними актами, які видаються зацікавленими міністерствами та відомствами, не конкретизують ці акти. Вони посилаються лише на Положення про дозвільну систему, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. № 576. Однак це положення такої інформації не містить, лише відсилає до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі токсичних промислових відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів» від 20 червня 1995 р. № 440. Вивчення цього документа показує, що він містить досить широкий і різноманітний перелік цих речовин – не тільки отруйні речовини, а й радіоактивні, наприклад, уран та його сполуки, деякі сильнодіючі лікарські засоби (при цьому їх список практично не дається, перелічено лише кілька назв), вказані також окремі продукти біотехнології: білково-вітамінні концентрати, кормові дріжджі, харчові білкові добавки тощо. Цей документ не узгоджений навіть із нормативними актами, виданими центральними органами державної влади. Якщо ж орієнтувати судову практику ще й на врахування відомчих актів, то предмет злочину виявиться настільки невизначеним, що застосовувати ст. 321 у слідчій практиці буде вкрай важко. Проблема ускладнюється ще й тим, що отруйні та сильнодіючі речовини треба відмежовувати від наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, мікробіологічних або інших біологічних агентів чи токсинів, відходів та інших матеріалів, шкідливих для життя і здоров’я людей тощо.

Мабуть, виходом із такої ситуації може бути видання єдиного нормативного акта, який містив би списки отруйних і сильнодіючих речовин. До речі, таким шляхом пішов російський законодавець – враховуючи викладене вище, цей досвід можна було б запозичити.

Кількість речовин, що є предметом злочину, не має значення для кваліфікації.

Але якщо їх розмір дуже незначний, діяння може бути не визнане злочином на підставі ч. 2 ст. 11.

До обладнання, призначеного для виробництва чи виготовлення отруйних або сильнодіючих речовин, відносять апарати, пристрої, прилади тощо.

Диспозицію ч. 2 ст. 321 сконструйовану як бланкетну. Правила виробництва, зберігання, відпуску та інших дій щодо отруйних або сильнодіючих речовин встановлюються МОЗ. Зокрема, ці питання регулюють: наказ МОЗ «Про організацію зберігання в аптечних закладах різних груп лікарських засобів та виробів медичного призначення» від 16 березня 1993 р. № 44; Правила відпуску лікарських засобів і виробів медичного призначення з аптек, затверджені наказом МОЗ від 30 червня 1994 р. № 117, зміни – 20 вересня 1995 р. та 8 грудня 2000 р.; Правила роздрібної реалізації лікарських засобів, затверджені постановою КМ від 12 травня 1997 р. № 447. Наказом МОЗ від 15 травня 1997 р. із змінами від 22 липня 1999 р. № 174 та 17 січня 2002 р. затверджено порядок ввезення на територію України незареєстрованих лікарських засобів. У даний час діють також деякі правила, затверджені Міністерством охорони здоров’я СРСР, якщо вони не суперечать нормативним актам України. Виготовлення лікарських засобів (зокрема отруйних і сильнодіючих) здійснюється на підставі спеціальних дозволів (ліцензій). Частково ці питання вирішуються також згаданою вище постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі токсичних промислових відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів» від 20 червня 1995 р. № 440.

Листом Міністерства охорони здоров’я України, Державного департаменту з контролю за якістю, безпекою та виробництвом лікарських засобів та виробів медичного призначення «Щодо виготовлення лікарських засобів в умовах аптеки» від 23 травня 2002 р. № 18. 1895/21-17 роз’яснювалося, що виготовлення лікарських засобів в аптеках має здійснюватися відповідно до вимог Державної фармакопеї, Інструкції з приготування в аптеках лікарських форм з рідким дисперсним середовищем, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 07.09.1993 р.

№ 197, Інструкції з санітарно-протиепідемічного режиму аптек, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 14.06.1993 р. № 139, Правил аптечної технології ліків, які встановлюють вимоги до методів виготовлення, контролю якості лікарського засобу, його пакування, мов і термінів зберігання тощо.

Крім того, суб’єкт господарської діяльності, який має намір або виготовляє лікарські засоби в умовах аптеки, повинен керуватися чинним законодавством у зазначеній сфері діяльності, зокрема Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з медичної практики, затвердженими наказом Державного комітету Україну з питань регуляторної політики та підприємництва від 16 лютого 2001 р.. Цих загальних правил має дотримуватись і суб’єкт, що виготовляє отруйні або сильнодіючі речовини.

Для вирішення питання про предмет злочину або встановлення факту порушення конкретних положень відповідних правил призначається експертиза.

Об’єктивна сторона цього складу злочину містить дії, зазначені у диспозиції ст. 321 як альтернативні ознаки, зокрема: виробництво, виготовлення, придбання, перевезення, пересилання, зберігання або збут отруйних чи сильнодіючих речовин, або здійснення таких дій щодо обладнання, призначеного для виробництва чи виготовлення отруйних або сильнодіючих речовин. Ці дії визнаються злочинними тільки за умови їх вчинення без належного дозволу. Такий дозвіл може давати Міністерство охорони здоров’я України.

Якщо спричиняється шкода життю чи здоров’ю потерпілого, дії винного кваліфікуються не тільки за ст. 321, а й як необережний чи умисний злочин проти особи. Якщо вчиненню однієї з дій, передбачених ч. 1 ст. 321, передувало розкрадання сильнодіючих чи отруйних речовин, вчинене також кваліфікується як сукупність злочинів.

Частина друга ст. 321 передбачає відповідальність за порушення встановлених правил виробництва, виготовлення, зберігання, відпуску, обліку, перевезення, пересилання отруйних або сильнодіючих речовин, що не є наркотичними або психотропними речовинами чи їх аналогами.

Відпуск – це видача отруйних або сильнодіючих речовин з аптек, складів, баз тощо, а облік – дії, спрямовані на фіксацію кількості зазначених речовин, як виданих, так і залишку.

Склади злочинів, передбачені ч. 1 та 2 ст. 321, формальні. Ці злочини вважаються закінченими від моменту вчинення діяння.

Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 321, характеризується прямим умислом і метою збуту, а ч. 2 ст. 321 – умислом чи необережністю.

Суб’єкт злочину, передбаченого ч. 1 ст. 321,– будь-яка особа, що досягла 16-річного віку, а ч. 2 ст. 321 – тільки особа, яка за характером дорученої їй роботи зобов’язана була дотримуватися встановлених правил поводження з сильнодіючими чи отруйними речовинами. Службові особи, винні в порушенні правил поводження з отруйними або сильнодіючими речовинами, якщо їхні діяння завдали істотної шкоди державним, громадським або охоронюваним законом правам та інтересам окремих фізичних або юридичних осіб, несуть відповідальність за сукупністю злочинів – за статтями 364 або 367 і ч. 2 ст. 321.

Повторне вчинення діянь, передбачених однією з частин ст. 321, не впливає на кваліфікацію, а є обставиною, що обтяжує відповідальність (п. 1 ст. 67). Вчинення діянь, передбачених різними частинами ст. 321, утворює сукупність злочинів і покарання винній особі призначається за правилами ст. 70.

Виготовлення предметів цього злочину, а також інші дії, передбачені ст. 321, якщо вони здійснені з метою полегшити здійснення вбивства, зґвалтування, крадіжки або інших злочинів, вимагають додаткової кваліфікації як готування до відповідного злочину.

<< | >>
Источник: ФЕСЕНКО ЄВГЕНІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ ТА СИСТЕМИ ЗАХОДІВ З ЙОГО ОХОРОНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктораюридичних наук. Київ–2004. 2004

Скачать оригинал источника

Еще по теме 4.2.1. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, перевезення,пересилання, зберігання з метою збуту або збут отруйних і сильнодіючих речовин (ст. 321):

  1. 63. Незаконні дії з наркотичними, психотропними речовинами та їх аналогами або прекурсорами (ст.306-308, 311-314, 318-321 КК).
  2. 66. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 307).
  3. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів
  4. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту
  5. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів
  6. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, перевезення, пересилання, зберігання з метою збуту або збут отруйних і сильнодіючих речовин
  7. Посів або вирощування снотворного маку чи конопель
  8. 66. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.
  9. Стаття 307. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів
  10. Стаття 309. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту