Асфіксія новонародженого. Методи інтенсивної терапії та реанімації новонародженого

Асфіксія - це стан, спричинений затримкою надходження кисню в дихальні шляхи новонародженого, що призводить до прогресивної гіпоксемії та гіперкапнїї з метаболічним ацидозом, який проявляється ацидозом, неврологічною маніфестацією (судоми, гіпотонія, кома, гіпоксично-ішемічна енцефалопатія) та поліорганною недостатністю в ранній неонатальний період.

У клінічній практиці терміном "асфіксія новонароджених" позначають клінічний синдром, який проявляється в перші хвилини життя в утрудненому диханні або його відсутності. Також у більшості дітей, що народилися в стані асфіксії, діаг­ностують пригнічення безумовної нервово-рефлекторної ді­яльності та гостру серцево-судинну недостатність.

Етіологія і патогенез. Причина асфіксії - гостра або хроніч­на гіпоксія плода, що розвивається як антенатально, так і під час пологів. Обмежене надходження кисню через плаценту до плода можуть спричиняти порушення діяльності дихальної, серцево-судинної та кровотворної системи матері, зниження матково-плацентарного кровотоку та ін. У відповідь на це в ор­ганізмі плода відбуваються компенсаторні реакції: при зни­женні вмісту кисню у крові підвищується ЧСС і збільшується об’єм серцевого викиду, що сприяє прискоренню кровообігу та підтримці на достатньому рівні обміну речовин у мозку й сер­ці. Водночас послаблюється кровообіг через судини нирок, ки­шечнику, шкіри та м’язів (централізація кровообігу).

У подальшому активується анаеробний гліколіз у клітинах, у кров із тканин виділяється велика кількість недоокислених продуктів, у тому числі молочна кислота, знижується pH кро­ві. Тканинний ацидоз призводить до порушення функціональ­ного стану життєво важливих органів і систем плода.

Пренатальні фактори ризику розвитку асфіксії: пізній гес- тоз; цукровий діабет; резус-сенсибілізація; інфекційні захво­рювання у матері; кровотеча в II або III триместрі вагітності; невиношування або переношування вагітності; багатоплідна вагітність; ЗВУР плода; вживання під час вагітності наркоти­ків, алкоголю та деяких ліків.

Інтранатальні фактори ризику: передлежання плаценти чи від­шарування нормально розташованої плаценти; патологічне перед­лежання плода; випадіння петель пуповини під час пологів; плід, обвитий пуповиною; аномалії пологової діяльності; порушення сер­цевого ритму плода під час пологів; інфекційні захворювання.

Клінічна картина. Клінічно метаболічні порушення прояв­ляються відсутністю або слабкістю скорочень дихальної мус­кулатури відразу після народження, зменшенням частоти і си­ли серцевих скорочень, ціанозом або блідістю шкіри, знижен­ням нервово-рефлекторної збудливості та м’язового тонусу Тяжкість асфіксії можна визначати як на основі об’єктивної оцінки стану дихальної, серцево-судинної системи та ЦНС, так і на підставі аналізу лабораторних даних: кислотно-лужного стану крові та концентрації лактату

Для клінічної оцінки тяжкості стану дитини після народ­ження використовують шкалу Апгар (табл. 4.1).

Реанімаційних заходів у пологовій залі потребують при­близно 0,5-2% новонароджених. Ці заходи включають інтуба- цію трахеї та штучну вентиляцію легенів, закритий масаж сер­ця та медикаментозну стимуляцію серцевої діяльності. Що менші гестаційний вік і маса тіла при народженні, то більшою є потреба у первинних реанімаційних заходах.

Вимоги до надання реанімаційної допомоги новонародженим, що діють в Україні, базуються на Наказі МОЗ України № 225 від 28.03.2014 р. "Уніфікований клінічний протокол "Початкова, реані­маційна і післяреанімаційна допомога новонародженим в Україні".

Послідовність реанімаційних заходів із допомоги новона­родженому високого ризику в пологовій залі.

Показанням до відлучення дитини від матері й надання по­чаткової допомоги є будь-яка з перелічених нижче ситуацій:

• термін вагітності менше 37 тижнів;

• відсутність самостійного дихання або наявність судорож­них (термінальних) дихальних рухів (дихання типу ґас- пінґ) у новонародженого;

• відсутність або значне зниження м’язового тонусу в дити­ни відразу після народження.

Дитину розміщують під джерелом променевого тепла; поло­ження - на спині з валиком під плечима, із злегка закинутою головою й опущеним на 15° головним кінцем; аспірують вміст ротової порожнини і носових ходів грушею або катетером; три­валість відсмоктування не повинна перевищувати 5 с.

Відсутність самостійного дихання (апное), термінальні дихаль­ні рухи або брадикардія (ЧСС < 100 уд./хв) є показанням до не­гайного початку реанімації - ШВЛ під позитивним тиском або на­повнення легень у випадку глибоко недоношеної дитини. Необхід­но розпочати моніторинг стану оксигенацїї за допомогою пульсок- симетрїї, щоб контролювати використання додаткового кисню.

Рішення стосовно необхідності подальшої реанімації ґрун­тується на одночасній оцінці 3-х ознак: 1) ЧСС; 2) наявності й адекватності самостійного дихання; 3) стану оксигенацїї за да­ними пульсоксиметрії.

4.7.