Основні методики виховання життєво важливих рухових якостей у дітей
Рухові якості є показниками різних рухових здібностей чи можливостей людини. Розвиток рухових функцій у людей різного віку може відбуватись безперервно, але не рівномірно. У дитячому віці (до 16-18 років) рухові якості можуть розвиватись дуже інтенсивно.
З віком це значно уповільнюється. Активна рухова діяльність сприяє більш швидкому, а головне — більш гармонійному дозріванню морфологічних структур і функціональних систем організму, що забезпечують певні рухові акти. За допомогою фізичних вправ і ігор можна активно впливати на процес вікового розвитку рухових якостей, виправляти відхилення від нормального ходу цього розвитку.В кожному віці слід приділяти однакову увагу вихованню таких важливих рухових якостей як спритність, сила, витривалість.
Спритність проявляється у здібності опановувати нові рухи, створювати динамічні стереотипи і у швидкості перебудови їх у відповідності від зміни обставин. Показником спритності є координаційна складність рухів. Для оцінки спритності враховують час, необхідний для оволодіння складними рухами, а також ступінь підготовки, яка досягається в даному русі після занять фізичними вправами та іграми.
Спритність розвивається у дітей досить повільно. Найбільші зміни в координації рухів, як вказувалось раніше, спостерігаються у дітей у віці від 7 до 12-13 років. В цей же період створюється основа для оволодіння складними руховими навичками в наступні роки. Тому дітям цього віку рекомендується виконувати як найбільше фізичних вправ для виховання координації рухів. При цьому важливо вдосконалювати м’язове почуття (вміння розрізняти темп і розслаблення м’язів), а також почуття часу і простору.
Спритність удосконалюють у вправах з швидкою зміною ситуацій, де потрібні точність, швидкість і координація рухів. Для розвитку спритності корисні вправи з гімнастики (без предметів, з предметами, на приладах), акробатики (стрибки з трампліну, на батуті), вправи з великими м’ячами (передачі, перекидання, ловля та ін.).
В цей віковий період корисно також використовувати ігри, які спонукають дітей переходити від одних дій до інших відповідно до зміни обставин (наприклад, у 6-7 років — «Ладки», у 8 років — «Зайці на городі», у 9 років «Рухлива ціль»), а також спортивні ігри: футбол, теніс.У дітей 7-8 років найбільш інтенсивно вдосконалюються навички точних рухів. Цьому сприяють такі вправи, як метання в ціль, вправи з малими м’ячами (удари в підлогу, удари в стіну, підкидання і ловля м’яча з різними додатковими рухами), різноманітні складні маніпуляції з іншими дрібними предметами — палицями, обручами, кубиками і т. д. Ці вправи, до речі, в подальшому сприяють кращому оволодінню технікою письма, малювання.
Одним із проявів спритності є вміння зберігати рівновагу тіла в статичному положенні і в русі. Стійкість тіла у дітей при статичній позі з віком покращується. Якщо в 6-7 річному віці діти при проходженні 15-метрової прямої з закритими очами відхиляються в бік в середньому на 90,9 см, то в 10 років — на 50,2 см, а в 12 років — майже на ту величину, що і дорослі — 32,4 см.
Найважливішим показником фізичного розвитку є набуття фізичної сили м’язів. У дітей 6-8 років всі м’язи інтенсивно ростуть, але краще розвинені м’язи тулуба, слабкіше — м’язи кінцівок. Тому сила згиначів- розгиначів тулуба і кінцівок у період до 9 років збільшується не значно, а лише з 9 років (під впливом фізичних вправ) сила м’язів здатна значно зростати, що може тривати до 18-24 років. В подальші періоди життя величина приросту сили м’язів поступово уповільнюється.
Вправи для виховання сили у дітей повинні бути в основному динамічними. При розвитку сили навантаження не повинні бути граничними. Максимальні потужності і великі за об’ємом навантаження, пов’язані з великими енерговитратами у дітей 3-14 років, можуть привести до загальної затримки росту дітей. Силові вправи для дітей не повинні також викликати довгочасного напруження. М’язи дітей мають тонкім язові волокна (міофібріли), тому розвивати їх потрібно різнобічно і поступово.
Найкращими вправами для розвитку сили у дітей 6-8 років слід вважати: рухливі ігри, естафети, віджимання від підлоги, загально розвиваючі вправи; для дітей 9-11 років — спортивні ігри, підтягування, піднімання тулуба з положення сидячи, загально розвиваючі вправи та ін., для дітей 12-14 років — вправи на турніку, бруссях, кільцях, бокс, піднімання помірнихОдночасно з вихованням сили необхідно виробляти в дітей здібність розслабляти м ’язи після їх напруження.
Еластичність м’язово-сполучного апарату та здібність до вільного розслаблення дозволяє збільшувати амплітуду рухів, що дає збільшення не тільки в силі, але і в спритності рухів.
Гнучкість і рухливість в суглобах допомагають уникати травм опорно-рухового апарату. В цих цілях рекомендується використовувати різні вправи на розтягування, які позитивно діють на м’язи, зв’язки і суглобні сумки. Серед таких вправ найчастіше впроваджують вправи на спортивній драбині, на турніках.
Особливу увагу при фізичному вихованні дітей потрібно приділяти вдосконаленню швидкості рухів. Під час розвитку у дітей кількості вирішують дві задачі: збільшення швидкості простих рухів і збільшення частоти рухів.
Велике значення мають і складні рухові реакції. Основні з них — реакції на рухливий об’єкт і реакції вибору. Швидкість реакції дитини в певній мірі залежить від типу нервової системи і є якістю, яка передається у спадщину від батьків, але її можна розвивати за допомогою фізичних вправ і рухливих ігор.
Прояв такої якості, як швидкість, має кілька напрямків: швидкість рухових або поведінкових реакцій, швидкість мислення, швидкість дій.
Швидкісні якості краще вдосконалювати в процесі виконання ігрових вправ. Для розвитку цих якостей корисні старти із різних висхідних положень з бігом на 10-30 м, естафети, рухливі і спортивні ігри.
Швидкісно-силові якості можна розвивати за допомогою рухливих ігор і змагань, відводячи на них 50 % загального часу занять спортом.
Не менш важлива і така задача фізичного виховання дітей, як формування здібностей виконувати швидку роботу протягом тривалого часу.
Ця якість, перш за все, залежить від наявності витривалості.Витривалість—це здібність організму протистояти втомі і здібність до довгострокової рухливої діяльності без зниження її ефективності.
Витривалість виховується шляхом застосування фізичних вправ і ігор, які здійснюють на організм дитини загальне фізичне навантаження в деякій мірі більше того, яке вона вже звикла переносити. В процесі таких занять організм дитини поступово адаптується до стану втоми, яка обумовлена збільшенням об’ємуроботи і, якрезультат, підвищується здібність виконувати той чи інший рух більш тривало, а також утворюється здібність швидко відновлювати сили після фізичного навантаження.
Характер і загальний об’єм навантаження при вправах, направлених на виховання витривалості, повинен визначатися з урахуванням віку і фізичної підготовки кожної конкретної дитини.
На заняттях з дітьми молодшого віку навантаження на серцево-судинну і дихальну системи повинні бути дуже нетривалими і чергуватися з достатнім відпочинком..
Дітям у 7-10 років потрібні також вправи на виховання силової витримки. Діти цього шкільного віку часто не можуть довго підтримувати якесь зусилля на постійному рівні, і навіть при нетривалій роботі (11,5 хв.) вони відволікаються. Це пояснюється обмеженим поширенням (іррадіацію) процесів збудження чи гальмування в корі великих півкуль головного мозку, а також невмінням точно диференціювати ступінь м’язової напруги. З віком здібність до підтримки зусиль на постійному рівні покращується і досягає найвищого рівня у 16-20 років.
6.7.