МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Результативне викладання конституційної юстиції згідно із сучасними вимогами до організації та здійснення освітнього процесу визначає завдання переосмислення технологій проведення навчальних занять, їхню модернізацію з обов’язковим комбінуванням пасивних, активних та інтерактивних методів навчання, запровадження дистанційних форм навчання та контролю.

Очевидно, що формування такої здатності нерозривно пов’язане із формуванням та розвитком творчого та критичного мислення здобувачів вищої освіти. Творче мислення, ґрунтуючись на самостійному застосуванні отриманих знань, заохочує винайдення нових шляхів вирішення наявних завдань. Натомість критичне мислення засвідчує здатність людини до формулювання обґрунтованих висновків і оцінок, ухвалення усвідомлених рішень, уможливлює прогнозування результатів ухвалених рішень, визначення причинно-наслідкових зв’язків.

Формування та розвиток творчого та критичного мислення під час викладання конституційної юстиції передбачає:

а) демонстрування варіативності, альтернативності, дискусійності наукових суджень та висновків, їхнього еволюційного розвитку;

б) спрямування розумової діяльності на аналіз, синтез, зіставлення та оцінювання наукових суджень та правових приписів, верифікацію будь-яких відомостей та фактів;

в) заохочення до визначення структурно-функціональних та причинно-наслідкових зв’язків в механізмі конституційного судочинства;

г) заохочення до прогнозування ефективності та результативності конституційної юстиції;

ґ) структурування та аргументування здобувачами вищої освіти власних суджень та висновків, їхнє адекватне оцінювання;

д) спрямування розумової діяльності на пошук нестандартних, нових шляхів вирішення теоретичних та практичних завдань у сфері конституційної юстиції.

У контексті наведеного підходу мета лекції як основної форми проведення навчальних занять, призначеної для засвоєння теоретичного матеріалу – надати систематизовані основи наукових знань та практичного досвіду з певного напряму (теми) навчальної дисципліни «Конституційна юстиція», сконцентрувати увагу на найбільш складних і актуальних теоретичних та практичних питаннях.

Лекція повинна стимулювати активну пізнавальну діяльність здобувачів вищої освіти, тому принципово важливо періодично змінювати форму спілкування з аудиторією – від монологу до діалогу, поєднувати усний виклад матеріалу з методами візуалізації та алгоритмізації, зокрема через застосування структурно-логічних схем, тощо.

Кращому опануванню здобувачами вищої освіти навчальним матеріалом може слугувати проведення певної частини лекційного заняття у форматі:

а) бесіди, що передбачає активізацію інтелектуальної діяльності здобувачів вищої освіти, мотивування їх до вивчення певної теми навчальної дисципліни, постановку «бінарних» та «небінарних» запитань для виявлення ставлення, думки, рівня ознайомлення та готовності здобувачів вищої освіти, визначення міри сприйняття ними матеріалу, що викладається. Адекватна оцінка психоемоційного стану слухачів, фахова та етична реакція на їхні репліки – загальна вимога до проведення будь-якого публічного виступу – за такого формату набуває особливого значення;

б) дослідження, що передбачає формулювання здобувачами вищої освіти за участі викладача певної теоретичної позиції, виявлення закономірностей або аномалій у конституційно-правовому регулюванні, шляхом «мозкового штурму» (метод спільного пошуку ідей і рішень, шляхів вирішення проблем або нестандартних ситуацій, що має на меті спершу запропонувати якнайбільшу кількість варіантів, не вдаючись до їхнього аналізу та критики, а потім відібрати перспективні пропозиції, обговоривши й оцінивши кожен варіант);

б) ситуаційного аналізу (кейс-метод), що передбачає вивчення здобувачами вищої освіти реальної конкретної політико-правової ситуації (події), визначення за участі викладача суті проблеми, причин та наслідків причин, формулювання можливих варіантів її вирішення;

в) «бінарної» лекції, що передбачає виклад певного навчального матеріалу з протилежних позицій (прихильника – противника; теоретика – практика тощо) і спрямована на демонстрацію різних підходів до розуміння певного конституційно-правового явища або процесу.

Під час лекційного заняття можуть застосуватися різноманітні пасивні, активні та інтерактивні методи навчання, широко висвітлені у спеціальній літературі, стислий перелік якої наведено у Переліку рекомендованої літератури наприкінці посібника.

Критерієм вибору методів навчання є їхня відповідність дидактичним меті та завданням навчального заняття, конкретним обставинам – умовам і часу навчання, психоемоційному стану здобувачів вищої освіти, рівню їхню базової підготовки та мотивації тощо. Водночас слід врахувати не лише потребу надання здобувачам вищої освіти нових знань, а й формування у них вмінь та навичок, необхідних для подальшого самостійного здобуття й оновлення інформації, професійного й фахового застосування набутих знань.

Алгоритм оптимального вибору методів навчання (за Ю.К. Бабанським) полягає в тому, аби визначити:

а) чи вивчатиметься певний матеріал самостійно, чи під керівництвом викладача;

б) співвідношення репродуктивних і продуктивних методів, перевагу надавати продуктивним методам;

в) співвідношення індуктивних і дедуктивних, аналітичних та синтетичних методів, перевагу надати дедуктивним та синтетичним методам;

г) міру і спосіб поєднання словесних, наочних та практичних методів;

ґ) потребу застосування методів стимулювання;

д) час використання методів контролю і самоконтролю.

е) запасні варіанти на випадок відхилення реального процесу навчання від запланованого.

На відміну від лекції, основна мета практичного заняття – сприяти формуванню практичних компетентностей здобувачів вищої освіти. Набуті ними на лекції та в процесі самостійної роботи над навчальною і науковою літературою, актами законодавства та правозастосування знання мають бути перевірені з погляду їхнього практичного застосування.

Усталений підхід до технології проведення практичного заняття як дискусії навколо попередньо визначеної теми, до якої здобувачі вищої освіти готують тези виступів згідно з програмою та робочою програмою навчальної дисципліни, залишається актуальним і затребуваним.

Широко відомою й визнаною методикою організації та проведення дискусії є «Сократів діалог», який базується на тому, що істина й знання не дані в готовому вигляді, а являють собою мету, якої потрібно досягти в результаті мисленнєвого пошуку. За цієї методики викладач модерує дискусію щодо певного проблемного питання з метою поглиблення і закріплення набутих знань, формування вмінь і навичок їхньої інтерпретації та аргументованого викладу, застосування до конкретної правової ситуації. При цьому викладач має саме модерувати дискусію – спрямовувати та залучати до обговорення проблемного питання здобувачів вищої освіти. Для цього викладач ставить: а) початкові запитання, які є вихідною точкою дискусії; б) спрямувальні запитання, які скеровують дискусію, допомагають поглиблювати і доповнювати обговорення; в) завершальні запитання, які підводять обговорення до формулювання певних висновків. В усіх випадках запитання мають бути конкретними та аналітичними. Кількість учасників та міра їхнього залучення до дискусії може суттєво різнитися за конкретних обставин, але в будь-якому разі охоплювати більшість присутніх на практичному занятті.

Іншою методикою організації та проведення дискусійного обговорення є дебати. З-поміж інших саме дебати найкращою мірою забезпечують цілісне сприйняття певного правового явища чи процесу та сприяють розвитку навичок аргументації та інтерпретації в умовах чітко визначеного часу.

За зразок у проведенні дебатів може бути обраний варіант, який включає:

1) формулювання так званого бінарного запитання, тобто запитання, яке передбачає лише відповіді «так» або «ні» (наприклад, чи підтримуєте ви запровадження в Україні інституту префектів);

2) поділ групи здобувачів вищої освіти на три групи учасників дебатів: суддів, учасників, які мають підтримувати відповідь «так», та учасників, які мають підтримувати відповідь «ні». Кількість учасників кожної групи може варіюватися залежно від обставин;

3) спільна підготовка групою учасників аргументів на обґрунтування своєї позиції.

4) проведення дебатів у такий спосіб, аби почерговий виступ учасника від кожної з груп не перевищував 1 хв. Тривалість виступу під час дебатів ані змінювати, ані порушувати не можна. Кожен учасник дебатів, окрім першого, протягом 1 хв. має спочатку відреагувати на аргумент учасника іншої групи, а потім озвучити власний аргумент.

5) оцінювання учасників дебатів. Здійснюється спочатку індивідуально і по черзі суддями і лише потім – викладачем. При цьому і судді, і викладач мають навести пояснення тієї чи іншої оцінки для кожного з учасників. Оцінювання має враховувати показані результати щодо застосування знань, аргументації власної позиції та контраргументації позиції опонента. Після цього викладач за аналогічним алгоритмом оцінює суддів.

Звісно, можливі й інші варіанти організації та проведення дискусійного обговорення. Так, наприклад, практичну цінність має методика «взаємного опитування», за якої два здобувачі вищої освіти під контролем викладача почергово задають один одному певну кількість (орієнтовно п’ять) конкретних запитань за темою практичного заняття, після чого викладач ставить кожному з них кілька завершальних питань. Модифікацією цієї методики є «спільне опитування», за якого питання тому, хто відповідає, по черзі задають усі присутні на практичному занятті студенти; водночас повторювати питання не можна.

Методики «взаємного» та «спільного» опитування дозволяють покращити навички формулювання конкретних і лаконічних питань. Особам, які претендують на високу оцінку, викладач може радити ставити передусім важкі запитання. Це також дозволяє розвивати навички розрізнення легких, середніх і важких питань. Оцінюванню підлягає не лише правильність, точність й аргументованість відповідей, а і правильність і точність запитань, рівень їхньої складності, що у сукупності є індикатором здатності здобувачів вищої освіти до аналізу та синтезу набутих знань.

Незалежно від застосовуваної методики, важливо наголосити, що дискусія в жодному разі не має зводитися до механічного відтворення, переповідання здобувачами вищої освіти навчального матеріалу, особливо – конспекту лекційних занять.

Відповідно, до або після проведення дискусійного обговорення можуть застосовуватися фронтальне або експрес-опитування; контрольні роботи; виконання індивідуальних завдань (наприклад, підготовка тез публічного виступу на певну тему протягом обмеженого часу (експромт-виступів); письмовий аргументований аналіз певної юридичної ситуації або документа з обмеженням кількості слів для розвитку навички лаконічно висловлювати власну думку тощо).

Цифровізованим різновидом фронтального опитування є обмежене у часі (не більше 10 хв.) тестове опитування здобувачів вищої освіти через Google Forms або інші цифрові сервіси. При цьому заздалегідь підготовлені викладачем тестові завдання можуть бути відкритого або закритого типу, хоча останній тип – є більш простим у застосуванні й оцінюванні. Цифровізація дозволяє зробити різними порядки тестових завдань і варіантів відповідей для всіх присутніх, а також оперативно й об’єктивно оцінити знання та швидко обговорити правильні відповіді.

Наразі, зважаючи на Концепцію реформування юридичної освіти, а також структуру єдиного фахового вступного випробування з права, вирішенню тестових завдань має бути приділено належну увагу. Окрім традиційного розв’язування тестів, пропонується обговорення аргументації вибору варіанта в кожному тестовому завданні. До практичного заняття викладач готує певну кількість закритих тестів із відповідної теми, серед них можуть бути тести зовнішнього незалежного оцінювання минулих років. Здобувач вищої освіти має не лише надати відповіді на орієнтовно 8 – 12 тестових завдань, а й обґрунтувати їх, зокрема вказати, чому інші три варіанти відповіді не є правильними або за яких умов вони могли бути правильними, яке слово або словосполучення у запитанні вказує на правильну відповідь тощо. Навіть у разі якщо студент не знає правильної відповіді, то має пояснити власні міркування, демонструючи певні знання з навчальної дисципліни та вміння критично й аналітично мислити.

Наприклад, єдине фахове вступне випробування з права 2017 року включало таке тестове завдання:

«Що із перерахованого НЕ є елементом системи стримувань і противаг?

А Різні способи формування гілок влади.

Б Право вето глави держави по відношенню до прийнятих парламентом законів.

В Інститут контрасигнування.

Г Можливість надання органам місцевого самоврядування окремих повноважень органів виконавчої влади».

Аргументація відповіді на нього може містити відповіді на такі питання: а) зміст системи «стримувань і противаг»; б) зміст права вето; в) зміст контрасигнування; г) приклади способів формування гілок влади. Здобувач вищої освіти має пояснити, що об’єднує три дистрактори та чим ключ (інститут делегування повноважень) відрізняється від них і не належить до системи «стримувань і противаг».

Єдине фахове вступне випробування з права 2016 року включало тестове завдання такого змісту:

«Який із принципів виборчого права утверджується закріпленим в Законі України «Про вибори Президента України» положенням про те, що громадяни України безпосередньо обирають Президента України?

А Загального виборчого права.

Б. Рівного виборчого права.

В. Прямого виборчого права.

Г. Вільного виборчого права».

Здобувач вищої освіти має коротко встановити, що означає кожен із принципів, вказаних у варіантах відповіді, а також вказати головне слово в запитанні, яке є підказкою навіть у тому випадку, якщо здобувач недостатньо розуміє зміст принципів виборчого права – таким словом є «безпосередньо».

Одним зі способів застосування знань здобувачів вищої освіти і водночас використання тестових завдань є розвиток навичок складання ними тестів. Домашнє завдання може полягати в тому, що здобувач обирає по 6 – 8 питань на семестр із поданого переліку питань і самостійно складає від 1 до 5 закритих тестів і надсилає їх викладачу на електронну пошту або шляхом заповнення онлайн-форми. За змістом ці тести можуть бути, наприклад, такими:

а) тест на встановлення послідовності – необхідність розташування чотирьох варіантів дій (понять, характеристик) у певній послідовності (наприклад, порядок вирішення конституційного конфлікту або порядок реєстрації громадського об’єднання);

б) тест на співвідношення (логічні пари) – встановлення відповідності між назвами, умовами, твердженнями, висновками тощо, які логічно взаємопов’язані, але розташовані за умовою завдання у різних групах довільним чином. Тест передбачає наявність двох стовпчиків, кожен із яких має по чотири або п’ять слів або словосполучень. Для наочності подано приклад:

«Співвіднесіть критерії класифікації з видами конституційно-правових норм:

А. За функціональною спрямованістю.

Б. За способом впливу на суб’єкти права.

В. За характером регулювання суспільних відносин.

Г. За дією в часі.

1. Матеріальні, процесуальні.

2. Постійні, тимчасові, виключні.

3. Уповноважувальні, зобов’язальні, заборонні.

4. Установчі, регулятивні, охоронні»;

в) ситуаційне завдання з одним ключем (єдино правильним варіантом відповіді) і трьома дистракторами (неправильними варіантами відповіді). Для теоретичних питань, пов’язаних із предметом, інститутами, нормами тощо, рекомендовано складати не ситуаційні завдання, а завдання на застосування теорії. Нижче наведено приклад такого завдання:

«У якій зі статей Конституції України зазначається ознака суверенності конституційного ладу України?

A. «Суверенітет України поширюється на всю її територію» (ст. 2).

B. «Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу» (ст. 17).

C. «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава» (ст. 1).

D. «Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами» (ч. 3 ст. 5)».

Серед цілей подібного завдання можна виокремити такі: 1) здобувачі вищої освіти застосовують набуті знання для складання тестів; 2) здобувачі вищої освіти розуміють технологію складання тестів і ставлять себе на місце автора тестів, що може підсвідомо сприяти покращенню розуміння тестів під час вирішення у майбутньому; 3) здобувачі вищої освіти набувають навичок тестології; 4) з огляду на це, вони краще розуміють відповідне питання; 5) активізація не механічного запам’ятовування, а сутнісного розуміння теорії конституційного права та конституційно-правового регулювання; 6) можливість використання складених тестів для їхнього використання в навчальному процесі шляхом вирішення й обговорення з іншими здобувачами вищої освіти; 7) урізноманітнення навчання; 8) можливість суміщення цієї форми з іншими формами контролю засвоєння знань і вмінь та навичок.

Іншим важливим різновидом навчальної активності здобувачів вищої освіти під час практичного заняття є виконання ними практичних завдань. Практичні завдання, розміщені у посібнику, спеціально розроблені до кожної теми і спрямовані на формування та розвиток здатності фахово аналізувати інформацію, оцінювати повноту та можливості її використання, а також здатності практичного застосування набутих знань у різних правових ситуаціях, виокремлення юридично значущих фактів і формування обґрунтованих висновків.

При цьому основу переважної більшості практичних завдань являє конкретна правова ситуація, а поставлені до неї питання утворюють вправу на задану тему, виконання якої обов’язково вимагає комплексного застосування теоретичних знань та релевантних джерел правового регулювання.

Залежно від конкретних обставин час, тривалість та форма вирішення практичних завдань можуть змінюватися, але в будь-якому разі передбачає формулювання належним чином аргументованої відповіді – логічно несуперечливих суджень, доказів та висновків, що ґрунтуються на правильно обраних правових приписах. І лише в тому разі, коли їхнє застосування до конкретної ситуації є слушним, практичне завдання може вважатися повним та правильним.

З метою розвитку у здобувачів вищої освіти здатності застосовувати набуті знання щодо сутності, змісту та особливостей конституційно-правового регулювання явищ та процесів правової дійсності у різних практичних ситуаціях можуть також застосовуватися:

а) організаційне та нормативно-правове проєктування – спрямоване на формування вмінь та навичок складання правових документів конституційно-правового змісту (запити на доступ до публічної інформації, заяви (клопотання) і скарги; постанови та протоколи засідання виборчої комісії, документи для реєстрації політичної партії або громадської організації, конституційні скарги тощо);

б) складні творчі завдання – наприклад, підготовка аналітичних висновків, порівняльних таблиць до проєктів законів України конституційно-правового спрямування, наукових звітів, написання тез доповідей та наукових публікацій;

в) виконання проєктів, які передбачають детальне опрацювання певної особисто значущої проблеми у сфері конституційно-правового регулювання і мають завершитися цілком реальним, відчутним практичним результатом (наприклад, утворення громадського об’єднання, набуття певного правового статусу тощо);

г) ситуативні, рольові, імітаційні, організаційно-діяльнісні ігри (обговорення законопроєкту про внесення змін до Конституції України або ординарного закону; засідання Великої палати або Сенату Конституційного Суду України, парламенту, Кабінету Міністрів України; голосування на звичайній або спеціальній виборчій дільниці; засідання дільничної, окружної або територіальної виборчої комісії; моделювання з’їзду політичної партії, громадської організації тощо). Ефективність гри залежить від якості підготовки викладача, який має спеціально розробити фабулу, визначити перелік ролей і підготувати конфіденційну інформацію для виконавців ролей, скласти завдання для учасників і спостерігачів, інструкції для активних учасників гри, підібрати нормативні матеріали, визначити час для проведення гри, передбачивши, щоб усі змогли виступити і як активні учасники, і як спостерігачі, і як коментатори, сформулювати запитання для зворотного зв’язку. Також бажано запросити експертів (суддів, адвокатів, прокурорів) для аналізу дій учасників, висловлення зауважень і пропозицій, ознайомлення з їхнім професійним досвідом. Доцільним є відеозапис промов навчальної гри;

ґ) редагування й/або створення статей у Вікіпедії, що пропонується розглянути замість такого репродуктивного методу, як написання рефератів. Спеціально створено Освітню програму Вікіпедії — міжнародну програму з поширення практики написання статей у вільній енциклопедії як форми самостійної роботи студентів у вишах, близько 10 українських університетів вже є її учасниками, інтегруючи сучасні інформаційно-комунікаційні технології у навчальний процес. Позитивними аспектами для студентів, що збільшують їхню вмотивованість, є: суспільна значущість та відповідальність; удосконалення професіоналізму студента-автора; можливість залишити уособлений слід в історії; унікальність внеску; прозоріший та об’єктивніший процес оцінювання роботи. Іншими перевагами є: відсутність потреби витрачати зайві папір та фарбу; набуття навичок редагування Вікіпедії більшою кількістю людей; створення нових статей та (переважно) поліпшення якості наявних; сприяння популяризації наукових знань в українському суспільстві, популяризація й розвиток української мови й культури; значно менша можливість видати плагіат за власну роботу; можливість студентам одержувати як індивідуальні, так і колективні завдання, а викладачам – оцінити внесок кожного студента, навіть якщо кілька людей редагували одну статтю. Для викладачів, що беруть участь в Освітній програмі Вікіпедії, складено план дій, який включає такі фази: підготовчу, курсову, підсумкову, або оцінкову. Вікіпедія містить значну кількість так званих навчально-методичних посібників;

д) професійні конкурси і змагання (конкурс знавців права, брейн-ринг «Знавці Конституції», олімпіади з конституційного права, міжнародні та національні конкурси із судових дебатів, парламентських або теледебатів тощо).

З метою урізноманітнення викладання та вивчення конституційного права України вважаємо за необхідне порадити і викладачам і здобувачам вищої освіти Практикум з конституційного права України (Київ : Ліра К, 2018. 640 с.), розроблений доктором юридичних наук В. Ф. Нестеровичем. Це видання містить надзвичайно багатий (і якісно, і кількісно) каталог задач, вправ та творчих завдань з конституційного права України різних форм, змісту та ступеня складності, які можуть бути використані під час аудиторної та самостійної роботи, підготовки здобувачами вищої освіти до різних контрольних заходів.

На завершення методичних порад, дозволимо навести вислів професора Н. Гронлунда (Norman E. Gronlund): «Якщо ми хочемо, аби студенти опанували навички міркування, то ми повинні забезпечити їм такий досвід, який вимагає використання міркувань».