Політико-правова природа Конституційного Суду України: його цілі та завдання.
Запровадження 1996 року інституту судового конституційного контролю, уособленого Конституційним Судом України, який, маючи високий рівень незалежності, отримав реальну можливість впливати на практику реалізації законодавчої і виконавчої влади та на їх співвідношення, зумовило надзвичайно високий науковий інтерес і як наслідок — низку змістовних наукових досліджень різних аспектів його організації та функціонування, зокрема й у контексті практики реалізації принципу поділу влади, системи стримувань і противаг, та, водночас, поставило на порядок денний питання про природу єдиного органу конституційної юстиції.
Наприклад, В. Гергелійник, зазначаючи, що «Конституційний Суд України виконує функцію конституційного контролю в межах визначеної Конституцією судової гілки влади», доводив, що «окреслена специфіка органу конституційної юстиції у порівнянні з судами загальної юрисдикції дозволяє зробити висновок про визначення на теоретичному рівні статусу Конституційного Суду України як “квазіоргану” правосуддя України, який входить, хоча це і не закріплено на конституційному рівні, в контрольно-наглядову гілку влади України. І, хоча Конституція України відносить Конституційний Суд до судової гілки влади, ми можемо говорити про це, як про етапний фактор у становленні контрольно-наглядової гілки влади».
У контексті такого підходу послідовно обґрунтовувалася позиція про те, що поряд із законодавчою, виконавчою і судовою владою існує четверта гілка влади – контрольна, складовою якою пропонували визначати Конституційний Суд України.
Згідно з іншим підходом, незважаючи на особливості, що відрізняють Конституційний Суд України від судів загальної юрисдикції, він визначався як складова єдиної судової системи, єдиний орган конституційної юрисдикції, який здійснює конституційне судочинство шляхом розгляду і вирішення по суті справ конституційної юрисдикції.
У цьому зв’язку М.І. Козюбра стверджував, що за організаційною природою, яка фіксується у самій назві його назві – суд; за функціональним призначенням – здійсненням конституційної юрисдикції, тобто вирішенням спорів про право; за процесуальною формою діяльності – конституційним судочинством; за основними принципами діяльності – незалежності, колегіальності, гласності, обґрунтованості та обов’язковості рішень тощо; гарантіями незалежності та недоторканості суддів, підставами для звільнення з посади та вимогами щодо несумісності; відсутністю права порушувати питання про конституційність закону чи іншого правового акта за власною ініціативою тощо Конституційний Суд України належить до судової влади України.Однією з визначальних причин заперечення судової природи Конституційного Суду України є здійснення ним компетенційної діяльності, сутністю якою виступає конституційний контроль. Вихідною тезою такого підходу залишається намагання виразити зміст усієї судової влади, її владних повноважень через специфіку лише однієї функції судової влади або форми судової діяльності. Втім, зведення функцій судів лише до однієї функції – правосуддя, так само як ототожнення самого явища правосуддя з судовою владою, видається невиправданим, адже остання «є ширшим за змістом і більш загальним за природою» (В.М. Шаповал). У цьому аспекті заслуговує на увагу твердження, за яким правосуддя є не синонімом судової влади, а її виключною компетенцією.
Наразі згідно з Конституцією України в редакції Закону України від 02.06.2016 № 1401-VIII “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)” Конституційний Суд України виведено за межі системи судоустрою України і про нього більше не згадується у розділі VIII Конституції України – “Правосуддя”. У такий спосіб було враховано особливе функціональне призначення Конституційного Суду України та здійснюваний ним вплив на організацію та здійснення публічної влади.
Здійснюючи конституційний контроль, Конституційний Суд України приймає принципово важливі для життєдіяльності держави й суспільства рішення, які окрім, власне, правових мають й очевидні політичні наслідки.
Водночас Конституційний Суд України не замінює, не може і не має замінювати парламент, главу держави чи уряд тощо і здійснювати їхні повноваження. Наведене не заперечує права й обов’язку Конституційного Суду України визначати наявні проблеми, які потребують вирішення іншими органами влади, або вказувати на наслідки запровадження змін до Конституції України у певній редакції. Такий підхід повною мірою відповідає функціональному призначенню Конституційного Суду України – органу конституційної юрисдикції – гарантувати верховенство Конституції як Основного Закону України, вирішуючи питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснюючи офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції УкраїниУ науково-експертній спільноті не викликало сумнівів, що Конституцією України у 1996 році було запроваджено європейську (концентровану) модель конституційної юстиції, яка насамперед передбачає утворення спеціалізованого органу влади, виключною прерогативою якого є здійснення конституційного контролю. Принципово важливим критерієм вирізнення саме судових органів конституційного контролю виступає відсутність права ініціювати здійснення такого контролю за власною ініціативою.
Тому, видається, що попри наведені зміни, Закон України від 02.06.2016 № 1401-VIII “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)” не запровадив іншої моделі конституційної юстиції. Відстоюючи тезу про функціональний плюралізм судової влади, вважаємо, що виведення Конституційного Суду України за межі системи судоустрою України згідно з Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)” не перетворює його на квазісудовий орган і не виключає його ідентифікації як органу судової влади.