Політизація конституційної юстиції і доктрина політичного питання.
Зважаючи на особливе функціональне призначення Конституційного Суду України в системі поділу влади, ті можливості, які має цей орган державної влади стосовно інших владних гілок, особливого значення набуває неприпустимість перевищення Конституційним Судом України меж своїх повноважень.
Зазначена проблема набуває особливої актуальності з огляду на те, що у випадку законодавчої і виконавчої влад їх баланс забезпечується насамперед їх взаємними можливостями впливати одна на одну. На відміну від цього, процес збалансування у цьому разі має принципово інший характер, оскільки будь-які механізми, що дозволяють втручатись у процес здійснення юрисдикційних повноважень Конституційного Суду України, тим самим порушуватимуть таку основоположну засаду його функціонування, як незалежність. Унаслідок цього, у випадку з Конституційним Судом України, як і загалом щодо судової влади, провідну роль відіграють не стільки зовнішні, скільки внутрішні фактори її обмеження.Слід мати на увазі, що Конституційний Суд України, не виступаючи політичним органом, тим не менше, виконує важливі політичні функції. Це випливає з того, що й сама Конституція, охороняти яку покликаний Конституційний Суд України, є одночасно і юридичним, і політичним документом. Тому значна кількість рішень, що виносяться Конституційним Судом, особливо у випадках, коли предметом конституційного розгляду є проблеми поділу повноважень та меж компетенції органів окремих гілок державної влади, має політичний характер, тобто стосується відносин, що є безпосередньо пов’язаними з практикою та реалізацією державної влади.
Для успішного вирішення завдання неприпустимості перевищення Конституційним Судом України меж своїх повноважень, унеможливлення порушення політичної нейтральності важливе значення має доктрина політичного питання. Суть цієї доктрини, остаточно сформованої Верховним судом США у справі «Бейкер проти Карра» (Baker v.
Carr, 369 U.S. 186) 1962 року, полягає у тому, що суди не уповноважені вирішувати справи, в яких порушуються політичні питання, оскільки вони мають вирішуватися у політичний спосіб іншими гілками влади. Верховний суд США у рішенні у цій справі визначив, що на політичний характер питання вказують такі ознаки:1) чітке текстуальне віднесення конституційно визначеного повноваження вирішувати певні питання до компетенції інших гілок влади, крім судової гілки;
2) відсутність чітко визначених правових стандартів для вирішення спору;
3) неможливість вирішення судом спору без уникнення втручання до компетенції інших гілок влади й виявлення в такий спосіб до них неповаги;
4) неможливість вирішення питання без вихідного політичного рішення, що виходить за межі розсуду суду;
5) необхідність беззаперечного дотримання судом вже прийнятого політичного рішення;
6) можливість спричинення рішенням суду конфлікту між гілками влади.
Доктрина політичного питання, яка згодом набула визнання і в умовах концентрованої моделі конституційного контролю, неодноразово застосовувалася Конституційним Судом України під час здійснення юрисдикційних повноважень.
Так, в Ухвалі Конституційного Суду України від 27.06.2000 № 2-уп/2000 про припинення конституційного провадження у справі за конституційним поданням 57 та 69 народних депутатів України щодо визнання неконституційними актів, прийнятих на засіданні частини народних депутатів України у приміщенні «Українського дому» 21 січня та 1 лютого 2000 року, Конституційний Суд України вказав:
“…проведене Конституційним Судом України дослідження свідчить, що предмет оскарження виник з факту партійно-фракційного розмежування у парламенті, має регламентне, процедурне, політико-моральне значення, а рішення, прийняті в «Українському домі», є, по суті, елементом політичного процесу.
До повноважень Конституційного Суду України не належить оцінка адекватності цих рішень суспільно-політичним реаліям та груповим і особистим інтересам народних депутатів України.
Хоч би якими дискусійними були ці проблеми, вони є проблемами самої Верховної Ради України.З огляду на викладене правомірно зробити висновок, що Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції не наділений повноваженнями вирішувати цю справу по суті, оскільки не має права втручатися у політичні та внутрішньоорганізаційні питання діяльності Верховної Ради України, вдосконалювати чинні нормативні акти, заповнюючи наявні в них прогалини”.
В Ухвалі від 07.03.2019 № 8-у/2019 у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України “Про підтримку звернення Президента України до Вселенського Патріарха Варфоломія про надання Томосу про автокефалію Православної Церкви в Україні” Конституційний Суд України вказав, що:
“Верховна Рада України може приймати рішення політичного характеру для висловлення своєї позиції та оцінки тих чи інших подій, фактів, обставин. Приймаючи Постанову, Верховна Рада України засвідчила свою політичну позицію щодо підтримки звернення Президента України до Вселенського Патріарха Варфоломія про надання Томосу про автокефалію Православної Церкви в Україні.
Конституційний Суд України зазначає, що питання, порушені у Постанові, мають політичний характер та повинні бути вирішені в межах компетенції та політичної доцільності відповідних органів державної влади. Конституційний Суд України в Рішенні від 07.05.2002 № 8-рп/2002 у справі щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб зазначив, що до юрисдикції Конституційного Суду України належить вирішення питань, які мають правовий (а не політичний) характер; у зв'язку з цим згідно з пунктом 1 частини першої статті 150 Конституції України ці питання не можуть бути предметом розгляду Конституційним Судом України, оскільки мають політичний, а не правовий характер (абзаци другий, третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Ухвали Конституційного Суду України від 12 січня 2005 року № 2-у/2005)”.