Поняття та сутність конституційної скарги.
Запровадження в результаті конституційної реформи щодо правосуддя 2016 року нового для України юридичного засобу захисту конституційних прав особи – конституційної скарги – стало за останні роки чи не найбільш обговорюваним нововведенням у контексті реалізованих змін правового статусу Конституційного Суду України.
Така прискіплива увага до конституційної скарги є цілком зрозумілою. Протягом двадцяти років юрисдикційної діяльності Конституційного Суду України фізичні та юридичні особи не мали права ініціювати вирішення питання щодо відповідності Конституції України будь-яких правових актів.Єдина доступна фізичним та юридичним особам до 30.09.2016 – дня набрання чинності змінами до Конституції України – форма звернення до Конституційного Суду України (конституційне звернення) дозволяла клопотати лише про офіційне тлумачення Конституції України та законів України. І хоча здійснення права на конституційне звернення було прямо зумовлено наявністю неоднозначного застосування положень Конституції України або законів України судами України, іншими органами державної влади, рішення Конституційного Суду України за результатами розгляду конституційних звернень не впливали на остаточні судові рішення. Натомість із запровадженням в Україні конституційної скарги, яке стало, серед іншого, результатом змістовних академічних досліджень та тривалої експертної дискусії, видається, що ситуація, що склалася, мала докорінно змінитися.
У найбільш загальному вигляді, зважаючи на різноманіття підходів до впровадження конституційної скарги різними країнами, її можна охарактеризувати як форму звернення особи до органу конституційної юрисдикції з метою захисту конституційних прав і свобод, результатом якого є вирішення питання щодо відповідності конституції держави (конституційності) певного правового акта.
Визначальна властивість, яка вирізняє конституційну скаргу з-поміж інших форм звернення до органу конституційної юрисдикції, полягає у тому, що таке звернення здійснюється безпосередньо, без посередництва органів влади, фізичними особами та юридичними особами, які не є представниками держави.
При цьому виокремлення конституційної скарги як однієї з форм звернення до органу конституційної юрисдикції можливе, головним чином, за умови, що повноваженнями щодо визначення конституційності певних правових актів наділені або спеціально утворений орган, або найвища в системі судоустрою держави судова інстанція. Інакше кажучи, йдеться про концентровану (європейську) модель конституційного контролю.
У країнах, які належать або тяжіють до такої моделі конституційного контролю, найбільшого розповсюдження набули так звані «повна» та «нормативна» різновиди конституційні скарги.
Повна конституційна скарга передбачає, що за зверненням особи після використання всіх інших засобів юридичного захисту вирішується питання щодо конституційності нормативного або індивідуального адміністративного акта чи судового рішення, який безпосередньо порушує її конституційні права і свободи. Тобто за повною конституційною скаргою об’єктом конституційного контролю може бути і нормативно-правовий акт, який підлягає застосуванню у конкретній справі, і адресований конкретній особі остаточний індивідуальний акт. Однак, розглядаючи повну конституційну скаргу, орган конституційної юрисдикції не вирішує юридично значущу справу по суті і визначає лише конституційність певного правового акта.
У результаті звернення з нормативною конституційною скаргою на відповідність конституції держави може бути перевірений виключно застосований щодо особи нормативний акт, що спричинило порушення її конституційних прав і свобод. Важливо підкреслити, що конституційний контроль щодо самого правозастосовного акта при цьому не здійснюється.
Незважаючи на очевидну різницю в об’єктах контролю, і повна, і нормативна конституційні скарги нерозривно пов’язані із правозастосовною діяльністю суб’єктів владних повноважень і зумовлюють здійснення органами конституційної юрисдикції конкретного конституційного контролю, тобто контролю, пов’язаного з конкретною юридично значущою справою особи-заявника.
Окрім цього, як вказує М.
Гультай, повна та нормативна конституційна скарги, хоча й мають свої модифікації у межах національних правових систем, однак об’єднані й іншими спільними ознаками, а саме: надсилаються індивідуальними чи колективними суб’єктами приватного права з метою захисту конституційно гарантованих прав і свобод; стосуються «приватного інтересу», тобто підставою конституційної скарги є безпосереднє та наявне порушення конституційних прав і свобод скаржника; передбачають «частковість конституційної перевірки» (тобто конституційний контроль стосується тільки конституційних норм про права і свободи); об’єктом оскарження щодо конституційності є нормативно-правовий акт, застосований у конкретній справі, або індивідуально-правовий акт, який є остаточним, тобто не може бути переглянутий із використанням звичайних засобів юридичного захисту; стосовно конституційних скарг установлюється система досить жорстких вимог до їхньої прийнятності.Загалом, аналіз спеціальної літератури дозволяє стверджувати, що на відміну від інших форм прямого звернення фізичних та юридичних осіб до органу конституційної юрисдикції, і повна, і нормативна конституційна скарга сутнісно являють собою додатковий та виключний юридичний засіб захисту конституційних прав і свобод особи-заявника, здійснюваний у зв’язку з конкретною юридично значущою справою.
Водночас функціональне призначення конституційної скарги, без сумніву, виходить за межі захисту конституційних прав і свобод конкретної особи та інтерпретується більш широко – як гарантія конституційного правопорядку загалом. Інакше кажучи, конституційна скарга виступає не тільки як засіб захисту конституційних прав і свобод особи, але й як важливий засіб забезпечення та розвитку конституційної демократії, основу якої становлять права людини.
Конституційна скарга, захищаючи індивіда та його конституційні права і свободи, сприяє реалізації одного з головних принципів правової держави – принципу зв’язаності всіх гілок влади конституцією і законами, що гарантують права людини.
Крім того, конституційна скарга, виступаючи виключним засобом захисту конституційних прав і свобод, надає особі можливість вступати у правовий спір з державою та її органами, навіть із самим законодавцем, сприяючи тим самим інтеграції громадян у процес управління державою і суспільством.Утім, таке «двоєдине» функціональне призначення конституційної скарги у правовому регулюванні не повинно заперечувати або підміняти її первісного значення – бути юридичним засобом захисту конституційних прав і свобод конкретної особи.
Отже, Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)” Конституцію України доповнено статтею 151-1, згідно з якою Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України (конституційність) закону України за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України. Конституційна скарга може бути подана в разі, якщо всі інші національні засоби юридичного захисту вичерпано.
Також було доповнено новою частиною статтю 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право звернутись із конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, установлених цією Конституцією, та у порядку, визначеному законом (частина четверта статті 55).
Аналіз наведених положень переконливо засвідчує, що в Україні було впроваджено нормативну конституційну скаргу, яка забезпечує безпосереднє звернення особи до Конституційного Суду України у зв’язку з конкретною судовою справою з метою захисту своїх конституційних прав і свобод.
При цьому Конституційний Суд України не наділено повноваженнями вирішувати по суті відповідний спір у судовій справі та, відповідно, переглядати остаточне судове рішення.
Здійснюваний Конституційним Судом України конкретний конституційний контроль спрямовано виключно на встановлення відповідності Конституції України (конституційності) застосованого в остаточному судовому рішенні закону України (його окремих положень).
Визначені на рівні Конституції України змістовні умови здійснення права на конституційну скаргу:
1) об’єктом перевірки на відповідність Конституції України є закон України, застосований в остаточному судовому рішенні у справі особи;
2) перевірка на відповідність Конституції України може бути ініційована лише у разі вичерпання всіх інших національних засобів юридичного захисту – це засвідчує субсидіарний та виключний характер конституційної скарги як юридичного засобу захисту конституційних прав особи.
Наразі порядок здійснення права на конституційну скаргу, як випливає з положень частини четвертої статті 55 Конституції України, має бути визначений законом. На жаль, нова редакція Закону України “Про Конституційний Суд України” була прийнята українським парламентом тільки 13.07.2017, тобто із запізненням майже в рік після набуття чинності змінами до Конституції України щодо правосуддя.