Становлення та розвиток конституційної юстиції в Україні.
Становлення та розвиток в Україні конституційної юстиції, натепер інституціонально уособленої Конституційним Судом України, позначений тернистими віхами.
Аналіз українських конституційних документів початку XX століття дає підстави стверджувати, що ідея судового конституційного контролю не набула широкого визнання.
Певною мірою це пояснюється зумовленою догматичним сприйняттям теорії поділу влади Ш. Монтеск’є недовірою до суддів як судових охоронців конституції держави, а також виключною важливістю принципу верховенства представницького органу державної влади для конституційної системи часів Української Народної Республіки.У радянський період судовий конституційний контроль також повністю заперечувався, оскільки вважалось, що він є невід’ємним елементом «буржуазної доктрини» поділу влади. Загальновідомо, що ідеологія диктатури пролетаріату повністю виключала теорію поділу влади та існування конституційних обмежень щодо державної влади. Як зазначалось у радянській юридичній літературі того часу, «народні суди не можуть втручатися в оцінку внутрішньої конституційності законів, оскільки привласнення ними таких повноважень поставило б їх у становище політичних установ, які контролюють верховну владу, що суперечить духу нашої Конституції».
Лише в останні роки існування СРСР було утворено квазісудовий орган попереднього конституційного контролю – Комітет конституційного нагляду СРСР. Незважаючи на те, що відповідно до змін до Конституції УРСР 1978 року також було передбачено утворення Комітету конституційного нагляду в УРСР, його так і не було утворено. Взагалі у період «перебудови» в радянській Україні залишалася поширеною думка, що конституційний контроль суперечить принципу верховенства законодавчої влади, а відповідно — й принципу народного суверенітету. Тому вважалося, що наділення особливого юрисдикційного органу конституційного контролю правом скасовувати акти Верховної Ради — єдиного органу, що виступав від імені народу, перетворить принцип народного суверенітету на фікцію.
Після проголошення 16.07.1990 Декларації про державний суверенітет України Конституція УРСР 1978 року зазнала суттєвих змін. Зокрема, 24.10.1990 відповідно до Закону УРСР № 404-XII “Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Української РСР” статтю 112 було викладено в новій редакції, яка передбачала утворення Конституційного Суду України, що мав обиратися Верховною Радою Української РСР на десять років з числа спеціалістів у галузі права. Організація і порядок діяльності Конституційного Суду УРСР відповідно до частини четвертої статті 112 мали бути визначені Законом про Конституційний Суд УРСР.
Відповідний законодавчий акт було прийнято лише 03.07.1992, за яким Конституційний Суд України визначався як незалежний орган в системі судової влади, покликаний забезпечувати відповідність законів, інших нормативних актів органів законодавчої і виконавчої влади Конституції України, охорону конституційних прав та свобод особи. Утім, Верховна Рада України, маючи повноваження формувати цей орган, спромоглася обрати лише Голову Конституційного Суду України — ним став Л.П. Юзьков
Водночас згідно з пунктом 19 частини третьої статті 97 Глави 12 Конституції 1978 року (в редакції 1989 року), за Верховною Радою України було закріплено повноваження щодо тлумачення Конституції України і законів України. Контроль за додержанням Конституції України згідно з пунктом 6 частини першої статті 106 цієї Конституції продовжувала здійснювати Президія Верховної Ради України.
Наступна згадка про Конституційний Суд України на найвищому нормативному рівні з’являється в укладеному 08.06.1995 між Президентом України та Верховною Радою України Конституційному Договорі, невід’ємною складовою якого було визначено схвалений Верховною Радою України Закон України “Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні”. Конституційний Суд України згідно зі статтею 38 вказаного Закону виступав незалежним органом судової влади, що забезпечує відповідність законів, інших нормативних актів законодавчої і виконавчої влади Конституції України, охорону конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Але повноваження щодо здійснення конституційного контролю закріплювались за Верховною Радою України, яка «приймає Конституцію України, закони України, кодекси та інші кодифіковані акти, вносить до них зміни і доповнення, дає їх офіційне тлумачення» (пункт 1 частини першої статті 17); «здійснює контроль за виконанням Конституції України, законів України та постанов Верховної Ради України» (пункт 2 частини першої статті 17); «здійснює контроль у сфері захисту прав людини» (пункт 3 частини першої статті 17).
За такого суперечливого регулювання Конституційний Суд України передбачувано не було сформовано і після укладання між Верховною Радою України та Президентом України Конституційного Договору 1995 року.
І лише з прийняттям Конституції України 1996 року відбулося нарешті становлення органу конституційної юстиції — Конституційного Суду України. Вже через сім місяців після вступу суддів на посади, 13 травня 1997 року, було прийнято перше Рішення Конституційного Суду України № 1-зп/1997 у справі щодо несумісності депутатського мандата, що стало точкою відліку здійснення судового конституційного контролю в Україні.