Види конституційного контролю.
У спеціальній літературі виокремлюють різні види конституційного контролю, і з приводу їх класифікації, як правило, не виникає значних розбіжностей. Якщо узагальнити наявні класифікації, то їх можна звести до такого.
За часом застосування конституційний контроль може бути попереднім (превентивним) і наступним (репресивним). В основі такої диференціації здійснюваного конституційного контролю закладено не лише суто часовий чинник, ідеться також і про змістовну різницю. Попередній контроль передбачає, що з метою запобігання потенційній невідповідності конституції об’єктом конституційного контролю виступає нормативний акт до набуття ним чинності. Можливі два варіанти: в першому випадку об’єктом конституційного контролю стає проєкт нормативного акта, в іншому – вже вотований нормативний акт, який, утім, ще не підписано і не набув юридичної сили.
Наступний контроль навпаки передбачає перевірку відповідності конституції держави нормативного акта, який вже набув чинності. Мета наступного контролю — забезпечити конституційність правових норм на будь-якому етапі їх застосування. Подібне завдання може виникнути, наприклад, у разі, якщо у суб’єктів звернення до органу конституційного контролю виникає необхідність уточнення конституційності нормативного акта або його окремих положень.
Абстрактний конституційний контроль або, відповідно, контроль шляхом дії застосовується у країнах концентрованої моделі та передбачає, що розгляд питання про конституційність правового акта може бути ініційований незалежно від будь-якого конкретного факту його застосування або прийняття на його підставі рішення або, як часто кажуть, поза зв’язком з певною справою. Право ініціювати такий розгляд, як правило, належить встановленим органам державної влади та посадовим особам.
Конкретний конституційний контроль або, відповідно, контроль шляхом заперечення застосовується передусім у країнах дифузної моделі й означає, що конституційність акта перевіряється у зв’язку з існуванням певної справи, під час розгляду якої такий акт підлягає застосуванню, і на його підставі може бути прийнято рішення.
Такий контроль відбувається в умовах «звичайного» судового процесу, коли кожна зі сторін справи може заперечити проти застосування нормативного акта з мотивів його неконституційності.Попередній і наступний контроль об’єднує одна риса — вони здійснюються поза органом влади, що розробляє та приймає правовий акт (зовнішній контроль). Переважна більшість країн на теперішній час закріпила здійснення саме зовнішнього конституційного контролю, оскільки лише він передбачає незалежність і самостійність органу конституційного контролю, можливість відокремленого прийняття ним рішень. Зовнішній конституційний контроль означає, що компетентний орган, що його проводить, є арбітром між конституцією та органами публічної влади. Для повноцінного аналізу спірної ситуації конституційний контроль повинен бути зовнішнім, аби не відчувати впливу з боку «підконтрольних» органів.
Водночас у практиці конституційно-правового регулювання зарубіжних країн наявний і внутрішній контроль, тобто контроль, здійснюваний під час розробки проєкту нормативного акта. Такий контроль зазвичай має консультативний характер і не виключає зовнішнього контролю. Під час його здійснення можливі парламентський контроль і контроль з боку глави держави. Так, Всекитайські збори народних представників мають повноваження здійснення контролю за втіленням Конституції, що зумовлює здійснення ними щодо власних актів внутрішнього конституційного контролю (п. 2 ст. 62 Конституції КНР). Парламентський конституційний контроль іноді проводиться під час проходження проєктами різних стадій процедури прийняття акта. Парламентарі під час обговорення проєкту на пленумі палати або в її комісіях можуть вказувати на неконституційність акта. Думки членів парламенту можуть враховуватися органом конституційного контролю, якщо цей акт надійде йому на розгляд (тобто у разі проведення зовнішнього контролю). Глава держави, посилаючись на неконституційність переданого йому для промульгації акта, може скористатися своїм правом вето, правом повернення до парламенту (залежно від своїх повноважень).
Зі внутрішнім контролем пов’язане й право глави держави ініціювати запит зовнішнього органу контролю про відповідність акта основному закону (наприклад, таке право мають президенти республіки в Болгарії, Польщі, Румунії, Франції та ін.).За своїм обсягом конституційний контроль може бути повним, тобто охоплювати всю врегульовану конституцією країни систему суспільних відносин, або частковим, тобто поширюватися тільки на певну сферу (федеративні відносини, компетенція найвищих органів влади, права і свободи людини і громадянина тощо). Повний конституційний контроль найбільшою мірою характерний для сучасних держав, що створили спеціалізовані органи конституційного контролю. Слід зазначити, що визначення конституційного контролю як повного залежить не від обсягу повноважень відповідного органу, а від того, на який обсяг конституційних норм ці повноваження спрямовані.
За змістом конституційний контроль поділяють на матеріальний і формальний. Матеріальний контроль передбачає перевірку змісту акта на предмет відповідності його конкретних положень нормам конституції. Це найбільш поширений вид контролю, який знаходить прояв у всіх країнах під час перевірки на відповідність конституції актів законодавства, міжнародних договорів, інших документів. У разі формального контролю перевірці піддається дотримання вимог конституції до видання акта, тобто чи компетентним органом було видано акт, чи було дотримано процедуру прийняття і форму видання акта.
Конституційний контроль розрізняють за обов’язковістю його застосування. З цього погляду його поділяють на обов'язковий і факультативний. Обов’язковий конституційний контроль передбачає конституційно або законодавчо закріплену перевірку акта на предмет його відповідності конституції як обов’язковий елемент його прийняття. Без такої перевірки акт, який є об’єктом обов’язкового конституційного контролю, не може бути опублікований і, відповідно, набрати чинності.
Варто підкреслити, що обов’язковий конституційний контроль є виправданим лише, якщо він здійснюється у попередньому порядку (превентивно) і за умов концентрованої моделі.
Факультативний конституційний контроль означає, що конституційний розгляд не має обов’язкового характеру і може бути ініційований повноважним на те суб’єктом, якщо останній вбачатиме необхідність у цьому. Факультативний конституційний контроль виступає основною формою діяльності органів конституційного контролю, застосовується в переважній більшості країн, виникає виключно з необхідності і цілком залежить від волі суб’єкта, наділеного правом ініціативи конституційного розгляду. Водночас факультативний контроль може бути попереднім і наступним і здійснюється в умовах концентрованої та дифузної моделей.