Види референдумів

Нормативного закріплення видів референдумів законодавством України не передбачено, проте з урахуванням загальнотеоретичних досліджень і положень законодавства про референдуми можна виділити відповідні критерії розмежування референдумів.

Таблиця. Види референдумів.

Спробуємо детальніше проаналізувати різні види референдумів з огляду на специфіку їх правової природи.

За територією проведення референдуми поділяються на Всеукраїнський і місцевий.

Всеукраїнський референдум передбачає голосування всіх громадян України з найважливіших питань загальнодержавного життя; його результати мають імперативний характер на всій території України.

Місцевий референдум, згідно зі ст. 143 Конституції України, призначається територіальними громадами села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування для вирішення важливих питань місцевого значення в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці. З врахуванням особливостей адміністративно-територіального поділу України профільний Закон визначив суто український різновид місцевого референдуму - референдум Автономної Республіки Крим. Місцеві референдуми, як і всеукраїнський, здійснюються шляхом голосування громадян України. Втім ці різновиди референдумів суттєво відрізняються не тільки за територіальною ознакою їх проведення, а й за їх предметами, суб’єктами та процедурою.

Предмет референдуму визначає обсяг його компетенції. Предмет загальнодержавного референдуму стосується найважливіших проблем суспільного та державного життя країни, а саме: прийняття чи затвердження конституції (окремих її положень), законів тощо, тоді як загальний характер предметів місцевих референдумів є набагато складнішим за своєю правовою природою. З одного боку, предмет місцевого референдуму може бути тотожний предмету загальнодержавного референдуму, але на локальному рівні, а з іншого - предмет місцевого референдуму може бути змістовно різноманітнішим, наприклад, віддавати ставок в оренду чи ні, збудувати церкву московського чи київського патріархату.

За правовою силою рішень референдуми поділяються на консультативні та імперативні. Консультативний референдум проводиться органом державної влади перед прийняттям ним певного рішення з метою виявлення ставлення громадян до цього рішення. Зокрема, профільний Закон України (ст. 46) визначає консультативний референдум як дорадче опитування громадян України з метою виявлення їх волі при вирішенні важливих питань загальнодержавного та місцевого значення.

Вразливою ознакою консультативних референдумів є необов’язковість їх рішень. Профільний Закон України (ст. 46) передбачив додатковий механізм обмеження законодавчої діяльності Верховної Ради України щодо законопроектів, які не отримали підтримки народу на референдумі. Такі законопроекти можуть бути прийняті лише кваліфікованою більшістю (не менш як дві третини) народних депутатів України від конституційного складу парламенту.

Імперативний референдум означає, що його рішення мають вищу юридичну силу, є остаточними та обов’язковими для виконання на всій території України і не потребують затвердження будь-яким державним органом. Рішення такого референдуму можуть бути змінені або скасовані лише на підставі результатів нового всеукраїнського референдуму. Різновидом імперативного всеукраїнського референдуму є ратифікаційний референдум. Предметом такого референдуму є закони, прийняті Верховною Радою України, які набувають чинності та вищої юридичної сили лише за результатами референдуму. Такий конституційний референдум може проводитися відповідно до ст. 156 Конституції України.

За підставами проведення референдуми можуть бути обов'язковими та факультативними.

Обов‘язковий референдум передбачає обов’язкову санкцію громадян України на предмет референдуму.

У випадку, коли певні нормативно-правові акти чи інші рішення відповідно до чинного законодавства мають бути затверджені виключно шляхом проведення референдуму, він стає обов'язковим. Зокрема, Конституція України визначає проведення обов’язкового всеукраїнського референдуму при вирішенні питань про зміну території України (ст. 73) та про внесення змін до її Розділів І, III і XIII (ст.156). Обов’язкові референдуми гарантують право народу України вирішувати найбільш принципові проблеми суспільного й державного життя через безпосереднє волевиявлення у формі голосування.

Проведення обов’язкових референдумів передбачене в конституціях інших держав. Зокрема, ст. 132 Конституції Італії передбачає проведення обов’язкового референдуму в разі створення нових провінцій і областей, у Данії - при перегляді Конституції.

Факультативні референдуми активно використовуються в більшості країн Європи, на яких вирішується широке коло важливих проблем суспільного та державного життя. Так, у Португалії факультативні референдуми проводяться з будь-якого значущого питання загальнонаціонального значення за винятком фінансових. У Фінляндії предмет факультативного референдуму в кожному конкретному випадку визначається рішенням парламенту. В Іспанії на такому референдумі виборці можуть висловитися з будь-якого важливого питання, а також щодо приватного перегляду конституції. У Швейцарії на факультативний референдум виносяться всі федеральні закони та окремі міжнародно-правові договори. У Польщі на факультативний референдум можуть виноситися найважливіші питання загальнонаціонального значення, але в цій країні існує такий специфічний різновид факультативного референдуму, як доконституційний факультативний референдум, що передбачає прийняття загальних принципів основного закону країни ще до розробки його тексту.

Відповідно до змісту актів, що приймаються на референдумах, їх поділяють на конституційні (ст. 156 Конституції України; п. 1 ст. З профільного Закону України); законодавчі (п. 2 ст. З профільного Закону України); з питання зміни території України (ст. 73 Конституції України); ратифікаційні (міжнародно-правові) (ст. 5 профільного Закону України); з питань довіри, (недовіри) Верховній Раді України та Президенту України (ст. 13 профільного Закону України).

За часом проведення загальнодержавний референдум може бути дозаконодавчим або післязаконодавчим відповідно до проведення голосування до чи після розгляду парламентом законопроекту, що є предметом референдуму.

Дозаконодавчі референдуми здебільшого мають консультативний характер і проводяться з метою визначення ставлення виборчого корпусу до рішення, яке має бути прийняте відповідним державним органом.

Післязаконодавчі референдуми надають відповідної юридичної сили парламентським рішенням. Прикладом післязаконодавчого референдуму є всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р., на якому було підтверджено законність і надано вищої юридичної сили Акту проголошення незалежності України, прийнятому до цього Верховною Радою Української РСР.

За суб‘єктами ініціювання проведення всеукраїнського референдуму поділяються на ініційовані Верховною Радою України (ст. 72, п. 2 ст. 85 Конституції України); ініційовані Президентом України (ст. 72, п. 6 ст. 106 Конституції України); петиційні, тобто ініційовані Українським народом (ст. 72 Конституції України).

За суб’єктами ініціювання референдумів вдалою є їхня класифікація на ініціативні та імперативні. Ініціативні імперативні референдуми оголошуються Президентом України на вимогу не менш як 3 млн. громадян України, наділених виборчим правом. Проведення ініціативних референдумів може бути скасоване органом, що ініціював їх проведення. Суб’єктами ініціювання проведення місцевого референдуму є: територіальні громади сіл, селищ та міст, а також утворені цими громадами органи місцевого самоврядування. Якщо місцевий референдум ініціюється органами місцевого самоврядування, він є ініціативним, а якщо територіальною громадою - імперативним.

Наведена класифікація не є вичерпною. Референдуми можуть бути класифіковані й за іншими критеріями. До того ж різні класифікації референдумів часто переплітаються, коли один референдум може бути кваліфікований за кількома критеріями.

7.3.