Заборона свавілля,
що вимагає обмеження дискреційних повноважень – діяльність як держави загалом, так і усіх органів публічної влади та посадових осіб має підпорядковуватися утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.
Саме вони та їх гарантії відповідно до статті 3 Конституції України визначають зміст і спрямованість діяльності держави.Утім, переважна більшість конституційно визначених прав і свобод людини сформульована в досить загальному вигляді і вимагає конкретизації в поточному законодавстві. Відповідно до вимог верховенства права всі права і свободи мають визначатися виключно законом, що втілено у положеннях вже згадуваної статті 92 Конституції України. Це, звісно, не позбавляє органи виконавчої влади певних дискреційних повноважень у процесі прийняття ними підзаконних актів і здійснення владно-виконавчої діяльності. Проте межі і характер таких повноважень мають встановлюватися також законом, що прямо закріплено частиною другою статті 19 Конституції України.
З обмеженням дискреційних повноважень безпосередньо пов’язана і така вимога верховенства права в системі виконавчої влади, як наявність розвинених процедур в діяльності її органів і посадових осіб, передусім у їх відносинах з громадянами. На відміну від багатьох європейських країн, де існують спеціальні кодифіковані акти, присвячені детальній регламентації таких процедур, в Україні вони залишаються чи не найменш врегульованими.