Засади діяльності Конституційного Суду України.

Згідно з Конституцією України та Законом України від 13.07.2017 № 2136-VIII “Про Конституційний Суд України” (зі змінами) діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, відкритості, повного і всебічного розгляду справ, обґрунтованості та обов’язковості ухвалених ним рішень i висновків.

Засадниче значення серед наведених має принцип верховенства права. Принцип верховенства права є основоположним принципом національного правового регулювання, концентрованим втіленням політико-правової ідеї обмеження, у тому числі самообмеження, публічної влади за допомогою права в інтересах людини і суспільства. При цьому Україна є чи не єдиною державою, в Конституції якої зафіксоване положення не тільки про верховенство права (ч. 1 ст. 8), батьківщиною якого прийнято вважати Велику Британію, а й положення про правову державу (ст. 1), яку небезпідставно вважають німецьким винаходом. Як у західній, так і у вітчизняній літературі думки щодо їх співвідношення різняться. Одні автори вважають правову державу (Rechtsstaat) сучасним німецьким варіантом верховенства права (the Rule of Law); інші – намагаються провести відмінності між ними, розглядаючи ці поняття як вираження двох правових традицій – романо-германської та англосаксонської, які не є ні тотожністю, ні частинами одна одної.

Ідея верховенства права виникла, а згодом сформувалася у вигляді концепції як реакція на сваволю, деспотію і тиранію з боку монархічних режимів і виступала як противага зловживанням владою. Історичний досвід засвідчив, що писаний закон далеко не завжди ставав гарантією від державного свавілля. Тому мета верховенства права – це не просто формальне забезпечення порядку, передбаченого законами та іншими нормативними актами, встановленими державою, а утвердження такого правопорядку, який обмежує абсолютизм публічної, передусім виконавчої, влади, ставить її під контроль суспільства, створюючи для цього відповідні правові механізми. Звідси випливає майже беззаперечний висновок: самостійного значення, відмінного від принципу верховенства закону, принцип верховенства права набуває тоді, коли право розглядається як явище, яке не міститься виключно в законах та інших нормативних актах, тобто коли наявне теоретичне і практичне розрізнення права і закону.

На відміну від англо-американської традиції верховенства права, яка фактично ніколи не ототожнювала право і закон, у континентальній Європі, зокрема в Німеччині, принцип правової держави пройшов складніший шлях. Водночас натепер, на думку переважної більшості правознавців, відмінності між ними є швидше термінологічними, ніж змістовними, що дає підстави стверджувати про те, що в сучасному світі вони стали майже прототипами одне одного, «узагальненими назвами споріднених концепцій», що відкидає можливість пошуку суттєвої різниці між ними.

Принципом верховенства права охоплюється низка тісно пов’язаних між собою складових – вимог, до яких згідно зі схваленою Європейською комісією “За демократію через право” (Венеціанською комісією) доповіддю «Верховенство права» 2011 року, належать: законність; юридична визначеність; заборона свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборона дискримінації та рівність перед законом.