Законність.

Верховенство права, безумовно, передбачає наявність і суворе дотримання писаних законів. Але йдеться не про формальну законність, тобто до правління на основі закону, незалежно від його змісту.

Верховенство права передбачає, по-перше, законність, засновану на визнанні і беззастережному прийнятті найвищої цінності людини, її убезпеченні від свавілля органів та посадових осіб публічної влади. Це цілком відповідає практиці Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях неодноразово акцентував увагу на тому, що вислів «згідно з законом» – означає «щоб закон не суперечив принципу верховенства права».

По-друге, з підпорядкованості закону не виключається жоден орган публічної влади, включаючи орган законодавчої влади – парламент. Він зв’язаний ухваленим ним законом, допоки закон не скасований чи не змінений відповідно до законодавчої процедури, встановленої також у правовий спосіб, засади якої, як правило, визначаються конституцією.

Конституція України містить положення, які свідчать про те, що вона міцно стоїть на позиціях провідної ролі закону в системі нормативних актів (зрозуміло, після самої Конституції як акта найвищої юридичної сили). Це чи не найпереконливіше засвідчує стаття 92 Конституції України, яка встановлює перелік питань, які належать до предмета регулювання законом. Слід також вказати, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).

Водночас сучасне розуміння верховенства права зумовлює змістовне й ієрархічне виокремлення з-поміж усіх інших джерел національно-правового регулювання конституції держави, що виявляється у визнанні за нею найвищої юридичної сили. При цьому норми конституції здебільшого визнаються нормами прямої дії, що зафіксовано, зокрема, у статті 8 Конституції України. Пряма дія Конституції є однією з вирішальних умов інтеграції її правового змісту в соціальну практику.