2.5. Конституції імператорів (constitutiones principum)

Зміцнення імператорської влади за часів домінату, коли монархи зосереджували у своїх руках усі важелі державного управління, привело до того, що їх одноосібні розпорядження набули силу закону.

а) едикти – загальні розпорядження, звернені до населення;

б) рескрипти – розпорядження за окремими справами (відповіді на клопотання, що порушувалися перед імператором);

в) мандати – інструкції, що надавалися імператорами урядовцям;

г) декрети – рішення у спірних справах, що були подані на розгляд імператора.

У період домінату мандати вибули з практики правотворчої діяльності монархів. Декрети та рескрипти засто­совувались як рішення імператорів у конкретних справах. Врешті-решт основною формою імператорської правотворчості за­лишався едикт, але зберігається загальна назва імператорських постанов – конституції.