2.4. Едикти магістратів (edicta magitratuum)

У республіканську добу поширеною формою римського права стають едикти магістратів, передусім преторів (як міського претора, так і претора перегрінів). Ці посадовці надавали допомогу консулам, а за відсутністю останніх – виконували їх обов'язки.

Правовою формою діяльності преторів були едикти. Цей акт був або разовим (edicta repentina), який суперечив положенням едикту, виданого претором під час його вступу до посади, або річним (edictum perpetuum), який діяв без зміни протягом року виконання претором його посадових обов’язків.

У межах своєї компетенції претор перед вступом на посаду видавав едикт, у якому ви­кладалися правила судочинства, обов'язкові для всього населен­ня і самого претора протягом року. По закінченні його пов­новажень зазначені правила втрачали свою силу. Новообра­ний претор, вивчивши едикти своїх попередників, теж брав участь у правотворчості. Причому він зберігав ті правила, проголошені його попередниками, які довели свою здатність врегульовувати судові суперечки. Про це він сповіщав у своєму едикті. Таким чином, едикти преторів являли собою ко­лективну творчість багатьох попередників цих посадовців.

З метою інформування громадян та упорядкування власної діяльності претор виставляв на форумі на вибілених дошках модельні формули позовів та екстраординарних засобів судочинства. Разом з преторами такої традиції додержувалися і курульні едили – посадовці, які відповідали за загальний порядок у місті, приділяючи найбільшу увагу ринкам.

Діяльність преторів стала прогресивною формою оновлення та вдосконалення право­вого регулювання відносин у Римі. Але ні претор, ні інші магістрати, що видавали едикти, не мали права відміняти, змінювати і видавати нові закони.