<<
>>

2. ПРИЙНЯТТЯ ЗАГАЛЬНОСОЮЗНОЇ КОНСТИТУЦІЇ І ДАЛЬШИЙ РОЗВИТОК КОНСТИТУЦІЙНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УРСР

Утворення нової союзної держави вимагало прийняття нової Конституції. Основою першої загальносоюзної Кон­ституції були Декларація і Договір про утворення СРСР. Висловлені у них принципи повинні були ввійти у загаль­носоюзну Конституцію, розробку проекту якої І Всесо­юзний з'їзд Рад доручив провести ЦВК СРСР з обов'яз­ковим врахуванням думок і міркувань вищих органів державної влади союзних республік.

Перша сесія ЦВК СРСР першого скликання зобов'язала обрану нею Пре­зидію підготувати до чергової сесії ЦВК СРСР проекти Положення про наркомати СРСР, Раду Народних Комі­сарів і Раду Праці та Оборони СРСР, про ЦВК СРСР і його членів, проекти державного прапора і герба СРСР. Вона прийняла також постанову про тимчасову передачу Всеросійському ЦВК і Президії ВЦВК усіх повноважень видання декретів і постанов, обов'язкових до виконання на всій території СРСР, аж до затвердження Конститу­ції СРСР черговою сесією ЦВК СРСР і остаточного вста­новлення на її основі структури, повноважень та функцій загальносоюзних органів державної влади і державного управління.

Для виконання рішень першої сесії ЦВК СРСР і під­готовки проектів основних розділів загальносоюзної Кон­ституції Президія ЦВК СРСР утворила 10 січня 1923 р шість комісій: вироблення Положень про РНК, РПО і Наркомати СРСР, бюджету, Положень про Верховний суд і Об'єднане державне політичне управління, затверд­ження державного прапора і державного герба СРСР, вироблення Положення про ЦВК СРСР і членів ЦВК, проекту організації наркоматів СРСР і персональний склад їх колегій.

Перше засідання комісії вироблення Положень про РНК, РПО і Наркомати СРСР відбулося 13 січня 1923 р. На ньому була створена підкомісія підготовки Конститу­ції та проектів окремих Положень. Водночас Президія ЦВК СРСР звернулася до ЦВК усіх союзних республік з проханням додатково розглянути і обговорити проект Де­кларації та Договору про утворення СРСР і надіслати зауваження й міркування до конституційної комісії ЦВК СРСР.

Упродовж січня-лютого 1923 р. комісії Президії ЦВК і відповідні конституційні комісії ЦВК союзних республік провели значну роботу з підготовки проекту Конституції. При цьому виявилися серйозні суперечності щодо змісту окремих статей і положень.

Прихильники автономізації продовжували виступати проти всебічної охорони суверенних прав республік. На­приклад, проект Конституції, вироблений комісією ВЦВК і прийнятий за основу підкомісією ЦВК СРСР, містив положення, що передбачали неправомірне розширення компетенції загальносоюзних органів і відповідне звужен­ня компетенції органів союзних республік. Це засвідчу­вало, що утворення СРСР, як зазначалося навіть у рі­шеннях XII партійного з'їзду (червень 1923 р.), розціню­валося значною частиною радянських чиновників у центрі і на місцях не як союз рівноправних державних одиниць, покликаний забезпечити вільний розвиток національних республік, а як крок до ліквідації цих республік, початок утворення «єдиного—неділимого». X. Раковський надіслав до конституційної комісії ЦВК проект, в якому пропо­нував звести до мінімуму компетенцію загальносоюзних державних органів, зберегти наркомати закордонних справ і зовнішньої торгівлі в союзних республіках, прий­няти замість загальносоюзної Конституції договір між союзними республіками.

Друга сесія ЦВК СРСР першого скликання 6 липня 1923 р. затвердила і ввела в дію першу Конституцію СРСР. Остаточно її затвердив II Всесоюзний з'їзд Рад 31 січня 1924 р., чим завершилося конституційне оформ­лення єдиної союзної держави. На з'їзді були присутні 2124 делегати, з них 1540 осіб з ухвальним голосом. За національністю росіяни становили 61%, українці — 12, білоруси — 2, представники народів Закавказзя — 12, інші — 13%.

Конституція СРСР/' 1924 р. зафіксувала за кожною республікою формальне право вільного виходу з Союзу РСР і відкрила доступ до Союзу РСР усім радянським республікам, які існують і можуть виникнути, визначила конструкцію і компетенцію органів державної влади СРСР і союзних республік, а також принципи взаємовід­носин органів СРСР з органами союзних республік.

За структурою перша загальносоюзна Конституція складав лася з двох розділів: Декларації про утворення СРСР і Договору про утворення СРСР.

У Декларації вказувалися причини об'єднання респуб­лік в союзну державу, принципи їх об'єднання — добро­вільність, рівноправність, збереження за кожною респуб­лікою суверенності та вільного виходу з СРСР, що мали декларативний і пропагандистський характер. Договір складався з одинадцяти глав: Про предмети відання верховних органів влади (ст. 1—2); Про суверенні права союзних республік і про союзне громадянство (ст. З—7);

Про з'їзд Рад СРСР (ст. 8—12); Про Центральний Вико­навчий Комітет СРСР (ст. 13—28); Про Президію ЦВК СРСР (ст. 29—36); Про Раду Народних Комісарів СРСР (ст. 37—42); Про Верховний суд СРСР (ст. 43—48); Про Народні комісаріати СРСР (ст. 49—60); Про Об'єднане державне політичне управління (ст. 61—63); Про союзні республіки (ст. 64—69); Про герб, прапор і столицю СРСР (ст. 70—72).

Згідно з Конституцією, до відання СРСР в особі його верховних органів належали: зовнішні відносини і зов­нішня торгівля; оголошення війни та укладення миру; ор­ганізація і керівництво збройними силами; встановлення основ і загального плану народного господарства СРСР;

керівництво транспортом і зв'язком; затвердження єдино­го державного бюджету і єдиної грошової та кредитної системи; встановлення загальних начал землекористуван­ня і землеустрою, а також судоустрою і судочинства, ци­вільного і кримінального законодавства, законів про пра­цю; встановлення загальних начал народної освіти і охо­рони здоров'я тощо. Право встановлення і зміни основних начал Конституції надавалось тільки з'їздові Рад СРСР.

Так званий суверенітет союзних республік обмежував­ся пунктами, що належали до компетенції Союзу РСР. Поза цими межами кожна республіка здійснювала свою владу нібито самостійно. За нею зберігалось формальне право вільного виходу, територія не могла бути змінена без її згоди. Для громадян союзних республік встанов­лювалося єдине союзне громадянство, тобто громадянин кожної республіки був громадянином СРСР.

Обмеження компетенції республік вважалося добровільним, тому з утворенням СРСР суверенітет республік на словах охо­ронявся і гарантувався не тільки кожною республікою, а й міццю СРСР.

Розмежування компетенції між Союзом РСР і союз­ними республіками пояснювалося нібито необхідністю подолання тенденції до надмірної централізації держав­ного управління, тобто до великодержавного шовінізму. Насправді ж Договір про утворення СРСР, покладений в основу Конституції, не був доопрацьований у напрямі розширення прав республік. Окрім цього, новий документ мав ще більше положень, які посилювали централістські тенденції. Так, якщо у Договорі зазначалося, що до ві­дання Союзу віднесено «зміни зовнішніх кордонів», то вже у Конституції СРСР до цього положення додавало­ся: «а також урегулювання питань про зміни кордонів між союзними республіками». До попереднього положен­ня про «встановлення основ і загального плану всього народного господарства Союзу» дописувалося: «та визна­чення галузей промисловості і окремих промислових під­приємств, які мають загальносоюзне значення, укладення концесійних договорів, як загальносоюзних, так і від іме­ні союзних республік». У Конституцію СРСР були внесені й інші положення, спрямовані на обмеження прав союз­них республік.

У кінцевому підсумку Сталін, створюючи адміністра­тивно-командну систему управління і реалізуючи її прин­ципи, довів свою лінію до логічного завершення — повно­го ігнорування суверенних прав народів і республік.

Конституція СРСР 1924 р. встановила, що найвищим органом влади СРСР був Всесоюзний з'їзд Рад, який обирався так: від Рад міст—депутат на 25 тис. виборців, від губернських з'їздів Рад — депутат на 125 тис. жи­телів. У період між з'їздами вищим органом влади був ЦВК СРСР. У його складі утворювалися дві палати:

перша — Союзна Рада (вона обиралася на Союзному з'їзді від усього складу делегатів з'їзду) і друга — Рада Національностей (утворювалася з представників респуб­лік, автономних областей і відображала спеціальні по­треби окремих національностей).

Від кожної союзної й автономної республік до Ради Національностей обира­лося по п'ять представників (Абхазька та Аджарська ав­тономні республіки, що входили до складу Грузинської РСР, посилали по представнику) і від кожної автономної області — по представнику. До кінця 1925 р. у СРСР налічувалось 15 автономних республік (з них в РРФСР — десять, в Українській РСР — одна, в Грузинській РСР — дві, Азербайджанській РСР і Узбецькій РСР — по од­ній) і 13 автономних областей. Молдавська АРСР була створена 1924 р.

У період між сесіями ЦВК вищим законодавчим, ви­конавчим і розпорядчим органом влади СРСР була Пре­зидія ЦВК СРСР. Вона утворювалася Центральним Ви­конавчим Комітетом з 21 члена, сюди входили президії Союзної Ради і Ради Національностей. Уряд СРСР (Рада Народних Комісарів СРСР) утворювався ЦВК СРСР у складі голови РНК, його заступників і десяти наркомів. Народні Комісаріати створювалися для безпосереднього керівництва окремими галузями держав­ного управління. П'ять наркоматів були загальносоюз­ними (закордонних справ, військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, шляхів сполучення, пошт і телегра­фів) і п'ять — об'єднаними (Вища рада народного господарства, продовольства, праці, фінансів і робітничо-се­лянської інспекції). Загальносоюзні наркомати діяли у союзних республіках через спеціальних уповноважених, підлеглих наркоматам СРСР, а об'єднані з 1936 р. со­юзно-республіканські — через однойменні наркомати со­юзних республік. Всі інші галузі державного управління належали до компетенції союзних республік.

До РНК союзних республік, окрім об'єднаних нарко­матів, входили також республіканські наркомати внутріш­ніх справ (1934 р. вони стали союзно-республіканськими), юстиції (перетворені 1936 р. на союзно-республіканські), земельних справ, освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення. Уповноважені загальносоюзних наркоматів входили до РНК республік з дорадчим голосом, але за рішенням ЦВК республіки їм могло бути надано право ухвального голосу.

Створення СРСР і прийняття загальносоюзної Кон­ституції призвели до істотних змін у правовому стані об'єднаних республік, які повинні були внести зміни в свої Конституції.

На виконання ст. 5 Конституції СРСР 1924 р., що зобов'язувала союзні республіки внести у свої Конституції зміни з метою приведення їх у відповідність з Конституцією СРСР, у РРФСР і ЗРФСР 1925 р. і в БРСР 1927 р. були прийняті нові республіканські Кон­ституції. В Україні 1925 р. внесено зміни і доповнення до чинної Конституції УРСР 1919 р. У травні 1929 р. XI Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив нову Конституцію УРСР.

Конституція СРСР 1924 р. діяла 13 років. Зміни і до­повнення, що вносилися в її текст, були зумовлені вхо­дженням до складу СРСР нових союзних республік (Уз­бецької, Туркменської і Таджицької), а також розширен­ням господарсько-організаторської діяльності радянської держави.

У 1936 р. була прийнята так звана сталінська Кон­ституція СРСР, а на її основі — нова Конституція Ук­раїни 1937 р. Остання поряд з перебудовою державного апарату республіки провела так звану демократизацію виборчої системи, встановила загальне, пряме і рівне ви­борче право при таємному голосуванні. Проте в умовах існування командно-адміністративної системи це мало лише пропагандистський характер. Вся ре­альна влада у центрі і на місцях перебувала в руках партійних функціонерів, які здебільшого були неукраїнцями, вороже ставилися до українських національних прагнень та інтенсивно проводили русифікацію всіх сфер українського життя. УРСР не була ні правовою, ні демо­кратичною державою, її існування та діяльність повністю залежали від Москви, як, зрештою, і всіх інших радян­ських республік.

Однак комуністична пропаганда, використовуючи у своїх цілях певну інтенсифікацію народного господарст­ва та встановлення після другої світової війни більшо­вицького режиму в деяких зарубіжних країнах, загово­рила про світову систему соціалізму, переростання держа­ви диктатури пролетаріату в загальнонародну державу і перетворення пролетарської демократії у загальнонарод­ну. Реалізуючи цю ідею, Верховна Рада СРСР 1962 р. прийняла постанову про вироблення проекту нової Кон­ституції СРСР. У жовтні 1977 р. була затверджена остан­ня, так звана брежнєвська Конституція СРСР, а в на­ступному році прийняті останні Конституції союзних та автономних республік. Конституція України була затвер­джена Верховною Радою УРСР у квітні 1978 р. Вона з відповідними змінами і доповненнями продовжувала іс­нувати і після розпаду Радянського Союзу.

<< | >>
Источник: КУЛЬЧИЦЬКИЙ Володимир Семенович, НАСТЮК Михайло Іванович, ТИЩИК Борис Йосипович. ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА УКРАЇНИ. 1996

Еще по теме 2. ПРИЙНЯТТЯ ЗАГАЛЬНОСОЮЗНОЇ КОНСТИТУЦІЇ І ДАЛЬШИЙ РОЗВИТОК КОНСТИТУЦІЙНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УРСР:

  1. 2. ПРИЙНЯТТЯ ЗАГАЛЬНОСОЮЗНОЇ КОНСТИТУЦІЇ І ДАЛЬШИЙ РОЗВИТОК КОНСТИТУЦІЙНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УРСР
  2. ЗМІСТ