<<
>>

4. Історичний розвиток законодавства про шлюб та сім`ю (з 1917 до 60-х рр.).

Революція 1917 р. в Росії ознаменувала корінний поворот від старого світу до нового в усіх галузях суспільного життя, в тому числі і в сімейно-шлюбних відносинах. Жінки були звільнені від соціального, економічного і духовного рабства, зрівняні з чоловіками в політичних і громадських правах.

На передодні Жовтневої соціалістичної революції Росія користувалася досить відсталим законодавством.

Особливо тяжким було становище жінок по дореволюційному російському законодавству.

Сімейне законодавство царської Росії носило в собі риси патріархально-родового ладу, з феодально-кріпосницькими пережитками.

Жіноче безправ'я не могло не хвилювати кращі уми Роси та України. У своїх творах вони розкривали жахливі картини російської та української дійсності.

Закони царської Росії закріплювали безправне становище жінки не тільки в особистих, але і в майнових відносинах. Формально дореволюційне право стояло на точці зору роздільності майна. За Зводом законів дружина перебувала у повній залежності від чоловіка як глави сім'ї, а тому він був фактичним господарем майна дружини. Крім того, засоби до існування здобував, як правило, чоловік, дружина ж вела господарство і доглядала дітей. Все це призводило до майнової нерівності.

Після завоювання влади 18 і 19 грудня 1917 р. ВЦВК і РНК РРФСР були видані декрети «Про громадянський шлюб, дітей і про введення книг актів громадянського стану» та «Про розлучення», які поклали початок законодавству нового типу. Перш за все, декрети скасували чинність сімейного старого законодавства Росії на всій території республіки, проголосили вступ в силу нових принципів у сімейно-шлюбних відносинах, звільнивши останні від впливу релігії і церкви.

Декрет «Про громадянський шлюб, дітей і про введення книг актів громадянського стану» проголосив шлюб вільним союзом двох рівноправних громадян, пов'язав виникнення взаємних прав та обов'язків подружжя лише з громадянським шлюбом, тобто шлюбом, зареєстрованим в органах РАГСу.

Так звані церковні шлюби були позбавлені будь-якого юридичного значення. Це положення, звичайно, не стосувалося тих шлюбів, які були укладені до видання даного декрету по діючому раніше законодавству. Декретом було встановлено і шлюбний вік — 18 років для чоловіків і 16 — для жінок.

Декрет урівняв жінку з чоловіком, як в особистих немайнових, так і в майнових відносинах, звільнивши її від тяжіючої над нею влади чоловіка, батьківську владу над дітьми замінив обов'язком виховання дітей з врахуванням інтересів як самих дітей, так і суспільства в цілому.

Декрет урівняв позашлюбних дітей із шлюбними не тільки в майнових, але й в особистих відносинах, допускаючи можливість судового встановлення батьківства і стягнення з особи, визнаної батьком, аліментів. Декрет закріпив принцип моногамії як один з основних принципів сімейного права. Декрет містив положення, згідно до якого РАГС не міг прийняти заяву про вступ до шлюбу від осіб, одна з яких перебуває в іншому шлюбі.

Проголошення принципу моногамії не свідчило про те, що багатоженство зразу ж зникне, воно існує і в даний час в деяких формах. Випадки подружньої зради, проституції, фактичного багатоженства мають місце ще й зараз, але проти цих явищ спрямований не тільки закон, але й громадська думка, мораль.

Другий декрет — Декрет «Про розлучення» проголосив свободу розлучень, розкріпачивши насамперед жінку і в цьому відношенні. Декрет ліквідував дореволюційний шлюбно-розлучний процес і встановив свободу розлучень на прохання про це обох з подружжя або хоч би одного з них.

Справи про розлучення розглядалися судом. Суд викликав обох з подружжя або їх повірених. Впевнившись в тому, що прохання про розлучення виходить дійсно від обох з подружжя, або від одного з них, суддя особисто приймав рішення про розірвання шлюбу і видавав свідоцтво про розлучення. Особливо детально декрет регламентував питання про долю дітей при розлученні. Одночасно з постановою про розірвання шлюбу суд повинен був визначити, у кого з батьків залишаються неповнолітні діти, хто з подружжя і в якій мірі повинен нести витрати по утриманню і вихованню дітей, а також те, чи зобов'язаний чоловік і в якому розмірі давати харчування і утримання жінці.

22 жовтня 1918 р.

був виданий перший Сімейний кодекс: «Кодекс законів про акти громадянського стану, шлюбне, сімейне і опікунське право РРФСР». Цей Кодекс являв собою першу кодифікацію сімейного законодавства, він був взагалі першим Кодексом законів.

Кодекс розвивав положення декретів від 18 і 19 грудня 1917 р. про громадянський шлюб, укладений лише шляхом реєстрації в РАГСІ, одношлюбність, свободу вступу в шлюб і розлучення, про урівняння в правах позашлюбних дітей з дітьми народженими в шлюбі. Був введений в Кодекс спеціальний розділ про недійсність шлюбу і порядок визнання шлюбу недійсним.

Кодекс передбачав роздільність майна подружжя; майно, яке було придбане під час шлюбу, було власністю того з подружжя, який його придбав на свої кошти. У цьому Кодексі вперше було сформульовано в нашому законодавстві положення про те, що батьківські права могли бути здійснені тільки в інтересах дітей. При неправомірному здійсненні своїх прав батьки могли бути позбавлені батьківських прав.

Кодекс 1918 р. вперше після революції врегулював питання опіки. Що ж стосується усиновлення, то в Кодексі прямо сказано про те, що воно не породжує ніяких обов'язків і прав ні для усиновителя, ні для усиновленого.

Перші декрети в Україні про шлюб та розлучення

Декрет Раднаркому України «Про громадянський шлюб і про ведення книг запису актів громадянського стану» від 20 лютого 1919 року скасував церковний шлюб, який до революції був панівною формою шлюбу, і проголосив, що в УРСР визнаватимуться в майбутньому обов'язковими шлюби, що зареєстровані в органах РАГСу.

Церковні ж шлюби були проголошені декретом «особистою справою тих, хто вступає в шлюб» і могли бути укладені лише після державної реєстрації шлюбу в органах РАГСу.1

Введення громадянського шлюбу і скасування церковної форми шлюбу проводилося в повній відповідності з принципом відокремлення церкви від держави, встановленого в Україні 22 січня 1919 року.

Декретом від 20 лютого 1919 р. були встановлені основні умови вступу в шлюб. Перш за все, це принцип свободи і добровільності шлюбу, перелік підстав до вступу в шлюб, зняття релігійних обмежень до вступу в шлюб (зокрема по дореволюційному законодавству особам православного віросповідування заборонялося вступати в шлюб з нехристиянами), рівність подружжя при виборі прізвища, а також процедура державної реєстрації шлюбу в органах РАГСу.

Надавши вирішальне значення обов'язковій державній реєстрації шлюбу, декрет від 20 лютого 1919 р.

нічого не говорив про фактичний шлюб. Разом з тим декрет прирівнював церковні шлюби, укладені до видання цього декрету, до зареєстрованих громадянських шлюбів.

Хоча українське сімейне законодавство розвивалося по прикладу РРФСР, однак між названими декретами України та Росії були суттєві відмінності. Декрет УРСР нічого не говорив про правове становище позашлюбних дітей, а декрет РРФСР проголосив урівняння позашлюбних дітей із шлюбними в усіх правах.

Зокрема, декрет РРФСР зазначав, що батько і мати записувалися такими при реєстрації народження дитини по їх заяві, а якщо батько позашлюбної дитини ухилявся від подання такої заяви, то матері дитини або опікуну дозволялося встановити батьківство в судовому порядку. Це правило скасувало принципову різницю в становищі дітей, народжених поза шлюбом, та шлюбних дітей.

Значення цього положення Декрету було настільки велике, що судова і адміністративна практика УРСР стали зразу ж орієнтуватися на нього і фактично дотримувалися його.

20 лютого 1919 року був прийнятий 1 Декрет УРСР «Про розлучення», який проголосив свободу розлучення і анулював церковну процедуру розлучення. Згідно цього декрету, шлюб розривався на прохання одного або обох з подружжя.

Заяви про шлюб повинні були подавати в місцеві органи РАГСу, але оскільки останні були організовані не всюди, то ці заяви могли подаватися в народні суди.

Даний Декрет містив також норми, які регламентували такі правові наслідки розлучення: а) при розірванні шлюбу за взаємною згодою, подружжя зобов'язані були вказати в поданій заяві, які прізвища будуть носити розведені подружжя і їх діти, а при односторонній заяві розведені подружжя поверталися до своїх дошлюбних прізвищ; прізвище дитині визначав суд, куди подружжя могли звертатися з цього приводу; б) всі інші питання, які пов'язані з розірванням шлюбу, вирішувались угодою між подружжям у формі договору нотаріального або домашнього, а у випадку спору між ними — народним судом.

Перші декрети УРСР про шлюб і його розірвання проголосили дійсно демократичні принципи, які потім розвинулися в чітку і послідовну систему інститутів сімейного права, були першим кроком на шляху створення сімейного права України.

Перший Сімейний кодекс України 1919 року

В основу першого Сімейного кодексу України — «Кодексу законів про акти громадянського стану, про сім'ю та опіку» були покладені принципи перших декретів України «Про шлюб» та «Про розлучення».

Кодекс регламентував усі сторони сімейно-шлюбного життя і складався з 3-х книг: «Про акти громадянського стану», «Про шлюб і сім'ю», «Про опіку».

У першій книзі Кодексу встановлювався порядок ведення записів різних актів громадянського стану (народження, смерті, зміни прізвища та ін.), а також порядок встановлення громадянського стану осіб у випадку втрати книги запису чи неможливості з інших причин отримати з неї запис.

Друга книга Кодексу «Про шлюб і сім'ю» визначала основні принципи шлюбу, умови вступу до шлюбу, підстави визнання шлюбу недійсним.

Також у Кодексі був спрощений порядок розлучення, зокрема «при наявності взаємної заяви, запис про розлучення в РАГСІ проводився зразу ж, а у випадку односторонньої заяви запис про це проводився лише, коли зацікавлений з подружжя подасть посвідчення про проведену ним трикратну публікацію про розлучення в місцевих «Известиях».'

У Кодексі України детально розроблене положення про рівність майнових і особистих прав подружжя, встановлювався обмежений строком обов'язок подружжя утримувати один одного після розлучення. За батьками визнавали рівні права і обов'язки по відношенню до дітей. Запроваджувався інститут позбавлення батьків їх прав. В основу регулювання майнових відносин батьків і дітей був покладений принцип роздільності майна.

У зв'язку з подіями громадянської війни Сімейний кодекс УРСР 1919 р. не був введений в дію і тому не став законодавчим актом. Проте він мав певну історичну цінність, як перша спроба проведення кодифікації сімейного законодавства в Україні.

Сімейний кодекс України 1926 року

У двадцятих роках в УРСР почався процес подальшого удосконалення сімейного законодавства. Так, в 1923 р. виникла необхідність переглянути регулювання деяких питань сімейно-шлюбних відносин, у зв'язку з чим Народний комісаріат юстиції УРСР прийняв тоді рішення про підготовку до видання нового Сімейного кодексу.

ЗО травня 1926 р. був прийнятий «Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР».

Назва Кодексу повністю відбивала його систему, яка була досить своєрідна і складалася з 5 основних розділів:

1) про сім'ю; 2) про опіку та піклування; 3) про шлюб; 4) про зміну громадянами своїх прізвищ та імен; 5) про визнання особи безвісно відсутньою або померлою.

Основні постанови цього Кодексу ґрунтувалися на тих же принципах сімейного права, які були закладені в перших декретах.

Разом з тим. Сімейний кодекс 1926 р. посилював гарантії як майнових, так і особистих прав членів сім'ї, перш за все жінок і дітей.

Сімейний кодекс 1926 р.

провів повне урівняння позашлюбних дітей зі шлюбними, досить детально регламентуючи порядок встановлення батьківства щодо позашлюбних дітей.

Безспірним (до оскарження по суду) доказом батьківства був запис в книгах РАГСу або наступне визнання батьківства, а у разі відсутності цього матері дитини надавалося право зареєструвати свою вагітність, а потім батьківство в РАГСІ.

У випадках подання матір'ю такої заяви, РАГС повідомляв гаданого батька дитини про надходження заяви і зобов'язував його в місячний строк повідомити про своє ставлення до заяви. Якщо відповіді протягом місяця не поступало, особа, названа батьком, записувалася таким у книгах РАГСу. Разом з тим, особа, що була записана батьком, вправі протягом року порушити справу в суді про неправильність запису.

Якщо ж у судовому порядку встановлювалося, що в період зачаття дитини мати мала зв'язки з кількома особами, батьком дитини суд визнавав одного з них, покладаючи на всіх інших солідарну відповідальність по аліментному зобов'язанню.

Вирішуючи питання про аліментні зобов'язання батьків і дітей, Кодекс не вважав їх абсолютними, даючи суду у виняткових випадках право звільняти батьків від аліментування дітей, рівно ж як і дітей від аліментування батьків.

Кодекс 1926 р. УРСР, а також Кодекси РРФСР, БРСР і деякі інші поряд з зареєстрованим шлюбом визнавали також й так званий фактичний шлюб, тобто не оформлений в органах РАГСу. Правда, визнання таких фактичних шлюбів могло бути здійснене тільки через суд, де необхідно було довести наявність фактичного шлюбу. Тому, якщо між фактичним подружжям виникали якісь суперечки (щодо майна або аліментів), то суд, перш ніж розв'язати ці суперечки, повинен був у кожному конкретному випадку встановити, тобто визнати наявність шлюбних зв'язків.

Причому фактичним шлюбом визнавались лише серйозні і тривалі подружні зв'язки, а не випадкові і скороминущі.

Доказами наявності такого шлюбу для суду були: факт спільного життя, наявність при цьому спільного господарства, спільне виховання дітей, взаємна підтримка тощо. Крім того, фактичний шлюб міг бути визнаний, коли він відповідав необхідним умовам (вік, стан здоров'я, відсутність близьких родичів, моногамія і т.п.).

Спеціальна глава Кодексу присвячена інституту усиновлення, який був вперше введений в українське законодавство. Як показала практика наступних років, інститут усиновлення відігравав важливу роль, особливо в роки Великої Вітчизняної війни, а також у післявоєнний період, коли потрібно було виховувати дітей, батьки яких загинули на фронті.'

Кодекс містив норми, які регулювали опіку і піклування, а саме регламентували порядок встановлення і зняття опіки і піклування, призначення і звільнення опікунів, а також права і обов'язки опікунів і піклувальників.

Третій розділ Сімейного кодексу УРСР присвячений питанням шлюбу. Регламентувалися умови вступу до шлюбу, випадки визнання шлюбу недійсним, підстави припинення шлюбу.

Вперше в законодавстві України (не рахуючи Сімейного кодексу УРСР 1919 р.) закріплювався принцип рівності прав і обов'язків подружжя, а також незалежність подружжя. Разом з цим. Кодекс вводив поряд з особистим майном таке поняття, як спільне майно подружжя.

Важливі положення містить Сімейний кодекс про аліментування подружжя на випадок непрацездатності як під час існування шлюбу, так і після його розірвання.

Що ж стосується двох останніх розділів Кодексу — IV «Про зміну громадянами своїх прізвищ, імен» і V «Про визнання особи безвісно відсутньою або померлою», то вони носили в основному інструктивний характер.

Такими були основні положення Сімейного кодексу УРСР 1926 року, який із змінами і доповненнями діяв більше 40 років.

Зміни Сімейного кодексу УРСР у зв'язку з виданням Закону від 27 червня 1936 року та виданням Указу від 8 липня 1944 року

У наступні роки після видання Сімейного кодексу УРСР 1926 р. сімейне право розвивалося в напрямку уніфікації норм шляхом видання загальносоюзних актів, які були обов'язковими для всіх республік СРСР. Такими актами були постанови Центрального Виконавчого Комітету та Ради Народних Комісарів від 27 червня 1936 р. «Про заборону абортів, збільшення матеріальної допомоги породіллям, встановлення державної допомоги багатосімейним, розширення сітки пологових будинків, дитячих ясел і дитсадків, посилення кримінального покарання за несплату аліментів і про деякі зміни в законодавстві про розлучення». Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. «Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, посилення охорони материнства і дитинства і заснування ордена «Материнська слава» і медалі «Медаль материнства».

Закон від 27 червня 1936 р. вперше ввів допомогу по багатодітності, затвердив план розширення сітки дитячих виховних закладів, встановив кримінальну відповідальність за відмову в прийомі на роботу вагітних жінок, за несплату аліментів на дітей, ввів підвищені декретні відпустки по вагітності і родах.

Цей закон впорядковував порядок стягнення аліментів на дітей, встановивши розмір аліментів відповідно до заробітної плати відповідача у відсотковому відношенні, залежно від кількості аліментованих ним дітей.

Особливе значення мали такі статті закону, де була звернена увага на легкість розірвання шлюбу, яка допускалася раніше. А тому закон встановив деякі стримуючі правила:

а) особисту явку обох сторін до РАГСу;

б) відмітку в паспортах про розірвання шлюбу;

в) підвищену плату за розлучення: І — 50 крб., II— 150 крб., III і т.д. — 300 крб.

Разом з тим, ці положення були тільки перехідним етапом до встановлення судового порядку розірвання шлюбу.

Велика Вітчизняна війна внесла свої корективи в наше життя, і у зв'язку з цим були внесені зміни до шлюбно-сімейного законодавства, зокрема щодо положень про шлюб і розлучення, питання позашлюбних дітей.

Так, Указ від 8 липня 1944 року являв собою складний законодавчий акт, він містив у собі дві групи заходів — соціальні і правові. Соціальні заходи йшли по лінії посилення матеріальної допомоги держави багатодітним сім'ям (при народженні 2-ї і кожної наступної дитини), встановив почесне звання «Мати-героїня» (10 дітей), орден «Материнської слави» (7—9 дітей), «Медаль материнства» (5—6 дітей).

Указ вирішив найбільш спірне питання — питання про форму шлюбу: «Тільки зареєстрований шлюб породжує права і обов'язки подружжя», — говориться в ньому. Також вирішено в Указі питання про розірвання шлюбу — тільки в судовому порядку.

Указ анулював всякий правовий зв'язок позашлюбної дитини з батьком, зберігши його тільки по лінії матері, вперше провівши межу між дітьми шлюбними і позашлюбними, скасувавши правило, яке існувало раніше, що одинока мати може звертатися до суду про встановлення батьківства і про стягнення аліментів на позашлюбну дитину, і встановив, що при реєстрації народження позашлюбної дитини в РАГСІ вона записується за прізвищем матері з присвоєнням їй ім'я по батькові за вказівкою матері. Прийнявши таке рішення про правове положення позашлюбних дітей, Указ разом з тим вирішив питання про виховання і державне аліментування цих дітей замість приватного аліментування, яке існувало раніше.

В той же час положення про посилення державної матеріальної допомоги сім'ям, мало прогресивне значення, так як війна викликала величезну кількість людських втрат, була приводом до гострої диспропорції чоловічого і жіночого населення і тому держава надавала матерям, які самі повинні виховувати дітей, моральну і матеріальну підтримку.

Прийняття Указу від 8 липня 1944 року викликало велику кодифікаційну роботу в Україні. Зокрема, 15 вересня 1945 р. Президія Верховної Ради України прийняла Указ, який вніс багато змін до Сімейного кодексу України. Було виключено вказівку на право подружжя приймати при вступі в шлюб з'єднане прізвище, також встановлювалося правило, за яким для збереження після розлучення шлюбного прізвища згоди другого з подружжя не потрібно і до дошлюбного прізвища розведений з подружжя повертається тільки в тому випадку, коли сам цього забажає.

Важливе значення також має Указ Президії Верховної Ради України від 7 квітня 1951 року, який розширив коло взаємно аліментованих осіб з числа родичів (від 3 до 10).

<< | >>
Источник: Учебники-Бесплатно.РФ. Шпаргалки по семейному праву Украины. 2010

Еще по теме 4. Історичний розвиток законодавства про шлюб та сім`ю (з 1917 до 60-х рр.).:

  1. § 1. Проблема визначення місця сімейного права в системі права
  2. 4. Історичний розвиток законодавства про шлюб та сім`ю (з 1917 до 60-х рр.).
  3. І. ТИПОВА ПРОГРАМА КУРСУ
  4. Завдання для блочно - модульного контролю знань студентів.
  5. ПРОГРАМНІ ПИТАННЯ З КУРСУ