<<
>>

4.4. Конституційні процедурита конституційне судочинство

Конституційні процедури застосовуються

при розв'язанні конфліктів у політико правовій

сфері. Ці конфлікти створюють політичну й соціальну кризу, болісно позначаються на житті

суспільства.

Тому проблема запобігання та

усунення конфліктів такого рівня є вельми актуальною для теорії й практики юриспруденції, передусім конституційного права.

Як відомо, однією з конституційних основ Української держави є

принцип розподілу влад. Законодавча, виконавча та судова влади мають кожна власну компетенцію, самостійну систему органів і керуються відповідним законодавством. З прийняттям Конституції України

втілено систему стримувань і противаг, яка має запобігати можливості вивищення однієї з гілок влади над іншими, виникнення одновладдя, диктатури однієї особи або групи осіб, створює умови для функціонування гілок влади на засадах взаємозалежності та взаємодії. В Основному Законі визначено конституційно правову відповідальність

вищих органів державної влади і посадових осіб: дострокове припинення повноважень Верховної Ради України (ч. 2 ст. 90 і п. 8 ст. 106);процедура імпічменту щодо Президента України (ст. 111); резолюція

недовіри Кабінету Міністрів України (ч. 1 ст. 87); недовіра Генеральному прокуророві України (п. 25 ст. 85, ст. 122); окремі види відповідальності стосовно суддів — порушення вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувального вироку щодо нього (ст. 126, ч. 2 ст. 127); відповідальність народних депутатів України (ч. 3 ст. 80, ч. 4 ст. 84). До речі, конституції деяких країн

(Республіки Молдова, 1994 р., Республіки Білорусь, 1994 р.) встановили обов'язок владних структур взаємодіяти між собою.

Перспективи удосконалення системи поділу влад пов'язані з двома

провідними тенденціями, що виокремились у процесі конституційної

реформи. З одного боку, наголошується на необхідності конституціоналізації моделі поділу влади — тобто приведення усього механізму її

здійснення у відповідність до доктринальних і конституційно закріплених принципів.

Досягнення цього вбачається у збереженні непорушними конституційних норм, що формували інституційний аспект

цієї моделі, та його підкріплення за рахунок переважно законодавчих

змін. Першочерговим і актуальним у цьому контексті є продовження

процесу всіх необхідних для закріплення принципу поділу влади конституційно правових інститутів, прийняття законів, передусім, що

стосуються правопорядку та закріплюють процедури здійснення державної влади.Другий, більш радикальний підхід полягає в тому, що нинішня модель, закладена в Конституції, містить у собі хронічні гальмівні механізми розгортання демократичного потенціалу принципу поділу влади, є неефективною та неоптимальною для сучасного стану української держави. Спостерігається явище, яке в юридичній науці дістало

назву “розходження норм юридичної і фактичної Конституції”, яке

має неминуче призвести до оновлення юридичної Конституції та вдосконалення моделі поділу влади [12, с. 27–29; 74, с. 3–11; 91, с. 30–37].Проте, як видається, можливість запобігання державно правовим

конфліктам залежить не так від реалізації широкомасштабних конституційних ініціатив, як від конкретних кроків на шляху досягнення та утвердження балансу різних гілок державної влади.

Поглиблення судової реформи, яке відбувається в Україні, має піднести на належний рівень судову владу, значно посилити і зміцнити її

статус як окремої, справді незалежної і впливової в державі гілки влади. Хоча політико правовий досвід США переконує, що надзвичайне

вивищення судової влади також може спричиняти негативні наслідки.

134Небезпека цієї тенденції полягає в тому, що судова влада може перебрати на себе значну частину законодавчих повноважень, які здійснюватимуться завдяки праву суду на тлумачення законів, а воно, у свою

чергу, може перетворитися на необмежене право змінювати їхню суть.Розв'язання конфліктів між гілками влади передбачає широке за+

лучення різноманітних політичних сил. Арбітром у таких конфліктах

може виступати й сам суверенний народ через референдум (але, як

свідчить досвід, це не найкращий спосіб вирішення проблеми).

Головне — ці конфлікти мають завжди вирішуватися легітимними, конституційними засобами. Навіть у разі виникнення конфлікту між гілками влади неконституційним шляхом, його вирішення набуває конституційно правової форми (нові парламентські вибори, усунення президента в порядку імпічменту, відставка і сформування нового складу

уряду тощо).Значна роль у попередженні й вирішенні конфліктів між гілками

влади на вищому державному рівні належить Президентові України

як гаранту дотримання Конституції, на регіональних рівнях таку

стримуючу функцію мають виконувати глави адміністрацій, представницькі та судові органи.Серед способів вирішення розбіжностей і суперечок між гілками

влади важливе місце належить узгодженню нормативно+правових ак+

тів (законів, указів президента, постанов уряду тощо). Неузгодженість актів, що трапляється з різних причин (зміна ситуації, розбіжності поглядів суб'єктів нормотворчості, помилки тощо), породжує

конфлікти при застосуванні норм права. Основними формами узгодження нормативно правових актів є: а) визнання акта недійсним;

б) внесення до нього поправок або доповнень; в) скасування усіх

конкуруючих актів і видання нового акта. У практиці усунення розбіжностей між гілками влади застосовуються парламентські слухання з метою досягнення поступок і компромісних рішень. Конструктивне вирішення конфліктів передбачає систематичні переговори,

листування між представниками законодавчої та виконавчої влади,

керівниками відповідних органів і відомств, створення погоджувальних комісій, обмін документами тощо. При цьому неодмінною умовою позитивного вирішення конфліктів є суворе дотримання норм

права.

Конституція України, закони України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р. та “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 р. заклали правові основи врегулювання

135відносин центру й регіонів, органів місцевого самоврядування та

місцевих органів виконавчої влади.Відповідно до статті 118 Конституції голови місцевих державних

адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів.

При реалізації

своїх повноважень вони відповідальні перед Президентом України і

Кабінетом Міністрів, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої

влади вищого рівня. Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого

рівня. Органи місцевого самоврядування, здійснюючи право самостійно вирішувати питання місцевого значення, у свою чергу мають

важелі впливу на органи місцевої державної адміністрації, які підзвітні й підконтрольні їм у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами. Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної

адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і

дає обґрунтовану відповідь. Якщо недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили дві третини депутатів від

складу відповідної ради, Президент України приймає рішення про

відставку голови місцевої державної адміністрації.

Отже, органи центральної влади мають досить вагомі важелі впливу

на регіони. Населення ж на місцях не має можливості обирати своїх керівників по лінії виконавчої влади, оскільки вони призначаються Президентом. Це, певним чином, може стимулювати конфліктогенність у

відносинах між центром і регіонами. Небажані й сепаратистські тенденції, які можуть виникати внаслідок неврахування інтересів регіонів, наприклад, при розробленні щорічного державного бюджету. Зрозуміло, що населення “областей донорів” не повинно жити гірше, ніж

населення областей, які підтримуються за рахунок інших.Запобіганню конфліктам між центром і регіонами допомагають

періодичні відвідування вищими посадовими особами держави регіонів, їхні зустрічі з главами обласних і районних адміністрацій. Формуванню спільної позиції владних і самоврядних структур сприяють

спільні наради керівників місцевих органів державної виконавчої

влади і місцевого самоврядування.

На наш погляд, врахування у державній політиці інтересів областей було б більш вагомим за наявності у складі парламенту окремої палати регіонів.

136Конструктивному вирішенню конфліктів у парламентській діяль+

ності сприяє їх інституалізація, нормативний підхід, вплив норми права на поведінку учасників конфліктів. Передусім, це детальне врегулювання парламентських процедур, прийняття регламентів та інших нормативних актів, які регулюють порядок розгляду питань, проведення

слухань і дискусій, гарантуючи при цьому права парламентської меншості. В більшості демократичних держав для подолання суперечностей та розв'язання конфліктів на парламентському рівні широко застосовуються погоджувальні та примирні парламентські процедури. Подібна практика, зокрема створення спеціальних погоджувальних комісій, застосовується також у діяльності українського парламенту.Проте парламентські процедури з попередження, вирішення та зупинення конфліктів не вичерпуються створенням погоджувальних

органів. Ці процедури напрацьовані багатолітньою практикою парламентаризму і являють собою правила ведення парламентських деба+

тів. Вони стосуються таких важливих питань діяльності парламенту,

як порядок проведення засідань, класифікація пропозицій із законопроектів та порядку їх обговорення, робота комісій та комітетів,

адміністративного апарату та ін. Більша їх частина регулюється нормами парламентського права і спрямована на попередження внутрішньопарламентських колізій та суперечностей.Незрідка конфлікти виникають у такий відповідальний момент, як

голосування. Багато чого в процесі попередження та вирішення таких конфліктів залежить від визначення депутатами порядку голосу+

вання стосовно конкретного питання (відкрите, таємне, поіменне, за

допомогою бюлетенів чи автоматизованих систем).Важлива роль належить також утвердженню норм депутатської

етики, неприпустимості образ і аморальних вчинків у стінах парламенту. Світова практика парламентаризму знає чимало прикладів хуліганської поведінки і навіть бійок парламентаріїв під час засідань.

Український парламент не є винятком у цьому плані.

Проте у світовій парламентський практиці відомо багато засобів, спрямованих

проти порушників, зокрема, застосовуються такі санкції, як позбавлення слова, позбавлення права на виступ протягом дня, попередження, видалення із залу запрошених осіб та ін.Вирішувати державно правові конфлікти покликане конститу+

ційне судочинство. Загальна підстава для розгляду цих конфліктів у

сфері конституційної юрисдикції полягає в тому, що в усіх випадках

вони пов'язані з дійсним або уявним порушенням норм і принципів

137Конституції України. Як відомо, єдиним органом конституційної

юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України. Саме до його

повноважень належить вирішення питань про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України,

правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. До

прерогативи Конституційного Суду також належить надання висновків про відповідність Конституції України чинних міжнародних

договорів або міжнародних договорів, які вносяться Верховною Радою України для надання згоди на їх обов'язковість. На Конституційний Суд України покладається право офіційного тлумачення Конституції України та законів України.Посилення внутрішніх суперечностей у політичній системі може

створювати ситуацію, коли Конституційний Суд фактично виконує

роль арбітра між гілками влади. Тобто він на конституційному рівні

розглядає спори між органами державної влади.Характерним прикладом цього є ситуація навколо проведення Всеукраїнського референдуму у квітні 2000 р. Конституційний Суд визнав неконституційними два питання, що пропонувалися ініціативними групами і були викладені в Указі Президента “Про проголошення

Всеукраїнського референдуму за народною ініціативою”: щодо можливості розпуску Президентом Верховної Ради та ухвалення Конституції

на референдумі. Це, безперечно, сприяло вирішенню конфлікту між

Президентом і Верховною Радою у межах конституційного поля, зміцнило самостійність і авторитет органу конституційної юрисдикції.Об'єктивному й неупередженому розгляду справ Конституційним

Судом сприяє те, що за своїм складом він відтворює принцип рівноваги гілок влади: Конституційний Суд України складається з 18 суддів, яких призначають по шість Президент України, Верховна Рада

України та з'їзд суддів України. Рішення Конституційного Суду із

зазначених питань є обов'язковими для виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Таким чином, державно правовий конфлікт вирішується виключно у площині конституційних принципів і норм.Зрозуміло, що за певних обставин чинні причини, мотиви, рушійні сили конституційно правового конфлікту можуть зберігатися й

проявлятися у новому конфлікті. Але навіть сам факт існування Конституційного Суду відіграє важливу попереджувальну функцію щодо конституційних конфліктів вже на стадії їх зародження.

138Серед напрямів запобігання та ефективного розв'язання конфліктів у державно правовій сфері — подальше вдосконалення конституційної юстиції в Україні. Зокрема, Л. Т. Кривенко порушує питання

про теоретичну розробку і практичне запровадження інституту кон+

ституційної відповідальності [55, с. 87]. В широкому розумінні конституційна відповідальність передбачає конституційне провадження

розслідувань та притягнення до відповідальності вищих органів державної влади та їх посадових осіб за порушення конституції та інших

законів. Інститут конституційної відповідальності давно відомий світовому конституціоналізму. Особливу увагу, на його думку, привертає польський досвід. Так, Конституція Польщі 1997 року чітко і ясно легітимує сам термін “конституційна відповідальність”, а також

визначає підстави конституційної відповідальності та закріплює перелік суб'єктів, на яких поширюються заходи конституційної відповідальності, і називає судовий орган, уповноважений застосовувати

санкції конституційної відповідальності, — Державний трибунал.139

<< | >>
Источник: В. М. Іванов, О. В. Іванова. Юридична конфліктологія : Навч. посіб. для студ. вищ.навч. закл. / В. М. Іванов, О. В. Іванова. — К. : МАУП,2004. —224 с.: іл. 2004

Еще по теме 4.4. Конституційні процедурита конституційне судочинство:

  1. Конституційне право – провідна галузь національного права України
  2. § 3. Продовження строків досудового слідства
  3. § 4. Оскарження рішень слідчого і прокурора про порушення кримінальної справи щодо певної особи
  4. § 5. Кримінальне право і суміжні галузі права
  5. 4.2. Способи розв'язанняюридичних конфліктів
  6. 4.4. Конституційні процедурита конституційне судочинство
  7. Зміст
  8. 2.5. Взаємодія правових систем Ради Європи, Європейського Союзу та правових систем держав-учасниць
  9. 3.1. Основні юридичні ознаки сучасної правової системи України
  10. 3.2. Ідентифікація правової системи України з романо-германським типом
- Административное право зарубежных стран - Гражданское право зарубежных стран - Европейское право - Жилищное право Р. Казахстан - Зарубежное конституционное право - Исламское право - История государства и права Германии - История государства и права зарубежных стран - История государства и права Р. Беларусь - История государства и права США - История политических и правовых учений - Криминалистика - Криминалистическая методика - Криминалистическая тактика - Криминалистическая техника - Криминальная сексология - Криминология - Международное право - Римское право - Сравнительное право - Сравнительное правоведение - Судебная медицина - Теория государства и права - Трудовое право зарубежных стран - Уголовное право зарубежных стран - Уголовный процесс зарубежных стран - Философия права - Юридическая конфликтология - Юридическая логика - Юридическая психология - Юридическая техника - Юридическая этика -