<<
>>

1. ПЕРЕДУМОВИ УТВОРЕННЯ І ЮРИДИЧНЕ ОФОРМЛЕННЯ СРСР

Внаслідок більшовицького перевороту 1917 р. на тери­торії колишньої Російської імперії були встановлені ра­дянські республіки. Серед них основна роль належала Росії, у складі якої створилися автономні утворення Тру­дова Комуна німців Поволжя, Башкирська, Кримська, Та­тарська і Киргизька автономні республіки, Чуваська, Ма­рійська, Вотська, Калмицька автономні області, Карель­ська Трудова Комуна та ін.

Юридичне утворення першої радянської федерації — Російської Радянської Федера­тивної Соціалістичної Республіки — було закріплено у «Декларації прав трудового і експлуатованого народу» і в постанові «Про федеральні установи Російської Респуб­ліки», прийнятих III Всеросійським з'їздом Рад у січні 1918 р. Це була федерація на засадах автономії.

Крім Радянської Росії, на території колишньої Російської імперії утворилися інші держави, зокрема Укра­їнська Радянська Соціалістична Республіка (проголоше­на І Всеукраїнським з'їздом Рад 25 грудня 1917 р.), Білоруська Радянська Соціалістична Республіка, які були унітарними державами, а пізніше — Закавказька Радянська Федеративна "Соціалістична Республіка (Грузія, Вір­менія, Азербайджан). Спочатку між РРФСР і цими рес­публіками склався військовий союз. Республіки підпоряд­кували збройні сили загальному командуванню, що здійс­нювалося військовими органами РРФСР, а в травні-черв­ні 1919 р. їхні армії були остаточно злиті в єдину армію радянської держави. Відповідно були ліквідовані військо­ві відомства республік. Всеросійський Центральний Ви­конавчий Комітет 1 червня 1919 р. видав декрет «Пре об'єднання радянських республік Росії, України, Латвії, Литви, Білорусії для боротьби з світовим імперіалізмом», Названий декрет був за формою актом вищого органу державної влади РРФСР, але стосувався інших республік і фактично втручався в їх внутрішні справи. Тому нама­гання радянської історіографії подати декрет як договір між республіками позбавлене підстав.

Після прийняття декрету ВЦВК утворив комісію для розробки конкретної форми об'єднання, але в цей час була повалена радян­ська влада у Прибалтійських республіках.

Військовий союз 1920—1921 рр. доповнився господар­ським союзом. Російська Федерація уклала союзні дого­вори з усіма радянськими республіками — Україною (28 грудня 1920 р.), Білорусією, Азербайджаном, Вірме­нією та Грузією. Рішення вищих органів влади РРФСР ці республіки визнавали законом не тільки для Російської Федерації, а й для себе.

У серпні 1922 р. під головуванням В. Куйбишева була створена спеціальна комісія для вироблення основ тіс­ного об'єднання республік у нових умовах. У вересні 1922 р. комісія прийняла запропонований Й. Сталіним «Проект резолюції про взаємовідносини РРФСР з незалежними республіками», який передбачав вступ УРСР БРСР, Грузинської РСР, Вірменської РСР і Азербайджанської РСР до складу РРФСР на автономних правах Центральний Виконавчий Комітет, Раднарком, Рад;

Праці й Оборони РРФСР повинні були стати вищими загальнофедеральними органами єдиної союзної держави Щоправда, проект автономізації на вимогу В. Леніна буї незабаром перероблений, але вже тоді чітко виявилася лінія Сталіна — лінія зневаги національних інтересів Окреслювався його курс на одноосібну узурпацію влади

Для юридичного оформлення створеної союзної держави було скликано І з'їзд Рад СРСР, що відбувсі ЗО грудня 1922 р. у Москві. На з'їзд від Російської Федерації прибуло 1727 делегатів, України — 364, Закав­казької Федерації — 91, Білорусії — 33 делегати (всього 2215). За національним складом делегати становили: ро­сіяни — 62,5%, українці — 8%, білоруси — 1,1, кавказькі народності — 4,5, євреї — 10,8, тюркські народності — 4,7, латиші та естонці — 3,4, інші національності — 4%. Таким чином, за національним складом серед делегатів переважали росіяни, що не відповідало структурі насе­лення республік. Інші факти також засвідчують порушення існуючих пропорцій етнічного складу. Зокрема занижений відсоток становили українці.

Відкрив з'їзд найстаріший делегат РРФСР П. Смідович. На порядку денному було три питання: розгляд Декларації про утворення Союзу Радянських Соціалістич­них Республік; розгляд Договору про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік; вибори Централь­ного Виконавчого Комітету СРСР. Доповідь «Про утво­рення СРСР» зачитав Сталін. У ній йшлося про ті про­блеми, з якими стикалася радянська влада впродовж п'я­тирічного існування, обґрунтовувалася мета утворення Союзу РСР. Головні мотиви об'єднання республік — це сполучення фінансових і економічних можливостей рес­публік, об'єднання сил з метою відбудови народного гос­подарства. Політичні установи ширшого плану та аналіз розмежування функцій між Союзом і республіками в до­повіді не звучали. Завершував доповідь повний текст «До­говору про утворення СРСР».

Ознайомлення з текстом Договору дає змогу просте­жити, як пізніше Сталін і його оточення зробили все, щоб вилучити ті положення, які забезпечували так зва­ний суверенітет союзних республік. До складу СРСР увійшли 1922 р. РРФСР, Україна, Білорусія і Закавказь­ка Федерація. Пізніше до його складу входили 15 союз­них і 20 автономних республік, вісім автономних обла­стей і десять національних округів.

Відразу ж після виголошення Сталіним доповіді від імені повноважних делегацій республік на з'їзді виступив з промовою (про необхідність об'єднання республік в єди­ну союзну державу) делегат від України М. Фрунзе. Він, схвалюючи загалом документ, зазначив, що делегації вважають за необхідне ввести у нього нові, додаткові гарантії, запропонував Декларацію і Союзний договір затвердити лише в основному. Можливо, вже цей факт «неслухняності» делегатів не залишився поза увагою Ста­ліна — більшість делегатів з'їзду пізніше були репресо­вані і фізично знищені.

У Договорі, що розглядався на І з'їзді Рад СРСР, були відображені положення, які певною мірою гарантували республікам широкі права, проте саме поняття «сувере­нітет» у Договір не ввійшло. Це, зокрема, положення про право ЦВК Союзу скликати надзвичайні з'їзди Рад СРСР за його власним рішенням або ж на вимогу не менше двох республік. З'їзди Рад і сесії ЦВК Союзу повинні були скликатися у столицях союзних республік. ЦВК Союзу обирав чотирьох голів ЦВК відповідно до кіль­кості союзних республік тощо.

Однак, на думку деяких державних діячів того часу, Договір про утворення СРСР істотно обмежував права республік. Так, на з'їзді категорично виступив проти по­силення централізму і зневажання прав республік Голова Раднаркому України X. Раковський. Він пропонував ві­дібрати від союзних комісаріатів (з 1946 р. — міністер­ства) дев'ять десятих їх прав і передати республікам,

<< | >>
Источник: КУЛЬЧИЦЬКИЙ Володимир Семенович, НАСТЮК Михайло Іванович, ТИЩИК Борис Йосипович. ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА УКРАЇНИ. 1996

Еще по теме 1. ПЕРЕДУМОВИ УТВОРЕННЯ І ЮРИДИЧНЕ ОФОРМЛЕННЯ СРСР:

  1. 1. ПЕРЕДУМОВИ УТВОРЕННЯ І ЮРИДИЧНЕ ОФОРМЛЕННЯ СРСР
  2. ЗМІСТ
  3. Місце і роль прокуратури України всистемі державної влади