9. ГЛОСАРІЙ

Аксіоматика (від грец. axioma — прийнятне положення) — сукупність аксіом даної науки, приведена в певну систему; у логіці твердження певної теорії, що приймається без доведення як вихідне.

Аксіоматичний метод визначення — різновид неявного визначення, в якому контекстом є сукупність аксіом деякої теорії.

Алетичні висловлювання (від грец. aleteja — істина) — різновид модальних висловлювань, до складу яких входять модальні оператори «необхідно», «можливо», «випадково» та їх модифікації.

Аналогія (від грец. analogia — відповідність, подібність) — різновид умовиводу, в якому робиться висновок про наявність деякої ознаки у досліджуваного одиничного предмета на підставі його подібності за суттєвими рисами з іншим одиничним предметом.

Аргументація (від лат. argumentum — логічний доказ, що служить основою доведення) — обґрунтування певного положення, гіпотези, твердження, концепції.

Атрибутивно-релятивне визначення (від лат. attributum — додане, невід’ємне і лат. relativus — відносний) — різновид визначення через найближчий рід та видову ознаку, де видовою ознакою виступають властивості предмета, що визначається, або його відношення до інших предметів.

Безпосередній умовивід — умовивід з лише одного засновку.

Відношення перетину між поняттями — відношення часткового збігу обсягів понять.

Відношення підпорядкування між поняттями — відношення, яке існує між родовим поняттям і поняттям, що виражає один з видів цього роду.

Відношення підпорядкування між висловлюваннями — відношення, яке є сумісним за істинністю і несумісним за хибністю.

Відношення протилежності (контрарності) між висловлюваннями — відношення, які є несумісними за істинністю, але сумісними за хибністю.

Відношення протилежності (контрарності) між поняттями — це відношення, що стосуються обсягів понять: сума обсягів протилежних понять не вичерпує обсяг родового поняття; складові обсягів протилежних понять є взаємовиключними.

Відношення суперечності (контрадикторності) між висловлюваннями — відношення, які є несумісними за істинністю і несумісними за хибністю.

Відношення суперечності (контрадикторності) між поняттями — відношення між видами одного роду понять, в якому сума їх обсягів повністю вичерпує обсяг родового поняття, а зміст одного з них заперечує зміст іншого.

Відношення співпідпорядкування між поняттями — відношення між поняттями, що є різними видами одного роду.

Відношення тотожності між поняттями — відношення понять з різним змістом і повністю рівними обсягами.

Генетичне визначення (від грец. genesis — походження) — різновид визначення через найближчий рід і видову ознаку, де як видова ознака виступає спосіб походження, створення, конструювання предметів.

Гіпотеза (від грец. hypothesis — припущення) — форма мислен- ня, що являє собою припущення про існування певного закономірного зв’язку між явищами, причини виникнення яких невідомі.

Дедуктивні умовиводи (від лат. deductio — виводжу) — умовиводи шляхом логічного слідування від більш загального до менш загального або одиничного.

Деонтичні висловлювання (від грц. deontos — потрібне, необхідне) — модальні висловлювання, до складу яких входять модальні опе- ратори: «дозволено», «обов’язково», «заборонено» та їх модифікації.

Диз’юнкція (слабка/нестрога) (від лат. disjunctio — роз’єднання) — складне висловювання, до якого входить логічний сполучник «v»: воно істинне тоді, коли хоча б одне з його складових висловлювань буде істинним; воно хибне, якщо всі висловлювання, які до нього входять, будуть хибними.

Диз’юнкція (сильна/строга) — складне висловлювання, до складу якого входить логічний сполучник «¯v»: воно буде істинним лише в тому випадку, коли логічні значення висловлювань його складових не збігаються, тобто, якщо одне із них є істинним, а інше хибним; воно буде хибним у тих випадках, коли логічні значення висловлювань, що входять до його складу, збігаються, тобто є або обидва істинними, або обидва хибними.

Дихотомічний поділ (від грец. dicha — два, і tomē — поділ) — поділ, членами якого є два суперечних поняття.

Еквіваленція (подвійна імплікація) (від лат. aequivalens — рівноцінний) — складне висловлювання, до якого входить сполучник ««»: воно є істинним тоді і тільки тоді, коли логічні значення висловлювань, що входять до його складу, збігаються; у випадках коли їх значення не збігаються, таке висловлювання буде хибним.

Ентимема (від грец. entymema — у думці) — категоричний силогізм, в якому відсутня одна з його складових: або більший засновок, або менший засновок, або висновок.

Епістемічні висловлювання (від грец. episteme — знання) — висловлювання, до складу яких входять модальні оператори: «знаю», «вірю», «доведено», «вважаю», «спростовано».

Епіхейрема (від грец. epiheirema — умовивід) — складноскорочений силогізм, до складу якого входять два засновки, причому хоча б один з них є ентимемою.

Зміст поняття — ознака, на підставі якої узагальнюються, виділяються предмети в деякому понятті.

Імплікація (від лат. іmplicatio — тісно зв’язую) — складне висловлювання, до якого входить сполучник «®»: воно буде хибним лише тоді, коли перше висловлювання — істинне, а друге — хибне; в усіх інших випадках воно буде істинним.

Категоричний силогізм — опосередкований дедуктивний умовивід, який складається з двох засновків і умовиводу, двох суб’єктів, двох предикатів і двох середніх термінів.

Класифікація (від лат. classis — розряд і facio — роблю) — складний, послідовний, багатоступінчастий поділ поняття, який проводиться з метою систематизації, упорядкування і отримання нових знань стосов­но членів поділу.

Кон’юнкція (від лат. conjunctio — зв’язок, об’єднання) — складне висловлювання, до якого входить сполучник «/\»: воно буде істинним лише тоді, коли всі складові висловлювання будуть істинними; воно буде хибним тоді, коли хоча б одне із складових висловлювань виявиться хибним.

Логіка (від грец. logice — мистецтво мислення) — наука, яка вивчає закони і форми правильного мислення.

«Логічний квадрат» — модель класифікації суджень (А, Е, І, О) і характеру відношень між ними (протилежні, субконтрарні, підпорядковані і суперечні). Використовується також для визначення деяких відношень між поняттями (протилежні, суперечні, частково сумісні та ін.).

Мова логіки — штучна мова, призначена для аналізу логічної струк­тури різних типів висловлювань.

Модуси силогізму (від лат. modus — спосіб, вид) — 19 правильних формул розв’язання категоричних силогізмів.

Наукова індукція (від лат. inductio — наведення) — умовивід, у якому висновок випливає через відбір необхідних та виключення випад­кових обставин.

Неповна індукція — умовивід, в якому на підставі наявності певної ознаки у частини предметів даного класу робиться висновок про її наявність у всього класу предметів.

Непорівнянні поняття — поняття, які не мають спільних родових ознак.

Несумісні поняття — поняття, обсяги яких не мають жодного спіль­ного елемента.

Неявне визначення — визначення, в якому смисл певного терміна виводиться із системи відношень цього терміна до інших термінів у певному контексті.

Номінальні визначення (від лат. nominalis definitio — пояснення змісту слова) — визначення предмета, який реально (матеріально) не існує.

Обернення — безпосередній умовивід, у процесі якого у засновку міняються місцями суб’єкт і предикат. При цьому якість судження зберігається, а кількість може змінюватися.

Обмеження поняття — перехід від певного поняття до поняття з меншим обсягом, але більшим змістом.

Обсяг поняття — клас усіх тих предметів, яким притаманна ознака, що складає зміст поняття, і які мисляться в тому чи іншому понятті.

Остенсивне визначення (від лат. ostensio — вказую) — різновид неявного визначення, яке здійснюється за допомогою вказівки на предмет, що позначається даним терміном.

Паралогізм (від грец. paralogismos — хибне міркування) — це несвідома, ненавмисна логічна помилка в процесі суперечки.

Парадокс (від грец. paradoxos — несподіваний, дивний) — у широкому смислі — неочевидне висловлювання, істинність якого встановлюється досить важко, тому що на істинність претендують протилежні висновки.

Повна індукція — умовивід, в якому на підставі наявності певної ознаки у кожного предмета даного класу робиться висновок про її наявність у всього класу предметів.

Поділ за видотвірною ознакою — операція, за допомогою якої по- ділюване поняття мислено розбивають на види з урахуванням специфіки прояву певної ознаки в різних групах елементів його обсягу.

Полісилогізм — складний силогізм, який утворюється з кількох простих.

Поняття — форма мислення, яка відображає предмети в їх загальних та істотних ознаках.

Популярна індукція — умовивід, в якому шляхом переліку встановлюється наявність певної ознаки у деяких предметів даного класу і на цій підставі робиться висновок про її наявність у всіх предметів даного класу.

Порівнянні поняття — поняття, які мають спільні родові ознаки.

Перетворення — безпосередній умовивід, у результаті якого із засновку утворюється нове рівнозначне судження, але протилежної якості.

Протиставлення предикату — безпосередній умовивід, в процесі якого послідовно здійснюється спочатку перетворення засновку, а потім перетворене судження обертається.

Протиставлення суб’єктові — безпосередній умовивід, в процесі якого послідовно спочатку здійснюється обернення засновку, а потім обернене судження перетворюється.

Реальне визначення — визначення, що розкриває істотні та загальні ознаки визначуваного поняття; предмет, що визначається, реально (матеріально) існує.

Розділовий умовивід — опосередкований дедуктивний умовивід, до складу якого входять розділові судження, а перший засновок завжди є розділовим.

Розділово-категоричний умовивід — різновид категоричного умовиводу, в якому другий засновок є категоричним, а висновок категоричним або розділовим.

Розділово-умовний умовивід — різновид розділового умовиводу, в якому перший засновок є розділовим судженням, а інші засновки — умовні судження.

Семіотика (від грец. semeiotike — вчення про знаки, від semeiotikos — пов’язаний зі знаком) — наука, що вивчає різні системи знаків та знакові процеси.

Сорит (від грец. soros — купа) — складноскорочений силогізм, в якому з багатьох засновків шляхом виключення середніх термінів робиться одразу кінцевий висновок.

Спростування — встановлення хибності якогось положення з використанням логічних засобів та положень, істинність яких доведена раніше.

Структура аргументації — аргументація складається з тези (положення, яке слід обґрунтувати), аргументів (тверджень, за допомогою яких обґрунтовується теза), демонстрації (способу обґрунтування тези).

Суто розділовий умовивід — умовивід, до складу якого входять тільки розділові судження.

Суто умовний умовивід — різновид умовного умовиводу, в якому обидва засновки і висновок є умовними судженнями.

Темпоральні висловлювання (від лат. tempus — час) — різновид модальних висловлювань, для оцінки яких використовуються модальні оператори: «було», «буде», «завжди було», «завжди буде», «раніше», «пізніше» тощо.

Формалізація (від. лат. formalis — складений за формою) — метод, що полягає у заміні всіх змістових термінів символами, а всіх змістових тверджень — відповідними їм послідовностями символів або формулами.

Формула — правильно побудований вираз мовою формальної логіки.

Фігури категоричного силогізму — наочні моделі розташування термінів силогізму.

Узагальнення понять — перехід від деякого поняття до поняття з біль­шим обсягом, але меншим змістом.

Умовивід — форма мислення, за допомогою якої з одних думок (засновків) одержують нові думки — висновки.

Умовно-категоричний умовивід — різновид умовного умовиводу, в якому другий засновок і висновок є категоричними судженнями.

Умовно-розділовий (лематичний) умовивід — різновид умовного умовиводу, до складу якого входять крім умовних ще й розділові судження.

Явне визначення — визначення, яке у своїй структурі містить як дефінієндум (визначуване поняття), так і дефінієнс (визначаюче поняття).