Економічні цикли

Економічне зростання — це головний компонент економічної динаміки, який визначає траєкторію (тренд) обсягів виробництва. Іншим елементом економічної динаміки є економічні цикли.

Світовий досвід двох останніх століть показав, що економічне зростання не буває безперервним, оскільки періоди економічного піднесення (збільшення обсягів виробництва) чергуються з періодами економічного спаду (скорочення обсягів виробництва).

Отже, особливістю сучасної економіки є її зростання на основі пе­ріодичного чергування збільшення та зменшення обсягів виробницт­ва. Період, протягом якого економіка проходить шлях від одного спаду або піднесення до іншого спаду або піднесення на умовах збе­реження загальної тенденції до зростання, називається економічним циклом (діловим циклом, циклом ділової активності, бізнес-циклом).

Окремі економічні цикли істотно різняться між собою. Проте, незважаючи на відмінності, всі вони мають однакову структуру і складаються з чотирьох фаз (рис. 10.7): 1) пік (вершина), 2) спад (рецесія), 3) дно, 4) піднесення.

Як видно із рис. 10.7, економічні цикли проявляються через коливання ділової активності навколо зростаючого тренду. Пере­важна більшість науковців вбачає відмінність між трендом і цик­лом у тому, що тренд є результатом дії чинників, які зумовлюють довгострокове економічне зростання, а цикл є наслідком впливу на економіку чинників, що викликають тимчасові відхилення від тренду.

У процесі циклічних коливань відносно лінії тренду економіка послідовно проходить чотири фази.

За піком настає фаза спаду, протягом якого обсяг виробницт­ва зменшується. Спад (рецесія) фіксується за умов, якщо скоро­чення обсягу виробництва триває не менше двох кварталів. Якщо рецесія в економіці набуває глибокого і тривалого характеру, то ця фаза називається депресією. В економічній історії найвідомі- шою є Велика депресія 1929—1933 рр., яка насправді складається з двох періодів рецесії, розділених між собою незавершеним пе­ріодом відновлення економіки після першої рецесії. Під час Ве­ликої депресії у США обсяг виробництва скоротився на третину, на 25 % впали ціни, а рівень безробіття сягнув 24 %. Але україн­ська депресія 1992—1999 рр. чуттєво перевершила Велику де­пресію як за тривалістю, так і за глибиною економічного спаду. Її особливість полягає в тому, що вона відбувалася на фоні одноча­сного падіння виробництва і зростання цін. Обсяг виробництва скоротився більше ніж удвічі, а ціни не впали, а карколомно зро­сли. При цьому найвище зростання цін відбулося у 1993 р., в якому ціни на споживчі товари та послуги зросли більше ніж у 100 разів.

Спад є ключовою фазою економічного циклу, оскільки він по­рушує довгостроковий тренд економічного зростання. Всі насту­пні фази відновлюють його. Найбільш важливими рисами, що характеризують виникнення спаду в економіці, є такі:

— попит на споживчі товари та послуги, і особливо на товари тривалого користування, різко зменшується. Коли його зменшен­ня починає набувати сталого і зростаючого характеру, тоді еко­номічні агенти сприймають це явище як рецесію. Фірми реагують на таку ситуацію скороченням виробництва, тобто зменшенням реального ВВП, що викликає падіння попиту на інвестиції;

— звужується попит на робочу силу.

— унаслідок зменшення попиту на споживчі та інвестиційні товари зростають товарно-матеріальні запаси, падають заробітна плата і ціни на кінцеву продукцію. Водночас зменшується попит на сировину та матеріали, що викликає зниження цін на проміж­ну продукцію;

— зменшується прибутковість підприємств і, як наслідок, па­дають курси акцій. Скорочується, попит на кредитні ресурси і, як наслідок, падають процентні ставки.

Дно — наступна фаза економічного циклу. Вона відображує найнижчу точку спаду (або депресії). Ця фаза може бути корот­костроковою або тривати досить довго. Все залежить від харак­теру причин, які викликали спад виробництва.

Піднесення — фаза економічного циклу, протягом якої обсяг виробництва спочатку відновлюється до рівня, що передував фазі спаду, а потім продовжує збільшуватися допоки не досягне ново­го максимального значення, тобто допоки не перевищить фазу пік попереднього циклу. В міру економічного піднесення зростає рівень використання наявних виробничих потужностей та вво­дяться нові потужності, оптимізується рівень безробіття, а зрос­тання цін набуває помірних темпів.

Під час фази піднесення економічні процеси, притаманні спаду, розгортаються у протилежному напряму. Підприємства, які втратили прибутки в результаті рецесії та зниження цін, на­магаються нейтралізувати ці втрати за рахунок використання інтенсивних чинників: упровадження нових технологій, пере­орієнтування виробництва на якісніші товари або товари, що користуються високим попитом, пошуку нових ринків збуту про­дукції тощо.

Перебудова виробництва відповідно до нових умов відновлює попит на інвестиції, що дає поштовх для розвитку галузей, які виробляють інвестиційні товари. Останні починають розширюва­ти попит на сировину, матеріали та робочу силу. В результаті зростають доходи найманих працівників, що збільшує попит на споживчі товари і спричинює розвиток галузей споживчого сек­тору економіки (сільське господарство, харчова та легка промис­ловість тощо).

Чотирифазова структура коливань ділової активності — це спільна властивість усіх економічних циклів. Але вони не є близ­нюками, а суттєво відрізняються один від одного. Головними відмітними ознаками економічних циклів є їхня тривалість і ру­шійні сили (причини виникнення). Аналіз розвитку світової еко­номіки за два останні століття дав підстави науковцям виявити найбільш важливі економічні цикли:

— короткострокові (носять назву «цикли Китчина»). Трива­лість таких циклів — 3—5 років. Причини їх виникнення пов’язують зі збуреннями на фінансових ринках;

— середньострокові (до них відносять цикли Джаглера і Куз- неця). Тривалість циклів коливається в межах 10—20 років. їх пов’язують із структурними зрушеннями в економіці та суттєви­ми міжгалузевими переливами капіталу;

— довгострокові, або довгохвильові (носять назву «цикли Кондратьева»). їх тривалість становить близько 50 років. Голо­вною рушійною силою є радикальні зміни в технологічній базі як національної, так і світової економіки.

У макроекономічній науці не існує єдиної теорії щодо причин циклічних коливань. На ранніх етапах дослідження цього явища переважали детерміністські теорії, згідно з якими економічні ци­кли відбуваються періодично з такою самою регулярністю, як і океанські припливи. Але пізніше виявилося, що економічні цик­ли відбуваються нерегулярно. Тому на сучасному етапі панує думка про те, що економічні цикли є наслідком не періодично повторних, а випадкових імпульсів, які не регулярно впливають на економічну систему.

Усі теорії економічних циклів можна об’єднати за двома на­прямами: одні теорії пояснюють циклічні коливання в економіці зовнішніми чинниками, інші — внутрішніми чинниками. Теорії, що віддають перевагу зовнішнім чинниками, убачають причини циклічних коливань в імпульсах, які породжуються за межами економічної системи.

Серед усієї палітри теорій економічних коливань можна виді­лити найважливіші. Такими є:

1. Інноваційні теорії — пов’язують економічні цикли з вели­кими технічними нововведеннями, які з’являються нерегулярно і зумовлюють коливання ділової активності.

2. Монетаристська теорія — її прихильники вважають, що го­ловною причиною циклічних коливань в економіці є нестабільні темпи грошової емісії. На їх думку, надлишок грошової маси може викликати інфляційне зростання, а дефіцит — спровокува­ти спад виробництва.

3. Теорія рівноважного ділового циклу — пояснює циклічні коливання помилковим сприйняттям економічними суб’єктами динаміки цін і заробітної плати, що спонукає найманих праців­ників до прийняття помилкових рішень щодо пропозиції робочої сили, а підприємців — щодо зміни обсягів виробництва.

4. Теорія реального економічного циклу — передбачає, що номінальні чинники, такі як пропозиція грошей та ціни, не впли­вають на реальні зміни в економіці, тобто на обсяг виробництва і зайнятість. За цією теорією, циклічні коливання в економіці спричинюються переважно технологічними шоками. Так, техно­логічний прогрес, з одного боку, збільшує продуктивність праці та виробничі потужності економіки, з іншого — створює переду­мови для підвищення реальної заробітної плати, яка спонукає на­йманих працівників до збільшення пропозиції праці. Внаслідок таких змін зростають обсяг виробництва і зайнятість. Технологі­чний регрес викликає протилежні наслідки — зменшення обсягів виробництва і рівня зайнятості.

5. Згідно з моделлю мультиплікатора-акселератора, економіч­ні коливання виникають за умов певного співвідношення між му­льтиплікатором інвестицій та акселератором. Основне рівняння цієї моделі має такий вигляд:

де J — автономні інвестиції; с — гранична схильність до спожи­вання; а — коефіцієнт акселерації; Y — дохід, тобто ВВП.

Залежно від співвідношення між мультиплікатором витрат, який прямо залежить від граничної схильності до споживання, та акселератором дохід може змінюватися рівномірно або у формі циклічних коливань. Циклічні коливання виникають за співвід­ношеннятобто коли квадрат суми граничної схиль-

ності до споживання і коефіцієнта акселерації менший за суму чотирьох коефіцієнтів акселерації. Протилежне співвідношення цих величин, тобто (с + а)² > 4а, відображує умови, за яких за­безпечується рівномірна динаміка доходу.

Незважаючи на відсутність єдиного підходу щодо причин економічного циклу, безперечним є те, що в кінцевому підсумку циклічні коливання викликаються непропорційними змінами в сукупному попиті та/або сукупній пропозиції. Скорочення по­питу в економіці призводить до спаду виробництва, збільшення безробіття і зниження цін (див. підрозд. 4.3). Скорочення пропо­зиції зумовлює спад виробництва і збільшення безробіття, але на умовах зростання цін.