Усвідомлення вибору НПФ-СДР застрахованою особою
Така проблема дотична до попередньої, але не тотожна. Навіть за умов абсолютної достовірності поведінки НПФ-СДР громадяни, які повинні зробити свідомий вибір, можуть натикатися на перешкоди, які складно побороти.
Проблема полягає не лише в тому, що добре знані у професійних колах бренди невідомі для широкого загалу. Громадянам фактично доведеться робити вибір між тандемами адміністраторів із КУА. Отже, первинне питання полягає в тому, що особа вважає для себе важливішим - професіоналізм адміністрування чи управління? Іншими словами, якого з представників тандему оцінювати ретельніше - адміністратора чи КУА, адже їхні формальні (вік, власний капітал) та неформальні характеристики (досвід, репутація тощо) іноді не співпадають (точніше, завжди не співпадають).
Найбільша складність полягає в розмитих критеріях для порівняння, головними з яких є такі:
• строк існування на ринку (дата первинного отримання ліцензії). Критерій украй суб’єктивний, оскільки близько 20 % компаній після отримання ліцензії тривалий час не ведуть активної діяльності, обмежуючись поданням обов’язкової звітності до регуляторів;
• засновники й афілійовані структури (взаємна афілійованість). Критерій не менш суб’єктивний, оскільки внаслідок сталих національних ділових традицій реальних власників зазвичай приховано через ланцюг проміжних компаній, довжина якого може бути якою завгодно великою. Чинне законодавство не дозволяє забезпечити майнову відповідальність власників (навіть тоді, коли засновниками є командитні та повні товариства, існують «схемні» рішення). Між тим у вітчизняних реаліях причинами банкрутства компаній зазвичай стають дії та наміри не менеджменту, а реальних власників;
• розмір власного капіталу міг би бути важливим критерієм, але для цього слід було б увести гранично жорсткі обмеження на склад, структуру й методику його оцінки, тобто ліквідувати проблему «прогонних» статутних капіталів, наповнених «сміттєвими» акціями та іншими аналогічними активами.
Прикладом таких обмежень може бути вимога щодо зобов’язання тримати власний капітал у депозитах державних банків та/або державних цінних паперах;• обсяги коштів під управлінням для КУА чи кількість персональних рахунків в адмініструванні для адміністратора. Такий критерій є чи не найбільш об’єктивним для адміністратора. Для КУА необхідно брати до уваги активи лише НПФ і публічних ІСІ, без урахування активів венчурних ІСІ, оскільки операції з ними мають здебільшого технічний характер;
• дохідність за останні роки для КУА. На перший погляд, це об’єктивний критерій. Проте високий рівень дохідності супроводжується зазвичай високим рівнем ризику, що для НПФ-СДР є абсолютно неприйнятним. Навпаки, низький рівень дохідності може свідчити про неякісне управління. Отже, порівнювати «чисті» дохідності некоректно, а слід порівнювати КУА за співвідношенням «дохідність-ризик». Це потребує, по-перше, значних обсягів інформації про склад і рух активів (яка є недоступною), а по-друге - складних розрахунків, які доступні лише професійним аналітикам. Зрозуміло, що населення не зможе перейматися такою проблемою;
• інвестиційна декларація. Вибір за таким критерієм також буде суб’єктивним, оскільки декларації будуть максимально узагальненими, особливо на початковому етапі.
Доходимо висновку, що вказані критерії поодинці й разом не дають змоги знайти єдиний алгоритм, що дозволяє громадянину зробити свідомий вибір між кількома НПФ-СДР: кожний громадянин має право надати кожному з критеріїв більшої чи меншої ваги.
Отже, постає потреба у певних стандартах або шаблонах розкриття інформації, затверджених регуляторами або саморегулівними організаціями, єдиних для усіх суб’єктів ІІ рівня (тут є окреме питання щодо необхідності розповсюдження таких стандартів на суб’єктів ІІІ рівня). Одночасно варто передбачити процедури зовнішнього контролю за достовірністю такої інформації.
На сьогодні наведені проблеми не тільки не вирішені, а й навіть не обговорюються у професійному середовищі. Тому з високою ймовірністю можна стверджувати, що свій майбутній вибір пересічний громадянин здійснюватиме, спираючись на думку осіб, яким він довіряє, або не здійснюватиме взагалі, залишаючи пенсійні внески в Накопичувальному фонді (так звані «мовчуни».
За статистичними даними 2009 р. Федеральної служби з фінансових ринків Росії через 7 років функціонування ІІ рівня в РФ тільки 8,2 % із 69 млн учасників ІІ рівня пенсійної системи Росії здійснюють накопичення у недержавних пенсійних фондах [1]).Також зазначимо, що у громадян із доходами нижче середніх взагалі не буде спонукальних мотивів для вибору НПФ-СДР. Якщо заробітна плата становить в еквіваленті 100-200 дол. США на місяць, річні відрахування до ІІ рівня будуть незначні, аби різниця в інвестиційному доході мала для людини значення. Їй спокійніше буде залишатися клієнтом Накопичувального фонду, відчуваючи хоча б якусь впевненість у збереженні своїх накопичень.
Ситуація буде принципово іншою для людей віком близько 30 років (тобто період трудової діяльності ще досить тривалий), із заробітною платою 1 тис. дол. США і вище (навіть зі збереженням обмеження, визначеного п. 4 ст. 19 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», воно рано чи пізно буде підвищено). Крім того, такі люди мають високий рівень освіти). Розмір їхніх пенсійних накопичень буде досить значним, а отже, й розмір інвестиційного доходу відіграватиме суттєву роль при виборі НПФ-СДР. Саме для них і буде особливо актуальним питання співвідношення «дохід- ризик», і саме вони стануть потенційними споживачами інформації про НПФ-СДР.
На теренах пострадянського простору здійснюються певні спроби формалізувати показники діяльності НПФ. Наприклад, у Росії фахівці спеціалізованого порталу «Навигатор пенсионного рынка PensiaMarket» розробили й запровадили систему порівняння НПФ і КУА (у російській термінології «управляющих компаний»). За твердженням авторів, унікальність системи полягає в одночасному порівнянні до 4-х НПФ або КУА. Первинні результати порівняння виводяться у зведеній таблиці за такими показниками: надійність, середньорічна дохідність, дохідність за останній рік, частка ринку. Для більш детального зіставлення доступні додаткові параметри. Також за кожним показником виводиться графік, що демонструє роботу компанії в динаміці.
Дані беруться з офіційних джерел: Федеральна служба фінансових ринків, Пенсійний фонд Росії, пенсійні НПФ та КУА, об’єднані в єдину систему ренкінгів [97].У жодному разі не применшуючи важливості та корисності здобутків колег, зазначимо лише, що, на думку автора, запропонована система характеризується значною формалізацією, тобто є досить механістичною та не відповідає на запитання щодо співвідношення «дохідність-ризик». Безумовно, позитивним моментом є те, що користувачам не потрібно шукати в різних джерелах інформацію про показники конкретних компаній. Достатньо обрати назви компаній і натиснути кнопку «порівняти»).
Професійні навички фінансових посередників, що будуть допущені до ІІ рівня, можуть і мають бути відпрацьовані на ІІІ (добровільному) рівні. Невипадково й цілком справедливо однією з умов запровадження ІІ рівня чинне законодавство визначає набуття необхідного досвіду системою недержавного пенсійного забезпечення.
Але такий досвід може бути напрацьований виключно за умови успішного масштабного функціонування ІІІ рівня. На сьогодні ж можемо констатувати, що система недержавного пенсійного забезпечення розвивається вкрай незадовільними темпами. Такий стан справ не дає змоги адміністраторам, КУА та зберігачам відпрацювати професійні навички, необхідні для обслуговування обов’язкової накопичувальної системи.
Тому не менш нагальною потребою та умовою запровадження ІІ рівня є стимулювання розвитку недержавного пенсійного забезпечення через побудову дієвої мотиваційної системи для роботодавців і робітників.