ПЕНСІЙНА РЕФОРМА В КОНТЕКСТІ НОВІТНІХ ПОГЛЯДІВ НА СОЛІДАРНІСТЬ ПОКОЛІНЬ

Сьогодні в межах солідарної системи держава намагається збалансувати пенсійні внески, які надходять за працівників, зі своїми зобов’язаннями перед нинішніми пенсіонерами [71].

У суспільній свідомості пенсія асоціюється з певним природним правом літньої людини, яка в цілому має досить тривалий трудовий стаж.

Смислова конструкція виглядає досить логічно відносно громадян, які все або більшу частину трудового життя працювали на державу, яка, з-поміж іншого, виступала як роботодавець. Його узагальненням є загальновідома теза: пенсію людині повинна платити особа, яка використовує плоди її праці. Із цього випливає, що держава винна своїм колишнім працівникам, тому вона через ті чи інші інструменти збирає кошти для подальшого розподілу серед пенсіонерів. Це означає, що нинішні працівники утримують колишніх [71].

У ринковій економіці з переважанням приватної власності загальна логіка зберігається, але змінюються суб’єкти правовідносин. Майбутнє пенсійне забезпечення, як і раніше, має залишатися обов’язком роботодавця, в якості якого виступає вже не держава, а приватний власник (у даному випадку йдеться виключно про трудові пенсії, а не про різні соціальні виплати на зразок пенсій із втрати годувальника або по інвалідності). Якщо говорити про те, що у ринковій економіці працівник повинен заробити собі на пенсію, то найпростішим і най- прозорішим механізмом для цього є отримання ним повної ціни своєї праці. А вже її частину логічно відкладати на пенсію добровільним чи обов’язковим чином.

Не є науково коректним протиставлення накопичувальної та розподільчої систем у контексті солідарності поколінь. За обох систем нинішній пенсіонер споживає матеріальні блага, вироблені молодшим поколінням. Тобто в таких системах солідарність поколінь (або міжпо- колінний трансферт) має місце. Справа лише у способі визначення, на яку частину суспільного продукту має право претендувати та чи інша конкретна людина.

Ідеологія розподільчої системи визначається спробою встановити справедливий та одночасно актуарно обґрунтований алгоритм встановлення взаємозв’язку між нинішньою заробітною платою та майбутньою пенсією. Тут існує безліч підходів (встановлення пенсій через останню заробітну плату, плату за останній період, за будь-який період тощо), кожний з яких є по-своєму правильним, але усі вони дають різний результат, тобто не є об’єктивними. Але так чи інакше працівник сьогодні віддає свої гроші державі в обмін на її обіцянку потурбуватися про нього у старості [71].

Джерелом майбутніх пенсійних виплат є пенсійні внески майбутнього покоління, розмір яких, як і сама наявність, є достатньо мірою невизначеними. Довгострокове балансування внесків пенсійних виплат в умовах недостатньої визначеності економіко-демографічної ситуації (не говорячи про одномоментні політичні інтереси) є завданням, що не має достовірного вирішення. Так чи інакше виникатиме необхідність перегляду й коригування параметрів моделі, але це не забезпечить фінансової стійкості системи.

Натомість накопичувальна система - частина заробітку працівника протягом усього його трудового життя, що відкладається (резервується) та інвестується в певні активи, які приносять дохід. При цьому конкретний перелік фінансових інструментів (цінні папери, депозити, нерухомість тощо) та квоти на їхнє використання не мають принципового значення. Головне, що під час їх використання має підтримуватися баланс дохідності й ризику.

• процес їхнього формування є більш прозорим, об’єктивним і зрозумілим, що виключає надання окремим категоріям учасників будь- яких преференцій. Теоретично в розподільчий системі можна будь-коли внести зміни до кожного із 29 законів, що регулюють розміри пенсій для окремих категорій працівників. Накопичувальна система декларує, принаймні на даному етапі, один стандартний підхід для всіх;

• процес їхнього формування є більш конкурентним, що дає підстави очікувати на більш якісне обслуговування. Компанії з управління активами для Накопичувального фонду (так само, як і зберігач) відповідно до чинного законодавства відбиратимуться на конкурсній основі. Якщо ж ідеться про недержавні пенсійні фонди - суб’єкти ІІ рівня, то вони й так безперервно конкурують між собою завдяки функціонуванню фінансового ринку;

• механізм прирощення вартості є ринковим (інвестиційний дохід), а не волюнтаристським [71].

Усе це разом узагальнюється в одну, але найголовнішу особливість: накопичувальна й розподільча системи передбачають відшкодування втраченої працездатності, тоді як еквівалентне відшкодування - виключно накопичувальна.

Звідси виникає необхідність розірвання порочного кола розподільчих принципів. Головною метою реформи має стати остаточне закріплення страхового підходу, для чого необхідно переведення усієї системи (а пенсійна система за своєю соціально-економічною суттю є страховою) на накопичувальний принцип. У процесі проведення пенсійної реформи мають бути вирішені такі завдання.

1. Забезпечення гарантованого мінімального рівня пенсійного забезпечення для будь-якого громадянина України з досягненням ним пенсійного віку незалежно від наявності чи відсутності формальних показників (страховий стаж та обсяги внесків).

2. Створення умов для формування населенням достатніх пенсійних накопичень через механізм обов’язкових платежів і заохочення громадян до самозабезпечення на основі стимулювання соціального партнерства та індивідуальної ініціативи.

3. Забезпечення повного виконання державою своїх зобов’язань перед нинішніми пенсіонерами [71].

Архітектура нової пенсійної системи має бути такою:

• розподільча система (солідарна, I рівень) зберігається як зрівняльна та забезпечує лише необхідний соціальний мінімум для усіх громадян без винятку. Джерелом її фінансування мають бути обов’язкові пенсійні внески або доходи державного бюджету;

• обов’язкова накопичувальна система (ІІрівень) забезпечує основну частину майбутньої пенсії працівника. Суб’єктами її формування повинні бути роботодавці (у т. ч. і держава, коли вона виступає у відповідній якості). Джерелом фінансування є пенсійні внески, які можуть сплачуватися і роботодавцем, і працівником. (Це питання не стільки економічне (під час сплати їх роботодавцем такі внески об’єктивно стають частиною оплати праці найманого працівника), як соціальне, політичне та психологічне. На державних підприємствах питання вирішується досить просто - через відповідне підвищення заробітної плати. Для недержавних законодавчі важелі досі відсутні). До такого рівня включається забезпечення за професійними схемами;

• добровільне пенсійне страхування (ІІІрівень) за рахунок роботодавця (корпоративні пенсійні програми) і самих працівників.

Накопичувальна пенсійна система має бути чітко відділена від розподільчої. Остання залишається за державою, але її масштаби та значення можуть різко зменшуватися [71].

Запровадження обов’язкової накопичувальної системи у тому вигляді, як передбачено Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», вирішує вказану проблему, але лише частково. Пропонована парадигма функціонування загальнообов’язкової накопичувальної складової забезпечуватиме, за різними оцінками, лише від 10 до 30 % загальної суми майбутньої пенсії (без урахування добровільної складової). Левова ж частка (від 70 до 90 %) залишається за солідарною системою.

У запропонованій парадигмі обсяги виплат із І рівня почнуть скорочуватися лише через 25 років після введення ІІ рівня, коли буде обмежено приплив нових учасників, що мають право претендувати лише на пенсію із солідарної системи.

Для нинішньої економіко-демографічної ситуації це є неприпустимим, оскільки без докорінного та найскорішого реформування система гарантовано зазнає краху. Проте на сьогодні вказана проблема не тільки не вирішена, а навіть не порушується у професійному середовищі. Насправді таке відокремлення здійснити не так складно, як здається. У процесі розділення розподільчої та обов’язкової накопичувальних систем головну роль має відігравати упорядкування фінансових відносин між ними. На момент прийняття відповідного рішення зобов’язання розподільчої системи складатимуться з таких видів, розташованих у хронологічному порядку:

• зобов’язання за виплатами нинішнім пенсіонерам;

• відкладені зобов’язання за виплатами майбутнім пенсіонерам, яким на момент запровадження загальнообов’язкової накопичувальної пенсійної системи виповнилося 35 років, тобто неохопленим ІІ рівнем;

• відкладені зобов’язання за виплатами майбутнім пенсіонерам, яким на момент запровадження загальнообов’язкової накопичувальної пенсійної системи не виповнилося 35 років, тобто майбутнім учасникам ІІ рівня.

Зобов’язання перед нинішніми пенсіонерами повинні бути збережені за розподільчою системою. Зобов’язання перед тими, хто на момент запровадження ІІ рівня ще не був пенсіонером, але мав понад 35 років, мають бути розкладені на дві частини: зобов’язання за стаж роботи до 1 липня 2000 р. (дата запровадження персоніфікованого обліку в органах ПФУ) та зобов’язання за стаж роботи після такого терміну.

Друга частина зобов’язань цієї категорії, а також зобов’язання третього виду мають бути оформлені державним боргом в актуарно обрахованому розмірі (з урахуванням індексу інфляції чи інших обсягів гарантування та передані до ІІ рівня). Термін запозичення має бути синхронізований із виникненням потреби в погашенні таких зобов’язань.

Як не парадоксально, під час переходу до пропонованої моделі обов’язкової накопичувальної системи конкретний термін введення ІІ рівня так само, як і відсотки відрахувань, і вік учасників, не відіграють особливої ролі. Фактично йдеться про запровадження загальнообов’язкової накопичувальної системи «заднім числом». Але найбільш простим і коректним могло бути введення ІІ рівня для учасників, яким не виповнилося 35 років, із 1 липня 2013 р., оскільки на момент введення ПФУ персоніфікованого обліку (з 1 липня 2000 р.) їм виповнилося 22 роки, що можна вважати середньостатистичним віком початку трудової діяльності.

Фінансування виплат із розподільчої системи має здійснюватися за обов’язковими пенсійними внесками, розмір яких обчислюється актуарно. У разі їхньої недостатності фінансування виплат нинішнім пенсіонерам має здійснюватися через запозичення, у т. ч. і з накопичувальної системи через випуск державних боргових зобов’язань і розміщення їх у накопичувальних пенсійних фондах за ринковими принципами. Принциповим є те, що всі відносини між зацікавленими суб’єктами (держава, Накопичувальний фонд, НПФ) мають будуватися виключно відповідно з принципами фінансового ринку.

Украй важливо (починаючи відразу після запровадження накопичувальної складової), що обсяги виплат із розподільчої системи почнуть зменшуватися внаслідок вибуття старших когорт пенсіонерів. А для нових - відбуватиметься заміщення доплати з розподільчої системи за трудовий стаж протягом 2000-2013 рр. на пенсію з накопичувальної системи, сформованої завдяки внескам після 2013 р. Причому перша питома вага другої складової буде збільшуватися, а першої складової - зменшуватися. Таке заміщення дозволить поступово, але досить швидко (фактично протягом одного покоління) змінити співвідношення часток внесків до солідарної та накопичувальної систем на користь останніх.

Може скластися враження, що при запропонованому підході відбувається перекладання грошей з однієї кишені до іншої. Справді, частина коштів, що інвестуються в межах накопичувальної системи, неминуче буде вкладатися в малодохідні, але високонадійні фінансові інструменти - державні облігації. Іншими словами, держава бере грошові кошти у нинішніх працівників для виплат нинішнім пенсіонерам, оформлюючи все через випуск і продаж цінних паперів.

Тоді держава, окрім пенсійних внесків у чистому вигляді отримує ще одне стабільне джерело фінансування пенсійних виплат (зараз усіх, а в перспективі - тільки мінімальної пенсії). А особистий пенсійний фонд кожного працівника завжди залишається збалансованим, оскільки всі запозичення з нього, оформлені з боку держави, покриватимуться державними зобов’язаннями, оформленими належним чином. А обсяги запозичень будуть залежати від умов розміщення та професіоналізму компаній з управління активами.

Найголовніше в запропонованій моделі пенсійної реформи полягає в повному переході вітчизняної пенсійної системи на страховий принцип через остаточний розрив розподільчої та накопичувальної систем. Такий перехід розпочнеться відразу після запровадження обов’язкової накопичувальної системи й закінчиться через 25 років.

Такий перехід забезпечить:

• збереження соціальної функції держави через виплату мінімальної пенсії усім громадянам України незалежно від наявності чи відсутності формальних показників (стаж, обсяги внесків тощо);

• поступове досягнення фінансової стійкості усіх складових пенсійної системи. Фінансова стійкість розподільчої системи досягатиметься постійним зменшенням обсягів виплат за рахунок їх заміщення виплатами з накопичувальної системи. Фінансова стійкість накопичувальної системи закладена у її фінансовій природі завдяки постійному балансу пенсійних накопичень та обсягів пенсійних активів;

• соціальну справедливість при формуванні майбутньої пенсії за рахунок прозорості, об’єктивності механізмів накопичення та відсутності можливостей для викривлень і маніпуляцій (суб’єктивність алгоритмів нарахування, встановлення незаслужених пільг тощо);

• зміну суспільної свідомості через ліквідацію патерналістських настроїв та усвідомлення кожним громадянином власної відповідальності за рівень життя на пенсії;

• часткове запобігання впливу негативних демографічних тенденцій.

Повне й остаточне запровадження страхового принципу у вітчизняній пенсійній системі здатне звести нанівець численні дискусії, що точаться довкола тих чи інших положень пенсійної реформи, передусім пенсійний вік, пенсійний стаж, обмеження максимальних пенсій, пенсії для пільгових категорій (державних службовців, народних депутатів, суддів, силовиків), пенсії працюючим пенсіонерам тощо. Отож можна стверджувати, що запровадження страхового принципу для пенсійної системи є прямою вимогою ст. 24 Конституції України, яка декларує, що громадяни України мають рівні конституційні права (у т. ч. право на пенсію - прим. автора).

Але разом з тим перехід вітчизняної пенсійної системи на страховий принцип за запропонованим алгоритмом означає, що перші пенсіонери, які претендуватимуть на виплату з обов’язкової накопичувальної системи, з’являться відразу після її запровадження (у нашому випадку у 2013 р.)

5.2.